ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" жовтня 2014 р.Справа № 916/3064/14
За позовом: Заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної ради
до відповідачів: Білгород-Дністровської районної ради
Приватного підприємства „Ніка-2"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Одеської обласної державної адміністрації
про визнання недійсним договору оренди, визнання незаконним та скасування рішення районної ради
Суддя: Малярчук І.А.
В судових засіданнях приймали участь представники:
Прокурора: Доброжан Н.І., посвідчення № 010038 від 17.10.12 р.
Позивача: не з'явився
Відповідача - Білгород-Дністровської райради: Берлінський О.А., довір. № 3-23/577 від 30.12.13 р.
Відповідача - ПП „Ніка-2": Сажина С.М., директор згідно протоколу № 2 загальних зборів засновників від 13.10.05 р.; Гамар В.І., довір. № Н-3 від 25.12.13 р.
Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: не з'явився
В судову засіданні 06.10.14 р. приймали участь представники:
Прокурора: Доброжан Н.І., посвідчення № 010038 від 17.10.12 р.
Позивача: не з'явився
Відповідача - Білгород-Дністровської райради: Берлінський О.А., довір. № 3-23/577 від 30.12.13 р.
Відповідача- ПП „Ніка-2": Сажина С.М., директор згідно протоколу № 2 загальних зборів засновників від 13.10.05 р.; Гамар В.І., довір. № Н-3 від 25.12.13 р.
Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: не з'явився
Суть спору: про визнання недійсним договір оренди земельної ділянки площею 1,7323га, яка розташована на землях Будацької коси, біля селища Затока Білгород-Дністровського району Одеської області для обслуговування та реконструкції споруд бази відпочинку „Комунальник", укладений 25.12.2001р. між Білгород-Дністровською районною радою Одеської області та ПП „Ніка-2";
про визнання незаконним та скасування рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 21.12.2001р. №536-ХХIII „Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля селища Затока в довгострокову оренду ПП „Ніка-2" для обслуговування будівель та споруд бази відпочинку „Комунальник".
В процесі розгляду справи по суті прокурор, на заявлених позовних вимогах наполягав, подав до суду додаткові пояснення від 17.09.14р. вх.№24259/14, від 01.10.14р. вх.№25606/14, в яких відмічає, що так як на момент прийняття Білгород-Дністровскою райрадою рішення про передачу земельної ділянки в оренду, зазначені повноваження належали Одеській обласній раді, міжрайонним прокурором пред'явлено позов в інтересах держави в особі облради, яка відповідно до положень ст.19 ЗК України в редакції 1990 р., чинній на момент прийняття спірного рішення та договору була наділена компетенцією щодо розпорядження землями рекреаційного призначення. Аналогічну позицію, як відмічає прокурор, ВГСУ висловив у своїх постановах від 11.03.14 р., від 29.07.14 р. у справі № 916/2414/13.
З підстав порушення спірними рішенням та договором інтересів держави прокурор пояснив наступне. Територія Будацької коси, Шабівської сільської ради займає особливе географічне положення, оскільки омивається Чорним морем та Шаболатським лиманом. Разом з цим, по теперішній час ні органами місцевого самоврядування, ні органами державної влади не розроблено генеральний план (схему планування) зазначеної території, не затверджено проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги Чорного моря. У зв'язку з цим розпорядження земельними ділянками на зазначеній території сприяє нераціональному використанню землі, загрожує екологічній безпеці, має наслідки капітальної забудови особливо цінних земель. Враховуючи викладене, вирішення питання щодо розпорядження вказаними земельними ділянками має здійснюватись відповідним органом державної влади. Оскільки на момент прийняття Білгород-Дністровською районною радою рішення про передачу земельної ділянки в оренду, зазначені повноваження належали Одеській обласній раді, міжрайонною прокуратурою пред'явлено позов саме в інтересах облради.
Стосовно позиції відповідача про відсутність предмета спору, у зв'язку з отриманням ПП „Ніка-2" державного акту на право власності на земельну ділянку прокурор зазначив, що прокуратурою не заперечується той факт, що договір оренди земельної ділянки від 25.12.01р. є припиненим, у зв'язку з викупом земельної ділянки, проте, прокуратурою пред'явлено позов щодо визнання договору оренди земельної ділянки не дійсним, що відповідає положенням цивільного законодавства, навіть незважаючи на припинення цивільних прав та обов'язків сторін за ним. Визнання судом недійсним договору оренди земельної ділянки, дає можливість прокурору визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки в силу приписів ст.215 ЦК України, оскільки договір оренди від 25.12.01р., як правочин, мав наслідки у вигляді надання сторонами договору прав та обов'язків, у тому числі прав на викуп земельної ділянки. У зв'язку з чим, з метою поновлення прав держави в особі Одеської обласної ради у вигляді незаконного вибуття земельної ділянки у власність юридичної особи, прокуратурою заявлено позов про визнання недійсними спірного рішення та договору оренди, які стали підставою для викупу земельної ділянки.
Щодо визначення моменту визнання недійсним договору оренди від 25.12.01 р., то прокурор з посиланням на ч.1 ст.59 ЦК УРСР просить суд вважати вірним момент недійсності з моменту укладення договору.
Представник позивача, Одеської обласної ради в судові засідання не з'являвся, витребувані судом документи та свою позицію стосовно заявленого прокурором позову до відома суду не довів.
Відповідач, Білгород-Дністровська районна рада заявлений прокурором позов не визнає з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 08.09.2014р. за вх.№23149/14, де зазначає, що прокурором не доведено порушення інтересів держави в особі Одеської обласної ради спірними рішенням та договором. Відповідач вважає наявними повноваження у Білгород-Дністровської районної ради на прийняття рішення №536 від 21.12.2001р. та укладення спірного договору відповідно до ст.43 Закону України „Про місцеве самоврядування", ст.ст.8, 11 ЗК України. Крім того, рішенням Білгород-Дністровської районної ради від 19.05.2000р. „Про затвердження статусу земель запасу Білгород-Дністровського району на Будацькій косі смт. Затока" спірну земельну ділянку віднесено до земель рекреаційного призначення, що додатково підтверджує наявність повноважень у районної ради на передачу в оренду земельних ділянок. Крім того, відповідач вказує, що згідно п.6.2. спірного договору оренди підставою його припинення є придбання орендарем земельної ділянки у власність, а оскільки 03.09.2007р. ПП „Ніка-2" отримало державні акти на право власності на земельні ділянки, які до нього орендувало, позаяк з врахуванням припинення дії договору оренди предмет спору у справі відсутній. Додатково відповідач зазначив, що спірні договір та рішення було перевірено в рамках судової справи №916/2705/13 за позовом ФОП ОСОБА_4 до Білгород-Дністровської районної ради та ПП „Ніка-2" про визнання незаконним рішення та недійсним договору. В ході судового розгляду всі три судові інстанції дійшли висновку про безпідставність позовних вимог та відмовили в задоволенні позову, залишивши рішення районної ради та договір в силі.
Відповідач - ПП „Ніка-2" проти позову заперечує, подав відзив на позов від 17.09.2014р. за вх.№24260/14, письмові пояснення від 01.10.2014р. за вх.№25609/14, де вказує, що спірна земельна ділянка з вересня 2007 року належить до приватної власності, у зв'язку з чим правовідносини по договору оренди від 25.12.2001р. припинені, з підстав чого провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України через відсутність предмету спору. У поясненнях від 01.10.2014р. відповідач заявив про застосування до спірних правовідносин наслідків сплину строку позовної давності.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Одеська обласна рада, також не з'являлась в судові засідання, пояснення про суті спору та документи на адресу суду не надіслала.
Подані сторонами супровідними листами документи були залучені судом до розгляду справи та клопотання сторін про ознайомлення з матеріалами справи також судом задовольнялись.
На вимогу суду, викладену в ухвалі від 17.09.14 р. до суду надійшов лист Відділу Держземагентства у Білгород-Дністровському районі Одеської області від 23.09.14 р. № 03-01-14/3034 із змісту якого вбачається, що за наявними у Відділі Книгами записів державної реєстрації договорів оренди землі зареєстровано договір оренди від 25.12.01 р. №47, проте змін про припинення даного договору оренди з підстав укладення договору купівлі-продажу від 09.02.06 р. Одеською регіональною філією ДП „ЦДЗК" до Книги записів державної реєстрації договорів оренди землі не було внесено. Однак, в Книзі записів державної реєстрації актів на право власності на право постійного користування, договорів оренди землі зареєстровано державні акти на право власності на земельну ділянку за №№51208000200006 та 512080002000005 від 21.06.12 р.
В листі від 18.09.14 р. №19028/15-03 Білгород-Дністровська ОДПІ повідомила суд про відсутність заборгованості ПП „Ніка-2" по земельному податку за земельні ділянки, що належать на праві власності останньому відповідно до державних актів на право власності на земельні ділянки.
Судом не задоволено клопотання відповідача від 01.10.14 р. вх.№2-4274/14 про винесення окремої ухвали за виявленими недоліками в діяльності Відділу Держземагентства у Білгород-Дністровському районі Одеської області, що виразилися у зазначені в листі останнього від 07.05.14 р. № 03-01-14/1298 договору оренди від 25.12.05 р., вказання відділом в листі від 23.09.14 р. № 03-01-14/3034 про відсутність державної реєстрації припинення договору оренди та реєстрацію права власності на земельні ділянки на підставі державних актів на право власності на землю та надання Відділом під час попередніх судових розглядів інших господарських спорів листів, довідок суперечних за своїм змістом дійсним обставинам тих господарських спорів, оскільки проаналізувавши лист Відділу Держземагентства у Білгород-Дністровському районі Одеської області від 07.05.14р. № 03-01-14/1298 суд дійшов висновку, що він містить супровідний характер наданих на вимогу прокуратури документів додатком до якого є договір оренди земельної ділянки від 25.12.01р., тому зазначення в даному листі помилково договору оренди від 25.12.05 р. не носить характер фальсифікації інформації. Також, за суттю лист від 23.09.14 р. №03-01-14/3034 щодо відсутності інформації в держреєстрі про припинення договору оренди від 25.12.01р. та реєстрації договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 09.02.06 р., за умови не надання відповідачем доказів протилежного не розцінюється судом як недостовірна інформація, надана державним органом. Стосовно позиції відповідача про подання відділом до суду при розгляді інших справ щодо правовідносин по землекористуванню за участі в них в тому числі і ПП „Ніка-2" різних за своїм змістом листів, довідок, слід зазначити те, що суд не вбачає процесуальних підстав для надання цим документам, які не стосуються обставин даної справи, своєї правової оцінки.
Звідси, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання ПП „Ніка-2" про прийняття окремої ухвали у відношенні Відділу Держземагентства у Білгород-Дністровському районі Одеської області.
Ухвалою суду від 01.10.2104р., за клопотанням сторін від 17.09.2014р. за вх.№2-3984/14, згідно ч.3 ст.69 ГПК України, строк розгляду справи було продовжено до 16.10.2014р.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши доводи сторін, оцінивши їх в сукупності, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне:
Згідно рішення Білгород-Дністровської районної ради №277-ХХIII від 19.05.2000р. „Про затвердження статусу земель запасу Білгород-Дністровського району на Будацькій косі смт. Затока" віднесено землі Будацької коси Білгород-Дністровського району до земель рекреаційного призначення, затверджено три зони використання земель Будацької коси в прибережно-захисній смузі Чорного моря.
Рішенням Білгород-Дністровської районної ради №536-ХХIII від 21.12.2001р. „Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля села Затока в довгострокову оренду ПП „Ніка-2" для обслуговування та реконструкції будівель та споруд бази відпочинку „Комунальник"" затверджено проект відведення вказаної земельної ділянки, площею 1,7323га, надано її ПП „Ніка-2" в довгострокову оренду строком на 21 рік, доручено ПП „Ніка-2" у 5-денний термін укласти з Білгород-Дністровською районною радою договір оренди, нотаріально посвідчити та зареєструвати в районному відділі земельних ресурсів у книзі реєстрації договорів оренди.
Як вбачається із протоколу пленарного засідання дев'ятнадцятої сесії Білгород-Дністровської районної ради двадцять третього скликання від 21.12.2001р. на вказаному засіданні ради був присутній заступник прокурора Ізвеков В.Ю.
Запрошення прокурора на пленарні засідання відбувалось на підставі Регламенту, затвердженого рішенням Білгород-Дністровської районної ради №23-ХХIII від 30.07.1998р. „Про затвердження Регламенту Білгород-Дністровської районної ради". Також, у відповідності до п.2.17. Регламенту протокол сесії ради протягом 15 днів з дня проведення сесії надісланий до прокуратури району.
25.12.2001р. між Білгород-Дністровською районною радою (орендодавець) та ПП „Ніка-2" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець на підставі рішення сесії Білгород-Дністровської районної ради №536-ХХIII від 21.12.2001р. надає, а орендар приймає в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 21 рік земельну ділянку із земель запасу Білгород-Дністровської районної ради, загальною площею 1,7323га, розташовану на Будацькій косі, Білгород-Дністровського району, Одеської області, біля селища Затока, між базами відпочинку „Незабудка" і „Лідія", для обслуговування і реконструкції будівель і споруд бази відпочинку „Комунальник", згідно з планом (схемою) землекористування, який є невід'ємною частиною договору.
Земельна ділянка, що надається в тимчасове користування, знаходиться в віданні Білгород-Дністровської районної ради і розташована у другій зоні використання, на якій дозволено розміщення тимчасових об'єктів курортного чи торговельного призначення, та у третій зоні, зоні розташування об'єктів курортної інфраструктури, згідно рішення районної ради №277-ХХIII від 19.05.2000р. Термін оренди починається з моменту підписання акту про прийом-передачу земельної ділянки (п.п.1.1., 1.2. договору).
Плата за землю вноситься орендарем щомісячно до 15 числа наступного місяця поточного року рівними частками з урахуванням індексу інфляції на рахунок Білгород-Дністровського районного бюджету (п.2.1. договору).
25.12.2001р. договір оренди посвідчено приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області та зареєстровано за №5047.
Із листа Білгород-Дністровської ОДПІ ГУ Міндоходів в Одеській області №18083/2000 від 03.09.2014р. вбачається, що ПП „Ніка-2" є платником земельного податку згідно державних актів на право власності №766685 від 11.06.2012р., №766686 від 11.06.2012р., за період з 2012 по 2014роки підприємством сплачено земельного податку на суму 4725грн.
Крім того, до матеріалів справи подано державні акти на право власності на земельну ділянку №№766685, №766686 від 11.06.2012р., договір купівлі-продажу земельної дліянки від 09.02.2006р., згідно з якими ПП „Ніка-2" є власником земельних ділянок площею 0,3386га, 1,3937га, розташованих в Одеській області Білгород-Дністровському районі, Шабівська сільська рада (за межами населеного пункту).
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, подані сторонами докази та їх правові позиції суд вважає заявлені Заступником Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної ради позовні вимоги неправомірними, такими, що не відповідають дійсним обставинам справи з огляду на наступні положення законодавства.
Згідно ст. 4 Земельного кодексу України від 1990р. (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення та укладення оспорюваного правочину) у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб'єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності. Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.
Згідно з положеннями ст. 2 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення та укладення оспорюваного правочину) відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на: землі сільськогосподарського призначення; землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів); землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі запасу. Віднесення земель до категорій провадиться відповідно до їх цільового призначення. Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель. Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення та укладення освоюваного правочину).
Згідно ст. 74 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення та укладення оспорюваного правочину) зазначається, що до земель рекреаційного призначення належать землі, призначені для організованого масового відпочинку і туризму населення: земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, кемпінгів, туристських баз, стаціонарних і наметових туристсько-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристських станцій, парків, зелених зон навколо міст та інших населених пунктів, навчально-туристських стежок, маркірованих трас, дитячих і спортивних таборів, і розташовані поза землями оздоровчого призначення. За межами міст та інших населених пунктів землі, зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями, що виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення, включаються до складу зеленої зони. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законодавством України.
Положення ст.11 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення та укладення оспорюваного правочину) передбачали, що до відання районних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.
Згідно до ст. 19 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення та укладення оспорюваного правочину) сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів. Міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста. Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу для сільськогосподарського використання; із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу; для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів. Обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки: із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд; в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п'ятою цієї статті.
Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації. Замовниками виконання вказаних робіт є відповідні місцеві Ради народних депутатів, підприємства, установи і організації. Підприємство, установа, організація та громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідним клопотанням (громадянин з заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки. Клопотання про відведення ділянок, що надаються Верховною Радою України, подаються до обласної, Київської, Севастопольської міської Ради народних депутатів. До клопотання додаються: копія генерального плану будівництва або інші графічні матеріали, що обґрунтовують розмір намічуваної для відведення площі, титульний список або довідка про фінансування будівництва, проект рекультивації земель, інші матеріали. У заяві громадянина про надання земельної ділянки вказуються бажані її розмір і місце розташування, мета використання. Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає клопотання (заяву) у строк не більше місяця, дає дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки і одночасно повідомляє про це Раду народних депутатів, на території якої розташована намічувана для відведення земельна ділянка.
Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель. Якщо надання земельної ділянки провадиться районною, обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, сільська, селищна, міська Рада народних депутатів свій висновок подає до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів. Районна (міська) Рада народних депутатів приймає у місячний строк рішення про надання земельної ділянки, а по проекту, за яким надання ділянки провадиться обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, подає свій висновок до обласної Ради народних депутатів.
Обласна, Київська, Севастопольська міська Рада народних депутатів вирішує у місячний строк питання про надання земельної ділянки, а по проекту, за яким надання земель провадиться Верховною Радою України, подає проектні матеріали і свій висновок до Кабінету Міністрів України, який розглядає ці матеріали і вносить у місячний строк свої пропозиції до Верховної Ради України.
Згідно ч. 2, 3 ст.5 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 р. N161-XIV (в редакції, чинній на момент передачу спірної земельної ділянки в оренду) передбачено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у межах їх повноважень. Рішення про надання в оренду земельних ділянок зазначені органи державної влади приймають при попередньому погодженні цих питань на сесіях відповідних рад.
Однак, частини друга і третя статті 5 Закону, у яких визначаються орендодавці земельних ділянок, що перебувають відповідно у комунальній і у державній власності, набрали чинності після розмежування згідно із законами України земель комунальної і державної власності (Закон України „Про розмежування земель державної та комунальної власності" було прийнято 05.02.2004 р.). До вирішення цього питання надання земельних ділянок в оренду здійснювалось орендодавцями відповідно до Земельного кодексу України (пункт 1 розділу VIII ЗУ "Про оренду землі"). Частина друга статті 8 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) відносила до числа орендодавців землі, крім власників, сільські, селищні, міські, районні ради.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Так, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Частиною першою ст.21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до ст.48 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (чинного на момент укладення спірного договору) угода, що не відповідає вимогам закону є недійсною.
Таким чином, з врахуванням вищенаведеного, так як судом встановлено, що спірна земельна ділянка відносилась до земель запасу, повноваження по розпорядженню нею згідно вище проаналізованого законодавства, яке діяло на момент передання земельної ділянки в оренду, належали обласній раді народних депутатів, оскільки остання надає земельні ділянки у користування в усіх випадках, крім тих, що належать сільським, селищним, районним та міським радам, в адміністративному підпорядкуванні яких є район. Так, у ст.19 ЗК України 1990р. міститься вичерпний перелік випадків, коди районна рада надає земельну ділянку у користування на умовах оренди, що не передбачає можливість надавати в оренду земельну ділянку із земель запасу. Отже, за таких обставин Білгород-Дністровська районна рада в порушення вимог чинного на той момент законодавства та всупереч приписів ст.19 Земельного кодексу України передала своїм рішенням №536-ХХIII від 21.12.2001р. спірну земельну ділянку в оренду ПП „Ніка-2".
Отже, оскаржуване рішення Білгород-Дністровської районної ради №536-ХХIII від 21.12.2001р. є незаконним з огляду на відсутність у останньої повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою, та підлягає скасуванню.
Таким чином, договір оренди від 25.12.2001р., є недійсним, як такий, що укладений між Білгород-Дністровською районною радою та ПП „Ніка-2" на виконання рішення Білгород-Дністровської районної ради №536-ХХIII від 21.12.2001р., яке, як встановлено судом вище, є незаконним.
Разом з цим, відповідачем - ПП „Ніка-2" у поясненнях від 01.10.2014р. заявлено клопотання про застосування до спірних правовідносин наслідків сплину строку позовної давності.
Згідно ч.1 ст.112 Земельного кодексу України (1990 року) рішення Ради народних депутатів могло бути оскаржено в суд, арбітражний суд в місячний строк.
Прокурор вважає дотриманим ним строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом, з того, що про порушення спірними рішенням та договором прав держави прокурору стало відомо лише 05.05.2014р. за результатами проведення перевірки за скаргою ОСОБА_4
Згідно ст.256 чинного Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Проте, щодо окремих видів вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четверта статті 258 ЦК України).
Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК України).
Положеннями ч.5 ст.267 Цивільного кодексу України встановлено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України прокурор чи позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").
Однак, відповідно до пунктів 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень діючого Цивільного Кодексу України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
На момент прийняття оспорюваних рішення та правочину діяв Цивільний кодекс УРСР 1963 року, стаття 71 якого визначала, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Згідно із ст.76 Цивільного кодексу УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Статтею 80 Цивільного кодексу УРСР визначено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Як вбачається із протоколу пленарного засідання дев'ятнадцятої сесії Білгород-Дністровської районної ради двадцять третього скликання від 21.12.2001р. на вказаному засіданні ради був присутній заступник прокурора Ізвеков В.Ю., з підстав чого суд доходить висновку, що Білгород-Дністровська міжрайонна прокуратура була обізнана із прийняттям спірного рішення, яким вирішено укласти договір оренди від 25.12.2001р. Також, суд зауважує, що необізнаність прокуратури із дієздатністю районних рад, встановленою чинним на той момент законодавством у сфері земельних правовідносин, тобто, незнання законодавства, чинного на момент прийняття оспорюваних рішення та договору, укладеного на його підставі, не звільняє прокуратуру від обов'язку слідкування за законністю прийнятих на сесії районної ради рішень та вжиття заходів у випадку порушення чинного законодавства у строки, що були передбачені чинним на той момент законодавством.
Таким чином, початок відліку строку, коли прокурор дізнався про порушення прав держави спірними рішенням та правочином, розпочався з 25.12.2001р. та відповідно до ст.71 Цивільний кодекс УРСР 1963р. сплив 26.12.2004р.
Відповідних клопотань від прокурора щодо поновлення пропущеного строку позовної давності на звернення до суду із даним позовом та належного обґрунтування обставин для такого - не надходило.
Відтак, суд застосовує до спірних правовідносин наслідки сплину строку позовної давності та відмовляє прокурору у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договір оренди земельної ділянки площею 1,7323га, яка розташована на землях Будацької коси, біля селища Затока Білгород-Дністровського району Одеської області для обслуговування та реконструкції споруд бази відпочинку „Комунальник", укладеного 25.12.2001р.між Білгород-Дністровською районною радою Одеської області та ПП „Ніка-2"; про визнання незаконним та скасування рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 21.12.2001р. №536-ХХIII „Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля селища Затока в довгострокову оренду ПП „Ніка-2" для обслуговування будівель та споруд бази відпочинку „Комунальник".
При цьому, наведені прокурором обґрунтування того, що про наявні порушення Білгород-Дністровській міжрайонній прокуратурі стало відомо 05.05.2014р., а саме, за результатами перевірки, проведеної за скаргою ОСОБА_4, під час надання правової оцінки освоюваному рішенню районної ради та договору оренди земельної ділянки, судом до уваги не приймаються, оскільки, прокурор не довів та не обґрунтував яким чином скарга ОСОБА_4 пов'язана із оспорюваними рішенням та договором та підстави невиконання повноважень прокуратурою загального нагляду, передбачених ст.19 Закону України "Про прокуратуру".
Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).
За таких обставин, суд повністю відмовляє Заступнику Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора у задоволенні позову.
Згідно ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд судом двох немайнових вимог в сумі 2436грн. відповідно до п.4.6. Постанови Пленуму ВГСУ №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", підлягає стягненню з Одеської обласної ради до державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 49, 82- 85 ГПК України суд, -
ВИРІШИВ:
1. Відмовити Заступнику Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора у задоволенні позову повністю.
2. Стягнути з Одеської обласної ради (65032, м. Одеса, проспект Шевченка,4, код 25042882) до державного бюджету України (рахунок №31210206783008, Одержувач: ГУДКСУ в Одеській області, Код ЄДРПОУ - 37607526, Банк одержувача: ГУДКСУ в Одеській області, МФО: 828011, Код бюджетної класифікації: 22030001, Код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області: 03499997) через ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області 2436 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн. судового збору за розгляд двох позовних вимог немайнового характеру.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 85 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.
Повний текст рішення складено 10.10.2014 р.
Суддя І.А. Малярчук
- Номер:
- Опис: залучення третьої особи
- Тип справи: Заміна, залучення нових учасників судового процесу, правонаступництво, залучення третьої особи (2-й розділ звіту)
- Номер справи: 916/3064/14
- Суд: Господарський суд Одеської області
- Суддя: Малярчук І.А.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено до судового розгляду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 18.05.2015
- Дата етапу: 18.06.2015
- Номер:
- Опис: продовження процесуальних строків
- Тип справи: Відновлення чи продовження процесуальних строків (2-й розділ звіту)
- Номер справи: 916/3064/14
- Суд: Господарський суд Одеської області
- Суддя: Малярчук І.А.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено до судового розгляду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 27.05.2015
- Дата етапу: 27.05.2015