УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа №277/1329/13-ц Головуючий у 1-й інст. Дармограй Іван Іванович
Категорія 32 Доповідач Талько О. Б.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючої - судді Талько О.Б.,
суддів: Косигіної Л.М., Григорусь Н.Й.,
при секретарі Трохимчук Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 14 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ,-
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому зазначила, що 11 червня 2013 року по вул. Дніпроводській в м. Києві відповідач, керуючи автомобілем «Рено Кенго», здійснив наїзд на її чоловіка ОСОБА_2, якого було госпіталізованого до медичного закладу. 18 червня 2013 року внаслідок отриманих травм він помер. Постановою слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві від 23 липня 2013 року досудове розслідування у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 закрито у зв'язку з відсутністю в діях останнього складу злочину.
Позивачка зазначає, що під час перебування чоловіка у лікарні нею були витрачені кошти на придбання медикаментів та ліків в сумі 4481 грн. 04 коп. Окрім того, вона понесла витрати на послуги моргу, реєстрацію смерті, поховання та поминальний обід в сумі 9625 грн. 50 коп.
Також вказує, що від шлюбу із ОСОБА_2 має дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка перебувала на утриманні батька.
З огляду на вищезазначене, просила суд стягнути з відповідача на свою користь матеріальну шкоду в сумі 14106 грн.54 коп., а також 100000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Окрім того, позивачка, посилаючись на ст. 1200 ЦК України, просила стягувати з відповідача на користь її неповнолітньої доньки 800 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 14 травня 2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
На думку апелянта, при розгляді справи суд залишив поза увагою ту обставину, що у випадку заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, шкода відшкодовується незалежно від наявності вини.
В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності вини ОСОБА_3 у заподіянні шкоди життю і здоров'ю ОСОБА_2, зазначивши, що причиною даної дорожньо-транспортної пригоди були необачні, неправомірні дії самого потерпілого. Зазначене свідчить про відсутність правових підстав для покладення на відповідача обов'язку нести цивільно-правову відповідальність.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що 11 червня 2013 року по вул. Дніпроводській в м. Києві ОСОБА_3., керуючи автомобілем марки «Рено Кенго», державний номерний знак НОМЕР_1, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2, внаслідок чого він отримав тяжкі тілесні ушкодження та був госпіталізований до медичної установи м. Києва.18 червня 2013 року ОСОБА_2 від отриманих травм помер.
Постановою слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві від 23 липня 2013 року досудове розслідування у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 закрито у зв'язку з відсутністю в діях останнього складу злочину. Зміст вказаної постанови свідчить, що дана дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_2, який переходив проїзну частину поза межами пішохідного переходу.
За правилами частин 2,5 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює свою діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Отже, законом не ставиться можливість покладення відповідальності за заподіяну джерелом підвищеної небезпеки шкоду в залежність від наявності вини заподіювача. У даних правовідносинах цивільна відповідальність покладається на особу, яка заподіяла шкоду.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 1 березня 2013 року за №4, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166,1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача за умови, дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки,- незалежно від наявності вини.
Разом з тим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, які визначають сферу дії певних обставин. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Матеріали справи не містять доказів, які б вказували на наявність вищезазначених обставин.
Порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України свідчить про грубу необережність потерпілого, що є підставою для зменшення розміру відшкодування шкоди за правилами ч.2 ст.1195 ЦК України. Проте, закон не визначає грубу необережність як обставину, що звільняє заподіювача шкоди від цивільно-правової відповідальності.
В судовому засіданні також встановлено, що чоловік позивачки перебував на лікуванні у ЛШМД м. Києва. Наявні в матеріалах справи чеки та видаткова накладна від 12 червня 2013 року свідчать про те, що на придбання ліків та медичних препаратів витрачено 4325 грн. 99 коп.( а.с. 13-15,74,75,76).
За правилами ст. 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.
З матеріалів справи вбачається, що позивачкою сплачені кошти на поховання в сумі 9625 грн. 50 коп., що підтверджується квитанцією та накладними ( а.с. 16-18).
Враховуючи вищезазначене, на користь позивачки підлягає стягненню 13951 грн. 49 коп., сплачених нею за придбання ліків та поховання.
Частиною 2 ст.1167 ЦК України, зокрема, передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
З огляду на ту обставину, що позивачці спричинено глибокі душевні страждання загибеллю близької людини - чоловіка та батька її малолітньої доньки, колегія суддів, враховуючи характер та обсяг страждань і немайнових втрат, яких зазнала позивачка, та виходячи із засад розумності і виваженості, а також з огляду на обставини ДТП (відсутність вини відповідача, порушення потерпілим Правил дорожнього руху), приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди та стягує на користь ОСОБА_1 70000 грн.
За змістом частин 1,2 ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають, зокрема, непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання.
Така шкода відшкодовується дитині до досягнення нею вісімнадцяти років у розмірі середньомісячного заробітку ( доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 працював у ТОВ «Факро-ТЛ» та його середньомісячний заробіток становив 2345 грн. 34 коп.
Право на утримання від нього мала донька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Таким чином, малолітня донька померлого має право на одержання відшкодування у зв'язку з втратою годувальника у сумі 781 грн.78 коп. щомісячно, до досягнення повноліття.
Враховуючи вищезазначене, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового,- про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 14 травня 2014 року скасувати, ухваливши нове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 13951 грн. 49 коп. матеріальної шкоди та 70000 грн. моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, в розмірі 781 грн. 78 коп. щомісячно, починаючи з 13 листопада 2013 року й до досягнення дитиною повноліття.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 573 грн. 50 коп. судового збору.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуюча Судді: