ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2014 року Справа № 910/12706/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О.

суддів:Кролевець О.А. Попікової О.В. (доповідач у справі)

за участю представників:

від позивача:Литвиненко Т.М. дов. від 13.10.2014р. № 01/17

від відповідача-1:Награбовський О.В. дов. від 18.12.2013р. Кучерявий Д.В. дов. від 17.12.2013р.

від відповідача-2:Подвойська Є.О. дов. від 1.09.2014р.

від третьої особи:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

на рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2013р.

та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.06.2014р.

у справі№ 910/12706/13 господарського суду міста Києва

за позовомКиївського національного університету імені Тараса Шевченка

до1. Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" 2. Приватного акціонерного товариства "Побутрембуд"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова установа "Інвестбуд"

провизнання недійсним іпотечного договору від 4.08.2008р. та визнання відсутніми майнових прав

ВСТАНОВИВ:

Київський національний університет імені Тараса Шевченка звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" та Приватного акціонерного товариства "Побутрембуд" про визнання недійсним іпотечного договору від 04.08.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського округу ОСОБА_9, та про визнання такими, що відсутні, майнових прав на житлові квартири та нежитлові приміщення, визначені пунктом 1.1 іпотечного договору від 04.08.2008р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.12.2013р. (судді Головіна К.І, Гавриловська І.О., Мудрий С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2014р., позов Київського національного університету імені Тараса Шевченка до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", Приватного акціонерного товариства "Побутрембуд" про визнання недійсним іпотечного договору від 04.08.2008р. та визнання відсутніми майнових прав задоволено частково, а саме: визнано недійсним іпотечний договір від 04.08.2008р., укладений між Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" та Закритим акціонерним товариством "Побутрембуд", посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим номером 29. В решті позовних вимог - відмовлено.

Рішення та постанова обґрунтовані приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 5 Закону України "Про іпотеку", з огляду на те, що на момент укладання оспорюваного договору, майнові права на об'єкт будівництва не могли бути предметом іпотеки, і відповідно зміст правочину суперечить вимогам законодавства. При цьому місцевий суд визнав поважними причини пропуску позовної давності та поновив строк з тих підстав, що Університет дізнався про те, що оспрорюваний договір іпотеки є чинним та порушує його права лише у жовтні 2012р. під час розгляду справи № 5011-10/14199-2012 про розірвання договору від 11.12.2009р. № 3П02 про спільну діяльність.

Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статей 216, 236, 576, 583, 635 Цивільного кодексу України, статті 1, ч. 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, статей 2, 5, 13 Закону України "Про іпотеку", статті 10 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" та наголошує на тому, що суди дійшли помилкового висновку стосовно того, що майнові права на незавершену будівництвом нерухомість не могли бути предметом іпотеки за оспорюваним договором. При цьому заявник касаційної скарги наголошуючи на тому, що Університет не був і не є замовником будівництва за недійсним інвестиційним договором, а договір про спільну діяльність № 3П02 було розірвано в судовому порядку, вважає відсутніми будь-які порушення відповідачами прав та охоронюваних законом інтересів позивача оспорюваним правочином. Окрім цього скаржник зазначає про безпідставність висновку місцевого суду щодо наявності обставин для відновлення Університету строку позовної давності.

У поясненнях до касаційної скарги відповідач 2 - ПАТ "Побутрембуд" підтримав доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі та просив оскаржувані судові рішення скасувати. При цьому відповідач 2 наголошує на тому, що в іпотеку за договором від 4.08.2008р., були передані частина майнових прав на конкретно визначені об'єкти інвестування, які не були обтяжені зобов'язанням з передачі позивачу та не були передані для реалізації через Фонди фінансування будівництва, а були закріплені лише за ПАТ "Побутрембуд", і відповідно жодних прав Університету оспорюваним договором порушено не було.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 04.08.2008р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк" (кредитор), та Закритим акціонерним товариством "Побутрембуд", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Побутрембуд" (позичальник), був укладений договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 24-12/169, за умовами якого кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, в межах максимального ліміту заборгованості до 14500000 дол. США, зі сплатою 13% річних, з кінцевим терміном повернення до 29.04.2011р. Кредит надавався позичальнику для фінансування робіт із завершення будівництва об'єктів у складі проекту на проспекті Академіка Глушкова, 6, в Голосіївському районі м. Києва із найбільшим станом готовності, згідно укладених договорів із підрядниками.

В подальшому до кредитного договору були внесені зміни шляхом підписання додаткових угод, якими було змінено розмір та порядок нарахування відсотків за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за згаданим кредитним договором 04.08.2008р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк" (іпотекодержатель), та Закритим акціонерним товариством "Побутрембуд", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Побутрембуд" (іпотекодавець), був укладений іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передав в наступну іпотеку іпотекодержателю у якості часткового забезпечення виконання своїх зобов'язань за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 24-12/169, що укладений між сторонами 04.08.2008р., майнові права на квартири та нежитлові приміщення, будівництво яких не завершено, за будівельними адресами: м. Київ, пр. Глушкова, 6, вул. Маршала Конєва, вул. Касіяна (перераховані житлові квартири та нежитлові приміщення у житлових будинках (ділянки, секції), їх будівельна адреса.

Згідно з п. 1.1.1 іпотечного договору правомірність будівництва та підстави виникнення майнових прав на предмет іпотеки підтверджуються наступними документами:

- договір № 01/03 від 27.02.2003р. про проектування та будівництво комплексу житлових будинків та інших споруд, укладений між іпотекодавцем, Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та Закритим акціонерним товариством "Інтернафтогазбуд", з усіма змінами та доповненнями до нього;

- рішення Київської міської ради VІІ сесії ХХІV скликання "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" від 15.07.2004р. № 419-5/1829;

- договір оренди земельних ділянок, укладений 25.05.2005р. між Київською міською радою та Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 25.05.2005р. за реєстровим номером 375, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації 02.06.2005р. за номером 79-6-00307;

- позитивний висновок комплексної державної експертизи Спеціалізованої державної організації "Київська міська служба Української інвестиційної експертизи" від 27.04.2006р., в якому визначені основні техніко-економічні показники об'єкта будівництва;

- дозвіл на виконання будівельних робіт № 2578-Гд/С, виданий 30.05.2007р. Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва.

Відповідно до п. 1.2 іпотечного договору заставна вартість предмета іпотеки за згодою сторін становить 77 964 174,60 грн., що за офіційним курсом Національного банку України станом на дату укладення договору становить 16 091 676,90 дол. США.

Пунктом 1.14 іпотечного договору встановлено, що після завершення будівництва, прийняття в експлуатацію нерухомого майна, зазначеного п. 1.1 цього договору, а також після оформлення та реєстрації в установленому чинним законодавством України порядку права власності на нього за іпотекодавцем, сторони зобов'язані протягом 3 робочих днів внести відповідні зміни до цього договору, при чому збудована нерухомість продовжує бути предметом іпотеки.

Предмет позову у даній справі становлять вимоги про визнання недійсним іпотечного договору від 04.08.2008р., укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та Закритим акціонерним товариством "Побутрембуд", та про визнання такими, що відсутні, майнових прав на житлові квартири та нежитлові приміщення, визначені пунктом 1.1 іпотечного договору від 04.08.2008р.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, визнаючи недійсним договір іпотеки від 04.08.2008р., встановив, що при укладенні договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України "Про іпотеку" (у редакції станом на час укладання оспорюваного договору), оскільки майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки.

Правова позиція з приводу передачі в іпотеку майнових прав на об'єкт будівництва висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.04.2013р. № 6-8цс13, яка в силу приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Статтею 5 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору) указаний вичерпний перелік об'єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.

Предметом іпотеки могли бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом

Предметом іпотеки також міг бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Частина об'єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості чи приєднання її до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Водночас поняття "іпотека майнових прав" і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому законі були відсутні.

Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008р. № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", яким були внесені зміни до Закону України "Про іпотеку".

З огляду на викладене суди дійшли правильного висновку про те, що 4 серпня 2008 року під час укладення договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору), оскільки майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки.

За приписами статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України кожна особа має право на судовий захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів лише у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Однак судами залишено поза увагою вимоги статті 1 Господарського процесуального кодексу України та статті 15 Цивільного кодексу про те, що в порядку господарського судочинства підлягає захисту саме порушене право, і належно не встановлено, чи дійсно порушує право позивача під час укладення оспорюваного договору передача в іпотеку майнових прав на окремі приміщення в житловому будинку всупереч положенням статті 5 Закону України"Про іпотеку", і відповідно не з'ясовано, у чому саме полягає порушення законних прав позивача.

В позовній заяві Київський університет зазначав про те, що оспорюваним договором було порушено його права як замовника будівництва та землекористувача, на яких воно розташоване. У поясненнях від 27.11.2013р. щодо обставин, які підтверджують порушене право позивача (а.с. 165-166 т.1), Університет наголошував на тому, що відповідно до інвестиційного договору від 27.02.2003р. № 01\03 мав право на отримання 10% від збудованої площі квартир, а відповідно до інвестиційного договору № 3П02, укладеного в 2009р., мав право на 20 % від такої площі.

Суди І-ї та апеляційної інстанцій зазначивши, що у зв'язку з існуванням іпотечного договору позивач позбавлений права вільно розпоряджатися своєю власністю в об'єкті, оскільки на час розгляду справи в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державному реєстрі обтяжень рухомого майна та Державному реєстрі іпотек наявні записи про обтяження майнових прав, що стали предметом іпотеки за оспорюваним договором, та заборону їх відчуження, дійшли висновку про порушення прав позивача як замовника будівництва, оскільки існування майнових прав іншої особи на об'єкт будівництва позивача, передача їх в іпотеку, обмежує його право власності на цей об'єкт, а безпідставне обмеження прав позивача порушує його законні інтереси.

Таких висновків суди дійшли з огляду на наступні обставини:

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.05.2009р. у справі № 50/35, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2009р., за позовом заступника Генерального прокурора України визнано недійсним інвестиційний договір № 01/03 від 27.02.2003р., укладений між Київським національним університетом ім. Т. Шевченка, ЗАТ "Інтернафтогазбуд" та ЗАТ "Побутрембуд", додаткові угоди від 24.06.2005р. № 1, від 16.01.2008р. та доповнення від 29.05.2006р. до нього; визнано недійсним і скасовано п. 23 рішення Київської міської ради від 15.07.2004р. № 419-5/1829 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею"; визнано недійсним договір оренди земельних ділянок від 25.05.2005р., укладений між Київською міською радою та Київським національним університетом ім. Т. Шевченка.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1502-р від 08.12.2009р. "Про погодження укладення договору про спільну діяльність" погоджено пропозицію Міністерства освіти і науки щодо укладення між КНУ ім. Т.Шевченка і ЗАТ "Побутрембуд" (станом на день розгляду спору перейменовано на ПрАТ "Побутрембуд") договору про спільну діяльність, пов'язану з продовженням розпочатого до 2009 року будівництва комплексу житлових будинків по проспекту Академіка Глушкова, 6, у м. Києві.

На виконання вказаного розпорядження 11.12.2009р. укладено договір №3П02 про спільну діяльність з продовження проектування та будівництва комплексу житлових будинків та інших споруд по проспекту Академіка Глушкова, 6 у м. Києві, предметом якого є відновлення та продовження роботи з проектування та будівництва комплексу житлових будинків та об'єктів соціально-побутової сфери на проспекті Академіка Глушкова, 6 у Голосіївському районі м. Києва з метою завершення розпочатого будівництва у відповідності з проектною та дозвільною документацією та на умовах даного договору (п.1.1 договору).

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.11.2012р. у справі № 5011-10/14199-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2013р., за позовом Київського національного університету ім. Шевченка розірвано договір № 3П02 про спільну діяльність з продовження проектування та будівництва комплексу житлових будинків та інших споруд по просп. Академіка Глушкова, 6, у м. Києві, укладений 11.12.2009р. між КНУ ім. Шевченка та ЗАТ "Побутрембуд".

Судом першої інстанції також встановлено, що земельну ділянку на проспекті Академіка Глушкова, 6, з цільовим призначенням для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків з об'єктами соціально-побутового, торговельно-розважального та готельно-офісного призначення, оформлено за Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка у відповідності до вимог законодавства, що підтверджується Державними актами на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №389538 від 08.10.2010р., серії ЯЯ №389539 від 08.10.2010р. Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка також отримано дозвіл Інспекції державного-архітектурно будівельного контролю у м. Києві на виконання робіт за вказаною адресою із терміном дії до 30.12.2015р.

Так, чинний на момент укладення оспорюваного іпотечного договору договір № 01/03 від 27.02.2003р. про проектування та будівництво комплексу житлових будинків та інших споруд, укладений між іпотекодавцем, Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та Закритим акціонерним товариством "Інтернафтогазбуд", передбачав, що у випадку припинення дії договору з причин, що не залежать від інвесторів, останні мають право лише на повернення інвестицій та відшкодування збитків. Жодних умов про розподіл майнових прав на об'єкт до завершення його будівництва договір № 01/03 від 27.02.2003р. не містив.

Отже, на час звернення позивача до суду із згаданим позовом у даній справі - липень 2013р., були визнано недійсним інвестиційний договір № 01/03 від 27.02.2003р та розірвано в судовому порядку договір № 3П02 від 11.12.2009р. про спільну діяльність з продовження проектування та будівництва комплексу житлових будинків та інших споруд по просп. Академіка Глушкова, 6, у м. Києві, за умовами яких позивач мав право на отримання відповідно 10% та 20% від збудованої площі квартир.

Жодних доказів та доводів на підтвердження тих обставин, що позивач на час звернення до суду із позовом в даній справ є власником нерухомості об'єктів будівництва, та лишається замовником цього будівництва, в оскаржуваних судових рішеннях не наведено.

Верховний Суд України у постанові від 30.01.2013р. № 6-168цс12, зазначив, що майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, оскільки об'єктом цих прав не є "чуже майно", а також не є правом власності, оскільки об'єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.

Більше того, судами не було достеменно встановлено передачу в іпотеку за оспорюваним договором майнових прав саме позивача на квартири та нежитлові приміщення, будівництво яких не завершено, за будівельними адресами: м. Київ, пр. Глушкова 6, а записи про обтяження майнових прав, що містяться в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державному реєстрі обтяжень рухомого майна та Державному реєстрі іпотек, стосуються обтяження саме тих майнових прав, що стали предметом іпотеки за оспорюваним договором.

Доводи відповідачів стосовно того, що квартири, які були закріплені за позивачем згідно умов інвестиційного договору та договору про спільну діяльність, не входили до переліку квартир, майнові права на які є предметом іпотеки за договором від 4.08.2008р., і відповідно ніякі обтяження та заборона на них не накладались, залишились без належної оцінки судів І та апеляційної інстанцій.

Апеляційний суд, з посиланням на вимоги ч. 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, обмежився лише відмовою у прийнятті в якості доказу протоколу від 03.12.2007р. розподілу квартир та нежитлових приміщень в житлових будинках 1-ої черги будівництва, виконання будівельно-монтажних робіт на об'єктах соціально-побутової сфери на земельних ділянках по вул. Академіка Глушкова, 6, у Голосіївському районі м. Києва за договором від 27.02.2003р., пославшись при цьому на відсутність належного обґрунтування з боку ПрАТ "Побутрембуд" неможливості подання його до суду першої інстанції.

Разом з тим, в матеріалах справи наявні копії протоколу розподілу квартир в нежитлових приміщеннях будинків за адресою по вул. Академіка Глушкова, 6, у Голосіївському районі м. Києва від 3.13.2007р. та від 29.09.2011р. (а.с. 54-56, 82,83 ІІ т.), долучені під час розгляду справи в суді І інстанції представником відповідача 2 та третьої особи до матеріалів справи як додатки до відзиву.

Наведене свідчить про передчасність висновків судів попередніх інстанції щодо доведеності порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок укладання між Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" та Закритим акціонерним товариством "Побутрембуд" іпотечного договору від 04.08.2008р., що унеможливлює визнання його недійсним з огляду на вимоги ч. 3 статті 215 Цивільного кодексу України.

Також заслуговують на увагу доводи, викладені в касаційній скарзі щодо строку позовної давності.

Судом І інстанції встановлено, що позивач звернувся із згаданим позовом до суду лише 04.07.2013р., хоча про порушення своїх прав мав дізнатись 30.06.2009р. - набрання законної сили рішенням суду у справі № 50\35 про визнання недійсним інвестиційного договору, на підставі якого було укладено оспорюваний правочин.

І відповідно, суд І інстанції встановив, що строк позовної давності на звернення з даною позовною заявою закінчився 1.07.2012р.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем-1 - ПАТ "Укрсоцбанк" 12.08.2013р. було заявлено про застосування позовної давності у даному спорі.

У свою чергу позивач в заяві про поновлення строку на звернення до суду вказує, що до часу звернення прокурора до суду в інтересах Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Київського університету ім. Т.Шевченка з позовом про розірвання договору № 3П02 від 11.12.2009р. про спільну діяльність у справі № 5011-10/14199-2012, добросовісно помилявся щодо дійсності іпотечного договору від 4.08.2008р., оскільки у зв'язку із визнанням недійсним в судовому порядку інвестиційного договору від 27.02.2003р. № 01\03, зважаючи на вимоги статті 216 Цивільного кодексу України, добросовісно вважав, що іпотечний договір не порушує його охоронювані законом права.

З вказаними доводами позивача погодився і суд першої інстанції, відновлюючи згідно вимог ч. 5 статті 267 Цивільного кодексу України позовну давність до вимог позивача та визнаючи поважними причини її пропуску, встановивши конкретні обставини справи, що унеможливлювали подання позову в межах строків позовної давності.

Проте вказані висновки місцевого суду касаційна інстанція вважає передчасними з огляду на таке.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

За приписами частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.05.2014р. № 6-7цс14.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Слід зазначити, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів вказаним вимогам не відповідають.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, а тому дійшли передчасних висновків про задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним іпотечного договору від 04.08.2008, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" та Закритим акціонерним товариством "Побутрембуд", посвідченого нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим номером 29.

Стосовно відмови у задоволенні позову в частині визнання такими, що відсутні, майнових прав на житлові квартири та нежитлові приміщення, визначені пунктом 1.1 іпотечного договору від 04.08.2008р., касаційна інстанція погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для їх задоволення з огляду на вимоги статті 16 Цивільного кодексу України, зважаючи на обрання позивачем неналежного способу захисту, який не призводить до відновлення його прав, а по суті є встановленням факту, що не має самостійного юридичного значення.

При цьому касаційна скарга не містить доводів щодо оскарження судових рішень в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання відсутніми майнових прав на житлові квартири та нежитлові приміщення, визначені пунктом 1.1 іпотечного договору від 04.08.2008р.

Відповідно до частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція, згідно приписів статті 1117 цього Кодексу не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, колегія суддів, враховуючи приписи статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2013р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2014р. у справі № 910/12706/13 скасувати в частині задоволення позовних вимог Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання недійсним іпотечного договору від 04.08.2008, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" та Закритим акціонерним товариством "Побутрембуд", посвідченого нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим номером 29.

Справу № 910/12706/13 в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2013р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2014р. у справі № 910/12706/13 в частині відмови у задоволенні позову Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання такими, що відсутні, майнових прав на житлові квартири та нежитлові приміщення, визначені пунктом 1.1 іпотечного договору від 04.08.2008р., залишити без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді: О.А. Кролевець

О.В. Попікова