АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/10999/13-ц

Номер провадження 22-ц/786/2932/14

Головуючий у 1-й інстанції Сорока К. М.

Доповідач Хіль Л. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого судді: Хіль Л.М.

суддів: Кузнєцової О.Ю., Мартєва С.Ю.

при секретарі Колодюк О.П.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 серпня 2014 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Центрально-Міської районної у м. Кривий Ріг ради, Служба у справах дітей виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради, Управління освіти виконавчого комітету Полтавської міськради, Прокуратура Центрально-Міського району м. Кривий Ріг, -

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом та, остаточно визначившись у позовних вимогах відповідно до заяви від 19 грудня 2013 року (а.с.101), просила визначити місце проживання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з нею за адресою АДРЕСА_1; відібрати ОСОБА_3 від ОСОБА_1 та повернути їй; допустити негайне виконання рішення суду.

В обґрунтування вимог вказувала, що з 2001 року по кінець 2002 року вона з відповідачем проживали в цивільному шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року в них народився син ОСОБА_3, після чого сімейні відносини фактично були розірвані.

До літа 2013 року дитина проживала з нею, відвідувала дитячий садочок, а згодом навчалась у КЗШ №85 в м. Кривий Ріг. Відповідач у вихованні дитини участі не брав.

Влітку 2013 року ОСОБА_1 шляхом обману забрав сина собі.

На час звернення до суду із позовом позивачка знаходиться в декретній відпустці по догляду за дитиною, що народилась в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4.

Вказує на те, що в інтересах дитини є проживання разом з матір'ю, посилаючись наявність у її сім'ї житла та стабільного доходу.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 13 серпня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволено.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1.

Відібрано малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 року від батька ОСОБА_1 та зобов'язано його повернути дитину матері ОСОБА_2

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 та просив скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме неврахування відсутності у ОСОБА_2 самостійного доходу, висновку органу опіки та піклування, а також наявність у нього можливості забезпечити нормальний розвиток дитини.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні

Судове рішення ухвалене у справі відповідає вказаним вимогам.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що з 2001 року по кінець 2002 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали в цивільному шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 року в них народився син - ОСОБА_3, із народженням якого почали виникати сімейні проблеми, сварки та непорозуміння. Відповідач відмовлявся вести спільне господарство та доглядати за сином, тому сімейні відносини були припинені.

На теперішній час позивачка знаходиться в декретній відпустці по догляду за дитиною, донькою ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 року що народилась в зареєстрованому 30 липня 2011 року шлюбі з ОСОБА_4, займається вихованням доньки та до літа 2013 року займалася вихованням сина ОСОБА_3 .

Відповідач влітку 2013 року забрав до себе сина та назад його матері не повернув.

Судом встановлено, що за місцем проживання позивачка характеризується позитивно, має благоустроєне житло, має окрему кімнату для проживання сина.

Згідно листа служби у справах дітей виконавчого комітету Центрально-Міської районної у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області (а.с.20), додатків до нього - актів обстеження умов проживання ОСОБА_3 ( а.с.21,22,23, 24) станом на жовтень 2013 року для ОСОБА_3 створено всі необхідні умови для проживання.

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 має благоустроєну квартиру, окрему кімнату для сина. Вихованням сина на протязі року займається один.

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Октябрської районної в м.Полтаві Ради, затвердженого 11 лютого 2014 року доцільно визначити місце проживання ОСОБА_3 з батьком ( а.с.182).

В судовому засіданні судом заслухано думку малолітнього ОСОБА_3, який має бажання проживати з батьком, але дуже хоче до сестри та мами.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з доцільності проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із матір'ю.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, оскільки він узгоджується з матеріалами справи та нормами чинного законодавства.

За правилами ч.1 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися судом. При вирішенні спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обовязків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоровя та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до роз'яснень, наданих у п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Судом встановлено, що малолітній ОСОБА_3 бажає жити з батьком, проте сумує за матір'ю та сестрою.

Враховуючи положення ч.2 ст. 212 ЦПК України про те, що жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення, судом першої інстанції оцінено позицію малолітньої дитини у сукупності з іншими доказами по справі, а тому твердження апелянта про залишення думки його сина без уваги суду є помилковим.

Згідно з положеннями ч.2 ст. 161 СК України дитину не можна передати для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини, на що і посилається позивач в апеляційній скарзі. Судом першої інстанції досліджені обставини, що мають значення для вирішення позову, зроблені правильні висновки і правильно застосована вказана норма закону.

У зв'язку з доглядом за дитиною позивач дійсно не працює, отримує соціальну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі, визначеному законодавством. Проте, відсутність у відповідача самостійного доходу у даному випадку не може мати вирішального значення для визначення місця проживання дитини.

Так, ОСОБА_2 протягом 11 років виховувала ОСОБА_3, в той час як апелянт не проявляв батьківської турботи до сина. Крім того, повивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_4, який має стабільний дохід та забезпечує повноцінне життя сім'ї, що підтверджується листом служби у справах дітей виконавчого комітету Центрально-Міської районної у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області.

Посилання апелянта на рекомендаційних характер Декларації прав дитини не може бути взята до уваги колегією суддів як підстава для скасування оскаржуваного рішення суду.

Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю лише у винятковій ситуації не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі ст.141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини.

Проте, суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір'ю ґрунтувався на всебічному аналізі наданих по справі доказів.

Доводи апелянта про безпідставне його розлучення із сином в той час як йому потрібна батьківська турбота є такими, що не узгоджуються з нормами чинного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Таким чином, поняття «розлучення» не співпадає з поняттям «визначення місця проживання», оскільки батько дитини у разі визначення місця проживання дитини з матір'ю не обмежений у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з матір'ю дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.

Виходячи з викладеного, доводи апеляційної скарги про помилковість судового рішення спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які передбачені ст.309 ЦПК України як підстави для скасування або зміни рішень.

Керуючись ст. ст. 303 ч.1, 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 серпня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Л.М. Хіль

Судді О.Ю. Кузнєцова

С.Ю. Мартєв

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО: