Справа № 464/8129/13 Головуючий у 1 інстанції: Тімченко О.В.
Провадження № 22-ц/783/5245/14 Доповідач в 2-й інстанції: Тропак О. В.
Категорія: 44
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого Тропак О.В.,
суддів: Приколоти Т.І., Федоришина А.В.,
за участю секретаря Іванової О.О.,
з участю представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, третя особа Відділ громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб Сихівського РВ ЛМУ МВС України у Львівській області про зняття з реєстрації та виселення, -
в с т а н о в и л а :
У вересні 2012 року позивач звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_5 про зняття з реєстрації та виселення її разом з членами її сім»ї та іншими невідомими, які проживать в незаконно займаній ними квартирі АДРЕСА_1.
Заочним рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 14 травня 2013 року позов задоволено частково. Вирішено: виселити ОСОБА_5 разом з членами її сім»ї та іншими невідомими з квартири АДРЕСА_1 . В решта позову відмовлено ( а.с. 48, 49-50 ).
Ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 12 серпня 2013 року за заявою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 заочне рішення Сихівського районного суду м.Львова від 14 травня 2013 року скасовано і справу призначено до судового розгляду ( а.с. 67).
Ухвалою судового засідання від 23.10.2013 року ( ас. 97 ) за письмовим клопотанням представника позивача ( а.с. 87 ) до участі в справі було залучено ОСОБА_3 в якості співвідповідача.
Рішенням Сихівського районного суду від 09 грудня 2013 року позов задоволено частково. Вирішено:Виселити ОСОБА_5 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 . В решті позову відмовлено ( а.с. 112-115). Стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 по 53,65 грн судового збору з кожного. Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 107,30 грн судового збору.
Не погодившись з вищезазначеним рішенням, відповідачем ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позову і ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги наводить доводи про те, висновки суду першої інстанції про направлення позивачем вимог про добровільне виселення відповідно до ч.3 ст.109 ЖК України та ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» 07.11.2013 року не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки в поштовому відправленні позивача від 07.011.2013 року , яке він отримав 09 листопада 2013 року знаходився чистий листок. Крім цього жодних повідомлень на своє ім»я у березні 2012 року від позивача ОСОБА_4 він не отримував, доказів зворотнього матеріали справи не містять , як і доказів того, що саме було відправлено в березні ОСОБА_5
Відповідно до ч.3 ст.109 ЖК Української РСР та ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» всі мешканці житлового приміщення на письмову вимогу нового власника зобов»язані добровільно звільнити протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги.Таким чином, включно по 10 грудня 2013 року законних підстав для його примусового виселення не було, до цієї дати він на законних підставах міг проживати у спірній квартирі, відповідно предмет спору на час відкриття провадження у справі та прийняття рішення був відсутній, а тому позовні вимоги задоволені передчасно ( а.с. 119-120).
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 03 березня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, відхилено ( а.с. 160, 161-162).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 204 року ухвалу апеляційного суду Львівської області від 3 березня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції ( а.с. 215-216) з тих підстав, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності ОСОБА_3, щодо якого не було відомостей про вручення йому судової повістки, що апеляційний суд визнавши, що ст. 109 ЖК УРСР до цих правовідносин не застосується, виселив відповідачів не застосувавши норму ЖК УРСР яка підлягала застосуванню, тобто не зазначив правових підстав, передбачених ЖК України для виселення. Крім того, апеляційний суд розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3, у судовому рішенні зазначив, що апеляційну скаргу подано ОСОБА_3 в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5 при цьому жодних процесуальних документів, що остання уповноважила ОСОБА_3 діяти в суді в її інтересах матеріали справи не містять і зазначене унеможливлює ОСОБА_5 подати самостійно апеляційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача,пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні з наступних мотивів.
Рішенням суду першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7. 23.02.2012 р. на підставі акта державного виконавця про реалізацію арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки) позивач є законним новим власником квартири АДРЕСА_1, яка до цього належала відповідачеві ОСОБА_5
У цій квартирі залишалися зареєстрованими відповідачі. Посилаючись, зокрема, на положення ст.328 ЦК України, ч.3 ст.109 ЖК України та ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» і на направлення позивачем відповідачам вимог добровільно звільнити квартиру , суд першої інстанції визнав підставними позовні вимоги в частині виселення відповідачів з квартири.
Колегія суддів вважає, що у справі були законні підстави, достатні для задоволення позовних вимог. Водночас вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно матеріалів справи, звернення стягнення на предмет іпотеки проводилося не шляхом позасудового врегулювання на підставі договору між іпотекодержателем та іпотекодавцем, а - шляхом проведення прилюдних торгів державною виконавчою службою (а.с. 13-15). У зв»язку з цим, колегія суддів вважає, що при вирішенні даного спору суд першої інстанції неправильно послався на положення ч.3 ст.109 ЖК України , згідно з якими: Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Зважаючи на те, що як на підставу позовних вимог, позивач послався на ст.ст. 319, 321, 391 ЦК України , то саме з цих підстав позов підлягав до задоволення.
Так, відповідно до ст.150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого
проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Матеріалами справи доведено, що позивач є власником спірного житла, однак відповідачі ( колишній власник житла і член сім»ї власника, право користування житлом для якого є похідним від права власника), право користування житлом для яких припинилося у зв»язку з припиненням права власності на житло, чинять перешкоди позивачеві у здійсненні ним правомочностей власника щодо користування житлом.
Отже, матеріалами справи встановлено, що своїми діями відповідачі порушують права позивача як власника житла, а порушене право підлягає судовому захисту.
Та обставина, що при вирішенні спору суд першої інстанції посилався на ч.3 ст.109 ЖК України та ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку», що згідно з доводами апеляційної скарги призвело до неправильного вирішення спору, на думку колегії суддів, на законність оскаржуваного рішення не вплинула, оскільки судом першої інстанції були правильно встановлені обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги і з цих обставин випливало, що правовідносини, які склалися між сторонами це - правовідносини щодо житлових прав власника житла і колишнього власника житла.
Відповідно до ч. 2 ст.308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Зважаючи на вищенаведені обставини справи у їх об»єктивній сукупності , та на підставі норм матеріального права, які регулюють правовідносини сторін, а саме: ч.ч.1, 2 ст.319, ч.1 ст. 321, ч.1 ст.391 ЦК України, ст. 150 ЖК України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити, оскаржуване рішення- залишити без змін.
Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308, ст.313, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 грудня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий: _______________ Тропак О.В.
Судді: ________________ Приколота Т.І.
________________ Федоришин А.В.