Справа № 338/1966/13-ц
Провадження № 22-ц/779/1754/2014
Категорія 5
Головуючий у 1 інстанції Шишко О.А. О. А.
Суддя-доповідач Васильковський В.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 жовтня 2014 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Васильковського В.М.
суддів: Малєєва А.Ю., Фединяка В.Д.
секретаря Яковин М.Я.,
з участю представника ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Богородчанської районної ради, виконкому Богородчанської селищної ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання незаконними рішення комісії Богородчанської районної ради з питань поновлення прав реабілітованих від 23.06.1995 року, рішення виконкому Богородчанської селищної ради від 29.02.1996 року № 10, визнання недійсними свідоцтва про право власності на житловий будинок на ім'я ОСОБА_6, договорів дарування будинку від 21.02.2003 року та 26.02.2011 року за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Богородчанського районного суду від 25 червня 2014 року,-
в с т а н о в и л а :
у жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернулася з даним позовом, мотивуючи його тим, що в жовтні 1984 року на законних підставах вселилася і з того часу постійно проживає та зареєстрована в АДРЕСА_1. В липні 2012 року дізналась, що в 1995 році комісією з питань поновлення прав реабілітованих повернуто житловий будинок по АДРЕСА_1 спадкоємцям репресованої ОСОБА_8, у 1996 році цей будинок передано у власність ОСОБА_6, яка в 2003 році подарувала його ОСОБА_4, а остання 26.02.2011 року подарувала вказаний будинок ОСОБА_5 Посилаючись на порушення її конституційного права на житло, просила поновити їй строк позовної давності та визнати незаконними рішення комісії Богородчанської районної ради з питань поновлення прав реабілітованих від 23.06.1995 року, рішення виконкому Богородчанської селищної ради від 29.02.1996 року № 10, визнати недійсними свідоцтва про право власності на житловий будинок на ім'я ОСОБА_6, договори дарування будинку від 21.02.2003 року та від 26.02.2011 року.
Ухвалою Богородчанського районного суду від 26 лютого 2014 року позовну заяву ОСОБА_3 в частині вимог до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів дарування будинку від 21.02.2003 року та від 26.02.2011 року залишено без розгляду.
Ухвалою Богородчанського районного суду від 19 червня 2014 року до участі у справі залучено третіх осіб без самостійних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_9
Рішенням Богородчанського районного суду від 25 червня 2014 року позов задоволено. Поновлено ОСОБА_3 строк позовної давності. Визнано незаконним та скасовано рішення комісії Богородчанської районної ради з питань поновлення прав реабілітованих від 23 червня 1995 року про повернення ОСОБА_8 житлового будинку АДРЕСА_1 в смт. Богородчани, рішення виконкому Богородчанської селищної ради від 29 лютого 1996 року № 10 про зняття з балансу житлового будинку АДРЕСА_1 в смт. Богородчани та передачу його у власність ОСОБА_6; визнано недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в смт. Богородчани, видане виконкомом Богородчанської селищної ради 24 травня 1996 року на ім'я ОСОБА_6
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд ухвалив рішення, яке стосується прав та обов'язків ОСОБА_6, яка на даний померла, тому повинен був залучити як відповідача правонаступника ОСОБА_6 або закрити провадження у справі в цій частині позовних вимог. Суд невірно застосував строки позовної давності до вимог, які регулювались ЦК УРСР, і не вправі був приймати рішення по суті. Суд не врахував, що оскаржуваним рішенням комісії Богородчанської районної ради з питань поновлення прав реабілітованих від 23.06.1995 року про повернення спірного житлового будинку спадкоємцям ОСОБА_8 не були порушені права ОСОБА_3 на житло, оскільки зазначено про можливість його виконання після відселення жильців та звільнення приміщення спірного будинку, а позивачка мала право на забезпечення її іншим житлом, однак не скористалася цим правом. Оскільки вона, ОСОБА_5, є власником спірної будівлі згідно договору дарування від 26.02.2011 року, комісія з поновлення прав реабілітованих діяла в межах своїх повноважень, доказів неправомірного набуття спадкоємцями реабілітованого права власності на спірний будинок не надано, тому просить оскаржуване рішення скасувати, в позові ОСОБА_3 відмовити.
В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги заперечив. Апелянт ОСОБА_5 та інші особи, які беруть участь у справі, належним чином повідомлені про час і місце її розгляду, не з'явились, що згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконкому Богородчанської селищної ради № 98 від 05.10.1984 року ОСОБА_3 надано в користування двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 та видано ордер на це житло. 23 червня 1995 року комісією Богородчанської районної ради з питань поновлення прав реабілітованих вирішено повернути житловий будинок АДРЕСА_1 спадкоємцям ОСОБА_8 після його звільнення. Рішенням виконкому Богородчанської селищної ради від 29.02.1996 року № 10 будинок АДРЕСА_1 передано у власність ОСОБА_6 з умовою вселення у нього після звільнення його жильцями, що там проживають. На підставі цього рішення 24.05.1996 року ОСОБА_6 видано свідоцтво на право особистої власності на зазначений будинок.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що під час прийняття оспорюваних рішень квартира АДРЕСА_2 була правомірно зайнята позивачкою та її сім'єю, а питання про звільнення цього житла відповідачами не вирішено, то відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" оспорювані рішення підлягають скасуванню як незаконні.
Висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" вилучені будівлі та інше майно по можливості (якщо будинок незайнятий, а майно збереглося) повертаються реабілітованому або його спадкоємцям натурою. При відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель та майна.
Як зазначено у ст. 9 Постанови Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", можливість повернення реабілітованому будинку (його частини) в натурі вирішується з урахуванням конкретних обставин: правомочного проживання там громадян, більшого порівняно з його вартістю розміру затрат на перебудову, потреби у продовженні його використання для соціальних потреб (дитячих закладів, лікарень тощо). Не можуть бути повернені житлові будинки реабілітованому (його спадкоємцям першої черги), якщо первинному набувачу вони були передані правомірно і знаходяться у його власності або перебудовані у нежилі будівлі чи суттєво перебудовані.
З матеріалів справи вбачається, що на час прийняття оскаржуваного рішення квартира АДРЕСА_2 була зайнята (у ній проживала ОСОБА_3 з сім'єю), а тому у комісії не було підстав для повернення його реабілітованим без вирішення питання надання іншого житла позивачці, яка проживала в ньому на законних підставах. Селищна рада не пропонувала позивачці для переселення будь-яке інше житло.
За таких обставин, судом першої інстанції вірно визнано незаконним рішення комісії з питань поновлення прав реабілітованих Богородчанської районної ради від 23.06.1995 року про повернення ОСОБА_8 житлового будинку АДРЕСА_1. У зв'язку з цим суд правильно визнав незаконним і рішення виконкому Богородчанської селищної ради від 29.02.1996 року № 10 року про зняття з балансу цього житлового будинку та передачу його у власність ОСОБА_6, як таке, що прийнято без вирішення питання про звільнення його жильцями, що там проживають.
З огляду на це, обгрунтованим є висновок суду про визнання недійсним свідоцтва про право власності на вказаний будинок, виданого 24.05.1996 року ОСОБА_6 на підставі рішення, яке суперечить закону.
Доводи апеляційної скарги відносно того, що суд ухвалив рішення, яке стосується прав та обов'язків ОСОБА_6, яка на даний померла, тому повинен був залучити як відповідача її правонаступника або закрити провадження у справі в цій частині, є безпідставними, оскільки ОСОБА_6 за життя подарувала спірний житловий будинок ОСОБА_4, а обов'язок по відселенню мешканців покладено не на спадкоємців репресованої ОСОБА_8, а на Богородчанську селищну раду, яка цього обов'язку не виконала.
Твердження апелянта відносно того, що суд безпідставно поновив строк позовної давності, не ґрунтується на вимогах закону.
Як статтею 76 ЦК УРСР, так і статтею 261 ЦК України визначено, що перебіг строку позовної давності виникає з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до ч. 2 ст. 80 ЦК УРСР, якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази, дійшов обґрунтованого висновку про поважність причин пропуску позовної давності ОСОБА_3, оскільки остання дізналась про порушення свого права у липні 2012 року.
Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про задоволення позову.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
у х в а л и л а :
апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Богородчанського районного суду від 25 червня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга на ухвалу може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Васильковський В.М.
Судді: Малєєв А.Ю. Фединяк В.Д.