П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2006 року                                                                                 м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах

Верховного Суду України у складі:

при секретарі судового засідання  Журіній О.О.,

за участю представника Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області Талащенка В.Є.,

розглянувши в порядку провадження за винятковими обставинами справу за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - ДПІ) Луганської області та відділення Державного казначейства України у м. Стаханов про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість,

в с т а н о в и л а:

У березні 2005 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Стахановської ОДПІ Луганської області та відділення Державного казначейства України у м. Стаханов про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 33 455 грн. за грудень 2004 року. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що в порушення п.п. 7.7.1.,7.7.3. п.7.7. ст. 7 цієї статті Закону України “Про податок на додану вартість” йому не відшкодовано з бюджету зазначену суму податку протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Рішенням господарського суду Луганської області від 25 березня 2005 року, залишеним без зміни постановою Луганського апеляційного господарського суду від 6 травня 2005 року, позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 3 серпня 2005 року постанову Луганського апеляційного господарського суду від 6 травня 2005 року залишено без зміни.

Стахановська ОДПІ Луганської області звернулася до Верховного Суду України із скаргою про перегляд за винятковими обставинами й скасування вищезазначеної постанови Вищого господарського суду України та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права. В обґрунтування скарги відповідач посилається на невідповідність оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права у аналогічних справах. 

Скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення суди виходили з того, що 21 січня 2005 року позивачем у строк, встановлений Законом України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” подано до Стахановської ОДПІ у Луганській області податкову декларацію, у якій зазначено від'ємне значення суми податку в розмірі 33 455 грн., право на відшкодування якої з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації, позивач має згідно з п.п.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” й підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації платника податку за звітний період. Зазначена сума не була відшкодована позивачу протягом визначеного строку, в результаті чого виникла бюджетна заборгованість.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна, виходячи з наступного.

Згідно п.1.8. ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” бюджетне відшкодування є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.п.7.7.3. п.7.3. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів ( робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування були дані тільки податкової декларації за звітний період. Зазначений Закон не передбачав надання даних податкових декларацій контрагентів платника податків і не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від'ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Згідно з п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених ( нарахованих ) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів ( робіт, послуг ), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва ( обороту ) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Тобто до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при їх придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат  відповідно до вимог ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. При цьому для вказаного віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар, Законом України “Про податок на додану вартість”  не передбачено умов про сплату цих сум до бюджету. Статтею 7 зазначеного Закону передбачено лише обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну, а у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту вважається вантажна митна декларація, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи в судовому засіданні представник Стахановської ОДПІ зазначав про відсутність факту надмірної сплати податку на додану вартість у позивача. На підтвердження цих обставин він посилався на матеріали проведення документальної перевірки підтвердження правильності формування сум податку на додану вартість, які були заявлені ОСОБА_1 до відшкодування з бюджету згідно декларації за грудень 2004 року та заявив клопотання про відкладення розгляду справи до закінчення документальної перевірки.

Проте суд зазначених обставин не врахував та в порушення вимог матеріального й процесуального закону не з'ясував наявність чи відсутність факту надмірної сплати ОСОБА_1 податку на додану вартість.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального та не дотримано норми процесуального права, а суд касаційної інстанції на зазначені порушення уваги не звернув, колегія суддів вважає, що ухвалені в справі рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

                                              п о с т а н о в и л а:

Скаргу Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 3 серпня 2005 року, постанову Луганського апеляційного господарського суду від 6 травня 2005 року та рішення господарського суду Луганської області від 25 березня 2005 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.