ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

19 вересня 2014 р. Справа № 802/3053/14-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича,

за участі секретаря судового засідання Яковенка Дмитра Олександровича,

представників позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2,

представників відповідача Гуменюк О.І. та Шоломицького С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: фізичної особи - підприємця ОСОБА_5

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про: визнання протиправними та скасування податкових рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся фізична особа - підприємець ОСОБА_5 (надалі - Підприємець, ФОП ОСОБА_5.) до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових рішень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що за результатами планової виїзної документальної перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ФОП ОСОБА_5 податків і зборів у період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та з питань виконання вимог валютного та іншого законодавства у період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією складено акт №1906/1701/НОМЕР_1 від 14 липня 2014 року, у якому зафіксовано виявлені в ході перевірки порушення.

На підставі вказаного акта органом державної податкової служби 14 липня 2014 року сформовано вимогу про сплату боргу №Ф-0033561701, якою вимагалося від Підприємця сплатити 71144,25 гривень боргу зі сплати єдиного внеску; 01 серпня 2014 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0036841701, яким Підприємцю збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 72382,00 гривні основного платежу, штрафні (фінансові) санкції - в розмірі 36191,00 гривня, податкове повідомлення-рішення №0036971701, яким Підприємцю збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 71144,37 гривень основного платежу, штрафні (фінансові) санкції - в розмірі 35572,19 гривень та рішення про застосування штрафних санкцій №0036951701, яким до Підприємця застосовано штрафні санкції в розмірі 9080,56 гривень.

Не погоджуючись із висновками, що викладені в акті перевірки, а відповідно і з вказаними вище податковими рішеннями, позивач звернувся до суду із вимогами визнати такі рішення податкового органу протиправними та скасувати їх.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, посилаючись при цьому на обставини, що наведені у адміністративному позові.

Представники відповідача проти позову заперечували, аргументуючи свої заперечення обґрунтованістю висновків податкового ревізора-інспектора, що проводив перевірку, які знайшли відображення у акті перевірки від 14 липня 2014 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши адміністративну справу, суд встановив наступне.

Протягом періоду з 16 червня по 07 липня 2014 року головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи доходів і зборів з фізичних осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_4 проведено планову виїзну документальну перевірку з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ФОП ОСОБА_5 податків і зборів у період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та з питань виконання вимог валютного та іншого законодавства у період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року. За результатами проведеної перевірки складено акт №1906/1701/НОМЕР_1 від 14 липня 2014 року.

В ході проведеної перевірки виявлено порушення Підприємцем пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого платником занижено розмір сплати податку з фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету в загальному розмірі 71144,37 гривень, пункту 1 частини 2 статті 6, пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальообов'язкове державне соціальне страхування", внаслідок чого платником занижено суму сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в загальному розмірі 142288,5 гривень, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит в розмірі 72382 гривень.

На підставі виявлених порушень Вінницькою об`єднаною державною податковою інспекцією 14 липня 2014 року сформовано вимогу про сплату боргу №Ф-0033561701, якою вимагалося від Підприємця сплатити 71144,25 гривень боргу зі сплати єдиного внеску; 01 серпня 2014 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0036841701, яким Підприємцю збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 72382,00 гривні основного платежу, штрафні (фінансові) санкції - в розмірі 36191,00 гривня, податкове повідомлення-рішення №0036971701, яким Підприємцю збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 71144,37 гривень основного платежу, штрафні (фінансові) санкції - в розмірі 35572,19 гривень та рішення про застосування штрафних санкцій №0036951701, яким до Підприємця застосовано штрафні санкції в розмірі 9080,56 гривень.

Надаючи правову оцінку податковим рішенням, що оскаржуються, суд зважає на таке.

З приводу податкового повідомлення-рішення №0036841701, яким Підприємцю збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість, то варто звернути увагу на таке.

Суд встановив, що вказане податкове рішення прийнято в зв'язку із тим, що суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_5 не може бути власником нерухомого або рухомого майна, а придбання, спорудження будівництво такого майна суб'єктом підприємницької діяльності, який зареєстрований платником ПДВ, може здійснюватись ним виключно як фізичною особою, тому, на думку податкового органу, право на податковий кредит у підприємця за такими операціями не виникає.

Податковий орган дійшов до таких висновків з огляду на те, що транспортні засоби, зареєстровані за фізичною особою ОСОБА_5, фактично використовуються ФОП ОСОБА_5 без достатньої на те правової підстави.

На переконання суду, такі твердження відповідача є помилковими з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (пункт 198.3 статті 198 ПК України).

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11статті 201 Кодексу) (пункт 198.6 статті 198 ПК України).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу наведених вище норм випливає, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Суд встановив, що фізична особа - підприємець ОСОБА_5 здійснює підприємницьку діяльність, основним видом якої є надання транспортних послуг.

Такі послуги надаються ним транспортними засобами, які зареєстровані за фізичною особою ОСОБА_5.

Суд звертає увагу на тому, що податковий орган не ставить під сумнів використання ФОП ОСОБА_5 транспортних засобів, що зареєстровані за фізичною особою ОСОБА_5, у господарській діяльності, а вказує лише на те, що Підприємцем безпідставно сформовано податковий кредит внаслідок використання таких транспортних засобів без належної на те правової підстави.

Однак, суд критично оцінює такі посилання податкового органу, оскільки абзацом 2 пункту 6 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1388 від 07 вересня 1998 року, передбачено, що транспортні засоби, що належать фізичним особам-підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.

Відтак, висновки податкового органу про безпідставність використання у господарській діяльності ФОП ОСОБА_5 транспортних засобів, що зареєстровані за фізичною особою ОСОБА_5, не узгоджуються із чинним законодавством та є хибними.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення №0036841701 є протиправним та підлягає скасуванню.

Що ж стосується податкового повідомлення-рішення №0036971701, рішення про застосування штрафних санкцій №0036951701, а також вимоги про сплату боргу №Ф-0033561701, то суд зважає на таке.

Підставою для прийняття вказаних рішень у акті перевірки визначено порушення, яке полягає у тому, що ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, чинним законодавством для фізичних осіб - підприємців, що перебувають на загальній системі оподаткування, не передбачено, а відтак, до складу витрат фізичної особи - підприємця, що перебуває на загальній системі оподаткування, не включається сума амортизації основних фондів.

Однак, суд вважає такі висновки податкового органу помилковими з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об'єктом оподаткування фізичних осіб - підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

До переліку витрат, фізичних осіб - підприємців, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ Податкового кодексу України (пункт 177.4 статті 177 ПК України).

Пунктом 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

При цьому, до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, це витрати на утримання основних засобів, до яких відноситься і амортизація (абзац «в» підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 ПК України).

Відтак, витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів хоч і не включаються до складу витрат, проте вони підлягають амортизації у порядку, визначеному статтями 144-146 ПК України, та включаються до валових витрат у вигляді амортизаційних відрахувань.

Наведене вище свідчить про безпідставність висновків податкового органу в частині допущення Підприємцем порушень пункту 177.2 статті 177 ПК України та пункту 1 частини 2 статті 6, частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Не можуть заслуговувати на увагу посилання відповідача як на підставу для відмови у задоволенні позову на те, що для фізичних осіб - підприємців, що перебувають на загальній системі оподаткування, ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, не передбачено, оскільки чинне законодавство не забороняє фізичним особам - підприємцям вести такий облік.

З огляду на викладене вимоги позивача щодо визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0036971701, рішення про застосування штрафних санкцій №0036951701, а також вимоги про сплату боргу №Ф-0033561701, що сформована Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією, підлягає задоволенню.

З урахуванням частини 1 статті 94 КАС України на користь позивача з Державного бюджету України слід стягнути сплачений ним судовий збір в розмірі 487,20 гривень.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0036841701 та №0036971701, рішення про застосування штрафних санкцій №0036951701, що прийняті Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією 01 серпня 2014 року, а також вимогу про сплату боргу від 14 липня 2014 року, що сформована Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією 14 липня 2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 кошти в сумі 487,20 гривень.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович