КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1834/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

07 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Бєлової Л.В., Грибан І.О. Чайка О.С. Гладуна А.І. Катамай Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 грудня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.01.2012 № 0000252312.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2012 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення» залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2012 року - без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 жовтня 2013 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва 15 травня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 грудня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 11.11.2011 по 24.11.2011 співробітниками Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення» (код ЄДРПОУ 04013382) з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств по взаємовідносинах з ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання» (код ЄДРПОУ 35332508) за період з 01.07.2008 по 30.06.2011.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого підприємством завищено суму податкового кредиту, що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду в розмірі 1 331 608,77 грн. в тому числі по періодам: червень 2010 року - 886 096,38 грн., липень 2010 року - 445 512,39 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 01.12.2011 № 2490/23-12/04013382 на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.01.2012 № 0000252312 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 664 511,00 грн. (у тому числі: 1 331 609,00 грн. основного платежу та 332 902,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Вважаючи такі податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва протиправними, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів виходить з наступного.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції Закону, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

В свою чергу, податковий кредит звітного періоду у відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції Закону України від 30.11.2006 р. № 398-V), визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз. 1 п. 7.4.5 цієї ж норми Закону (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. № 2505-IV), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У зв'язку з цим, обов'язковою умовою, з якою Закон пов'язує право платника на включення сплачених у складі вартості придбаних товарів (основних фондів), робіт, послуг сум ПДВ до податкового кредиту, є використання цих товарів (основних фондів), робіт, послуг у господарській діяльності такого платника.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що 18 лютого 2010 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інженерно-Будівельне Об'єднання» були укладені такі договори:

1) договір субпідряду № 286 на виконання робіт з будівництва на об'єкті: «Реконструкція Піщаного каналізаційного колектора від пров. Тбіліського до вул. Борщагівської у Шевченківському районі м. Києві»;

2) договір субпідряду № 287 на виконання робіт з будівництва на об'єкті: «Будівництво водопровідної мережі Д=1400мм від вул. Маршала Гречка до Великої кільцевої дороги у Подільському, Шевченківському, Святошинському районі м. Києва»;

3) договір субпідряду № 288 на виконання робіт з будівництва на об'єкті: «Реконструкція Перовського каналізаційного колектора»;

4) договір про надання послуг машин і механізмів № 289, на підставі якого були надані послуги по роботі ЄСД-200 на об'єктах: «Будівництво водопровідної мережі Д=1400мм від вул. Маршала Гречка до Великої кільцевої дороги у Подільському, Шевченківському, Святошинському районі м. Києва», «Реконструкція Перовського каналізаційного колектора» та «Перекладка напірного каналізаційного колектора від каналізаційної станції ж/м Святошин».

Від імені ТОВ «Інженерно-Будівельне Об'єднання» дані договори підписані директором ОСОБА_7.

За твердженням відповідача, ТОВ «Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення» в порушення вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 та підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» безпідставно було включено до складу податкову кредиту під час взаємовідносин з ТОВ «Інженерно-Будівельне Об'єднання» суму ПДВ в розмірі 1 331 608,77 грн., що на думку відповідача призвело до заниження податкового зобов'язання з ПДВ на вказану суму.

Разом з тим, з наявних матеріалів справи вбачається, що ст. оперуповноваженим в ОВС 5 управління Головного Управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБ України майор Сухар В.Г. на підставі ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» відібрано пояснення від ОСОБА_7, який повідомив, що був у ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання» підставним засновником та директором, ніяких документів щодо його фінансово-господарської діяльності не бачив і не підписував.

Крім цього, відповідач посилається на наявність вироку Печерського районного суду міста Києва від 21 квітня 2011 року, постановленого у кримінальній справі № 1-366/11, за яким громадянина ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 358 КК України та призначено йому покарання: за ч. 1 ст. 205 КК України у виді 1 року обмеження волі; за ч. 2 ст. 358 КК України у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі.

В рамках розслідування кримінальної справи № 1-366/11 зокрема було встановлено, що ТОВ «Інженерно-Будівельне Об'єднання» було створене з метою прикриття незаконної діяльності, учасником якої був громадянин ОСОБА_7, який за грошову винагороду погодився прийняти участь у реєстрації ТОВ «Інженерно-Будівельне Об'єднання» та в подальшому виступав як засновник та одночасно директор даного Товариства.

Так, зі змісту вироку Печерського районного суду міста Києва від 21 квітня 2011 року вбачається, що громадянин ОСОБА_7 діяльністю ТОВ «Інженерно-Будівельне Об'єднання» не займався, договори, акти виконаних робіт та інші фінансово-господарські документи, як директор, він не підписував.

На думку відповідача, вказані докази свідчать про нікчемність укладеного сторонами правочину, оскільки ТОВ «Інженерно-Будівельне Об'єднання» було створене громадянином ОСОБА_7 з метою корисливих спонукань та приховування незаконної діяльності та без наміру займатися підприємницькою діяльністю.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

В свою чергу, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України).

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 1 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З підстав вищенаведених обставин та наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до висновку про фіктивність господарських операцій позивача з ТОВ «Інженерно-Будівельне Об'єднання», оскільки такі операції не мали товарного характеру, договори між сторонами були оформлені лише документально та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Таким чином, дії платника податку ТОВ «Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення» свідчать про його недобросовісність, а вчинені ним господарські операції викликають сумнів в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Крім того, позивачем не надано і жодних доказів в підтвердження руху активів у процесі здійснення господарських операцій із вказаним контрагентом.

За таких обставин, вимоги даного позову колегія суддів знаходить необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 грудня 2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк Л.В. Бєлова І.О. Грибан

Повний текст ухвали складено та підписано - 10.10.2014

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Бєлова Л.В.

Грибан І.О.