ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2014 р. Справа № 70187/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Гінди О.М., Старунського Д.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 серпня 2011 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій відповідача неправомірними та зобов'язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії та додаткової пенсії в розмірах, передбачених ст.ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,-

в с т а н о в и в:

01 серпня 2011 року позивач звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій відповідача неправомірними та зобов'язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії та додаткової пенсії в розмірах, передбачених ст.ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в межах строку позовної давності.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 серпня 2011 року у справі №2-а-8430/11 адміністративний позов задоволено частково. Визнано дії відповідача неправомірними. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 доплати до пенсії за проживання на території гарантованого добровільного відселення та додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю як особі віднесеної до 3 категорії відповідно до ст.ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 лютого 2011 року по 18 червня 2011 року.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норма матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Оскільки апеляційну скаргу подано на постанову суду першої інстанції, яка прийнята в порядку скороченого провадження за результатами розгляду справи, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 183-2 КАС України, суд відповідно до п.3 ч.1 ст. 197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

Безспірно встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1.

Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно зі ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин - громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.

Відповідно до ст.51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 3, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком.

Всупереч вимогам ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачу вказані доплати виплачувалися частково, у фіксованому розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року по ст. 39 вказаного Закону та по ст. 51, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28 травня 2008 року, а не в кратному відношенні до мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, як того вимагає вказаний Закон.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із положеннями ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають положення ст.ст.39,51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не вказані постанови Кабінету Міністрів України, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. За кожний повний рік страхового стажу понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до ст. 27 цього Закону, але не більше ніж на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, зазначеного в абзаці першому цієї частини. У частині другій цієї статті вказано, що за наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.

Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», який набрав чинності 19.06.2011р., доповнено прикінцеві положення пунктом 4, згідно якого в 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік». При цьому, на виконання вимог вказаного закону Кабінетом Міністрів України 06.07.2011р. прийнято постанову №745, яка набула чинності 23.07.2011р.

Вищенаведені нормативні акти на даний час є діючими і неконституційними не визнавались, а тому нарахування та виплата у 2011 році позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю та доплати до пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а починаючи з 23.07.2011р. виплати, передбачені, зокрема, ст.ст.39,51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», повинні здійснюватися в порядку та розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» №745 від 06.07.2011р.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність позовних вимог ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю та доплати до пенсії як пенсіонеру який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення відповідно до ст.ст.39,51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 лютого 2011 року по 18 червня 2011 року.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про законність оскаржуваних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 197,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 серпня 2011 року у справі №2-а-8430/11 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, є остаточна та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Ніколін

Судді О.М. Гінда

Д.М.Старунський