Справа № 22-Ц-555/06                        Головуючий у 1 інстанції Данилюк А.В.

Категорія - 24                                Доповідач Русинчук М.М.

УХВАЛА ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

22 червня 2006 року.     Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Русинчука М.М..

судців - Здрилюк О.І., Расевича С.І.,

при секретарі - Царук О.В. розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Жидичинської сільської ради Ківерцівського районупро встановлення права власності на частку в майні колгоспного двору та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування, позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Жидичинської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду від 28 березня 2006 року.

Особи, які беруть участь у справі: позивач - ОСОБА_1; представник позивача - ОСОБА_3;

третя  особа  з  самостійними  вимогами   і   перший   відповідач  -  ОСОБА_2;

другий відповідач - Жидичинська сільська рада Ківерцівського району; представник першого відповідача - ОСОБА_4; представники другого відповідача - ОСОБА_5, ОСОБА_6;

Колегія суддів

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Ківерцівського районного суду від 28 березня 2006 року в позові ОСОБА_1 відмовлено, а позов ОСОБА_2 задоволено.

Постановлено визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати вказане судове рішення і ухвалити нове рішення про задоволення його позову і відмову в позові ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом при вирішенні спору норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин справи.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судом встановлено, що житловий будинок з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 за життя ОСОБА_7, яка померла 28 жовтня 1991 року (а.с. 9), належав лише їй одній на праві приватної власності, про що свідчить відповідне свідоцтво (а.с. 28). Це нерухоме майно належало їй ще до укладення в липні 1991 року шлюбу з ОСОБА_8 (а.с. 7) і тому відповідно до правил ст.ст. 22, 24 КпШС України, які діяли на час виникнення спірних правовідносин, є її роздільним майном, а неспільним майном подружжя.

Все своє майно, в тому числі і спірний житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, ОСОБА_7 заповіла ОСОБА_2 (а.с. 24), який прийняв спадщину, вступивши в володіння спадковим майном у встановлений ст. 549 чинного на той час Цивільного кодексу Української РСР шестимісячний строк з дня відкриття спадщини (дня смерті спадкодавця). Оскільки на час відкриття спадщини після смерті своєї дружини ОСОБА_8 був працездатний і не мав права на обов'язкову частку в спадщині (ст. 535 цього Кодексу), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що все спірне будинковолодіння перейшло у власність ОСОБА_2  в порядку спадкування.

Наявний в матеріалах справи заповіт, складений ОСОБА_8  24 липня 1996 року на ім'я позивача ОСОБА_1 (а.с. 6), посвідчений секретарем Жидичинської сільської ради Сірук Л.А., яка відповідно до пункту 2 діючої на той час Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року не була уповноважена на вчинення нотаріальних дій відповідним виконавчим комітетом названої сільської ради, склад якого в кількості 5 членів був обраний 21 липня 1994 року (а.с. 107). Це означає, що в даному випадку не дотримана обов'язкова для заповіту встановлена ст. 541 ЦК УРСР нотаріальна форма, що в силу ст. 47 цього Кодексу тягне за собою недійсність зазначеної угоди як нікчемної незалежно від того, оспорюється вона чи ні. Така угода не породжує для її учасників будь-яких юридичних наслідків, звідки випливає, що ОСОБА_1 не набув прав спадкоємця після смерті згаданого спадкодавця і, відповідно, права вимоги щодо визнання за останнім права власності на частку в майні колгоспного двору.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив в позові ОСОБА_1 і задовольнив позов ОСОБА_2

Твердження апелянта про належність ОСОБА_8 , який помер 5 березня 2002 року (а.с. 10), за його життя частки в спірному будинковолодінні як члену колишнього колгоспного двору спростовуються згаданим свідоцтвом про право власності, яке є правовстановлюючим документом, з якого вбачається, що єдиним повноправним власником зазначеного нерухомого майна на день своєї смерті була ОСОБА_7

Доводи позивача ОСОБА_1 про пропуск ОСОБА_2 строку на прийняття спадщини, спростовуються показаннями свідків ОСОБА_9 (а.с. 122 зворот), ОСОБА_10 (а.с. 123), ОСОБА_11 (а.с. 123 зворот).

Оскаржуване рішення суду постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в ньому висновки відповідають обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 307-308,313-315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити, а рішення Ківерцівського районного суду від 28 березня 2006 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до названого суду.

Головуючий Судді