Справа №473/2856/14-ц 06.10.2014 06.10.2014 06.10.2014

Провадження №22-ц/784/2385/14

Провадження №22-ц/784/2385/14 Суддя суду першої інстанції Старжинська О.Є.

Категорія 39 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Ухвала

Іменем України

06 жовтня 2014 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Кудра В.М.,

за участю: представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

відповідача ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 липня 2014 року, ухваленого по цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2014 року ОСОБА_7 пред'явив до ОСОБА_5 вищевказаний позов, який обґрунтовував наступним.

Позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер його дідусь ОСОБА_3, після смерті якого відкрилась спадщина, до складу якої увійшов належний останньому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1.

Він є спадкоємцем за заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Вознесенського нотаріального округу Миколаївської області 13 вересня 1996 року ОСОБА_8

Окрім нього, право на обов'язкову частку у спадщині мала непрацездатна дружина спадкодавця ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

При зверненні до державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом він отримав відмову, оскільки пропустив строк для прийняття спадщини.

Посилаючись на неможливість оформлення своїх спадкових прав в державній нотаріальній конторі, а також на те, що фактично він прийняв спадщину після смерті дідуся шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, позивач просив позов задовольнити, встановити факт прийняття ним спадщини та визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом на 2/3 частки вищевказаного житлового будинку.

В подальшому ОСОБА_7 уточнив свої позовні вимоги та просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом на 5/6 часток житлового будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 липня 2014 року позов ОСОБА_7 задоволено. Встановлено факт прийняття ОСОБА_7 спадщини після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Визнано за позивачем право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_3, на 5/6 часток житлового будинку АДРЕСА_1.

Не погодившись із судовим рішення, відповідач ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне дослідження обставин справи та невірну оцінку судом зібраних доказів, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини. У разі, коли спадщина, яка відкрилась до набуття чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Згідно ст.524 ЦК УРСР (чинного на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що спадкування здійснюється за законом і за заповітом.

За правилами ст.ст.548,549 ЦК УРСР в редакції 1963 року для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв, не допускається прийняття спадщини під умовою або застереженням, прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактичного вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини, зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до положень ст.ст.534,541 ЦК України (1963 року) кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Згідно абзаців 1, 2 п.82 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №18/5 від 14 червня 1994 року, що була чинна на час складення заповіту, нотаріус посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог ст.ст.541,543 Цивільного кодексу і особисто подані ними нотаріусу. Посвідчення заповітів через представників, а також заповіту від імені кількох осіб не допускається.

Окрім того, вказана Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджена наказом Міністерства юстиції України №18/5 від 14 червня 1994 р., яка діяла на час відкриття спадщини, передбачала, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що, набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців (п. 113 вищевказаної Інструкції).

Відповідно до ч.2 ст.256 ЦПК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України за №5 від 31 березня 1995 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, зокрема факт прийняття спадщини (щодо спадкових відносин, що існували до введення в дію Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р., який прийшов на зміну ЦК УРСР 1963 р.).

За правилами ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Частиною 1 ст.58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Досліджуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд першої інстанції встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_3, після смерті якого відкрилась спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1, який належав останньому за життя на праві власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину, посвідченого Вознесенською державною нотаріальною конторою 27 квітня 1972 року, зареєстрованого в реєстр за №1235, та договору дарування, посвідченого Вознесенською державною нотаріальною конторою 08 лютого 1971 року, зареєстрованого в реєстрі за №459 (а.с.5, 10,11,78).

Відповідно до змісту заповіту від 30 вересня 1996 року, посвідченого приватним нотаріусом Вознесенського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_8, спадкодавець заповідав належний йому житловий будинок з господарськими та побутовими спорудами та будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 ОСОБА_7 (а.с.9).

При зверненні ОСОБА_7, як спадкоємця за заповітом, до державного нотаріусу з приводу оформлення спадкових прав на спадкове майно, нотаріусом було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини (а.с.14).

Установивши, що після смерті ОСОБА_3 позивач вступив у фактичне управління та володіння спадковим майном, суд першої інстанції повно, всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку доказам у справі та прийшов до вірного висновку про поновлення порушеного права позивача на спадщину, і обґрунтовано задовольнив позовні вимоги останнього про визнання за ним права власності на 5/6 часток спірного житлового будинку (з врахуванням обов'язкової частки непрацездатної дружини померлого, яка становить 1/6 частку обумовленого будинку).

Під час встановлення зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права.

Твердження відповідача про те, що ОСОБА_7 не прийняв спадщину після смерті дідуся, оскільки на той час працював в іншій місцевості, не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами, хоча за приписами частин 1,4 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання ОСОБА_5 на додані в апеляційній інстанції документи, зокрема відповідь з Управління Пенсійного фонду України в м. Вознесенську та Вознесенському районі Миколаївської області, довідка приватного підприємця ОСОБА_10 й довідка комунального підприємства «Санітарна очистка міста», не спростовують зазначені обставини в судовому рішенні, оскільки не мають відношення до предмету доказування у даній справі та не впливають на правові наслідки вирішення цього спору.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а зводяться до переоцінки наданих доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку відповідно до вимог ст.212 ЦПК України.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ч.1 ст.308 ЦПК України підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.303,308,315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 липня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий: Судді: