ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

643/16852/13-ц

2/643/3107/14

13.10.2014р

Московський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді : Омельченко Н.І.

при секретарі : Коршак В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів та неустойки за користування позикою,-

ВСТАНОВИВ:

25.06.2013 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення з неї на свою користь як заміненого кредитора боргу за договором позики в сумі, еквівалентній 55 728 доларам США за курсом НБУ на день винесення рішення, та неустойки в сумі 1 825 000 грн. 00 коп. В обґрунтування вимог посилався на те, що згідно договору цесії від 28.12.2012 року він набув права вимоги до відповідача за договором позики, за яким відповідач позичила 49 600 доларів США у ОСОБА_3, але порушила свої зобов'язання і повернула лише 8 800 доларів США. У зв'язку з неповерненням відповідачем залишку боргу, позивач просив стягнути з неї гривневий еквівалент неповернутої частини позики в розмірі 40 800 доларів США, збільшеної на три проценти річних в розмірі 3 028 доларів США, процентів за користування позикою в сумі 11 900 доларів США та передбачену договором неустойку в сумі 1 825 000 грн. 00 коп.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11.12.2013 року вимоги позивача задоволені частково: стягнути з відповідача 326 114 грн. 40 коп. в рахунок боргу, 24 202 грн. 80 коп. в рахунок трьох процентів річних, 32 000 грн. 00 коп. в рахунок неустойки за період з 25.06.2012 року по 25.06.2013 року, розподілено судові витрати.

Рішенням від 21.01.2014 року апеляційний суд Харківської області змінив рішення Московського районного суду м. Харкова від 11.12.2013 року, скасувавши його в частині стягнення неустойки і відмовивши в задоволенні вимоги про її стягнення. В іншій частині рішення залишено без змін.

Ухвалою від 16.04.2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував рішення Московського районного суду м. Харкова від 11.12.2013 року і рішення апеляційного суду Харківської області від 21.01.2014 року в частині вирішення спору про стягнення процентів за користування позикою та неустойки і повернув справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В судовому засіданні позивач підтримав заявлений позов, просив задовольнити вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування позикою та передбаченої договором неустойки у повному обсязі, наполягав на заочному розгляді справи і проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач в судове засідання неодноразово не з'являлася, про час та місце розгляду справи сповіщалася своєчасно та належним чином в порядку, передбаченому ст. 76 ЦПК України, про виклик в судове засідання 13.10.2014 року була повідомлена телеграмою, про причини неявки суду не повідомила, заперечень проти позову не подавала, про розгляд справи за її відсутності не заявляла, що дає підстави суду розглядати справу у її відсутність.

За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Суд, заслухавши пояснення позивача, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1047 ЦК України, якщо сума позики не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, договір позики укладається в письмовій формі.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, що 29.12.2009 року між ОСОБА_3 з однієї сторони та відповідачем ОСОБА_2 з іншої сторони було укладено договір позики, згідно якого відповідач отримала від ОСОБА_3 в позику 49 600 доларів США з умовою повернення її частинами (з розстроченням) по 800 доларів США до 29 числа кожного місяця до 29 листопада 2010 року та із зобов'язанням відповідача здійснити остаточне повернення всієї суми позики в термін до 29.12.2010 року.

Згідно п. 5 договору позики від 29.12.2009 року сторони домовилися, що за прострочення будь-якого строку (п. 1 цього договору) повернення позики відповідач повинен сплатити неустойку в розмірі 5 000 грн. 00 коп. за кожен день прострочення, починаючи з шостого дня прострочення.

ОСОБА_3 вживав заходи задля позасудового вирішення спору, направляючи відповідачеві вимоги про виконання її зобов'язань з повернення боргу за договором позики, які відповідачем були проігноровані.

28.12.2012 року між ОСОБА_3 в особі представника та позивачем укладений договір відступлення права вимоги за договором позики, згідно якого до позивача перейшли усі права кредитора за договором позики від 29.12.2009 року в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Про факт укладення договору відступлення прав вимоги за договором позики відповідач належним чином був повідомлений первісним кредитором ОСОБА_3

З метою позасудового врегулювання спору позивач також направляв відповідачеві вимоги про усунення нею порушення виконання зобов'язання та з вимогою про його виконання, в якій вимагав повернути позичені кошти протягом тридцятиденного строку, але відповідач проігнорувала ці вимоги.

У зв'язку з неповерненням позичених коштів позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача гривневий еквівалент неповернутої частини позики в розмірі 40 800 доларів США, збільшеної на три проценти річних в розмірі 3 028 доларів США, процентів за користування позикою в сумі 11 900 доларів США та передбачену договором неустойку в сумі 1 825 000 грн. 00 коп.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11.12.2013 року вимоги позивача задоволені частково: стягнути з відповідача 326 114 грн. 40 коп. в рахунок боргу, 24 202 грн. 80 коп. в рахунок трьох процентів річних, 32 000 грн. 00 коп. в рахунок неустойки за період з 25.06.2012 року по 25.06.2013 року, розподілено судові витрати.

Рішенням від 21.01.2014 року апеляційний суд Харківської області змінив рішення Московського районного суду м. Харкова від 11.12.2013 року, скасувавши його в частині стягнення неустойки і відмовивши в задоволенні вимоги про її стягнення. В частині стягнення з відповідача суми в рахунок неповернутої частини позики та в рахунок трьох процентів річних рішення залишено без змін і набрало законної сили.

Ухвалою від 16.04.2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував рішення Московського районного суду м. Харкова від 11.12.2013 року і рішення апеляційного суду Харківської області від 21.01.2014 року в частині вирішення спору про стягнення процентів за користування позикою та неустойки і повернув справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, під час нового судового розгляду судом вирішується справа в частині вимог позивача про стягнення з відповідача процентів за користування позикою та неустойки.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Договір позики вважається безпроцентним, якщо він укладений сторонами фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією зі сторін.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням в цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Скасовуючи рішення Московського районного суду м. Харкова від 11.12.2013 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 21.01.2014 року в частині вирішення спору про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування позикою та неустойки та направляючи справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в Ухвалі від 16.04.2014 року зауважив, що оскільки сума позики за договором від 29.12.2009 року значно перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімум доходів громадян (850 грн.), то підстав вважати зазначений договір безпроцентним немає.

Згідно наведеного позивачем розрахунку, з яким суд погоджується, сума процентів за користування відповідачем позиченими коштами за період з 29.12.2009 року по 25.06.2013 року складає 11 900 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату ухвалення рішення по справі на рівні 1295,0023 грн. за 100,00 доларів США складає 154 105 грн. 27 коп.

Щодо вирішення спору в частині стягнення неустойки Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в Ухвалі від 16.04.2014 року зауважив, що висновок про те, що неустойка не може визначатися у твердій грошовій сумі суперечить приписам ч. ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України та правовій природі неустойки.

Крім того, судом касаційної інстанції також звернуто увагу на те, що виходячи з того, що право на отримання неустойки кредитор має до повного виконання зобов'язання, то стягнення неустойки за період в межах встановленого ст. 258 ЦК України річного терміну до звернення в

суд із позовом не може вважатись, що неустойка стягнута після спливу позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання.

Пунктом 5 договору позики в якості договірної санкції встановлено неустойку за прострочення виконання зобов'язань відповідачем, який є позичальником за договором позики, в розмірі 5 000 грн. 00 коп. за кожен день прострочення.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять його умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положення пункту 5 договору позики від 29.12.2009 року про неустойку відповідає ч. 1 ст. 549 ЦК України, відповідно до якої, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Оскільки укладений сторонами договір позики від 29.12.2009 року є чинним, не розірваний, не визнаний в установленому порядку нікчемним чи недійсним, він підлягає виконанню.

Відповідно до ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням боржником зобов'язання.

Позивачем правильно обрахована встановлена сторонами в договорі позики неустойка за неналежне виконання відповідачем її зобов'язань з повернення позики за останні перед звернення в суд із позовом 365 днів прострочення в період з 25.06.2012 року по 25.06.2013 року в сумі 1 825 000 грн. 00 коп.

Але суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача про її стягнення лише частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відомостей щодо розміру завданих відповідачем збитків позивачеві та їхнього співвідношення із нарахованою позивачем сумою неустойки, а також інших обставин, що мають істотне значення для справи і можуть бути підставою для зменшення розміру неустойки відповідачем суду не надано і матеріали справи не містять.

Проте, вирішуючи питання про можливість зменшення розміру неустойки, необхідно, перш за все, враховувати, що неустойка не повинна перетворюватися в джерело збагачення, оскільки в цьому випадку вона втрачає свою стимулюючу функцію.

Законодавець не наводить переліку інших обставин, які мають істотне значення. Це питання вирішується із врахуванням конкретної ситуації. Такими обставинами можуть бути відповідність порушення розміру неустойки; традиційний розмір неустойки, який зустрічається в практиці ділового обігу; негативні наслідки, які настали або можуть настати для кредитора у зв'язку з неналежним виконанням боржником зобов'язання; форма і ступінь вини боржника, ступінь виконання зобов'язання боржником перед кредитором і контрагентами перед боржником; ділова репутація боржника, ступінь поширеності такого порушення в діловому обігу; рівень інфляції

протягом часу, коли зобов'язання повинно було бути виконано, і до його фактичного виконання чи до прийняття судового рішення; середня банківська ставка за користування кредитом тощо.

Застосоване у нормі ч. 3 ст. 551 ЦК України поняття значно є оціночними і має конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку.

Суд визнає вину відповідача а порушенні зобов'язання і враховує її умисне ухилення від узгодження суми боргу і врегулювання спору в позасудовому порядку.

Проте, суд вважає розраховану позивачем належну на його думку до стягнення з відповідача на його користь суму неустойки завищеною і такою, що з урахуванням принципів розумності та справедливості, повинна бути зменшена судом.

Серед обставин, які в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України є підставою для зменшення судом розміру нарахованої відповідачам неустойки суд виділяє поширеність в діловому обігу неповернення і несвоєчасного повернення боржниками позичених коштів, а також неспівмірність неустойки розміру основного боргу.

Суд вважає за можливе зменшити розмір неустойки і приходить до висновку про задоволення вимоги позивача про її стягнення частково - в розмірі, аналогічно визначеному рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11.12.2013 року гривневому еквіваленту неповернутої частини позичених коштів за договором позики в сумі 326 114 грн. 40 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 57 - 60, 88, 209, 212, 214, 215, 224 - 226 ЦПК України, ст. ст. 267, 526, 530, 546, 548 - 551, 610, 611, 625, 1046, 1048 - 1050 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ПІН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ПІН НОМЕР_2) в рахунок погашення заборгованості за користування позикою : проценти в сумі 154 105 грн.27 коп. за період з 29.12.2009 року по 25.06.2013 рік та неустойку в сумі 326114 грн.40 коп. за період з 25.06.1012 року по 25.06.2013 рік, а загалом стягнути 480 219 грн.67 коп.

В іншій частині вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача протягом 10 днів з дня його отримання.

Суддя Н.І. Омельченко