Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :

Головуючого судді: Гордійчук С.О.

суддів : Боймиструка С.В., Буцяка З.І.

секретар судового засідання : Ковальчук Л.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 червня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про розірвання договору кредиту, припинення договору поруки внаслідок зміни зобов'язання без згоди поручителя, передачу предмета іпотеки у власність позивача.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 червня 2014 року позов ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто тз ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту №377КЗ від 16 листопада 2007 року станом на 25 квітня 2014 року в розмірі 119 187,52 грн. та судові витрати в сумі 1191,88 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про розірвання договору кредиту, припинення договору поруки внаслідок зміни зобов'язання без згоди поручителя, передачу предмета іпотеки у власність позивача відмовлено у зв'язку з спливом строку позовної давності .

В поданій на рішення апеляційній скарзі відповідач вказує на його незаконність, оскільки рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають вимогам закону. Судом не враховано, що він не був належним чином повідомлений про підвищення відсоткової ставки, своєї згоди з цього приводу він не давав і будь-яких додаткових угод не укладав. Висновок суду проте, що він не повідомив банк про зміну місця проживання безпідставний, оскільки, на час більшення відсоткової ставки банком, ні місця проживання, ні місця реєстрації він не змінював. Судом невірно застосовано строки позовної давності, оскільки пред'явлений зустрічний позов є способом захисту проти заявлених позовних вимог банку. Крім того, він намагався вирішити даний спір в позасудовому порядку, проте, банк навмисно затягував вирішення цього питання та сприяв збільшенню розміру заборгованості.

Судом не враховано, що жодна із сторін кредитної угоди не могли передбачати настання фінансової кризи, що є істотною зміною обставин, якими сторони керувались при укладенні договору.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити частково, стягнувши з нього суму боргу в розмірі 49499,61 грн. та задовольнити його зустрічний позов.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи первісний позов ПАТ «Укрсоцбану», суд першої інстанції, правильно виходив з того, що ОСОБА_1 всупереч вимог ст. 1054 ЦК України, умов кредитного договору належним чином не виконав, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню.

На підтвердження такого висновку в рішенні наведенні відповідні мотиви та докази з якими погоджується і апеляційний суд.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд безпідставно застосував строки позовної давності щодо розірвання кредитного договору, оскільки застосування строку позовної давності до зустрічних позовних вимог є доказом фактичного визнання банком їх обгрунтованості, оскільки позовна давність стосується лише порушеного права, тобто права яке підлягає захисту, а не безпідставних позовних вимог.

Звертаючись із зустрічним позовом з підстав, передбачених ст.ст. 651, 652 ЦК України, ОСОБА_1 мотивував позов тим, що банк в односторонньому порядку збільшив відсотки за користування кредитом, крім того, світова криза значно погіршила його матеріальне становище і це спричинило невиконання зобов'язань за кредитом.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, за змістом зазначеної норми матеріального права, підставами для розірвання договору можуть бути лише такі порушення договору коли його учасник фактично позбавляється того на що він розраховував при укладені зазначеного договору.

Підвищення банком відсоткової ставки не може вважати такою обставиною, оскільки відсоткова ставка не є предметом договору, а є лише платою за користування кредитними коштами і при її підвищенні боржник не позбавляється того на що він розраховував при укладені договору кредиту.

Відповідно до п. 2.6, 2.6.1, 2.6.3 Договору сторони погодили, що у разі зміни відсоткових ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням Правління, Комітету з питань управління активами та пасивами, Кредитно-інвестиційного комітету, Тарифного комітету кредитора, кредитор має право ініціювати зміну розміру відсотків, визначеного у п. 1.1 цього договору.

Про намір змінити розмір ставки за наданим кредитом, кредитор зобов'язаний повідомити позичальника не пізніше, ніж за десять робочих днів до дати початку їх застосування, а також надати для укладення відповідну додаткову угоду про внесення змін до цього договору, яка повинна бути підписана або відхилена позичальником протягом зазначеного строку.

У разі, якщо позичальник не погодиться з запропонованими кредитором розмірами відсоткової ставки, він зобов'язаний протягом зазначеного строку, повернути кредитору існуючу заборгованість за кредитом, сплатити нараховані відсотки, комісії та можливі штрафні санкції (штраф, пеню) в повному обсязі. Після сплати позичальником зазначених сум дія цього Договору вважається припиненою .

Відповідно до п. п. 7.1, 7.2 Договору усі додатки, зміни та доповнення до цього Договору мають бути вчинені в письмовій формі та підписані належним чином уповноваженими на те представниками сторін, з обов'язковим посиланням на цей договір. Усі повідомлення за договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі надіслані рекомендованим листом, кур'єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв'язку одержувача (а. с. 29).

Судом встановлено, що 16 листопада 2007 року між сторонами укладено договір кредиту, за умовами якого відповідач одержав на купівлю земельної ділянки 54 700 грн. строком до 15 листопада 2017 року зі сплатою за користування кредитом 13,5 % річних. В цей же ж день, на забезпечення виконання зобов'язань банк уклав із ОСОБА_1 договір іпотеки та договір фінансової поруки із позичальником та ОСОБА_2 (поручитель).

З 31 липня 2008 року АКБ СР «Укрсоцбанк» збільшив відсоткову ставку з 13,5% до 21% річних, про що надіслав відповідачу рекомендований лист з вимогою з'явитись у відділення банку для укладення додаткової угоди. Даний лист було повернутий відправнику з відміткою відділення поштового зв'язку про неможливість вручення адресату (ОСОБА_1.) (а.с.61-62)

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

09 січня 2009 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2008 року № 661-VI, відповідно до якого ЦК України доповнено ст. 1056-1, якою передбачено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору; установлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку; умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Цей Закон не скасовує й не пом'якшує цивільної відповідальності особи, а відтак - не має зворотної дії в часі.

Таким чином, рішення банку щодо збільшення процентної ставки за кредитом в односторонньому порядку, було прийнято до 9 січня 2009 року, тому є правомірним.

За таких обставин, відсутність доказів про одержання зазначеного повідомлення боржником не є достатньою підставою для задоволення зустрічного позову та розірвання кредитного догвору.

Виходячи з норм частини 2, 3 ст. 205, ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо боржник сплачує проценти за новою ставкою, то пропозицію слід вважати прийнятою і правочин вчиненим, (навіть за відсутності доказів про належне повідомлення боржника), оскільки фактичні дії свідчать про прийняття пропозиції.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач-позивач сплачував кошти за кредитним договором з 01 серпня 2008 року по 26 січня 2009 року, тобто після збільшення процентної ставки.

За таких обставин, вимоги відповідача-позивача про розірвання кредитного договору від 16.11.2007 року, не підлягають задоволенню, оскільки підстави, передбачені ст. ст. 651, 652 ЦК України для розірвання договору кредиту відсутні.

Разом з тим, вірним є висновок суду про те, що застосування положень ст. 652 ЦК України можливо лише у випадку настання одночасно чотирьох умов, передбачених ч. 2 цієї статті (правова позиція, висловлена у поставної Верховного Суду України № 6-93цс11).

Не підлягає до задоволення і зустрічні позовні вимоги про припинення договору поруки з таких підстав.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

При цьому правова природа поруки передбачає не захист прав боржника, а гарантії для кредитора щодо повернення запозичених коштів.

Таким чином, договір поруки не порушує будь-яких прав та обов'язків позичальника.

Так, відповідно до ч. 1ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми вбачається, внесення змін до кредитного договору про зміну зобов'язання, забезпеченого порукою, зокрема збільшення процентної ставки за кредитним договором без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності, є підставою для визнання поруки такою, що припинена.

Проте, поручитель будь-яких заперечень щодо збільшення обсягу його зобов'язань суду не подав, не звертався і з позовними вимогами про визнання договору поруки припиненим та не оскаржував в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу та спростовуються вищенаведеним.

Враховуючи, що рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині, про відмову в позові за безпідставністю вимог..

Керуючись ст.ст. 307, 308, 309, 316 ЦПК України, ст.559 ч.1,651,652,1046,1049 ЦК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 червня 2014 року в частині відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви у зв'язку зі спливом строку позовної давності скасувати.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про розірвання договору кредиту, припинення договору поруки внаслідок зміни зобов'язання без згоди поручителя, передачу предмета іпотеки у власність позивача відмовити за безпідставністю.

В решті рішення залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

Головуючий :

Судді :