Справа № 461/3669/14 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В.

Провадження № 22-ц/783/5374/14 Доповідач в 2-й інстанції: Тропак О. В.

Категорія: 43

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого Тропак О.В.,

суддів: Приколоти Т.І., Федоришина А.В.,

за участю секретаря Іванової О.О.,

з участю: представника позивача Мартин О.В.,

представника третьої особи ОСОБА_3,

позивача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою позивача Галицької районної адміністрації Львівської міської ради на рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 червня 2014 року у справі за позовом Галицької районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_4, треті особи- Львівське комунальне підприємство «Старий Львів» , ОСОБА_6, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради про зобов»язання до вчинення дій,-

в с т а н о в и л а :

У квітні 2014 року позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4, треті особи - ЛКП "Старий Львів", ОСОБА_6, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, в якому просив зобов'язати відповідача за власні кошти закласти вибите вікно з приміщення кухні квартири АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 Основним квартиронаймачем є ОСОБА_4 12.10.2011р. ЛКП "Старий Львів" складено акт-попередження про те, що із сторони внутрішнього подвір'я АДРЕСА_1 в парапетній стіні будинку відповідачем самовільно вибите вікно та зобов'язано представити дозвільні документи. 05.09.2013р. Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради прийнято розпорядження № 388, яким зобов'язано ОСОБА_4 за власні кошти закласти вибите вікно з приміщення кухні квартири АДРЕСА_1. Проте, відповідач не виконала вказаного розпорядження, на неодноразові попередження не реагує, у зв'язку з чим позивач змушений звернутись до суду.

Посилаючись на ст.144 Конституції України, ст. 152 ЖК України, п.1.4.1 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 1.05.2005 р № 76, п.4 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків , затверджених постановою КМ України від 08.10.1992 року № 572, ст. ст. 22, 27, 47 Закону України « Про охорону культурної спадщини» позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 25 червня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив позивач, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги повністю. В апеляційній скарзі зазначає, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи. В обгрунтування апеляційної скарги позивач наводить доводи аналогічні доводам позовної заяви.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних мотивів.

Судом першої інстанції було встановлено, що з поверхневих планів будинку АДРЕСА_1 видно, що віконний проріз у приміщенні кухні в квартирі НОМЕР_1 був завжди. Наведене свідчить про те, що відповідачем не вчинялось жодних дій по самовільному вибиттю наявного віконного прорізу з приміщення кухні у квартирі АДРЕСА_1, тобто жодної вини ОСОБА_4 у можливому самовільному вибиттю такого віконного прорізу немає. Однак, розпорядження голови Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 388 від 05.09.2013 р «Про демонтаж дашка та закладення вікна в будинку АДРЕСА_1 «приймалось без врахування наведених фактів, тобто таке розпорядження не відповідає фактичним обставинам справи. Також суд взяв до уваги ту обставину, що позивачем не надано жодного належного доказу того, що наявний віконний проріз виник внаслідок самовільного перепланування або переобладнання без належного на те дозволу, та взагалі що такого не має бути.

Колегія суддів погоджується з законністю та обґрунтованістю оскарженого рішення, а доводи апеляційної скарги розглядає як такі, що не спростовують правильності оскарженого рішення з врахуванням наступних обставин.

Квартира АДРЕСА_1 була надана відповідачу на підставі ордеру від 17 січня 1983 року ( ас. 35), а зареєстровані у даній квартирі відповідач та третя особа були 26 січня 1983 року ( а.с.4 ).

Згідно акту-попередження № 39 від 12 жовтня 2011 року вікно, яке є предметом спору було вибито відповідачем у 1982 році ( а.с. 6). Та обставина, що вікно в приміщенні кухні квартири відповідача існувало станом на 1982 рік, сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, у суді першої інстанції не оспорювалася.

Відповідно до ст.5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

З урахуванням норм матеріального права про дію актів цивільного законодавства в часі, а саме - положення про те, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом»якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, та за обставин встановлення позивачем факту існування віконного прорізу в приміщенні кухні квартири відповідача з 1982 року, посилання позивача, в підтвердження підставності позовних вимог на законодавчі акти , які були прийняті пізніше , а саме на ст.152 ЖК України , який набрав чинності 01.01.1984 року та на інші законодавчі акти ( Конституцію України 1996 року, Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 2000 року, Правила користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків , затверджені постановою КМ України від 08.10.1992 року № 572, Правила утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджені наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 1.05.2005 р № 76), які також набрали чинності пізніше, не могли слугувати підставою для задоволення позовних вимог.

Крім цього необхідно зазначити, що відповідач та третя особа не є власниками квартири АДРЕСА_1 , а є наймачем та членом сім»її наймача, отже на дані правовідносини не поширюються положення ст.152 ЖК України , на які позивач посилався , як на підставу позовних вимог.

Відтак, колегія суддів вважає, що оскаржене рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги законності і обґрунтованості оскарженого рішення не спростовують, тому апеляційну скаргу належить відхилити, оскаржене рішення - залишити без змін.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст. 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу позивача Галицької районної адміністрації Львівської міської ради відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий: _______________ Тропак О.В.

Судді: ________________ Приколота Т.І.

________________ Федоришин А.В.