ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
ПОСТАНОВА
24.01.07 Справа№ 5/3210-18/177А
Господарський суд Львівської області в складі
головуючого-судді Мартинюка В.Я.
при секретарі судового засідання Колтун Ю.М.
у відкритому судовому засіданні в м.Львові
розглянуши матеріали позову | Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Франківському районі м.Львова |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТзОВ) „ЦМД „Ідея” |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю(надалі ТзОВ) „Українські макарони-Львів”” |
про | визнання недійсним договору |
з участю представників сторін:
від позивача: [...] –начальник ДПІ у Франківському районі м.Львова;
- [...] –головний державний податковий інспектор (довіреність за №20584/9/10 від 12.09.2006 року);
від відповідачів: не з‘явилися.
В С Т А Н О В И В :
що ДПІ у Франківському районі м.Львова звернулась до господарського суду м.Львова з позовом до ТзОВ „ЦМД „Ідея” та до ТзОВ „Українські макарони-Львів” про визнання недійсним договору.
Позовні вимоги мотивовані тим, що договір від 01.01.2004 року №10 підписаний не уповноваженими особами, а саме не директором ТзОВ „ЦМД „Ідея” та не представником ТзОВ „Українські макарони-Львів” за довіреністю.
Отже, вважає позивач, такий договір слід визнати недійсним на підставі ч. 2 ст.207 ЦК України, оскільки він підписаний не уповноваженими на це особами.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з вищевикладених підстав, просить їх задоволити.
Відповідачі повідомлялись за юридичними адресами наявними в матеріалах справи.
За викладених обставин, суд, беручи до уваги строки розгляду адміністративної справи передбачені ч.1 ст.122 КАС України, вважає за можливе розглянути справу у відповідності до вимог ч.6 ст.71 КАС України, на основі наявних доказів, без участі представників відповідачів, як передбачено ч.2 ст.128 КАС України.
Розглянувши подані документи, заслухавши представника позивача, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.
01.01.2004 року між відповідачами було укладено угоду №10, предметом якого є бартерна поставка промислових товарів.
На виконання згаданої угоди на підставі видаткових накладних за №УМ-0000151 від 02.02.2004 року та за №УМ-0000152 від 02.02.2004 року ТзОВ „Українські макарони –Львів” поставило ТзОВ „ЦМД „Ідея” товару на загальну суму 3591840 грн. 00 коп., в тому числі податок на додану вартість 598640 грн. 00 коп.
Також, ТзОВ „Українські макарони –Львів” виписало податкові накладні за №0000151 від 02.02.2004 року та за №0000152 від 02.02.2004 року.
В матеріалах справи наявні Висновок судово-почеркознавчої експертизи №3639 від 21.11.2005 року, згідно якого підписи від імені Червінця Р.М. та від імені Суперечки О.І., які містяться на вищезгаданих документах виконані іншими особами.
Згідно ч.2 ст.9 ЦК України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
У відповідності до вимог ст.207 ГК України господарське зобов‘язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.
Як передбачено ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Таким чином, органом державної податкової служби доведено, що угода, на підставі якої виникло спірне господарське зобов‘язання, підписана не уповноваженими особами, а тому, позов в частині визнання недійсним господарського зобов‘язання підлягає до задоволення.
Щодо вимоги про застосування юридичних наслідків передбачених ст.208 ГК України, то суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог ч.2 ст.208 ГК України, у разі визнання недійсним зобов‘язання з інших підстав ( в тому числі з підстав невідповідності вимогам закону) кожна із сторін зобов‘язана повернути другій стороні все одержане за зобов‘язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов‘язання не передбачені законом.
Зі змісту даної норми вбачається, що, в даному випадку, обов‘язок вчинення діянь з приводу наслідків визнання господарського зобов‘язання недійсним з підстав невідповідності закону законодавцем покладено на сторони зобов‘язання, і у відповідності до вимог ст.ст.19, 42 Конституції України, ст.3 ЦК України, ст.44 ГК України, ч.ч.3,4 ст.15 Закону України „Про підприємництво”, органи державної податкової служби не вправі втручатись в ці правовідносини.
Окрім того, наведеною нормою передбачено застосування подвійної реституції, а у разі неможливості застосування такої відшкодування вартості одержаного грошима.
При цьому, суд звертає увагу на те, що органом державної податкової служби, як передбачено ч.1 ст.71 КАС України, не доведено обставин наявності чи відсутності товару у сторін зобов‘язання, яке виникло на підставі угоди за №10 від 01.01.2004 року, а відтак, і не доведено, які саме наслідки визнання недійсним господарського зобов‘язання належить застосувати.
За викладених обставин, господарський суд приходить до висновку, що позов в частині визнання недійсним господарського зобов‘язання є підставний та обґрунтований, а тому в цій частині його належить задоволити. В іншій частині в позові слід відмовити.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, зокрема, частини 5, судові витрати не належить стягувати.
Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задоволити частково.
2. Визнати недійсним господарське зобов‘язання, що виникло між ТзОВ „ЦМД „Ідея” та ТзОВ „Українські макарони –Львів” на підставі угоди за №10 від 01.01.2004 року.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
5. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Мартинюк В.Я.