АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/790/5743/14 Головуючий 1-ї інстанції -Бєссонова Т.Д.

Справа № 2016/2-42/11 Доповідач - Сащенко І.С.

Категорія - відшкодування шкоди

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Сащенко І.С.

суддів: - Коваленко І.П., Кіпенко І.С.,

при секретарі - Шабас О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4 в особі його представника ОСОБА_5 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 20 червня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, -

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної дорожньо-транспортною пригодою.

В обґрунтування позову вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_6 приблизно в 02-30 год. на переїзді 379 км. перегону Букіно - Ізюм Південної залізниці сталось зіткнення локомотива швидкого потяга та автомобіля НОМЕР_1, який належав ОСОБА_6 під керуванням ОСОБА_8

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди загинули його діти - донька ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2.

За даним фактом була порушена кримінальна справа, яка була закрита Ізюмським міськрайонним судом на підставі п.8 ст.6 КПК України.

Зазначений автомобіль належав ОСОБА_6 та з вересня 2008 року знаходився у розпорядженні ОСОБА_3, який за усною домовленістю мав відремонтувати його та в подальшому використовувати як таксі.

ОСОБА_3 в свою чергу, незаконно, з метою отримання прибутку передав його ОСОБА_8, якого без належного оформлення найняв у якості водія таксі.

Просив стягнути з відповідачів солідарно матеріальну шкоду в сумі 65534,26 грн., яка складається з витрат на ритуальні послуги - 9807 грн., витрат на поминки 11903,65 грн., витрат на поминки: 9 днів - 1552 грн., 40 днів - 7767,76 грн., 1 рік - 12063,26 грн. та виготовлення, встановлення пам'ятників, впорядкування могил - 22430 грн.

Також просив стягнути з відповідачів моральну шкоду в сумі 2000000 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги.

Представник відповідача ОСОБА_6 позовні вимоги не визнала.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 20 червня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 32237 грн. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 500000 грн.

В задоволенні позовних вимог до ОСОБА_6 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір за відшкодування матеріальної шкоди в сумі 322,37 грн., за відшкодування моральної шкоди в сумі 50000 грн.

Скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 лютого 2014 року, змінені ухвалою судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 15 квітня 2014 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 в особі свого представника ОСОБА_5 просить рішення суду змінити в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_6 та скасування заходів забезпечення позову. Ухвалити нове рішення, яким стягнути солідарно з обох відповідачів в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 32237 грн. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 500000 грн. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що ОСОБА_6, як власник автомобіля повинен відповідати разом з ОСОБА_3 за шкоду, спричинену йому в результаті смерті двох його дітей.

ОСОБА_3 в апеляційні скарзі просить рішення суду в частині стягнення з нього коштів на відшкодування матеріальної шкоди на користь позивача та судового збору на користь держави - скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові в цій частині. Посилається, також на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що правових підстав для стягнення з нього коштів на відшкодування шкоди немає взагалі - він не був власником чи володільцем транспортного засобу, крім того, він ніяким чином його не використовував.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню, скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Задовольняючи позов суд першої інстанції вірно визначив розмір відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди, що підлягає стягненню, проте стягнув вказане відшкодування з ОСОБА_3, вважаючи його фактичним володільцем транспортного засобу, як джерела підвищеної небезпеки.

Погодитися з таким висновком судова колегія апеляційного суду не може.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 близько 02-30 год. на переїзді 379 км. перегону Букіно - Ізюм Південної залізниці сталось зіткнення локомотиву ЧС-2 швидкого потягу №622 сполученням «Маріуполь-Харків», який рухався в напрямку станції Харків-пасажирський та автомобіля НОМЕР_1, який належав ОСОБА_6 під керуванням ОСОБА_8, який переїздив переїзд від с. Капітолівка в напрямку м. Ізюма на не охоронюваному переїзді при увімкненій звуковій та світловій сигналізації.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажири: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_5 загинули на місці, водій ОСОБА_8 з тілесними ушкодженнями був доставлений в Ізюмську центральну районну лікарню, де в подальшому помер ( т. 1 а.с. 262, 271 - 272 ).

За даним фактом у відношенні ОСОБА_8 Харківським міжрайонним транспортним прокурором була порушена кримінальна справа №2209012 за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, 08.02.2010 року справа була закрита Ізюмським міськрайонним судом Харківської області на підставі п.8 ст.6 КПК України в зв'язку зі смертю обвинуваченого ( т. 1 а.с. 270 ).

Згідно ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно довідки ВДАІ з обслуговування м. Ізюм і Ізюмського району, автомобіль НОМЕР_1, 2006 року випуску зареєстровано за ОСОБА_6 ( т. 1 а.с. 252).

ОСОБА_6 в жовтні 2008 року передав вказаний автомобіль на належну ОСОБА_3 станцію технічного обслуговування для проведення ремонту.

В п. 6 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз'яснено, що особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Проте, автомобіль переданий власником для ремонту, а не для його використання і вказані правовідносини регулюються Цивільним Кодексом України, а не Правилами дорожнього руху України.

Згідно зі ст. ст. 59, 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

При цьому кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини, які мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказів на підтвердження того, що при передачі автомобіля для ремонту на СТО було укладено будь-які договори відповідної форми сторонами не надано, як не надано і доказів на підтвердження приймання-передачі автомобіля на СТО. Передача реєстраційного посвідчення на автомобіль під час його передачі на СТО правового значення для вирішення спору не має, оскільки не посвідчує укладення договору.

Таким чином, за нанесену джерелом підвищеної небезпеки шкоду має відповідати власник автомобіля, який безпідставно передав його іншій особі - власнику СТО, а не власник ремонтної організації.

Згідно ст. 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.

Статтею 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» визначено, що поховання померлого це комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.

Під комплексом заходів та обрядових дій розуміється, зокрема, організація поховання померлого і проведення у зв'язку з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.

Витрати, понесені позивачем після поховання дітей не відносяться до витрат на поховання померлих.

Виходячи з цього позовні вимоги про стягнення витрат на поховання підлягають частковому задоволенню - витрати на ритуальні послуги 9807 грн. та витрати на виготовлення, встановлення пам'ятників, впорядкування могил 22430 грн.

Статтею ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до правил ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.

Згідно п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, з урахуванням характеру, обсягу і глибини страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо) і з урахувань інших обставин - стану його здоров'я, істотності вимушених змін в його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому судом враховуються вимоги розумності і справедливості.

З урахуванням глибини та тривалості моральних страждань позивача, який зазнав непоправної втрати обох його дітей - доньки, яка загинула напередодні свого 18-того дня народження та сина у віці 24 років, інших обставин судова колегія визначає розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 500000 гривень.

З огляду на наведене, ухвалене в справі судове рішення про стягнення коштів з ОСОБА_3 не можна визнати законним та обґрунтованим, відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову про стягнення з ОСОБА_6 коштів на відшкодування спричиненої шкоди.

Також, у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 88 ЦПК України, підлягають стягненню з ОСОБА_6 на користь держави судові витрати у вигляді судового збору за подачу позову до суду першої інстанції та апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.3; 313, 316, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 в особі його представника ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 20 червня 2014 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної дорожньо-транспортною пригодою - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 на відшкодування матеріальної шкоди 32237 грн., на відшкодування моральної шкоди - 500000 грн. В іншій частині позовних вимог до ОСОБА_6 - відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної дорожньо-транспортною пригодою - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави судовий збір в сумі 666,26 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді