Номер провадження: 22-ц/785/7340/14

Головуючий у першій інстанції Козирський Е.С.

Доповідач Луняченко А. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого-судді: Луняченка А.В.,

суддів: Ісаєвої Н..В., Журавльова О.Г.,

при секретарі Сілукової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 4 липня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про визнання недійсними договору дарування, свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на майно в порядку спадкування, визнання заповіту недійсним,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивачі звернулись до суду з позовними вимогами до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування від 20.08.1995 року, за умовами якого ОСОБА_7, що діяла на підставі довіреності від імені свого чоловіка ОСОБА_8, подарувала ОСОБА_9 житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1, Овідіопольського району; про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, що складається з зазначеного житлового будинку та видане ОСОБА_6 27.06.2006 року після смерті його матері ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року; про припинення права власності ОСОБА_6 на вказаний житловий будинок та визнання за позивачами і відповідачем в рівних частках прав власності на вказаний будинок в порядку спадкування. В позові посилаються на те, що являються спадкоємцями першої черги за законом після смерті своєї матері - ОСОБА_7., що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, прийняли спадщину шляхом подання 17.04.2007 року нотаріусу відповідної заяви. Відповідач також є спадкоємцем за правом представлення після смерті їх сестри та його матері - ОСОБА_9, а тому підлягають визнанню їх права власності на спадщину в рівних частках після смерті ОСОБА_7, якій належало право власності на спірний будинок після смерті її чоловіка. Вважають, що договір дарування підлягає визнанню недійсним , оскільки був вчинений на підставі довіреності після смерті довірителя. Оскільки не дійсний правочин не створює юридичних наслідків, то підлягає визнанню недійсним і свідоцтво про право на спадщину за законом від 27.06.2007 року, яке видане на підставі вказаного договору дарування.

В судовому засіданні позивачі підтримали позовні вимоги в повному обсязі та додатково пояснили, що спірний будинок був збудований ОСОБА_8 та ОСОБА_7 за час шлюбу в 70-ті роки минулого століття. На час смерті ОСОБА_8 з ним разом постійно проживали його дружина ОСОБА_7 та донька ОСОБА_9 зі своєю сім'єю, позивачі не проживали разом з ним та не приймали спадщину після його смерті, що вони підтвердили і в судовому засіданні апеляційного суду.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач та його представник вказують на те, що ОСОБА_9 була спадкоємницею ОСОБА_8 на підставі його заповіту від 19.12.1994 року. Разом з ОСОБА_7, що мала право на обов'язкову частку в спадщині як непрацездатна дружина, прийняли спадщину, проживаючи разом зі спадкодавцем на день його смерті та фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном. Хоча угода дарування і вчинена на підставі довіреності, що припинали свою дію, тобто не уповноваженою особою, однак схвалена спадкоємцями ОСОБА_8 як його правонаступниками, а тому не підлягає визнанню недійсною. Крім того, позивачі не є спадкоємцями ОСОБА_8, а тому вказаною угодою не зачіпаються їх законні права та інтереси. ОСОБА_7, спадкоємцями та правонаступниками якої є позивачі, схвалювала угоду дарування та не скористалась правом оспорювання цієї угоди протягом строку позовної давності в три роки. Більш того, після смерті ОСОБА_7, позивачі не завертались до суду за захистом своїх прав більше п'яти років, а тому у всякому разі в позові слід відмовити в зв'язку з закінченням строків позовної давності.

Рішенням суду у задоволенні позову відмовлено.

На рішення суду позивачі. принесли апеляційну скаргу, в якій просять рішення суду скасувати, постановити нове, яким задовольнити позов, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Згідно п.3 ст.10 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 ЦПК України, розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив матеріали справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_7 та ОСОБА_8 перебували в шлюбі з 1950 р. до дня смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_3 р.. За час шлюбу в 70-ті роки минулого століття збудували будинок з надвірними спорудами, що розташований за адресою Овідіопольський район, АДРЕСА_1 та який був їх спільною сумісною власністю як подружжя, що сторонами не оспорюється та підтверджується свідоцтвом про право власності на будинок від 10.05.1995 року, виданого на підставі рішення виконкому Овідіопольської районної ради №170 від 10.04.1995 року.

10.12.1994 року ОСОБА_10 склав заповіт на все своє майно на ім'я доньки ОСОБА_11, яка на день його смерті постійно проживала разом з ним.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_10 помер.

10.08.1995 року ОСОБА_7, що діяла від імені ОСОБА_8 на підставі довіреності від 27.06.2004 року, подарувала ОСОБА_9 належний ОСОБА_8 житловий будинок АДРЕСА_1, Овідіопольського району. Договір посвідчено державним нотаріусом Овідіопольської нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі №3021.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_9

27.06.2006 року державним нотаріусом Іллічіського мііського нотаріального округу видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого спадкоємцем майна ОСОБА_9 є її син ОСОБА_6, в тому числі з урахуванням одної третьої частки майна, від якої відмовився ОСОБА_12 та одної третьої частки майна, від якої відмовилась ОСОБА_13.

24.07.2008 року ОСОБА_6 на підставі рішення Молодіжненської сільської ради від 25.05.2007 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1646 га в АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - присадибна ділянка.

Згідно ст. 5 ЦК України та ч.3 п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Таким чином, вказана угода вчинена ОСОБА_7 від імені ОСОБА_8 на підставі довіреності, яка припинила свою дію у відповідності до ст.69 ЦК України 1963 року, що була чиною на час існування правовідносин, тобто не уповноваженою особою.

Разом з тим, ОСОБА_7 є спадкоємницею ОСОБА_8, що підтверджується її заявою про прийняття спадщини від 24.11.95 року після смерті ОСОБА_8 та свідоцтвом про спадщину на її ім'я на грошові вклади померлого (матеріали спадкової справи №237/95) та його правонаступником. Як правонаступник померлого, вона схвалювала угоду дарування вказаного будинку на ім'я ОСОБА_9, що підтверджується як фактом укладення нею угоди, так і подальшою її поведінкою. При цьому суд враховує також те, що ОСОБА_7 05.05.1986 року заповіла належну їй частину будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_9 (копія заповіту в спадковій справі №170/2007 року), а від належної їй частини спадщини після смерті ОСОБА_9 відмовилась на користь відповідача ОСОБА_6 , про що зазначено в свідоцтві про право на спадщину на ім'я ОСОБА_6 Крім того, ОСОБА_8 19.12.1994 року також заповів все своє майно на ім'я ОСОБА_9, заповіт якого не скасовано та не змінено. ОСОБА_9 мала можливість отримати вказаний будинок у власність в порядку спадкування. Як встановлено з пояснень свідків: ОСОБА_15, ОСОБА_14, ОСОБА_12, а також ОСОБА_6 який був допитан в якості свідка, і не оспорюється позивачами, ОСОБА_9 проживала разом зі спадкодавцем на день його смерті та фактично вступила в володіння його майном.

Відповідно до ст. 63 ЦК України 1963 року угода, що вчинена від імені іншої особи особою, яка не уповноважена на вчинення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі подальшого схвалення угоди цією особою. Подальше схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення. Схвалення угоди правонаступником особи, від імені якої була вчинена угода, виходячи із сутті правонаступництва, не змінює характеру правовідносин, що урегульовані ст. 63 ЦК 1963 року.

В зв'язку з цим не має підстав для визнання угоди дарування недійсною в зв'язку з вчиненням її не уповноваженою особою, а відтак не має правових підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого на ім'я ОСОБА_6 27.06.2006 року, припинення його прав власності на житловий будинок АДРЕСА_1, Овідіопольського району та визнання за позивачами прав власності на вказаний будинок.

Позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_4,ОСОБА_3 не були учасниками оспорюваної угоди, не приймали спадщину після смерті ОСОБА_8, факт прийняття спадщини, в судовому порядку не встановлювали, тому вчиненою угодою не порушуються суб'єктивні права та інтереси позивачів. Оскільки згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку,встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, то встановлення обставин того, що угодою не порушувались безпосередньо права позивачів, є самостійною підставою для відмови в задоволені позову.

Що стосується застосування строків давності до вимог позивачів, про необхідність застосування яких заявив відповідач до ухвалення судового рішення, то суд виходив з наступного.

Частиною 3 ст.267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою довинесення ним рішення. Ч.4 цієї статті визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмові у позову.

Судом встановлено, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 р., його дружина ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 р. Позивачі по справі звернулись до Овідіопольської державної нотаріальної контори 17.04.2007 р. Спірна угода дарування була укладена 10.08.1995 р. Не зважаючи на подану відповідачем до суду заяву про застосування строків позовної давності, позивачі жодним чином не пояснили та не обґрунтували об'єктивність прострочення зазначених строків.

П.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що при встановлені того, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Розгляд і вирішення справ в судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. І-3 ст.10 ЦПК України).

У відповідності зі ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Виходячи з вищенаведених підстав, суд зробив правильний висновок про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягали задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи, а письмових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до апеляційного суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів розглянувши скаргу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують та задоволенню не підлягають, підстави для ухвалення нового рішення відсутні.

Судова колегія, розглянувши справу, прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Овідіопільського районного суду Одеської області від 4 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку, на протязі двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий- суддя А.В.Луняченко

Судді: Н.В. Ісаєва

О.Г. Журавльов