АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Провадження № 22ц/790/6658/13 Головуючий 1 інст. - Караченцев І.В.

Справа № 635/3093/14-ц Доповідач - Макаров Г.О.

Категорія: сімейні

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Макарова Г.О.,

суддів: Кіся П.В., Кружиліної О.А.,

при секретарі - Рязановій С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 11 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИЛА:

14 квітня 2014 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі ? частини з доходу, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду з позовом та до досягнення дітьми повноліття. У подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача на його користь аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини з доходу, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду з позовом та до досягнення дітьми повноліття.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він перебував у шлюбі з відповідачем, який було розірвано 17.07.2013 року рішенням Харківського районного суду Харківської області. Від даного шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, які мешкають разом з позивачем та знаходяться на його утриманні. Відповідач ОСОБА_1 матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, оскільки залишила їх та проживає окремо в м. Харкові, створивши з іншим чоловіком сім'ю, про спільних дітей з позивачем не дбає.

Позивач в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений, звернувся до суду з заявою з проханням розглядати справу за його відсутності, зазначивши, що уточнені позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з'явилася, про розгляд справи повідомлена належним чином судовою кореспонденцією, подала суду заяву, згідно якої просила справу розглянути за її відсутності та винести рішення згідно вимог чинного законодавства.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 11 липня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини з доходу щомісячно, але не менш 30 % мінімальної заробітної плати, починаючи з 14.04.2014 року і до повноліття дітей; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Харківського районного суду Харківської області від 11 липня 2014 року скасувати та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволені позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, оскільки суд не взяв до уваги її матеріальний та сімейний стан, не прийняв до уваги, що крім спільних дітей з ОСОБА_2 на її утриманні знаходиться малолітня дитина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Статтями 10, 11, 58, 60, 179, 212, 213 Цивільного процесуального кодексу України, передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно розтлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 141 Сімейного Кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України, визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов'язані піклуватися за виховання дитини, про її здоров'я, фізичний, духовний розвиток, готувати до самостійного життя.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Як зазначено у ст. 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 181 Сімейного кодексу України, кошти на утримання дитини (аліменти) можуть бути присуджені за рішенням суду у частці від доходу особи, зобов'язаної утримувати дитину або у твердій грошовій сумі.

Статтею 184 Сімейного кодексу України, встановлено, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача, може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

В усіх інших випадках визначення розміру аліментів провадиться у частці від заробітку (доходу) матері (батька) дитини, відповідно до ст. 183 СК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 17 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з п.1 ст.3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 р., ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. № 789 - ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 27 Конвенції «Про права дитини», дає кожній дитині право на рівень життя, необхідній для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціально розвитку. Батьки або інші особи які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 рік», визначений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць з 01 січня 2013 року: дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 1210 гривень.

Відповідно до ч.1 ст. 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване встановленням таких фактів та відповідних їм правовідносин:

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 грудня 1992 року, який було розірвано рішенням Харківського районного суду Харківської області від 17 липня 2013 року.

Від даного шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2

Після розірвання шлюбу позивач ОСОБА_2. разом з дітьми проживали окремо від відповідача. Діти проживають разом з батьком та знаходяться на його утриманні, що підтверджується довідкою Малороганської сільської ради Харківського району Харківської області від 11.04.2014 р. № 02-23/167 (а.с.10).

Діти потребують матеріальної допомоги від відповідача, яка такої допомоги добровільно не надає.

Згідно з ч.2 ст. 303 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Доводи відповідача з приводу того, що вона не може надавати неповнолітнім дітям матеріальну допомогу у визначеному судом першої інстанції розмірі, судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки доказів цього, згідно ст. 303 Цивільного процесуального кодексу України, відповідачем при розгляді справи у суді першої інстанції не надано.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Такий висновок є обґрунтованим, оскільки суд дійшов його на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, та наявних в ній доказів, яким дана відповідна оцінка. Правильно встановивши юридичну природу виниклих правовідносин, суд застосував закон, який їх регулює.

Доводи викладені в апеляційній скарзі були предметом судової перевірки та не дістали об'єктивного підтвердження.

Наведені у рішенні мотиви визнання цих доводів безпідставними, судова колегія вважає обґрунтованими, такими що відповідають матеріалам справи.

Оскільки судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскаржуємого судового рішення і висновків суду першої інстанції не спростовують, в її задоволенні належить відмовити на підставі ст.308 Цивільного процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 313-315, 317, 319, 321, 322, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 11 липня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді колегії :