Справа № 459/1335/14 Головуючий у 1 інстанції: Кріль М.Д.
Провадження № 22-ц/783/5217/14 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.
Категорія: 32
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Бакуса В.Я., Гірник Т.А.,
секретар: Глинський О.А.,
за участі представника відповідача - Фарович Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 25 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді про стягнення моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом, -
в с т а н о в и л а :
рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 25 червня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області на користь ОСОБА_3 6000 грн. на відшкодування моральної шкоди. В решті позовних вимог відмовлено.
Дане рішення оскаржило Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді.
В своїй апеляційній скарзі просять рішення скасувати та постановити нове про відмову в задоволенні позову повністю. Вважають рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначають, що судом не було враховано те, що позивачем не було подано жодного доказу, зокрема, медичного висновку та відповідно не доведено факту спричинення їй моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві. Також, судом не враховано, що в позивачки часткова втрата професійної працездатності та їй протипоказана важка фізична праця, однак в інших умовах праці позивачка може працювати, а також взмозі виконувати звичну повсякденну роботу, протилежного нею не доведено. Також, судом не взято до уваги те, що позивачка згідно записів трудової книжки після нещасного випадку працювала та працює на даний час провідним інженером з капітального будівництва технічної служби ВП «Шахта «Степова» ДП «Львіввугілля». Крім цього, позивач отримує щомісячні страхові виплати у зв'язку з частковою втратою професійної працездатності, а також їй було виплачено одноразову страхову виплату у зв'язку з встановленням вперше стійкої втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом та здійснюється виплата пенсії по інвалідності за рахунок коштів Фонду.
В судове засідання позивач не з'явилася, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у її відсутності враховуючи те, що така будучи належним чином повідомленою про час та місце судового розгляду надіслала до суду клопотання про розгляд справи у її відсутності та, крім цього, подала письмові заперечення на апеляційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає та підстав для скасування оскаржуваного рішення суду - немає.
Із оскаржуваного рішення та матеріалів справи вбачається, що позивач з 27.07.1983 року по даний час працює на шахті «Степова» ДП «Львіввугілля» (шахта №10 «Велекомостівська») (трудова книжка а.с. 7-10).
Згідно акту №119 про нещасний випадок на виробництві від 30.12.1993 року (а.с. 38-39), - 16.10.1986 р., після відпрацьованого робочого дня ОСОБА_3 їхала рейсовим автобусом, наданим адміністрацією шахти в м. Червоноград до місця свого проживання. В районі р. Солокія на зустріч автобусу їхав на великій швидкості вантажний автомобіль. Щоб уникнути зіткнення водій автобуса різко повернув в сторону узбіччя внаслідок чого задні двері автобуса відчинилися і декілька працівників шахти, в тому числі і ОСОБА_3 випали з автобуса. ОСОБА_3 вдарилася до асфальтованого покриття дороги і отримала травму голови, хребта та грудної клітки.
З виписки з акту огляду у МСЕК №012014 Серія ЛВА-2 від 11.06.2002 року, довідки Травматологічної МСЕК № 012514 Серія ЛВА-2 від 05.06.2003 року (а.с.35, 57) вбачається, що позивачу 11.06.2002 року актом № 1916/8 вперше було встановлено 30% втрати працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом та ІІІ групу інвалідності, в подальшому актом №1522/20 від 05.06.2003 року позивачу встановлено 45% втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом та підтверджено ІІІ групу інвалідності. 02.06.2004 року дана втрата профпрацездатності підтверджена МСЕК (довідка Травматологічної МСЕК № 019369 Серія ЛВА-2 від 15.06.2004 р. а.с.35). Що два роки ОСОБА_3 проходить огляди у Травматологічний МСЕК, останній раз з 27.06.2012р. - 15.08.12р., де знову підтверджено 45% втрати працездатності та з датою переогляду 27.06.15р. (Довідка обласної МСЕК №15927 Серія 10 ААА від 15.08.2012р. а.с.37).
Вказане свідчить про те, що право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку із втратою 30% професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом вперше виникло у позивача в 2002 році, а згодом відсоток втрати професійної працездатності збільшився до 45%.
В період з 16.10.1986 року по 12.11.1986 року позивач перебувала на лікарняному з діагнозом: забій грудної клітини, струс головного мозку, закрита черепно-мозкова травма, забій ребрової дуги, спини, хребта. Після цього позивач неодноразово перебувала на стаціонарному та амбулаторному лікуванні в Львівській обласній лікарні відновного лікування № 3, Червоноградській центральній міській лікарні, Клінічному санаторії «Хмільник» (а.с. 11-34).
Відповідно до статей 1, 3, 21, 43, 46 Конституції України - Україна, як соціальна держава, зміст і спрямованість якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосили право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, тощо. Право на соціальний захист гарантується, зокрема, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно з абзацом 5 ст.4 Основ законодавства України «По загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - є страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності .
Пунктом 27 ст. 77 Закону України від 20.12.2005 р. «Про державний бюджет України на 2006 рік» та п. 22 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 ст.1, підпункту «є» п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.28 та ч.3 ст.34 Закону України від 23.09.1999р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності", якими обов'язок відшкодування моральної шкоди покладено на Фонд соцстраху.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.п. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року № 229-IV, КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Як вбачається з п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1997 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» право на отримання потерпілим страхових виплат настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності.
Пунктом 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №1-рп/2004 від 27.01.2004 р. передбачено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Крім того, Законом України від 23.02.2007 р. №717-У «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 30.03.2007 р., виключено частину третю ст. 34 Закону №1105 -ХІУ, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Саме з цього часу, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування, яке вони мали відповідно до положень первинної редакції цього Закону.
Рішенням Конституційного Суду України від 8.10.2008 р. у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 1167 ЦК України, ст. 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Таким чином, потерпілі мають право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування, якщо стійку втрату працездатності у зв'язку з травмою на виробництві або професійним захворюванням вперше встановлено у період з 1 квітня 2001 р. по 31 грудня 2005 року, тобто, під час дії законодавчих актів, які надавали потерпілим таке право. Відтак потерпілі не мають права на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, за рахунок Фонду соцстраху не підлягають задоволенню їх вимоги про відшкодування моральної шкоди у разі, якщо встановлення МСЕК стійкої втрати працездатності потерпілому мало місце після 1 січня 2006 року.
Відповідно до змісту ст.ст. 1, 21, 23, 28, 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції Закону, що був чинний на час виникнення спірних правовідносин - червень 2002 р. за трудовим каліцтвом, на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництв та професійних захворювань України покладено обов'язок відшкодувати застрахованим особам моральну шкоду у зв'язку з ушкодженням здоров'я, заподіяну умовами виробництва.
Вважаючи необґрунтованими доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем факту заподіяння йому моральної шкоди належними доказами, зокрема, і медичним висновком, а також недоведеність позивачем факту моральних страждань у зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві, колегія суддів враховує, що відсутність у матеріалах справи висновку МСЕК з цього питання не спростовує правильних висновків суду про те, що ушкодження здоров'я, заподіяні на виробництві, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють їй моральні та фізичні страждання.
Відповідно ж до роз'яснень, що містяться у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди з відповідача, суд навів у рішенні відповідні мотиви, а саме врахував, - характер заподіяної позивачу моральної шкоди, глибину фізичних та душевних страждань, настання негативних змін у її житті, а саме те, що втративши частково працездатність на виробництві, позивач не взмозі в повній мірі виконувати ту чи іншу роботу, постійно повинна проходити курс лікування у зв'язку з травмами, обмежена в життєдіяльності та інші обставини, а відтак, визначив розмір моральної шкоди, що підлягає частковому відшкодуванню, враховуючи також засади розумності, виваженості та справедливості.
Доводи скарги відповідача про те, що позивач може і надалі працювати у інших умовах праці та їй протипоказана лише важка фізична праця та у неї встановлена лише часткова втрата працездатності жодним чином не свідчить про не заподіяння їй моральної шкоди та відсутність у неї підстав для звернення до суду про її відшкодування, що завдана внаслідок ушкодження здоров'я та втрати професійної працездатності при виконанні трудових обов'язків, про які йшлось вище. Аналогічно спростовуються доводи скарги і про те, що вона на даний час працює та працювала після нещасного випадку.
Щодо тверджень у скарзі відповідача про те, що позивач отримував та отримує страхові виплати та пенсію по інвалідності, як підстави для відмови в позові, то такі колегія знову ж вважає безпідставними, оскільки такі стягнення, зокрема, і страхові виплати є відшкодуванням майнової шкоди заподіяної позивачу та моральної шкоди не стосуються, оскільки така стягується незалежно від стягнення майнової та інших виплат.
Враховуючи наведене судом правильно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, то за таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги - немає.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, -
у х в а л и л а :
апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді - відхилити.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 25 червня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий : Я.А. Левик
Судді: В.Я. Бакус
Т.А. Гірник