УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2006 року листопада місяця 27 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Яковенко Л.Г.
Суддів Синельщікової О.В. Куриленка О.С. при секретарі Бахтагарєєвій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної телерадіомовної компанії "Крим", 3-я особа генеральний директор Державної телерадіомовної компанії "Крим" Шматов М.В., про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди , за апеляційною скаргою Державної телерадіомовної компанії "Крим" на рішення Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 29 вересня 2006 року,
ВСТАНОВИЛА:
Оскаржуваним рішенням Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 29 вересня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. ОСОБА_1 відновлено на посаді власного кореспондента головної редакції інформаційно-аналітичних програм Державної телерадіомовної компанії „Крим" з 26.07.2006 року. З Державної телерадіомовної компанії „Крим" на користь ОСОБА_1 стягнено середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26.07.2006 року по 29.09.2006 року в сумі 1303,45 грн., у відшкодування моральної шкоди 1000 грн., витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката у сумі 500 грн., а всього 2803,45 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за один місяць вимушеного прогулу в сумі 1057,35 грн. У задоволенні решти, позовних вимог відмовлено. Суми, які підлягають стягненню з відповідача визначені без утримання прибуткового податку і інших обов'язкових платежів. З Державної телерадіомовної компанії „Крим" на користь держави стягнено судовий збір у розмірі 58,5 грн., а також витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі ЗО грн.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що рішення незаконне і необгрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи. Вважає, що судом не враховано той факт, що відсутність позивачки на роботі без поважних причин підтверджена актами від 23.05.2006 року і від 24.05.2006 року. Також, суд не
Справа №22-ц-7819/2006 р. Головуючий у першій
інстанції Долгополов A.M.
Доповідач Синельщікова О.В.
звернув уваги на те, що заяву про використання відгулів за роботу у вихідні та святкові дні позивачка не подавала, через це належним чином і в строки, встановлені законодавством, відгули їй не надавалися. Згідно з вимогами п.4 статті 40, статей 72, 107 Кодексу законів про працю України, п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів" самовільне використання відгулу (відпустки) і т.п. надає право власнику на звільнення робітника за здійснення прогулу. Крім того, судом не були з'ясовані підстави проведення повторного засідання профкому з приводу звільнення позивачки. Позивачка також не надала доказів, а судом не були перевірені її доводи відносно розміру відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши суддю-доповідача, позивачку, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необгрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що наказом НОМЕР_1 позивачка ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду власного кореспондента головної редакції інформаційно-аналітичних програм Державної телерадіомовної компанії "Крим".
Наказом НОМЕР_2 ОСОБА_1 звільнена з роботи за підставами п.4 статті 40 Кодексу законів про працю України за прогули.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачку звільнено з роботи за ініціативою власника або уповноваженого ним органу в порушення вимог трудового законодавства, за відсутності підстав для звільнення, без дотримання правил та порядку розірвання трудового договору.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням, як відповідним обставинам справи, вимогам матеріального і процесуального закону.
Відповідно до п. 4 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсутність позивачки на роботі два дні 23 та 24 травня 2006 року не могла стати підставою для звільнення її за прогули за п. 4 статті 40 Кодексу законів про працю України.
Пленум Верховного Суду України в п..22 Постанови № 9 „Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року роз'яснив, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом для звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п.4 статті 40 Кодексу законів про працю України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 Кодексу законів про працю України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
При розгляді справи судом першої і апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі з дозволу її безпосереднього керівника - головного редактора інформаційно-аналітичних програм ОСОБА_2, з якою погодила час своєї відсутності та виходу на роботу з урахуванням того, що позивачка мала право на дні відпочинку, як компенсацію роботи у святкові та вихідні дні відповідно до статті 72 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, відсутність позивачки на роботі не є самовільним використанням відгулів і не може кваліфікуватися як прогул без поважних причин.
Крім того, звільнення позивачки Державною телерадіомовною
компанією "Крим" проведено без належного отримання згоди профспілкового
комітету.
Відповідно до статті 43 Кодексу законів про працю України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1, 2-5, 7 статті 40 Кодексу законів про працю України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Із матеріалів справи вбачається, що рішенням профспілкового комітету „Телебачення-Крим" від 29.06.2005 року адміністрації Державної телерадіомовної компанії "Крим" відмовлено в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1, запропоновано обмежитися доганою.
Після прийняття зазначеного рішення профспілковою організацією відповідач був позбавлений права звільняти позивачку з роботи.
Адміністрація ДТРК „Крим" повторно без достатніх підстав звернулася до профспілкової організації з поданням про звільнення позивачки, і при повторному розгляді питання рішенням профспілки від 25.07.2006 року надана згода на звільнення ОСОБА_1.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що повторне рішення профспілки не має правового значення, тому що прийнято в порушення процедури отримання згоди профспілкової організації на звільнення працівника.
Відповідно до вимог статті 39 Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п"ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником. Орган первинної профспілкової організації повідомляє роботодавця про прийняте рішення у письмовій формі у триденний термін після його прийняття.
Вказана норма не передбачає можливості повторного подання роботодавця до профспілкового органу з того ж питання та можливості перегляду раніше прийнятого рішення з одного і того ж питання.
Неприйнятними до уваги є посилання відповідача на положення частини 6 статті 39 Закону, згідно з якою, у разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
Вказана норма також не надає роботодавцю права повторного звернення до профспілки. Крім того, доводи відповідача про те, що відмова профспілки в наданні згоди не була обґрунтованою, не відповідають обставинам справи, тому що на засіданні 29 червня 2006 року рішення було прийнято після обговорення, яке зафіксовано у протоколі НОМЕР_3, профспілка відмовила в наданні згоди за суворістю стягнення, запропонувала менш тяжке стягнення - догану.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно розцінив звільнення позивачки з роботи, як проведене без отримання згоди профспілкової організації.
Крім того, правильним є висновок суду відносно того, що відповідачем не виконані положення п.3 статті 149 Кодексу законів про працю України, згідно з якими, при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника, що не було враховано відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з роботи.
Що стосується відшкодування моральної шкоди та її розміру, то судом першої інстанції згідно з статтею 237-1 Кодексу законів про працю України взято до уваги, що позивачці незаконним звільненням спричинені моральні страждання. Також, взято до уваги стан здоров'я ОСОБА_1, наявність на утриманні неповнолітньої дитини і інші обставини.
За таких обставин, колегія, суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального та процесуального права судом першої інстанції додержано, підстави для скасування рішення відсутні.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Державної телерадіомовної компанії "Крим" відхилити.
Рішення Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 29 вересня 2006 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців.