ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2014 р. Справа № Б-39/148-04

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Гетьман Р.А.,

при секретарі Передрій Г.С.,

за участю представників:

від апелянта - не з'явився;

від боржника - не з'явився;

від кредиторів - не з'явились,

ліквідатор - не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (вх. №2766Х/2) на ухвалу господарського суду Харківської області від 03.09.2014р. у справі №Б-39/148-04

за заявою Харківської об`єднаної державної податкової інспекції у Харківській області, правонаступником якої є Харківська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Харківській області, м. Харків,

до Відкритого акціонерного товариства «Мереф`янський механічний завод», м.Мерефа,

про визнання банкрутом,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.09.2014р. у справі №Б-39/148-04 визнано частково вимоги Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області до банкрута в сумі 4 265 916,09 грн. У визнанні решти вимог Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області в сумі 437 975,42 грн. - відмовлено.

Оскаржувана ухвала місцевого господарського суду мотивована тим, що вимоги Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області до банкрута підтверджені належними та допустимим доказами на загальну суму 4265916,09 грн., а тому підлягають визнанню в цій частині.

На думку господарського суду першої інстанції, оскільки постанова про визнання боржника банкрутом прийнята 25.12.2013р., то в силу вимог ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство) вимоги Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, що виникли після винесення постанови про визнання боржника банкрутом не підлягають задоволенню, оскільки не мають характеру поточних кредиторських вимог.

Також, на думку господарського суду першої інстанції, вимоги апелянта щодо нарахованих штрафних санкцій та пені не підлягають задоволенню, оскільки вказані зобов'язання боржника виникли протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів (т. 41, а.с. 116-126).

Не погодившись з ухвалою місцевого господарського суду від 03.09.2014р., Харківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Харківській області звернулася до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить суд:

- скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 03.09.2014р. у справі;

- задовольнити заяву Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області в повному обсязі та включити до реєстру вимог кредиторів вимогу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області в сумі 4703891,51 грн.

На думку апелянта, мораторій на задоволення вимог кредиторів не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення, що свідчить про неправомірну відмову місцевим господарським судом у визнанні кредиторських вимог Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області щодо нарахованих штрафних санкцій та пені.

В судове засідання представники сторін не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи, проте не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні.

Враховуючи обмеженість строків розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, а також те, що участь представників сторін не була визнана судом обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представників апелянта та інших кредиторів за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Постановою господарського суду Харківської області від 25.12.2013р. у справі № Б-39/148-04 припинено процедуру санації ВАТ «Мереф'янський механічний завод». Визнано юридичну особу - ВАТ «Мереф'янський механічний завод» банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Жулінського Володимира Борисовича, якого зобов'язано в строк до 25.12.2014р. виконати ліквідаційну процедуру.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.02.2014р. апеляційні скарги представника працівників боржника ВАТ «Мереф'янський механічний завод», арбітражного керуючого Карелкіна Ігора Олександровича та арбітражного керуючого Клочка Олександра Миколайовичазалишено без задоволення. Постанову господарського суду Харківської області від 25.12.2013р. у справі № Б-39/148-04 залишено без змін.

17.03.2014р. Харківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Харківській області подано заяву з грошовими вимогами до боржника у розмірі 4703891,51 грн., які кредитор просив визнати та включити до реєстру вимог кредиторів (вх.№ 8730).

Постановою Вищого господарського суду України від 18.03.2014р. касаційну скаргу арбітражного керуючого Карелкіна Ігоря Олександровича та касаційну скаргу арбітражного керуючого Клочко Олександра Миколайовича залишено без задоволення. Постанову господарського суду Харківської області від 25.12.2013р. в частині призначення ліквідатором арбітражного керуючого Жулінського В.Б. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.02.2014р. у справі № Б-39/148-04 залишено без змін.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.07.2014р. заяву Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області з грошовими вимогами до боржника прийнято до розгляду.

Заява про кредиторські вимоги до боржника від 13.03.2014р. № 2110/10/20-23-10-15 обґрунтована виникненням податкового боргу у ВАТ «Мереф'янський механічний завод» перед апелянтом після порушення провадження у справі про банкрутство в розмірі 4703891,51 грн.

Наявність заборгованості ВАТ «Мереф'янський механічний завод» апелянт обґрунтовує наступними документами:

- податок на додану вартість на суму 2211512,00 грн.:

декларацією №59654 від 20.12.2004р. на суму 4893,00 грн.;

декларацією №68615 від 20.01.2005р. на суму 2656,00 грн.;

декларацією №2741 від 21.02.2005р. на суму 6963,00 грн.;

декларацією №4954 від 21.03.2005р. на суму 4897,00 грн.;

декларацією №12128 від 19.04.2005р. на суму 6939,00 грн.;

декларацією №18670 від 20.05.2005р. на суму 9229,00 грн.;

декларацією №21323 від 21.06.2005р. на суму 6403,00 грн.;

декларацією №29221 від 20.07.2005р. на суму 3067,00 грн.;

декларацією №35928 від 19.08.2005р. на суму 13089,00 грн.;

декларацією №38115 від 19.09.2005р. на суму 8913,00 грн.;

декларацією №41821 від 20.10.2005р. на суму 16086,00 грн.;

декларацією №52158 від 21.11.2005р. на суму 12796,00 грн.;

декларацією №55778 від 20.12.2005р. на суму 12984,00 грн.;

декларацією №63950 від 20.01.2006р. на суму 9187,00 грн.;

декларацією №3236 від 17.02.2006р. на суму 11218,00 грн.;

декларацією №5418 від 17.03.2006р. на суму 9580,00 грн.;

декларацією №13673 від 20.04.2006р. на суму 11348,00 грн.;

декларацією №18558 від 18.05.2006р. на суму 9897,00 грн.;

декларацією №20634 від 16.06.2006р. на суму 12928,00 грн.;

декларацією №28764 від 19.07.2006р. на суму 10624,00 грн.;

декларацією №34515 від 18.08.2006р. на суму 10779,00 грн.;

декларацією №36750 від 19.09.2006р. на суму 15649,00 грн.;

декларацією №44629 від 15.10.2006р. на суму 4557,00 грн.;

декларацією №50394 від 16.11.2006р. на суму 16102,00 грн.;

декларацією №53506 від 19.12.2006р. на суму 16254,00 грн.;

декларацією №60831 від 17.01.2007р. на суму 16329,00 грн.;

декларацією №2970 від 16.02.2007р. на суму 19359,00 грн.;

декларацією №5130 від 16.03.2007р. на суму 14719,00 грн.;

декларацією №13321 від 19.04.2007р. на суму 21043,00 грн.;

декларацією №19534 від 17.05.2007р. на суму 10969,00 грн.;

декларацією №21676 від 15.06.2007р. на суму 23151,00 грн.;

декларацією №28282 від 13.07.2007р. на суму 9697,00 грн.;

декларацією №36906 від 15.08.2007р. на суму 24051,00 грн.;

декларацією №308920 від 11.09.2007р. на суму 26091,00 грн.;

декларацією №46301 від 11.10.2007р. на суму 21199,00 грн.;

декларацією №55216 від 19.11.2007р. на суму 24376,00 грн.;

декларацією №57452 від 14.12.2007р. на суму 25251,00 грн.;

декларацією №2986 від 19.02.2008р. на суму 40730,00 грн.;

декларацією №5287 від 18.03.2008р. на суму 6100,00 грн.;

декларацією №14030 від 18.04.2008р. на суму 11307,00 грн.;

декларацією №20862 від 19.05.2008р. на суму 19437,00 грн.;

декларацією №24301 від 18.06.2008р. на суму 25368,00 грн.;

декларацією №34224 від 17.07.2008р. на суму 26537,00 грн.;

декларацією №42205 від 15.08.2008р. на суму 23145,00 грн.;

декларацією №46653 від 19.09.2008р. на суму 22719,00 грн.;

декларацією №56828 від 17.10.2008р. на суму 25588,00 грн.;

декларацією №66835 від 20.11.2008р. на суму 24468,00 грн.;

декларацією №70538 від 18.12.2008р. на суму 15126,00 грн.;

декларацією №79123 від 14.01.2009р. на суму 10247,00 грн.;

декларацією №3719 від 18.02.2009р. на суму 10669,00 грн.;

декларацією №7766 від 19.03.2009р. на суму 20458,00 грн.;

декларацією №16473 від 16.04.2009р. на суму 16441,00 грн.;

декларацією №26613 від 19.05.2009р. на суму 27388,00 грн.;

декларацією №30095 від 19.06.2009р. на суму 16750,00 грн.;

декларацією №38925 від 17.07.2009р. на суму 19678,00 грн.;

декларацією №45869 від 19.08.2009р. на суму 15240,00 грн.;

декларацією №48445 від 18.09.2009р. на суму 15224,00 грн.;

декларацією №56446 від 16.10.2009р. на суму 31843,00 грн.;

декларацією №64172 від 18.11.2009р. на суму 12354,00 грн.;

декларацією №66959 від 17.12.2009р. на суму 17241,00 грн.;

декларацією №73430 від 15.01.2010р. на суму 5030,00 грн.;

декларацією №5826 від 18.02.2010р. на суму 4397,00 грн.;

декларацією №8136 від 17.03.2010р. на суму 10047,00 грн.;

декларацією №15890 від 16.04.2010р. на суму 28601,00 грн.;

декларацією №26904 від 19.05.2010р. на суму 12498,00 грн.;

декларацією №30175 від 17.06.2010р. на суму 20993,00 грн.;

декларацією №40885 від 19.07.2010р. на суму 24961,00 грн.;

декларацією №50280 від 19.08.2010р. на суму 16178,00 грн.;

декларацією №52553 від 15.09.2010р. на суму 19593,00 грн.;

декларацією №61264 від 14.10.2010р. на суму 33029,00 грн., яка складається з основного платежу на суму 33014,00 грн. та штрафних санкцій на суму 15,00 грн., які також підтверджуються постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2013р. по справі №820/3614/13-а;

декларацією №72753 від 18.11.2010р. на суму 38938,00 грн.;

декларацією №75264 від 15.12.2010р. на суму 20246,00 грн.;

декларацією №84479 від 19.01.2011р. на суму 16182,00 грн.;

декларацією №5337 від 18.02.2011р. на суму 46333,00 грн.;

декларацією №15988 від 18.03.2011р. на суму 42366,00 грн.;

декларацією №35178 від 18.04.2011р. на суму 4257,00 грн.;

декларацією №9003240834 від 17.05.2011р. на суму 153119,00 грн.;

декларацією №9004068948 від 17.0162011р. на суму 31300,00 грн.;

декларацією №9004867142 від 18.07.2011р. на суму 23121,00 грн.;

декларацією №9006845933 від 18.08.2011р. на суму 36053,00 грн.;

декларацією №9007809451 від 19.09.2011р. на суму 51155,00 грн.;

декларацією №9009234456 від 20.10.2011р. на суму 3483,00 грн.;

декларацією №9011307703 від 17.11.2011р. на суму 32502,00 грн.;

декларацією №9012638656 від 19.12.2011р. на суму 11581,00 грн.;

декларацією №9013704414 від 18.01.2012р. на суму 19609,00 грн.;

декларацією №9006130602 від 17.02.2012р. на суму 9636,00 грн.;

декларацією №9012033034 від 16.03.2012р. на суму 24407,00 грн.;

декларацією №9019740204 від 18.04.2012р. на суму 21949,00 грн.;

декларацією №9027582978 від 18.05.2012р. на суму 29339,00 грн.;

декларацією №9034226143 від 18.06.2012р. на суму 30773,00 грн.;

декларацією №9041430257 від 19.07.2012р. на суму 17551,00 грн.;

декларацією №9049474143 від 16.08.2012р. на суму 24452,00 грн.;

декларацією №9056621971 від 18.09.2012р. на суму 29494,00 грн.;

декларацією №9063960815 від 18.10.2012р. на суму 20783,00 грн.;

декларацією №9072676838 від 19.11.2012р. на суму 26871,00 грн.;

декларацією №9079503558 від 18.12.2012р. на суму 20272,00 грн.;

уточнюючим документом №9002088671 за 01.10.2012р. на суму 13,00 грн.;

декларацією №9084932186 від 17.01.2013р. на суму 18995,00 грн.;

декларацією №9007323815 від 18.02.2013р. на суму 18158,00 грн.;

декларацією №9013794207 від 18.03.2013р. на суму 11755,00 грн.;

уточнюючим розрахунком до декларації ПДВ №9018809891 за 01.02.2013р. на суму 5276,00 грн., яка складається з основного платежу в сумі 5122,00 грн. та штрафних санкцій на суму 154,00 грн., які також підтверджуються постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2013р. по справі №820/3614/13-а;

декларацією №9021048583 від 17.04.2013р. на суму 27976,00 грн.;

декларацією №9028429921 від 17.05.2013р. на суму 19343,00 грн.;

декларацією №9035691294 від 18.06.2013р. на суму 21182,00 грн.;

декларацією №9043187775 від 18.07.2013р. на суму 27339,00 грн.;

декларацією №9050704619 від 16.08.2013р. на суму 16797,00 грн.;

декларацією №9058077997 від 18.09.2013р. на суму 19824,00 грн.;

податковим повідомленням - рішенням №0001882201 від 11.09.2013р. за основним платежем на суму 492,00 грн.;

декларацією №9065128687 від 16.10.2013р. на суму 24606,00 грн.;

декларацією №9073939548 від 18.11.2013р. на суму 19452,00 грн.;

декларацією №9081483736 від 18.12.2013р. на суму 54870,00 грн.;

декларацією №9087446136 від 16.01.2014р. на суму 9049,00 грн.;

декларацією №9007892390 від 18.02.2014р. на суму 17950,00 грн.;

- податковий борг по сплаті земельного податку з юридичних осіб в сумі 409750,68 грн.:

розрахунком від 31.01.2008р. № 1265;

розрахунком від 23.01.2009р. №669;

розрахунком від 21.01.2010р. №284;

уточненим розрахунком від 28.05.2010 №28548;

декларацією від 31.01.2011 №2536;

уточненим розрахунком від 05.04.2011 №28561;

декларацією від 27.01.2012 №9001965575;

декларацією від 08.02.2013 №9005161689;

декларацією від 19.02.2014 №9008122991;

- пеня на податок на додану вартість в сумі 77818,55 грн., а також пеня, нарахована згідно з ст. 129-131 в сумі 13,84 грн. - розрахунком, який міститься у заяві про кредиторські вимоги до боржника від 13.03.2014р. №2110/10/20-23-10-15;

- єдиний внесок, нарахований робітникам на суми заробітної плати, винагороди за договорами ЦПХ, допомоги по тимчасовій непрацездатності: звітами про нарахування єдиного внеску поданими банкрутом контролюючим органам в період з 20.07.2011 р. по 11.02.2014 року та долученими до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної інстанції і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з приписами статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

За приписами пункту 1-1 Розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», викладеного у новій редакції згідно з Законом України від 22.12.2011р. N 4212-VI, який набрав чинності 18.01.2013р., положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Харківської області від 27.12.2004 року порушено провадження у справі про банкрутство відносно ВАТ «Мереф'янський механічний завод». Постановою місцевого господарського суду від 25.12.2013р. визнано ВАТ «Мереф'янський механічний завод» банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Враховуючи вимоги перехідних положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від 22.12.2011р., до спірних правовідносин, які виникли після визнання боржника банкрутом слід застосовувати положення Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від 22.12.2011р. N 4212-VI, який набрав чинності 18.01.2013р.

Відповідно до ч.1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI (далі - Закон), вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

В газеті «Голос України» № 6 (5756) від 15.01.2014 року опубліковане оголошення про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Законом України від 04.07.2013 року № 406-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» внесені зміни до Податкового Кодексу України та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до яких адміністрування єдиного внеску віднесено до компетенції органів доходів і зборів.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Згідно підпунктів 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3. ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію; дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках; згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган; рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків; дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом; результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

Відповідно пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про правомірне задоволення місцевим господарським судом вимог Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області до банкрута, які виникли в період після порушення у справі про банкрутство до винесення постанови про визнання боржника банкрутом від 25.12.2013р., які підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають визнанню судом в загальній сумі 4265916,09 грн.

Щодо відмови у задоволення заяви про кредиторські вимоги, поданої апелянтом, в частині визнання кредиторських вимог, які виникли після винесення постанови про визнання боржника банкрутом, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами статті 2 Закону про банкрутство провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Цей Закон має пріоритет перед іншими законодавчими актами України у регулюванні відносин, пов'язаних з банкрутством суб'єктів підприємницької діяльності, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 1 Закон про банкрутство кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Частиною 1 статті 38 Закону про банкрутство встановлено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

З аналізу наведеної норми вбачається, що в ліквідаційній процедурі нові зобов'язання у банкрута можуть виникнути виключно у випадках, прямо передбачених у цьому Законі, і порядок їх виконання визначений спеціальним Законом про банкрутство.

Нормами Закону про банкрутство встановлено, що в ліквідаційній процедурі у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань, крім тих, які у вигляді конкурсних вимог включені до реєстру вимог кредиторів в порядку статті 38 Закону про банкрутство.

Відповідно до частини 8 статті 41 Закону про банкрутство кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунка здійснюються виплати кредиторам у порядку черговості, визначеному цим Законом. З основного рахунка банкрута проводяться виплати кредиторам, виплати поточних платежів та витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

За приписами частини 2 статті 41 вказаного Закону ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, такі повноваження: з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю.

В пункті 29 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2013р. N 01-06/606/2013 «Про Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції Закону України від 22.12.2011р. N 4212-VI)» визначено, що статтею 38 Закону передбачено наслідки визнання боржника банкрутом. Зокрема, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом у останнього не може виникати додаткових зобов'язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, які безпосередньо пов'язані із здійсненням ліквідаційної процедури; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав.

У зв'язку з цим здійснюється капіталізація платежів за заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 № 765 «Про реалізацію статей 45 і 92 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Таким чином, у ліквідаційній процедурі в установлений Законом строк можуть бути заявлені лише ті вимоги щодо виплати податкового боргу, які виникли в процедурах розпорядження майном та санації, оскільки після визнання боржника банкрутом відповідні зобов'язання не виникають.

Після оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом поточні вимоги (грошові вимоги, що виникли під час проведення процедур банкрутства), стають конкурсними вимогами та можуть бути заявлені згідно з частиною першою статті 38 Закону.

З наведених норм вбачається, що поточні кредитори можуть звернутися в ліквідаційну процедуру з грошовими вимогами до банкрута, які виникли за період після порушення провадження у справі і до дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом.

Заявою про кредиторські вимоги від 13.03.2014р. № 2110/10/20-23-10-15, зареєстрованою місцевим господарським судом 17.03.2014р., підтверджується, що вимоги кредитора до банкрута в сумі 9049,00 грн., згідно податкової декларації №9087446136 від 16.01.2014 р., в сумі 17950 грн., згідно податкової декларації №9007892390 від 18.02.2014 р., в сумі 3050,87 грн., згідно податкової декларації № 9005161689 від 08.02.2013 р., в сумі 9152,50 грн., згідно податкової декларації № 9008122991 від 19.02.2014 р., в сумі 65534,71 грн., згідно звіту про нарахування єдиного внеску № 1400716431 від 15.01.2014 р. та в сумі 50209,01 грн., згідно звіту про нарахування єдиного внеску № 1403060724 від 11.02.2014 р., загальною сумою - 154946,09 грн. виникли після визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури постановою господарського суду Харківської області від 25.12.2013р.

Однак вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства можуть пред'являтись тільки до прийняття постанови про визнання боржника банкрутом. Під час ліквідаційної процедури не виникає будь-яких нових зобов'язань, що можуть бути заявлені в порядку статті 23 Закону про банкрутство.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 27.05.2014р. та Вищого господарського суду України від 23.10.2013р. у справі №5021/1639/2011, від 28.05.2013р. у справі № 11/Б-1042(377/7-10) та від 18.09.2013р. у справі № 6/108-09, від 15.01.2014р. у справі №6/156-06.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні заявлених кредиторських вимог в цій частині.

Крім того, згідно п.п.14.1.265 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції Закону України № 2343-XII) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Разом із тим, Закон визначає, що конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про

банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Частиною 4 ст. 12 Закону про банкрутство (в редакції Закону України № 2343-XII) встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.

Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 12 Закону про банкрутство (в редакції Закону України №2343-XII) протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на не нараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

Виходячи із змісту Закону про банкрутство, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених вимог в частині стягнення штрафних санкцій та пені, в сумі нарахування штрафних санкцій в розмірі 1 грн. за податковим повідомленням-рішенням № 0001882201 від 11.09.2013 р., пені в сумі 77818,55 грн. станом на 30.12.2004 р., пені в сумі 13,84 грн., пені, нарахованої за несплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 66613,42 грн. та штрафних санкцій, нарахованих згідно ст. 126 ПК України по єдиному внеску в сумі 138 582,52 грн., які нараховані в період дії мораторію, є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.

З огляду на викладене, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції встановлені фактичні обставини справи на основі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам та їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для скасування ухвали суду першої інстанції відсутні.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді справи та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали у даній справі, у зв'язку з чим ухвалу господарського суду Харківської області від 03.09.2014р. у справі №Б-39/148-04 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, п.1 ч.1 ст.103, ст.ст. 105, 106 Господарського

процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 03.09.2014р. у справі №Б-39/148-04 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складений 07.10.2014р.

Головуючий уддя Лакіза В.В.

Суддя Бордіна Л.І.

Суддя Гетьман Р.А.