ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"09" жовтня 2014 р.Справа № 923/636/14
Одеський апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Морщагіної Н.С.
суддів Журавльова О.О., Ярош А.І.
при секретарі судового засідання Молодові В.С.,
за участю представників:
від позивача - Єгоров В.С., довіреність № 14-137, дата видачі : 13.05.14;
від відповідача - Мороз Л.Л., керівник, довідка АБ № 543070 з ЄДРПОУ від 19.10.12р., паспорт серія НОМЕР_1, дата видачі : 21.03.01; Рахімов В.А., довіреність № 158/1-10, дата видачі : 19.03.14;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення господарського суду Херсонської області від 22.07.2014 р.
по справі № 923/636/14
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до відповідача: Комунального підприємства "Міськтеплокомуненерго"
про: стягнення 50280грн.72коп.
встановив:
В травні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Комунального підприємства "Міськтеплокомуненерго" про стягнення втрат від інфляційних процесів за весь час прострочення в сумі 1948грн.42коп., 3% річних в сумі 3636грн.67коп., пені в сумі 18241грн.55коп., 7% штрафу в сумі 26454грн.08коп.
Позов мотивовано порушенням відповідачем умов Договору купівлі-продажу природного газу № 150 БО-2012 від 06.02.2012 р. в частині проведення повного та своєчасного розрахунку за спожитий газ.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 22.07.2014 р. позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково: з Комунального підприємства "Міськтеплокомуненерго" стягнуто 1948грн.42коп. - інфляційних, 3636грн.67коп. - 3% річних, 9120грн.78коп. - пені, 13227грн.04коп. - штрафу, 1827грн.00коп. - витрат по сплаті судового збору.
Часткова відмова в задоволенні позову про стягнення пені та штрафу вмотивована наявністю підстав для задоволення клопотання відповідача про її зменшення на 50 %. При цьому суд керувався приписами ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, статті 83 ГПК України.
Не погоджуючись з даним рішенням Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" було подано апеляційну скаргу, відповідно до якої скаржник просить рішення господарського суду в частині відмови у стягненні пені в сумі 9120грн.78коп., штрафу в сумі 13227грн.04коп. - скасувати, постановивши нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.
Як на підставу викладених у скарзі вимог апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції всіх обставин справи, порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, як зазначає скаржник з посиланням на судову практику, відсутність вини відповідача, його важкий стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки, при розгляді справи суд дослідив лише ступінь виконання зобов'язання боржником, не виконавши при цьому вимоги закону щодо оцінки майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні та інтересів сторін, які заслуговують на увагу, що призвело до порушення ст. 233 ГК України. Крім того, скаржник наголошує, що в оскаржуваному рішенні жодним чином не вмотивовано в чому саме полягає винятковість обставин у даній справі, в підтвердження наявності таких обставин відповідачем не представлено жодних доказів.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, проти доводів апелянта заперечив, наполягав на законності та об'єктивності висновків суду. В судовому засіданні представники відповідача зазначили, що несвоєчасне виконання грошового зобов'язання перед позивачем з оплати природного газу стало наслідком неодноразового підвищення цін на нього. Оскільки КП "Міськтеплокомуненерго" є теплопостачальною організацією і приведення тарифів на тепло у відповідність до вартості природного газу потребує значного проміжку часу, на момент виникнення грошового обов'язку у Підприємства був відсутній достатній обсяг грошових коштів для здійснення своєчасного розрахунку з позивачем.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 06.02.2012 р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець) та Комунальним підприємством "Міськтеплокомуненерго" (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 150 БО-2012.
Відповідно до п.1.1 Договору Продавець зобов'язався передати Покупцеві з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року імпортований природний газ, виключно для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання, а Покупець зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах Договору.
На виконання умов договору № 150 БО-2012 від 06.02.2012 р. Продавець поставив
протягом лютого 2012 року - квітня 2012 року, а Покупець прийняв природний газ
на загальну суму 1826387,43 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи актами приймання - передачі природного газу.
Відповідно до п. 4.1 Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати вартості обсягів газу в термін до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно приписів ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписи статті 629 ЦК України визначають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 ЦК України закріплено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виходячи зі змісту позовної заяви, відповідач в порушення умов Договору, положень ст.ст. 525, 526, 629, 692 ЦК України, ст.ст. 193, 198 ГК України здійснив оплату за спожитий природній газ з порушенням встановлених Договором строків. На час вирішення даного спору основний борг за Договором відсутній.
Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом (п. 3 ст. 611 ЦК України).
Пунктом 7.3 Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов пункту 4.1 цього договору Покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день простроченого платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.
Відповідно до п. 9.3. Договору сторони визначили строк тривалістю у 5 (п 'ять) років, у межах якого можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань.
Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За поданим позивачем розрахунком розмір пені та штрафу становить, відповідно 18241,55грн. та 26454,08грн.
Згідно з вимогами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За розрахунком позивача, розмір сум з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних становить, відповідно 1948,42грн. та 3636,67грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок нарахованих сум 3% річних та інфляції, колегія суддів дійшла висновку, що їх зроблено методологічно та арифметично правильно.
Враховуючи викладені обставини та приписи ст. 625 ЦК України колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив позовну вимогу в частині стягнення з відповідача трьох відсотків річних та суму інфляційних втрат.
Щодо зменшення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені та штрафу в розмірі 50%, колегія суддів зазначає наступне.
Так, норми ЦК України, ГК України та ГПК України передбачають можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій які підлягають стягненню, за наявності певних умов.
Пунктом 3 ч.1 ст.83 ГПК України суду надане право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
В контексті згаданої норми при зменшення розміру неустойки повинно бути взяти до уваги ступень виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але і інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
З урахуванням визначених Вищим господарським судом України в Постанові Пленуму "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 р. критеріїв застосування положень п. 3 ст. 83 ГПК України, колегія суддів також відзначає, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
При цьому, як зазначено касаційною інстанцією в даній Постанові, при стягнені штрафних санкцій суд також повинен виходити з принципів справедливості, добросовісності та розумності.
Зменшуючи розмір штрафних санкцій місцевий господарський суд прийняв до уваги, що основне грошове зобов'язання за Договором виконане відповідачем у повному обсязі, на протязі 2012 року Державною казначейською службою України в Херсонській області з державного бюджету не здійснювалися проплати сум, що підлягали сплаті за спожите тепло бюджетними установами (оскільки ця стаття видатків не є «захищеною»), тому бюджетні установи невчасно розраховувалися з КП «Міськтеплокомуненерго», що в свою чергу призводило до несвоєчасних розрахунків з ПАТ «ПАК «Нафтогаз України», відповідачем вжито заходи до виконання зобов'язання, крім того, відповідач не заперечує проти сплати сум інфляційних та 3% річних.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" не погоджується з судовим рішенням лише в частині часткової відмови в задоволенні вимог про стягнення штрафних санкцій та посилається при цьому на порушення судами приписів ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України та ст. 83 ГПК України.
Разом з тим, зазначеними правовими нормами передбачено право суду на зменшення розміру штрафних санкцій. Правовий аналіз вищенаведених законодавчих норм свідчить про те, що вони застосовуються за наявності певних умов на розсуд суду та не є імперативними.
За приписами статті 233 ГК України, яка також кореспондується з приписами частини 3 статті 551 ЦК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
При цьому, при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Слід враховувати, що правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
З викладеного вбачається, що зазначені норми дають право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо застосування положень п. 3 ст. 83 ГПК України при зменшенні розміру штрафних санкцій, оскільки причиною несвоєчасних розрахунків за спожитий природний газ є різниця у тарифах на теплову енергію, та несвоєчасні розрахунки з відповідачем за поставлену теплову енергію. Між тим, відповідачем вжито заходів щодо повного погашення виниклої заборгованості ще до подачі позову, прострочення виконання зобов'язань за лютий 2012 року склало лише 14 днів, за березень 2012 року - 193 дні, за квітень 2012 року - 164 дні. При цьому, позивачем не доведено суду наявності понесених ним збитків саме через порушення відповідачем зобов'язань за Договором. Витрати, пов'язані із знеціненням національної валюти згідно оспорюваного рішення відшкодовані позивачу на підставі ст. 625 ЦК України.
Таким чином, суд дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для зменшення розміру пені та штрафу на 50% згідно положень статті 233 ГК України та пункту 3 статті 83 ГПК України (аналогічної правової позиції притримується й Вищий господарський суд України в постановах у справах № 5023/3165/12 від 19.12.2012 р., № 908/1608/14 від 03.04.2014 р., № 921/167/13-г від 03.04.2014 р.).
Отже, наведені скаржником у апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
З огляду на викладене судова колегія не вбачає будь-яких передбачених ст.104 ГПК України правових підстав для скасування рішення місцевого суду.
Судові витрати згідно положень ст. 49 ГПК України підлягають віднесенню на скаржника.
керуючись ст.ст. 99; 101-105 ГПК України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Херсонської області від 22.07.2014 р. по справі № 923/636/14 - без змін.
Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України, в порядку передбаченому розділом ХІІ-1 ГПК України.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 14.10.2014 року.
Головуючий суддя Н.С. Морщагіна
суддя О.О. Журавльов
суддя А.І.Ярош