ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3678/13 13.10.14

За позовомПублічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк»

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс»

провизнання договору недійсним

Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Кириленко О.П.

від відповідача:Шифрук А.О.

Обставини справи:

Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» (надалі - ПАТ «Український інноваційний банк») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс» (надалі - «Товариство») про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір купівлі-продажу нежилого будинку від 24.02.2010 р. є недійсним, оскільки не відповідає нормам чинного законодавства України, а саме: після здійснення реконструкції спірного нежитлового приміщення площа такого приміщення збільшилася, позивач не набув права власності на таке майно, а відтак і не міг його відчужити у визначеному законом порядку.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказує на те, що площа технічного горища, реконструкцію якого було проведено позивачем, до загальної площі будівлі не зараховується, а тому підстави для визнання оспорюваного договору недійсним відсутні.

27.05.2013 р. представником позивача до господарського суду міста Києва подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони реєстраційній службі Головного управління юстиції у м. Києві та будь-яким іншим особам вчиняти дії, пов'язані з державною реєстрацією прав на спірне нерухоме майно, а також забороні відповідачу відчужувати та будь-яким іншим способом розпоряджатися таким майном.

Судом відмовлено в задоволенні вказаної заяви позивача з огляду на те, що позивачем не доведено наявності всіх обставин, з якими приписи ст. 66 Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість вжиття заходів до забезпечення позову у справі.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 29.07.2013 р. справу прийнято до свого провадження суддею Босим В.П., призначено у справі судову будівельно-технічну експертизу, розгляд справи зупинено до проведення судової експертизи та отримання висновку експерта.

13.08.2014 р. до канцелярії суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок експерту №8301/13-43 від 12.08.2014 р. за результатами проведення судової експертизи у справі №910/3678/13.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.08.2014 р. поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду на 10.09.2014 р.

В судових засіданнях 10.09.2014 р. та 06.10.2014 р. судом оголошувались перерви до 06.10.2014 р. та 13.10.2014 р. відповідно.

Представник позивача в судове засідання з'явився, вимоги ували суду виконав, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

В судове засідання представник відповідача з'явився, надав пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

24.02.2010 р. між Акціонерним товариством «Український інноваційний банк», правонаступником якого є Банк (продавець) та Товариством (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежилого будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим №710 (надалі - «Договір»).

Відповідно до п. 1 Договору продавець продав, а покупець купив об'єкт нерухомості, який відповідно до правовстановлювального документа значиться як нежилий будинок, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43-А.

За змістом п. 2 Договору нежилий будинок, що відчужується, належить продавцеві га праві власності на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого на товарній біржі «Українська біржа «Десятинна» 23.03.1998 р. за реєстраційним №2211-б/684. Право власності на нежилий будинок зареєстровано за продавцем у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 28.04.1998 р. у реєстрову книгу за реєстровим №2475-П. Нежилий будинок, що відчужується, відповідно до правовстановлювального документа має площу 310,00 кв.м. Згідно з інвентаризаційною справою площа нежилого будинку складає 300,20 кв.м. Нежилий будинок знаходиться на земельній ділянці площею 293,86 кв.м, кадастровий №79:014:017.

Згідно з п. 8 Договору покупець стверджує продавцеві та повідомляє усім заінтересованим особам, що нежилий будинок, який є предметом договору, оглянутий до укладання договору купівлі-продажу. Недоліків чи дефектів, які б перешкоджали б використанню нерухомості за призначенням, а також будь-яких інших особливостей, які покупець хотів би зазначити у договорі, на момент огляду не виявлено.

За актом приймання-передачі від 01.03.2010 р. продавець передав, а покупець прийняв нежилий будинок, розташований за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43 (літера А) загальною площею 300,2 кв.м згідно з Договором.

Спір у справі виник у зв'язку із оспорювання позивачем дійсності Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як на підставу недійсності Договору позивач вказує на те, що після здійснення реконструкції спірного нежитлового приміщення площа такого приміщення збільшилася, а позивач не набув права власності на таке майно, відтак і не міг його відчужити на користь Товариства. Крім того, позивач вказує, що від імені Банку Договір був підписаний не уповноваженою особою.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Із матеріалів справи вбачається, що предметом Договору є нежилий будинок, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43-А, відповідно до правовстановлювального документа має площу 310,00 кв.м. (згідно з інвентаризаційною справою площа нежилого будинку складає 300,20 кв.м.).

Позивач вказує, що внаслідок здійснення реконструкції мансардного поверху площа спірного нежитлового приміщення збільшилася на 145,2 кв.м, проте оформлення права власності на таку частину приміщення здійснено не було.

В той же час суд відзначає, що спірна площа нежитлових приміщень, яка не була предметом Договору, не є мансардним поверхом, з огляду на наступне.

За змістом Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженою Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 р. №127 (надалі - «Інструкція»), ДБН В2.2-9-99 «Громадські будинки і споруди» (чинного, на момент укладення Договору) загальна площа громадського будинку визначається як сума площ усіх поверхів (включаючи технічний, мансардний, цокольний та підвальний).

При цьому, згідно вказаного нормативно-правового акту, площу приміщень будинків слід визначати за їх розмірами, виміряними між опорядженими поверхнями стін і перегородок на рівні підлоги (без урахування плінтусів). Під час визначення площі мансардного приміщення враховується площа цього приміщення з висотою похилої стелі не менше 1.9 м.

Аналогічні приписи містяться у ДБН В2.2-9-2009 «Громадські будинки і споруди. Основні положення», чинного на момент розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.07.2013 р. у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

13.08.2014 р. до канцелярії суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок експерту №8301/13-43 від 12.08.2014 р. за результатами проведення судової експертизи у справі №910/3678/13 (надалі - «Висновок»).

Відповідно до Висновку висота горищного простору від рівня перекриття верхнього поверху до низу несучої конструкції даху - металевих крокв (на рівні обпирання крокви на мауерлат) становить 1,14 п.

Згідно із ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Частинами 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Із матеріалів Висновку вбачається, що він обґрунтований, містить докладний опис проведеного дослідження, чіткий висновок з поставленого перед експертами питання, а будь-яких обставин, які б дозволяли стверджувати про необґрунтованість, неправильність Висновку чи суперечливість його іншим матеріалам справи сторонами не наведено, судом не встановлено.

Відтак, наданий Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України Висновок є належним та допустимим в розумінні ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказом у справі.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що приміщення, яке визначено позивачем як мансардний поверх загальною площею 145,2 кв.м, в розумінні Інструкції являється горищем.

В той же час, за змістом ДБН В2.2-9-99 та ДБН В2.2-9-2009 «Громадські будинки і споруди. Основні положення» площа горища (технічного горища), технічного підпілля, якщо висота від підлоги до низу виступних конструкцій менше 1.9 м, до загальної площі будинку не включається.

Із технічного паспорту спірного нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43, виготовленого 22.02.2010 р. Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, загальна площа вказаного нерухомого майна становить 300,2 кв.м (зменшилася на 9,8 кв.м. за рахунок оздоблювальних робіт).

Більш того, Висновком підтверджується, що загальна площа нежитлової будівлі за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43-А, складається з двох наземних поверхів в яких обладнані приміщення, становить 300,2 кв.м. (згідно даних останньої інвентаризації станом на 17.07.2013 р.).

При цьому, листом №37842 (И-2014) від 29.07.2014 р. Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна вказувало, що з моменту проведення технічної інвентаризації спірного нерухомого майна 22.02.2010 р. та видачі відповідного технічного паспорту, на момент проведення останньої технічної інвентаризації такого майна (17.07.2013 р.) змін у плануванні приміщень не виявлено, тобто планування приміщень першого, другого поверхів залишились без змін та інших приміщень виявлено не було.

Крім того, вказаним листом підтверджено факт відсутності проведення оздоблювальних робіт на горищі нежитлової будівлі за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43-А.

Таким чином, як станом на момент укладення Договору, так і станом на момент розгляду даної справи та складення Висновку, в загальну площу спірного нерухомого майна було правомірно не враховано площу горища такого нерухомого майна.

За таких обставин, станом на момент укладення спірного Договору позивач був власником нежилого будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43-А, відповідно до правовстановлювального документа мав площу 310,00 кв.м. (згідно з інвентаризаційною справою площа нежилого будинку складала 300,20 кв.м.), а відтак мав право володіння, користування та розпоряджання своїм майном, в тому числі і відчужити на користь Товариства.

Стосовно твердження позивача про те, що від імені Банку Договір укладено особою, з перевищенням повноважень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Згідно з положеннями статті 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 160 Цивільного кодексу України визначено, що в акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Випадки обов'язкового створення в акціонерному товаристві наглядової ради встановлюються законом. Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства. Члени наглядової ради акціонерного товариства не можуть бути членами його виконавчого органу. Наглядова рада акціонерного товариства визначає форми контролю за діяльністю його виконавчого органу.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) в акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління.

За змістом п. 7.16.10 Статуту Банку в редакції, затвердженій протоколом Загальних зборів учасників АТ «Укрінбанк» №2 від 09.06.2006 р., Спостережна рада дає згоду на відчуження майна, вартість якого перевищує 5 000,00 грн.

Пунктом 7.21 Статуту Банку визначено, що засідання спостережної ради проводяться в міру необхідності, але не рідше одного разу на квартал, і вважаються правомочними, якщо на них присутні 2/3 її членів. Рішення спостережної ради приймаються більшістю голосів. У разі розподілу голосів порівну приймається рішення, за яке проголосував Голова Спостережної ради.

Згідно з п. 3 Положення про Спостережну раду АТ «Укрінбанк», затвердженого загальними зборами учасників (протокол №1 від 18.05.2001 р.), кількість членів спостережної ради не може бути меншим 5 осіб. Спостережна рада призначається строком на 5 років.

Рішенням Спостережної ради Банку, затвердженого протоколом спільного засідання Спостережної ради та Правління Банку №5 від 18.02.2010 р., було вирішено здійснити продаж нежитлового будинку, літера А, загальною площею 311,0 кв.м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43, здійснити його продаж за ціною 8 785 784,14 грн., а також доручити заступнику Голови Правління Котишевській І.Б. укласти договорі купівлі-продажу такого нерухомого майна від імені Банку.

Суд відзначає, що оскільки на вказаному засіданні Спостережної ради були присутні всі її члени (Голова - Кулачек Ю.М., члени ради: Морозов О.В., Грабовський В.М., Сорочинський О.М., Землянський Ю.В.), відтак вказане засідання є правомочним на підставі п. 7.21 Статуту Банку.

При цьому, факт відсутності підпису одного з членів Спостережної ради на протоколі №5 від 18.02.2010 р. не свідчить про недійсність рішень, прийнятих на такому засіданні, оскільки більшість членів Спостережної ради підписала такий протокол, а відтак і прийняла відповідне рішення.

Більш того, не може бути підставою для визнання недійсним вказаного рішення і посилання на неправомірність рішення Спостережної ради Банку, оформленого протоколом №4 від 16.02.2010 р., оскільки рішення Спостережної ради Банку, затверджене протоколом №5 від 18.02.2010 р., є самостійним рішенням про реалізацію об'єкту нерухомості та уповноваження посадової особи Банку на підписання відповідного договору.

Доказів оскарження правомірності прийняття рішення Спостережної ради Банку, затвердженого протоколом №5 від 18.02.2010 р., матеріали справи не містять, а позивачем суду не надано.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що особа, яка підписала від імені Банку оспорюваний Договір, була наділена необхідним обсягом повноважень, наданих їй у повній відповідності з приписами Статуту Банку та вимогами чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що Договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Таким чином, позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання Договору недійсним.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Договору необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.10.2014 р.

Суддя В.П. Босий