Справа № 2-а-12548/08/2570
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 січня 2009 року м. Чернігів
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі
головуючої судді Ткаченко О.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі Чернігівської області про поновлення пропущеного строку звернення до суду та зобов'язання нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі Чернігівської області (далі - УПФУ в Ріпкинському районі) про поновлення пропущеного строку звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року та зобов'язати УПФУ в Ріпкинському районі нарахувати недоплачену як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2733 грн. 30 коп.
Свої вимоги мотивує тим, що вона є дитиною війни та відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» їй щомісячно повинна підвищуватися пенсія на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Всупереч того, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені частиною 2 статті 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не можуть бути обмежені чи скасовані іншими нормативно-правовими актами, розмір пенсії щомісячно протиправно не підвищувався на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Також позивач просить поновити строк для звернення за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року, мотивуючи це тим, що його законні права було обмежено шляхом прийняття окремих неконституційних положень Законів України, а також про належні права позивача як дитини війни повідомлено не було, а тому про факт порушення прав стало відомо лише після висвітлення зазначених подій у пресі в зв'язку з ухваленням 09 липня 2007 року Конституційним Судом України рішення, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», якими зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 цього Закону.
Позивач через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача через канцелярію суду подав письмові заперечення на позов, в яких позов не визнає, просить в його задоволенні відмовити, а також просить розглянути справу без участі представника відповідача. Свої заперечення обґрунтовує тим, що відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Відповідач зазначив, що Законом України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансування виплат по даному Закону проводиться з державного бюджету України, який затверджує Верховна Рада України, а не з бюджету Пенсійного фонду України, який затверджує Кабінет Міністрів України. Крім того, частиною 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. З цього Відповідач робить висновок, що зазначений мінімальний розмір пенсії за віком для перерахунків чи підвищення пенсій не застосовується. Також просить застосувати термін позовної давності відповідно до статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути спір по суті у письмовому провадженні на підставі наявних у справі доказів.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Позивач, ОСОБА_1, народиласьІНФОРМАЦІЯ_1року і є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
УПФУ в Ріпкинському районі не заперечує того факту, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», редакція якої діяла до 1 січня 2008 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачуються замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою реалізації конституційного права на соціальний захист громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Суд не бере до уваги положення частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої вбачається, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячного підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як це передбачається статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2006 рік згідно з Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 р., однак у зв'язку з виключенням пункту 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005р. відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 р. дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було відновлено.
Згідно пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом, зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням статті 111 цього Закону.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року, було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 цього Закону.
Згідно частини 2 статті 152