КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2014 р. Справа№ 5011-71/9676-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Баранця О.М.

за участю представників:

від прокуратури - представник не прибув;

від позивача - Рева І.І., довіреність № 09/01-5 від 02.01.2014; Бабій М.В., довіреність № 25/03 від 25.03.2014;

від першого відповідача - Державного агентства резерву України - Брега Т.М., довіреність № 1931/0/4 від 23.05.2014;

від другого відповідача - Державного підприємства "Ресурспостач" - Вакуленко О.М., довіреність № 34/1 від 23.06.2014,

розглянувши апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2014 у справі № 5011-71/9676-2012 (колегія суддів у складі: Митрохіна А.В., судді: Трофименко Т.Ю., Босий В.П.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВВіко" до Державного агентства резерву України та державного підприємства "Ресурспостач", за участю прокуратури міста Києва про зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВіко" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про зобов'язання Державного агентства резерву України та державного підприємства "Ресурспостач" виконати належним чином умови договорів, а саме поставити та видати (відвантажити) позивачу товарно-матеріальні цінності, а саме: цукор-пісок у кількості 140,100 тонн за Договором №1-2196 від 16.08.2007р.; сіль в кількості 2 728,752 тонни за Договором №1-2196 від 16.08.2007р.; жерсть білу харчову у кількості 72,500 тонни за Договором №1-3011 від 05.05.2008р.; ящики з гофрокартону в кількості 29 000 штук за Договором №1-3011 від 05.05.2008р.; ящики з гофрокартону загальною площею 100 000 кв.м. за Договором №1-3011 від 05.05.2008р.; жерсть білу гарячого лудження вагою 150 тонн за Договором №1-3011 від 05.05.2008р.; припої олов'яно-свинцеві в кількості 0.2518 тонн за Договором №1-3011 від 05.05.2008р.; мазут марки М-100 загальною кількістю 2 668,231 тонни: мазут марки М-40 загальною кількістю 1 103,779 тонни (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.01.2013 позов задоволено частково, та зобов'язано державне підприємство "Ресурспостач" та Державне агентство резерву України поставити та видати (відвантажити) товариству з обмеженою відповідальністю "ВВІКО" мазут марки М-100 в кількості 2 269,057 тонн, мазут марки М-40 в кількості 1 103,779 тонни, цукор-пісок вагою 140,100 тонн, сіль вагою 2 728,752 тонни, жерсть білу харчову вагою 72,500 тонни, ящики з гофрокартону в кількості 29 000 шт. загальною площею 100 000 кв. м., жерсть білу гарячого лудження вагою 150 тонн, припої олов'яно-свинцеві вагою 0,2518 тонн. в натурі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2013 у справі №5011-71/9676-2012 рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2013 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.07.2013 касаційну скаргу Державного агентства резерву України задоволено, рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2013 у справі №5011-71/9676-2012 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Скасовуючи зазначені судові акти, Вищий господарський суд України в постанові вказав на те, що попередніми судовими інстанціями не перевірено виконання сторонами умов кожного з укладених договорів та не зазначено в судових рішеннях конкретну кількість, найменування товару, за кожним договором, який не переданий позивачу.

За результатами нового розгляду господарським судом міста Києва 11.06.2014 прийнято рішення у справі № 5011-71/9676-2012, яким позов задоволено повністю, вирішено зобов'язати Державне агентство резерву України та державне підприємство "Ресурспостач" виконати належним чином умови договорів, а саме поставити та видати (відвантажити) позивачу товарно-матеріальні цінності, а саме: цукор-пісок у кількості 140,100 тонн за Договором №1-2196 від 16.08.2007р.; сіль в кількості 2 728,752 тонни за Договором №1-2196 від 16.08.2007р.; жерсть білу харчову у кількості 72,500 тонни за Договором №1-3011 від 05.05.2008р.; ящики з гофрокартону в кількості 29 000 штук за Договором №1-3011 від 05.05.2008р.; ящики з гофрокартону загальною площею 100 000 кв.м. за Договором №1-3011 від 05.05.2008р.; жерсть білу гарячого лудження вагою 150 тонн за Договором №1-3011 від 05.05.2008р.; припої олов'яно-свинцеві в кількості 0.2518 тонн за Договором №1-3011 від 05.05.2008р.; мазут марки М-100 загальною кількістю 2 668,231 тонни, мазут марки М-40 загальною кількістю 1 103,779 тонни.

При ухваленні рішення по даній справі за новим розглядом суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами не виконано зобов'язання з передачі товару позивачу.

Не погодившись з прийнятим рішенням, другий відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2014 у справі № 5011-71/9676-2012 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що зобов'язання за договорами були виконаними в момент передачі позивачу розпоряджень (нарядів).

Крім цього, апелянт зазначає про пропуск позивачем строку позовної давності.

Представники апелянта та першого відповідача у справі в судовому засіданні 13.10.2014 надали пояснення, якими підтримали доводи та вимоги за апеляційною скаргою.

Представники позивача надали пояснення, якими просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

За результатами конкурсу з реалізації матеріальних цінностей державного резерву, оформленими Протоколом засідання конкурсної комісії №15-ІІ/прод від 10.08.2007 року, між державним підприємством "Ресурспостач" (що діяло від імені Державного резерву України за договором доручення Юр-234/2006 від 10.02.2006 р.), як продавцем та товариством з обмеженою відповідальністю "ВВіко", як покупцем 16.08.2007 року укладено Договір №1-2196 (надалі Договір-1) про купівлю-продаж матеріальних цінностей державного резерву на умовах EXW "Франко-склад" відповідно до Правил тлумачення торгівельних термінів Міжнародної торгової палати "Інкотермс" (в редакції 2000-го року).

Згідно п. 2.1 договору вартість матеріальних цінностей, які реалізуються складає 21 225 665,45 грн., у тому числі ПДВ 3 537 610,91 грн.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що протягом 10-ти банківських днів з дати підписання договору (крім останнього дня місяця) покупець здійснює попередню оплату в розмірі 100% загальної вартості матеріальних цінностей, вказаної в п. 2.1 договору, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця, вказаний у реквізитах договору.

Додатком №1 до договору передбачено перелік матеріальних цінностей, які продаються зі складу.

Крім цього, між державним підприємством "Ресурспостач" (що діяло від імені Державного резерву України за договором доручення Юр-234/2006 від 10.02.2006 р.), як продавцем та товариством з обмеженою відповідальністю "ВВіко", як покупцем 05.05.2008 року укладено Договір №1-3011 (надалі Договір-2) про купівлю-продаж матеріальних цінностей державного резерву на умовах EXW "Франко-склад" відповідно до Правил тлумачення торгівельних термінів Міжнародної торгової палати "Інкотермс".

Згідно п. 2.1 договору вартість матеріальних цінностей, які реалізуються складає 2 065 120,00 грн., у тому числі ПДВ в розмірі 34 4186,67 грн.

У Додатку №1 до договору зазначені ціна, вартість, кількість та номенклатура (асортимент) матеріальних цінностей, які продаються зі складу.

За результатами конкурсу з реалізації матеріальних цінностей державного резерву, оформлених Протоколом засідання конкурсної комісії №29/пром від 13.08.2008 р. державним підприємством "Ресурспостач" (що діяло від імені Державного резерву України за договором доручення Юр-234/2006 від 10.02.2006 р.), як продавцем та товариством з обмеженою відповідальністю "ВВіко", як покупцем 19.08.2013 було укладено наступні Договори купівлі-продажу мазуту марки М-100 та марки М-40, а саме: договір №1-1114; договір №1-1102; договір №1-1119; договір №1-1123; договір №1-1127; договір №1-1129; договір №1-1128; договір №1-1103; договір №1134; договір №1-1105; договір №1-1106; договір №1-1108; договір №1-1110; договір №1-1117; договір №1-1120; договір №1-1121; договір №1-1126; договір № 1-1137; договір №1-1138; догові №1-1139; договір №1-1109; договір №1-1111; договір №1-1112; договір №1-1136; договір №1-1118; договір №1-11107; договір №1-1132; договір № 1-1131; договір №1-1122; договір №1-1116, які за своїм змістом є аналогічним один одному та Договорам 1 та 2.

На виконання умов зазначених договорів ТОВ "ВВіко" було здійснено повну оплату товарно-матеріальних цінностей державного резерву (відповідно до п. 3.1 договорів на умовах 100 % передоплати).

Державним підприємством "Ресурспостач" зобов'язання за договорами в частині передачі покупцю товару виконано не було.

Оскільки між ТОВ "ВВіко" та підприємствами-зберігачами відсутні жодні договірні відносини, відпуск матеріальних цінностей державного резерву зі складу відповідальних зберігачів може здійснюватися лише на підставі виданих (виписаних) ДП "Ресурспостач" довіреностей на особу, уповноважену отримати товарно-матеріальні цінності.

Разом з тим, частина довіреностей на отримання товару представникам ТОВ "ВВіко" не була видана ДП "Ресурспостач".

Лише у 2010 році ДП "Ресурспостач" було виписано на представників ТОВ "ВВіко" частину довіреностей, на підставі яких підприємствами-зберігачами повинен здійснюватись відпуск матеріальних цінностей.

Проте, позивачем зазначений товар отримано так і не було, у зв'язку з його недостатньою кількістю або відсутністю на складі відповідальних зберігачів, а також невідповідною якістю товарно-матеріальних цінностей.

Крім цього, позивач зазначає про те, що отриманню товару перешкоджала відсутність будь-яких договірних відносин підприємств - зберігачів із Державним агентством резерву України.

Враховуючи зазначене, позивач звернувся із заявою до Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю.

За результатами розгляду зазначеної заяви, позивачу було повідомлено (лист №9/21-2238 від 24.03.2009 року) про порушення кримінальної справи та про встановлення факту відсутності матеріальних цінностей державного резерву на складі відповідальних зберігачів, зокрема, також встановлено самовільне відчуження мазуту марки М-100.

Крім цього, у листі також було зазначено, що на час укладення договору купівлі-продажу №1-1127 від 19.08.2008р. між ТОВ "ВВІКО" та ДП "Ресурспостач" посадовим особам продавця було відомо про відсутність матеріальних цінностей зокрема на Конотопському вагоноремонтному заводі.

Враховуючи встановлення Головним управлінням по боротьбі з організованою злочинністю обставин відсутності товарно-матеріальних цінностей на підприємствах-зберігачах, ТОВ "ВВІКО" листом № з1др/12 від 27 березня року звернулось до Державного резерву України з вимогою про надання інформації щодо існування договірних відносин між Державним агентством резерву України та відповідальними зберігачами матеріальних цінностей ТОВ "ВВІКО".

Державне агентство резерву України листом №1835/0/4-12 від 13.04.2012 повідомило, що між ним та переважною частиною підприємств-зберігачів договори відповідального зберігання відсутні.

Враховуючи надану відповідь Державного агентства резерву України ТОВ "ВВІКО" звернулось із запитами до підприємств-зберігачів, що зазначені у додатках до Договорів.

У відповідь на запит підприємства-зберігачі (зокрема: ТОВ "Хоростівський цукровий завод", ТОВ "Козівський цукровий завод", Пятихатська районна спілка споживчих товарів (Райспоживспілка), ПАТ "Літійний молочний завод") повідомили, що ніяких договірних відносин із Державним агентством резерву України у них не існувало, а ТОВ "Козівський цукровий завод" та ТОВ "Хоростівський цукровий завод" додатково повідомили, що підприємства не приймали від Державного агентства резерву України на зберігання товарно - матеріальні цінності.

У зв'язку з невиконанням відповідачами своїх зобов'язань, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.1 договорів продавець продає, а покупець купує матеріальні цінності державного резерву.

Отже, предметом договірних зобов'язань сторін є купівля-продаж матеріальних цінностей державного резерву.

З огляду на викладене доводи відповідачів про те, що зобов'язання за договорами вважаються виконаними в момент передачі позивачу розпорядження (наряду) відхиляються за необґрунтованістю, оскільки предметом договірних зобов'язань сторін є купівля-продаж матеріальних цінностей державного резерву, а не нарядів.

Позивачем за договорами було придбано майно, а не наряди.

Відповідно видача або не видача нарядів жодним чином не впливає на обов'язок передачі оплаченого товару позивачу.

Згідно ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

- вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

- надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Як вже зазначалось вище, позивачем було здійснено повну оплату товарно-матеріальних цінностей державного резерву (відповідно до п. 3.1 договорів на умовах 100 % передоплати).

Державним підприємством "Ресурспостач" зобов'язання за договорами в частині передачі покупцю товару виконано не було.

Таким чином, на момент звернення позивача з даним позовом до суду строк виконання зобов'язання з передачі товару позивачу настав, проте товар позивачу передано так і не було.

Відповідно до п.1 Положення про Державне агентство резерву України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 463/2011 (далі - Положення), Державне агентство резерву України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі України.

Відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву; закладення матеріальних цінностей до державного резерву - прийняття матеріальних цінностей для зберігання в державному резерві (ст. 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв").

Враховуючи п. 4 Положення про Державне агентство резерву України, останнє здійснює відпуск матеріальних цінностей із державного резерву та контроль за зберіганням матеріальних цінностей державного резерву на відповідних підприємствах.

Пунктом 26 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997р. №1129 передбачено, що Держкомрезерв несе відповідальність за достовірність звітності про наявність запасів матеріальних цінностей державного резерву, їх рух і облік, а також здійснює контроль за зберіганням матеріальних цінностей державного резерву на відповідних підприємствах, в установах і організаціях та проведенням з такими цінностями визначених в установленому порядку операцій.

Таким чином, саме другим відповідачем здійснюється контроль за зберіганням матеріальних цінностей державного резерву.

Оскільки, на Державне агентство резерву України покладено обов'язок із забезпечення схоронності матеріальних цінностей, які так і не були передані позивачу, колегія суддів вважає обґрунтованим пред'явлення позовної вимоги також і до Державного агентства резерву України.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Факт наявності невиконання відповідачами зобов'язання з передачі позивачу товару підтверджується матеріалами справи та не спростовується ані державним підприємством "Ресурспостач", ані Державним агентством резерву України.

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Стосовно посилань відповідачів на пропуск позивачем строку позовної давності, слід зазначити наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено у три роки.

Згідно п. 4.2 договорів протягом 10 (десяти) робочих днів з дати отримання продавцем грошових коштів, продавець передає покупцю наряд (наряди) Держкомрезерву України на відпуск матеріальних цінностей державного резерву.

За умовами п. 4.4 договорів факт передачі наряду покупцю підтверджується актом приймання-передачі наряду, який підписується сторонами під час його передачі.

Відповідно до ст.ст. 43, 33 Господарського процесуального кодексу України сторони повинні довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень.

Актів приймання-передачі, які б підтверджували факт передачі нарядів позивачу, до суду не надано.

Отже, відповідачами не доведено пропуску позивачем строку позовної давності.

Крім цього, у матеріалах даної справи (т. 1, а.с. 17-23) міститься акт звіряння, з якого вбачається, що на більшість товару не має довіреностей (відсутність яких унеможливлює отримати цей товар). Ті ж довіреності які є були видані ще у 2010 році.

Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з даним позовом у 2012 році, строк позовної давності ним пропущено не було.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного агентства резерву України залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2014 у справі № 5011-71/9676-2012- без змін.

2. Матеріали справи № 5011-71/9676-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

О.М. Баранець