У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.10.2014 м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі суддів: Феєра І.С. (головуючого), Стана І.В., Животова Є.Г., при секретарі Головець М.А., за участю прокурора Шляхта В.І., обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_4, розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді кримінальне провадження №11-кп/777/347/14 внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань під №22013070000000088 за апеляційною скаргою захисника - адвоката ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05.08.2014 року.

Цим вироком:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець АДРЕСА_1, словак, громадянин України, одружений, що має на втриманні двох малолітніх дітей, не працюючий, судимий вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.07.2013 року за ст. 332 ч.3 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до 03 (трьох) років позбавлення волі із застосуванням ст. ст. 75, 76 КК України з іспитовим строком 2 (два) роки, засуджений:

- за ч.2 ст.332 КК України на 05 (п'ять ) років позбавлення волі.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено - тримання під вартою.

Початок строку відбування покарання ухвалено рахувати із часу затримання - 01.02.2014 року.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави - 3 428 грн. судових витрат.

Згідно вироку ОСОБА_3 визнаний винуватим за вчинене кримінальне правопорушення за таких обставин.

Так, на початку червня 2013 року ОСОБА_3 за попередньою змовою групою осіб, організував незаконне переправлення через державний кордон України в Словацьку Республіку двох громадян України - ОСОБА_5 та її малолітнього сина, вчинив керівництво такими діями за наступних обставин.

Будучи депортованою зі Словацької Республіки та, не маючи законних підстав виїхати за кордон громадянка України ОСОБА_5 на початку червня 2013 року звернулася до ОСОБА_3 із проханням допомогти їй та малолітньому сину нелегально потрапити на територію Словацької Республіки, на що ОСОБА_3 погодився.

У відповідності до вказаної домовленості, ОСОБА_3 було визначено маршрут слідування ОСОБА_5 та її сина з м. Ужгорода безпосередньо до українсько - словацького кордону, визначено час та місце його незаконного перетинання.

-2-

З метою досягнення відповідного злочинного результату, 10.06.2013 року ОСОБА_3 залучив до виконання вказаного злочину мешканця с. Гута Ужгородського району ОСОБА_6, який у минулому проходив військову службу на прикордонній лінії державного кордону України, розташування прикордонних знаків у даному районі та методику протидії органів прикордонної служби нелегальній міграції.

При цьому в обов'язки ОСОБА_6 входило зустріти ОСОБА_5 та її малолітнього сина в обумовленому місці, надати приміщення для тимчасового перебування в прикордонно - контрольному районі, а в подальшому, діючи за вказівкою ОСОБА_3 безпосередньо супроводжувати останніх через державний кордон України в Словацьку Республіку в місці, яке було визначено останнім, а також у визначений ним проміжок часу.

З метою координації дій, а також підтримання зв'язку під час підготовки та вчинення злочину, ОСОБА_3 використовував телефонний номер НОМЕР_1, ОСОБА_6 телефонний номер НОМЕР_2.

10.06.2013 року, приблизно о 21 год., діючи на виконання вказівки ОСОБА_3, ОСОБА_5 разом із своїм сином прибула на автовокзал м. Ужгорода, де їх зустрів ОСОБА_6 який, винайнявши легковий автомобіль марки «Деу - Матіс», р. н. НОМЕР_3, доставив їх до себе додому в АДРЕСА_2, надавши приміщення для тимчасового перебування вказаних осіб у прикордонному контрольованому районі. Очікуючи сприятливих умов та часу незаконного переправлення вказаних осіб у Словаччину, ОСОБА_6 приблизно о 22 год. повідомив про своє прибуття ОСОБА_3, який зателефонував йому з телефонного номеру НОМЕР_1 на телефонний номер НОМЕР_2.

Надалі, 11.06.2013 року, діючи за вказівкою ОСОБА_3, використовуючи темний час доби та дотримуючись правил конспірації, ОСОБА_6 та супроводжувані ним особи прослідували в напрямку державного кордону України, прибувши приблизно о 02 год. на ділянку, що розташована між прикордонною заставою «Гута» та спостережною вежею. При цьому, під час перебування у вказаному районі, ОСОБА_3 зателефонував ОСОБА_6, якому в ході телефонної розмови дав вказівку щодо маршруту руху до державного кордону, а також повідомив про час та місце незаконного перетинання.

У подальшому, приблизно о 03 год. ОСОБА_3 в черговий раз зателефонував ОСОБА_6, який повідомив останньому про місце їх знаходження та напрямок у якому вони рухаються. Поряд із цим, у ході вказаної телефонної розмови ОСОБА_3 підтвердив, що кордон необхідно перетнути до 05 год. ранку.

Рухаючись у напрямку державного кордону України, приблизно о 04 год. ОСОБА_6 та супроводжувані ним особи подолали лінію інженерно - технічних споруд, про що ОСОБА_6 в телефонному режимі повідомив ОСОБА_3, після чого вони продовжили свій рух у напрямку українсько - словацького кордону.

Приблизно о 05 год. 20 хв., під час слідування у напрямку 254 прикордонного знаку, що розташований на території сільської ради с. Кам'яниця Ужгородського району, на відстані приблизно 5 метрів від лінії державного кордону України ОСОБА_7, ОСОБА_5, та ОСОБА_8 було виявлено та затримано прикордонним нарядом ВПС «Гута» Чопського прикордонного загону.

В апеляційній скарзі захисник - адвокат ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, доведеність вини та кваліфікацію діяння ОСОБА_3 за ч.2 ст.332 КК України просить вирок від 05.08.2014 року змінити, призначити ОСОБА_3 більш м'яке покарання, передбачене санкцією ч.2 ст.332 КК України, з урахуванням ст. ст. 69 та 75 КК України. Вказує на те, що суд першої інстанції під час розгляду справи та

-3-

постановлення вироку допустив однобічність та неповноту судового слідства, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи в частині, що характеризують особу обвинуваченого, що призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину. Вважає, що покарання у виді 5 років позбавлення волі не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, яке хоч і не виходить за межі, встановлені ч.2 ст.332 КК України, але за своїм видом і розміром є явно несправедливим внаслідок суворості, що є наслідком однобічності та неповноти судового слідства, оскільки не були належним чином з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу засудженого. Всупереч ст. ст. 65, ч.1 ст.66, 69 КК України висновки суду першої інстанції в частині відсутності інших обставин, що пом'якшують покарання підсудного не відповідають дійсності. Судом належним чином не встановлено особу обвинуваченого: останній як на досудовому розслідуванні так і в судовому засіданні вину у вчиненні злочину визнавав у повному обсязі, підтвердив усі ті обставини, які були встановлені досудовим розслідуванням, щиро розкаявся у скоєному ним злочині та неодноразово наголошував на тому, що дуже жалкує про вчинене. Обвинувачений активно сприяв розкриттю злочину на досудовому розслідуванні. Вказані обставини з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.66 КК України є обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченому. Крім того, обвинувачений є молодий за віком, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, хвору жінку та матір пенсіонерку, позитивно характеризується за місцем проживання.

Інші сторони кримінального провадження апеляційні скарги на вирок суду в цій частині не подавали.

Заслухавши доповідь судді про суть вироку, повідомлення про те, ким і в якому обсязі він оскаржений, виклавши основні доводи апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника - адвоката ОСОБА_4 на підтримання апеляційної скарги, промову прокурора, який заперечив проти апеляційної скарги, вважаючи вирок законним та справедливим, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга захисника - адвоката ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 до задоволення не підлягає з наступних підстав.

У відповідності до ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Як встановлено матеріалами кримінального провадження, досудове розслідування і судовий розгляд по ньому проведені з дотриманням вимог розділів ІІІ,ІУ КПК України. Викладені у вироку висновки про винуватість обвинуваченого ОСОБА_3, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.332 КК України при обставинах вказаних у вироку ґрунтуються на зібраних доказах.

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 правильно кваліфіковано за ч. 2 ст.332 КК України, як незаконне переправлення кількох осіб через державний кордон України, керівництво такими діями, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Покарання обвинуваченому ОСОБА_3 призначено у відповідності з вимогами ст. 65 КК України, з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, пом'якшуючих відповідальність обставин та даних, що характеризують його особу, і таке покарання є справедливим, достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу винного: молодий за віком, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей та матір пенсіонерку, позитивну характеристику за

-4-

місцем проживання, щире каяття останнього, як обставину, що пом'якшує покарання, і належним чином вмотивував в цій частині своє рішення. Тому твердження захисника в апеляційній скарзі про неврахування судом наведених обставин як пом'якшуючих є безпідставними, оскільки суперечать змісту вироку, згідно з яким ці обставини враховані при призначенні покарання.

Відповідно до вимог ч.2 ст.66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Матеріали кримінального провадження не містять доказів того, що суд вказані у вироку дані про особу обвинуваченого на які посилається захисник у апеляційній скарзі, як на підставу застосування ст. ст. 69, 75 КК України зобов'язаний був при призначенні покарання визнати обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченому і дають підстави застосувати ст..69 КК України, оскільки це право суду а не обов'язок.

Зазначені у апеляційній скарзі захисника обґрунтування щодо необхідності застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_3 більш м'якого покарання, в тому числі із застосуванням ст. 75 КК України, є непереконливими, оскільки враховуючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, наявність не погашеної судимості за вчинення аналогічного злочину, судом першої інстанції призначено обвинуваченому мінімальний розмір основного покарання, з передбачених санкцією статті, за якою його засуджено, у зв'язку чим висновок суду про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 лише в умовах ізоляції від суспільства є обґрунтованим.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які тягнули за собою скасування або зміну вироку у кримінальному провадженні не встановлено.

З урахуванням наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для пом'якшення ОСОБА_3 покарання та звільнення його від відбування призначеного покарання на підставі ст.75 КК України, а тому доводи апеляційної скарги відхиляє.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05.08.2014 року щодо ОСОБА_3 - без змін.

На ухвалу апеляційного суду Закарпатської області безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ може бути подана касаційна скарга протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою,- в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді: