КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2014 року м. Київ 810/5645/14

10:49

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., за участю секретаря судового засідання: Волощук Л.В.

представників сторін:

від позивача - Гаврилюка А.В., Петрова О.М.

від відповідача - Литвиненко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд»

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі

Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" (далі - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі-відповідач) про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 04.07.2014 № 0001392200 і від 04.07.2014 № 0001402200.

Спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі Акта перевірки у ході якої відповідачем встановлено заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість за результатами господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торенія» (далі - ТОВ «Торенія»), оскільки, на думку податкового органу, послуги контрагентом фактично не надавались, а тому господарські операції мають ознаки нереальності.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки Акта перевірки є безпідставними та необґрунтованими, оскільки підприємство за результатами господарської діяльності правомірно сформувало витрати і податковий кредит, що підтверджується даними первинних бухгалтерських документів. Реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Торенія" також підтверджується документально. Наявність економічного змісту господарської операції (отримання мерчендайзингових послуг) прослідковується за результатами збільшення доходу позивача від продажів товарів.

В ході судового розгляду уповноважені представники позивача підтримали позовні вимоги і просили суд позов задовольнити.

Відповідач проти адміністративного позову заперечував. В обґрунтування заперечень представник відповідача посилався на обставини, викладені в Акті перевірки та зазначив, що позивач послуги від ТОВ "Торенія" фактично не отримував. Так, згідно пояснень директора та засновника ТОВ "Торенія" ОСОБА_4, він до господарської діяльності товариства відношення не має. Крім того, представник відповідача зазначив, що ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 26.08.2014 року у справі № 758/9746/14-к ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності передбаченої частини першої статті ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а тому, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно та згідно з нормами діючого законодавства України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, посадовою особою ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на підставі п.п. 20.1.2 п. 20.1 ст. 20 п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та постанови слідчого з ОВС слідчого управління фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у м. Києві від 16.05.2014 р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Фоззі-Фуд" (код ЄДРПОУ 32294926) з питань повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах із ТОВ "Торенія" (код ЄДРПОУ 38091691) за період з 01.01.2013 по 30.04.2014.

За результатами перевірки складено Акт від 16.06.2013 р. № 286/10-13-22-01-121/32294926 (далі - Акт перевірки), в якому зафіксовані порушення п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств в сумі 40126778,00 грн., та зафіксовані порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 42238714,00 грн.

В Акті перевірки (сторінка 8) зазначено, що в ході проведення перевірки використано наступні документи: податкові декларації з податку на прибуток підприємств та ПДВ; дані інформаційних ресурсів податкових органів; договір № 364-М про надання послуг мерчандайзинга торгової мережі від 07.05.2013; рахунки на оплату; банківські виписки; акти виконаних робіт; податкові накладні; акт взаємної звірки ТОВ "Фоззі-Фуд" і ТОВ "Торенія"; протокол допиту свідка від 31.03.2014 - ОСОБА_4

На сторінці 16 Акта перевірки податковий орган вказує, що згідно з витягом з ЄРДР по ТОВ "Торенія" порушено кримінальну справу за статтею 205 частина 2 КК України.

Згідно протоколу допиту свідка від 31.03.2014 ОСОБА_4 встановлено, що він є засновником та директором ТОВ "Торенія", проте до фінансово-господарської діяльності підприємства він відношення не має, хто здійснював оформлення документів йому не відомо. У зв'язку з цим наявні ознаки фіктивної діяльності суб'єкта господарювання.

Враховуючи пояснення посадової особи ТОВ "Торенія", податковий орган робить висновок, що первинні документи укладені між ТОВ "Фоззі-Фуд" та ТОВ "Торенія" складені всупереч вимогам діючого законодавства України, в зв'язку з чим не має можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій та немає підстав для включення ТОВ "Фоззі-Фуд" до складу витрат, що оподатковуються при визначенні об'єкта оподаткування вартості придбання мерчандайзингових послуг у ТОВ "Торенія" (сторінки 22-23 Акта перевірки), а також підстав для формування податкового кредиту (сторінки 19-21 Акта перевірки).

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.07.2014 № 0001392200, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 63358073,00 грн., з них 42238714,00 за основним платежем і 21119359,00 грн. за штрафними (фінансовими санкціями), та податкове повідомлення-рішення від 04.07.2014 № 0001402200, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 60190167,00 грн., з них 40126778,00 грн. за основним платежем і 20063389,00 грн. за штрафними (фінансовими санкціями).

Вважаючі спірні податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Згідно з листом Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість виходячи з висновку про те, що господарські операції з ТОВ «Торенія» не мали реального характеру, судом досліджено дане питання і встановлено наступне.

7 травня 2013 року між ТОВ "Фоззі-Фуд" та ТОВ "Торенія" було укладено Договір про надання послуг мерчендайзингаторгової мережі № 364-М (том І, а.с.57-60), згідно умов якого ТОВ "Торенія" зобов'язалося на замовлення позивача надати послуги з передпродажної підготовки, розміщення товарів на полицях, стендах, безпосередньо в торгових залах торгової мережі позивача, з метою збільшення об'ємів продажу продукції.

Додатками до Договору про надання послуг мерчендайзингу № 364-М від 07.05.2013 р. (додатки № 1 від 07.05.2013, № 2 від 07.05.2013, № 3 від 07.05.2013, № 4 від 07.05.2013, № 5 від 03.06.2013, № 6 від 03.06.2013, № 7 від 03.06.2013, № 8 від 03.06.2013, № 9 від 01.07.2013, № 10 від 01.07.2013, № 11 від 01.08.2013, № 12 від 01.08.2013, № 13 від 02.09.2013, № 14 від 02.09.2013; том І, а.с. 62-63, 69-70, 76-77, 83-83, 90-91, 97-98, 104-105, 111-112,118-119,125-126, 132-133,139-140, 146-147, 153-154) сторони договору погодили вартість послуг, перелік продукції торгових марок, щодо яких будуть надаватися послуги, та погодили адреси магазинів позивача, де будуть надаватися послуги. Загальна вартість послуг становить 253432282,67 грн., у тому числі ПДВ 42238713,78 грн.

Актами прийому-передачі виконаних робіт № 962 від 31.05.2013 на суму 40292348,28 грн., № 959 від 31.05.2013 на суму 14018243,35 грн., № 960 від 31.05.2013 на суму 16931629,27 грн., № 961 від 31.05.2013 на суму 18755379,10 грн., № 706 від 27.06.2013 на суму 12029325,31 грн., № 704 від 27.06.2013 на суму 15016998,76 грн., № 705 від 27.06.2013 на суму 19035469,61 грн., № 707 від 27.06.2013 на суму 19917564,55 грн., № 1012 від 31.07.2013 на суму 13723623,08 грн., № 1013 від 31.07.2013 на суму 17736917,56 грн., № 1397 від 30.08.2013 на суму 17160116,35 грн., № 1398 від 30.08.2013 на суму 22815883,85 грн., № 1372 від 30.09.2013 на суму 11359826,71 грн., № 1663 від 30.09.2013 на суму 14638956,89 грн. (том І, а.с. 64-65, 71-72, 78-79, 85-86, 92-93, 99-100, 106-107, 113-114, 120-121, 127-128, 134-135, 141-142, 148-149, 155-156) позивач підтвердив отримання від ТОВ "Торенія" послуг з розміщення продукції на стендах і полицях у його магазинах.

Звітами про надання послуг, що наявні в матеріалах справи (том І, а.с. 67-68, 74-75, 81-82, 88-89, 95-96, 102-103, 109-110, 116-117, 123-124, 130-131, 137-138, 144-145, 151-152, 158-159), сторони засвідчували, що послуги за звітний місяць (травень 2013 року, червень 2013 року, липень 2013 року, серпень 2013 року, вересень 2013 року) надано належно та згідно умов договору.

За результатами виконання зобов'язань перед позивачем, ТОВ "Торенія" виписало податкові накладні № 962 від 31.05.2013 р., № 959 від 31.05.2013 р., № 960 від 31.05.2013 р., № 961 від 31.05.2013 р., № 706 від 27.06.2013 р., № 704 від 27.06.2013 р., № 705 від 27.06.2013 р., № 707 від 27.06.2013 р., № 1012 від 31.07.2013 р., № 1013 від 31.07.2013 р., № 1397 від 30.08.2013 р., № 1398 від 30.08.2013 р., № 1372 від 30.09.2013 р., № 1663 від 30.09.2013 р. всього на суму 253432282,67 грн., у тому числі ПДВ 42238713,78 грн. (том І, а.с. 66, 73, 80, 87, 94, 101, 108, 115, 122, 129, 136, 143, 150, 157).

Судом встановлено, що всі наведені документи мають обов'язкові реквізити, підписані сторонами та скріплені печатками підприємств.

У період з 18.06.2013 по 22.01.2014 позивачем здійснено оплату за отримані від ТОВ "Торенія" послуги шляхом перерахування коштів на рахунки його контрагента в сумі 139920960,01 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок (том ІІ, а.с. 157- 238).

Заборгованість по оплаті за надані ТОВ "Торенія" послуги у сумі 113511322,99 грн. перераховано позивачем 01.04.2014 р. на рахунок ТОВ "Велбум нова груп" на підставі договору про відступлення права вимоги № 253 від 01.04.2014 за договором № 364-М від 07.05.2013. Дана обставина також відображена податковим органом на сторінках 13-14 Акта перевірки.

Згідно з поясненнями представників позивача, мерчендайзингові послуги надавалися ТОВ "Торенія" в мережі магазинів позивача, що вбачається із планограм розміщення товарів на кожний магазин (том І а.с. 160-246, том ІІ а.с. 1-156) з метою збільшення обсягів продаж товарів у магазинах, оскільки основною діяльністю позивача є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

Судом також було досліджено економічний зміст операцій проведених між позивачем та його контрагентом.

Так, на підтвердження того, що отримані послуги пов'язані із господарською діяльністю позивача та внаслідок їх отримання було досягнуто економічний ефект позивачем надано суду копії податкових декларацій з податку на прибуток за 2012 та 2013 роки (том ІІ, а.с. 239-241, 243-246), якими підтверджується, що дохід позивача від здійснення господарської діяльності за 2013 рік зріс на 3815434273,00 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів з 1 січня 2011 року регулюються Податковим кодексом України.

Так, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Кодексу, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

В силу приписів підпунктів 9.1.1, 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 та підпункту 14.1.165, 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податок на прибуток підприємств та податок на додану вартість належать до загальнодержавних податків, які нараховуються та сплачуються відповідно до норм розділу ІІІ і V цього Кодексу.

Відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, понесені підприємством витрати, у разі їх відображення у належних чином оформлених первинних (розрахункових, платіжних та інших) документах, можуть бути віднесені до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств для зменшення його доходу.

Відповідно до підпункту 1 пункту 180.1 статті 180 розділу V Податкового кодексу України, для цілей оподаткування податком на додану вартість платником податку є будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, згідно з приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Згідно з приписами пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Абзацом 2 пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується з 1 січня 2012 року для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить більше 10 тисяч гривень (пункт 11 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України).

Пунктом 198.6 статті 198 цього Кодексу встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Крім того, абзацом 9 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу передбачено, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Таким чином, якщо платник податку на додану вартість придбав товари (роботи, послуги) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, при цьому сплатив у складі вартості цих товарів (робіт, послуг) податок на додану вартість і це підтверджується належним чином оформленою та у випадках, визначених законом, належним чином зареєстрованою податковою накладною, він має право віднести сплачені ним суми податку до складу податкового кредиту.

Як встановлено судом під час судового розгляду справи, факт виконання ТОВ "Торенія" мерчендайзингових послуг на користь позивача підтверджується первинними документами, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності. Первинні документи містять вичерпну інформацію про надані послуги, місце надання та їх вартість. Право на формування податкового кредиту підтверджується належним чином оформленими податковими накладними. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки, не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, хоча і вивчав їх, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, реальність фінансово-господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Торенія» підтверджено документами, які були оформленні згідно вимог чинного законодавства, і належним чином засвідчені копії яких долучені до матеріалів даної справи.

Слід також звернути увагу, що в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи і Свідоцтва про державну реєстрацію контрагента позивача були скасовані чи визнані недійсними за рішеннями суду на момент укладання чи виконання договорів. Отже, податковим органом не надано суду доказів щодо наявності дефектів у правовому статусі контрагента позивача.

Доводи відповідача про складення всупереч вимогам діючого законодавства України документів між позивачем та контрагентом, які ґрунтується виключно на поясненнях директора ТОВ «Торенія», відносно того, що останній не мав жодного відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства, а первинні документи підписані невстановленою особою є безпідставними, оскільки платник податків не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності. Зокрема, аналогічна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України у справах № К/9991/87759/11 від 22.01.2014, № К/800/19652/14 від 22.05.2014.

Відносно посилання відповідача на статтю 72 Кодексу адміністративного судочинства України та ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 26.08.2014 у справі № 758/9746/14-к, якою директора та засновника ТОВ "Торенія" ОСОБА_4 було звільнено від кримінальної відповідальності у вчинені злочину, передбаченого частиною першою статті 205 КК України (фіктивне підприємництво) у зв'язку із закінченням строків давності, встановлено його вину, і дана обставина доводить факт ненадання послуг на користь позивача, слід зазначити про таке.

Частина четверта статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Водночас, у вказаній ухвалі від 26.08.2014 суд не досліджував та не давав оцінки господарським операціям позивача та ТОВ "Торенія", не визнав недійсним документи, що були складені за наслідком здійснення господарської операції, позивач не є фігурантом вказаної кримінальної справи. Досліджувані судом в ухвалі обставини стосуються періоду створення та реєстрації юридичної особи, подальша ж господарська діяльність підприємства не досліджувалась. Суд також звертає увагу, що вказана ухвала не є вироком суду.

Крім того, встановлення факту фіктивного підприємництва Податковий кодекс України не визначає як самостійну підставу для позбавлення права на формування податкового кредиту та витрат. Саме до таких висновків дійшов Київський апеляційний адміністративний суд у постанові від 28.03.2013 у справі № 2а-4901/12/1070.

Обставини щодо діяння фізичної особи (засновника чи директора підприємства), встановлені рішенням суду в кримінальній справі відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою. Суд повинен дослідити усі первинні документи, встановити чи був рух активів в процесі здійснення спірної господарської операції, що і було зроблено судом. Такої ж позиції притримується і Вищий адміністративний суд України, що вбачається з ухвал від 05.03.2014 № К/9991/45498/11, від 17.03.2014 № К/800/3616/13, від 26.05.2014 № К/800/26343/13.

Суд зазначає, що визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до витрат є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності.

Підтвердження зазначеного підходу знайшло відображення в постанові Верховного суду України № 40/11 від 21.01.2011 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СІБ" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

У цій постанові, зокрема, зазначено, що неналежним чином оформлена податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Таким чином, складена з відповідними дефектами податкова накладна (у тому числі підписана не уповноваженою чи невстановленою особою від імені фіктивного суб'єкта господарювання), не може використовуватися для підтвердження права на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до витрат, але за умови, якщо буде встановлена відсутність факту здійснення господарської операції. В іншому разі можливість формування платником податку податкового кредиту та/або віднесення відповідних сум до витрат за допомогою отриманих навіть від фіктивної особи контрагентів не виключається, якщо буде підтверджений факт придбання товарів (послуг) від імені фіктивного суб'єкта господарювання. При цьому покупці товару можуть бути не причетні до незаконної діяльності організаторів суб'єкта господарювання. Однак у разі застосування формального підходу до визначення достовірності первинних документів інтересам добросовісної особи може бути заподіяна шкода, причому без будь-якої вини з її боку.

Отже, формальні недоліки податкових накладних, а також недоліки, зумовлені дефектами правового статусу особи, що видала податкову накладну, повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.

Аналогічні висновки викладені в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 13.05.2014 № К/800/528/14 та від 15.07.2014 № К/800/24305/14.

Посилання відповідача на обставину відсутності у ТОВ «Торенія» необхідних ресурсів, зокрема транспортних засобів, про що представник відповідача надав суду витяг з АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України не приймаються судом до уваги, оскільки, по-перше, в Акті перевірки податковий орган не перевіряв даної обставини і не досліджував жодних документів. По-друге, суть наданих ТОВ «Торенія» послуг, а саме, передпродажна підготовка, розміщення на полицях, стендах, безпосередньо в торгових залах, у місцях продажу продукції, не передбачає здійснення будь-яких перевезень.

По-третє, для здійснення підприємницької діяльності не обов'язково потрібно мати у власності нерухоме майно і транспортні засоби, оскільки їх можна орендувати і це не є перешкодою у веденні підприємницької діяльності. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014 у справі № 810/4649/13-а.

Суд також звертає увагу на те, що визначені Конституцією та Податковим кодексом України обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

Таким чином, нарахування позивачем податкового зобов'язання та визначення ним сум податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової процедури його контрагентом.

Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Про неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого, вказано в пункті 71 рішення Європейського Суду з прав людини (справа "Булвес АД проти Болгарії", 2009 рік, заява № 3991/03), де суд зазначає "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Саме до таких висновків дійшов також Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 17.09.2014 № К/9991/65367/12.

При цьому, зазначений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес СепортСентре проти Болгарії" (2010 рік, заява № 6689/03), пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес СепортСентре) це не мало б.

А згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи, що твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг позивачу його контрагентом були спростовані, і не доведені належними доказами відповідачем, зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентом у ході господарської операції, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а отже і підтверджують суму витрат та податкового кредиту, задекларованих позивачем, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 04.07.2014 № 0001392200 та від 04.07.2014 № 0001402200 є протиправними і підлягають скасуванню.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З огляду на викладене, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 487 грн. 20 коп., підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 04.07.2014 № 0001392200 і від 04.07.2014 № 0001402200.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» судовий збір у сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 20 жовтня 2014 р.