Справа № 22-Ц-563/06 Головуючий у 1 інстанції Барчук В.М.
Категорія Доповідач Александрова М.А.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2006 року червня 15 дня місто Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Александрової М.А.
суддів Шевчук Л.Я., Осіпука В.В.
при секретарі Гордійчук І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Служби безпеки України у Волинській області і Луцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області про визнання права власності на автомобіль та витребування автомобіля за апеляційною скаргою відповідача - управління Служби безпеки України у Волинській області на рішення Луцького міськрайонного суду від 8 лютого 2006 року.
Особи, які беруть участь у справі: позивач - ОСОБА_1,
відповідачі - управління Служби безпеки України у Волинській області, Луцький міський відділ управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, представник відповідача - Вознюк Віктор Миколайович.
Колегія суддів
ВСТАНОВИЛА:
19 грудня 2005 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до управління Служби безпеки України у Волинській області і Луцького міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області про визнання права власності на автомобіль і повернення автомобіля.
Позовні вимоги обґрунтовував такими обставинами.
15 листопада 2005 року його затримали працівники дорожньо-патрульної служби роти «Кобра» і вилучили належний йому на праві власності автомобіль ІНФОРМАЦІЯ_1, номер кузова НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2. Доказом належності йому автомобіля є свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, видане ІНФОРМАЦІЯ_2. Підставою затримання і вилучення автомобіля згідно протоколу огляду і затримки транспорту від 15 листопада 2005 року є відсутність даних про автомобіль в базі даних АІС «Автомобіль».
Луцький міськвідділ внутрішніх справ 15 листопада 2005 року передав автомобіль управлінню СБУ у Волинській області.
Оскільки відповідачі неправомірно вилучили і утримують автомобіль, тобто не визнають право власності позивача на автомобіль, то позивач на підставі ст.З92 ЦК України просив визнати його право власності на автомобіль і зобов'язати відповідачів повернути автомобіль.
2
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 8 лютого 2006 року позов задовольнено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль ІНФОРМАЦІЯ_2, номер кузова НОМЕР_1. Зобов'язано управління СБУ у Волинській області повернути автомобіль ОСОБА_1
В апеляційній скарзі відповідач - управління СБУ у Волинській області просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в позові в зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; порушенням норм процесуального права.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції необгрунтовано визнав за позивачем право власності на автомобіль, оскільки жодних правовстановлюючих документів на автомобіль позивач не надав, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 і номерні знаки НОМЕР_2 Луцьким МРЕВ не видавалися; автомобіль був ввезений на територію України ОСОБА_2. тимчасово, до 20 липня 2005 року; митні платежі за автомобіль не сплачувалися.
Постановою від 25 листопада 2005 року відмовлено в порушенні кримінальної справи по факту контрабанди автомобіля ІНФОРМАЦІЯ_2, Ягодинською митницею складено протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 і справа про адмінправопорушення знаходиться на розгляді в Любомльському районному суді. Проте, суд відмовив в клопотанні про зупинення провадження в цивільній справі до вирішення адміністративної справи.
Крім того, суд порушив вимоги закону щодо допустимості доказів -обгрунтував рішення на показаннях свідка ОСОБА_3, хоч для договору купівлі-продажу автомобіля є обов'язковою письмова форма укладення.
Позивач ОСОБА_1 апеляційну скаргу відповідача заперечує.
Колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення в зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав доведеним факт, що позивач ОСОБА_1 є власником автомобіляІНФОРМАЦІЯ_2, що право власності ним набуто правомірно, а тому він вправі захищати своє право власності пред'явленням позову про визнання цього права.
Однак, даний висновок суду не грунтується на зібраних у справі доказах і протирічить закону.
Згідно ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ст.328 ЦК право власності набувається на підставах, що не
з
заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Позивач стверджує, що набув автомобіль за договором купівлі-продажу з невідомою особою у вересні 2005 року за 150000 грн., однак правовстановлюючих документів суду не надав, лише зіслався на показання свідка ОСОБА_3 та подав ксерокопію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 7).
Проте, для транспортних засобів встановлений спеціальний порядок їх набуття і обов'язкова державна реєстрація та облік.
Відповідно до Правил державної реєстрації на обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, що є обов'язкові для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, власники транспортних засобів зобов'язані зареєструвати їх протягом 10 діб після придбання або митного оформлення, чи тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів (п.7 Правил). Реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника, поданої особисто, і документів, що посвідчують його особу, правомірність придбання транспортного засобу, оцінку його вартості. Правомірність придбання транспортних засобів підтверджується документами, скріпленими підписом відповідної посадової особи і печаткою, виданими суб'єктами підприємницької діяльності, які реалізують транспортні засоби та видають довідки-рахунки, митними органами, судами, нотаріусами, органами соціального захисту населення, підприємствами-виробниками транспортних засобів та підрозділами ДАІ, а також угодами, укладеними на товарних біржах. Такими документами можуть бути: довідка-рахунок, видана суб'єктом підприємницької діяльності, який реалізує транспортний засіб; договори, в тому числі угоди, укладені на товарних біржах, та інші посвідчені в установленому порядку документи, що встановлюють право власності на транспортний засіб; копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням особи, яка визнається власником транспортного засобу; довідка органу соціального захисту населення, який виділив автомобіль; акт приймання - передачі транспортного засобу, виданий підприємством - виробником транспортного засобу або підприємствами, які переобладнали чи встановили на транспортному засобі спеціальний пристрій; посвідчення митного органу про реєстрацію транспортного засобу в підрозділах ДАІ. Крім того, для реєстрації транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зареєстровані в підрозділах ДАІ, крім названих документів, додається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) з відміткою підрозділу ДАІ про зняття транспортного засобу з обліку (п.8 Правил).
Жодного із зазначених документів на підтвердження правомірності придбання транспортного засобу позивач суду не надав і не вказав, де вони можуть знаходитися.
4
Із копії постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 25 листопада 2005 року вбачається, що автомобільІНФОРМАЦІЯ_2, року випуску, номер кузова НОМЕР_1 був ввезений в січні 2005 року в Україну громадянином ОСОБА_2; 20 травня 2005 року Ягодинською митницею оформлена митна декларація на ОСОБА_2 про тимчасове - до 20 липня 2005 року, ввезення в Україну автомобіля. Митні платежі сплачені не були і в період з 20 травня по 15 листопада 2005 року автомобіль з України не вивозився і не ввозився (а.с.16а). 15 листопада 2005 року зазначений автомобіль був вилучений в позивача. З постанови також вбачається, що свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 не видавалося Луцьким МРЕВ, а номерні знаки на автомобіль також не видавалися, реєстраційні номерні знаки НОМЕР_2 значаться знищеними.
Суд першої інстанції не дав оцінки зазначеній постанові про відмову в порушенні кримінальної справи.
Із наданої суду апеляційної інстанції довідки Луцького МРВ ДАІ УМВС у Волинській області НОМЕР_4, вбачається, що свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 на автомобіль ІНФОРМАЦІЯ_2 2000 року випуску, кузов НОМЕР_1 не видавалося.
Отже, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи; вважав встановленими обставини, що мають значення для справи, які насправді є недоведеними, що є підставою для скасування рішення і ухвалення нового.
Крім того, відповідно до ч.З ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права, що є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Так, судом першої інстанції при вирішенні справи не застосовано закон, який підлягав застосуванню, а саме: ст.ст. 316, 328, 392 ЦК України, Правила державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок.
Таким чином, судом допущене неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення і ухвалення нового рішення.
На підставі наведеного позов ОСОБА_1 про захист прав власника шляхом визнання за ним права власності на автомобіль і витребування автомобіля задоволенню не підлягає, як безпідставний.
До стягнення з позивача в доход держави підлягає судовий збір в розмірі 1491 грн. 50 коп., оскільки при пред'явленні позову позивачем судовий збір сплачений в розмірі 8 грн. 50 коп., як з вимоги немайнового характеру (ціна позову становить 150000 грн., 1% від 150000 = 1500 грн., 1500 - 8,50 = 1491 грн.50 коп.).
Керуючись ст.ст. 309, 313, 314, 316 ЦПК України, на підставі ст.ст. 316, 328, 392 ЦК України, Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, колегія суддів
5 ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу відповідача - управління Служби безпеки України у Волинській області задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 8 лютого 2006 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.
В позові ОСОБА_1 до управління Служби безпеки України у Волинській області і Луцького міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області про визнання права власності на автомобіль і витребування автомобіля відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 в доход держави 1491грн. 50 коп. судового збору.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий /-/ Александрова М.А.
Судді /-//-/ Шевчук Л.Я., Осіпук В.В.
Оригіналу відповідає
Суддя апеляційного Суду М.А.Александрова