УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
_________________________________________
______________________________________________________________________
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Від "30" вересня 2014 р. Справа № 906/971/14
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Ляхевич А.А.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 02.09.2014р.,
від відповідача: Ратушний М.А., довіреність від 06.01.2014 р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (с.Малий Олексин, Рівненський район, Рівненська область)
до Приватного підприємства "Агротехазот" (м. Житомир)
про стягнення 79846,88 грн.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (с.Малий Олексин, Рівненський район, Рівненська область) звернувся до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Агротехазот" (м. Житомир) про стягнення 79846,88 грн., з яких 70000,00 грн. заборгованості за надані послуги з транспортування аміаку безводного, 8630,00грн. інфляційних та 1216,88 грн. 3% річних.
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 18.07.2014р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №906/971/14 та призначено її розгляд на 16.09.2014р., зобов'язано сторони надати суду докази на підтвердження своїх вимог та заперечень.
В судовому засіданні 16.09.2014р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити. На виконання вимог ухвали суду представник подав довідку про заборгованість від 16.09.2014р. та клопотання (вих.№11901/14 від 16.09.2014р.) про долучення до матеріалів справи витягу з ЄДРПОУ серії АГ №959946 від 11.09.2014р., акту звірки від 15.09.2014р., фіскального чека №6844 від 09.09.2014р., опису вкладення у цінний лист від 03.09.2014р. Також, представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду спору у відповідності до ч.3 ст. 69 ГПК України для надання відповідачу можливості підписати акт звірки та можливості позивачу отримати підписаний акт звірки.
16.09.2014р. на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача за довіреністю (вх.№11858 від 16.09.2014р.), за змістом якого представник просить відкласти розгляд справи у зв'язку з неможливістю представника відповідача бути присутнім в судовому засіданні, направлення у відрядження в м.Київ, а інших представників немає. До клопотання додана копія довіреності від 06.01.2014р. та копія виписки з ЄДРПОУ серії ААВ №087252 від 15.03.2012р.
Зважаючи на неявку представника відповідача, розглянувши клопотання представників сторін, для надання відповідачу можливості реалізувати принцип змагальності, забезпечення участі в судовому засіданні та з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, ухвалою суду від 16.09.2014р. розгляд справи суд відклав на 30.09.2014р., продовживши встановлений строк розгляду справи відповідно до ч.3 ст.69 ГПК України за обґрунтованим клопотанням позивача.
В судовому засіданні 30.09.2014р. представник відповідача подав письмовий відзив на позовну заяву (вх.№12652/14, а.с.60-61), згідно якого відповідач підтвердив, що на дату звернення позивача до господарського суду Житомирської області з позовом у даній справі сума боргу за договором №03-16 від 07.10.2013 р. становила 70000,00 грн. Відповідач вказує, що не заперечує наявність боргу та вживає заходи для його погашення. Так, у відзиві зазначено, що 30.09.2014р. позивачу перераховано відповідачем в рахунок погашення заборгованості 10000,00грн. Докази перерахування вказаних коштів, а саме, квитанцію №36-531 від 30.09.2014р. на суму 10000 грн. додано до відзиву на позовну заяву. У письмовому відзиві, а також, надаючи пояснення в судовому засіданні представник відповідача зазначив, що не погоджується з позовними вимогами позивача в частині стягнення 3% річних від простроченої суми та інфляційних. Розрахунок вказаних нарахувань, на думку відповідача, слід провести з дати виникнення боргу, з 08.05.2014р., коли була здійснена остання оплата за надані послуги в розмірі 20000,00грн., а не з 01.01.2014р. Згідно здійснених таким чином підрахунків відповідачем, до сплати на користь позивача належить 673,15грн. 3% річних та 2660,00 грн. інфляційних. При цьому, посилаючись на п.3 ст.83 ГПК України у відзиві представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 10000,00 грн. основного боргу, 543,73 грн. 3% річних та 5296,85 грн. інфляційних; а в судовому засіданні просив зменшити заявлені до стягнення з відповідача суми штрафних санкцій, якими представник відповідача вважає нараховані суми 3% річних та інфляційних.
Представник позивача в засіданні суду підтримав позовні вимоги, при цьому, підтвердивши оплату відповідачем 30.09.2014р. грошових коштів в сумі 10000,00 грн.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
07.10.2013р. між Приватним підприємством "Агротехазот" (замовник) та підприємцем ОСОБА_3 (виконавець) укладено договір №03-16 (а.с.8-10), предметом якого є надання послуг по транспортуванню аміака безводного в кількості не менше 1500 тон (п.1.1. договору). Кількість визначається у накладних, ТТН чи інших документах, що підтверджують фактичне відвантаження товару замовнику (п.1.2. договору).
Пунктом 2.1. договору встановлено, що ціни, за якими надаються послуги, визначаються у рахунку, ТТН чи інших документах, що підтверджують фактичне надання послуг замовнику та підлягають зміні в односторонньому порядку в випадку зміни ціни на паливо на дату підписання договору більше як на 1%.
Вартість доставки аміака безводного складає 3 (три) грн. 20 коп. за один тоннокілометр (п.2.2. договору).
Відповідно до п.4.1. договору, розрахунок між замовником та виконавцем за кожну доставку продукції проводиться на умовах попередньої оплати шляхом перерахування грошових коштів на р/р виконавця згідно виставленого рахунку.
За змістом пунктів 4.2., 4.3. договору, умовою початку виконання робіт є авансовий платіж в сумі 30% від суми договору, який проводиться наступного дня з дати підписання; подальші платежі проводяться при використанні 70% коштів авансового платежу в сумі, узгодженій сторонами додатково.
В пункті 4.5. договору визначено, що не пізніше 5 (п'яти) робочих днів проводиться кінцевий розрахунок за виконані роботи.
У відповідності до п.6.3.2 договору підставою для розрахунків є надання виконавцем реєстру поїздок та актів виконаних робіт.
Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, в силу зобов'язання боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто сплати боргу.
Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.
Підставою виникнення між сторонами правовідносин є договір №03-16 від 07.10.2013р. про надання послуг з транспортування аміака безводного.
Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до статті 629 цього ж кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.526, 525 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічне положення містить ст.193 Господарського кодексу України .
Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Нормою частини першої статті 903 Цивільного кодексу України встановлено: якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання договору ФОП ОСОБА_3 надав передбачені договором послуги на загальну суму 628070,04 грн., а саме:
- за актом приймання передачі наданих послуг 1-6 від 12.10.2013 р. на суму 96069,41 грн. (реєстр поїздок до акту за період з 08.10.2013 р. по 12.10.2013 р.);
- за актом приймання передачі наданих послуг 7-9 від 21.10.2013 р. на суму 50191,91 грн. (реєстр поїздок до акту за період з 14.10.2013р. по 21.10.2013 р.);
- за актом приймання передачі наданих послуг 10-18 від 25.10.2013 р. на суму 127644,13 грн. (реєстр поїздок до акту за період з 22.10.2013 р. по 25.10.2013 р.);
- за актом приймання передачі наданих послуг 19-27 від 31.10.2013 р. на суму 116960,21 грн. (реєстр поїздок до акту за період з 28.10.2013 р. по 31.10.2013 р.);
- за актом приймання передачі наданих послуг 28-35 від 06.11.2013 р. на суму 103668,41 грн. (реєстр поїздок до акту за період з 01.11.2013р. по 06.11.2013 р.);
- за актом приймання передачі наданих послуг 36-38 від 15.11.2013 р. на суму 44261,73 грн. (реєстр поїздок до акту за період з 07.11.2013 р. по 15.11.2013 р.);
- за актом приймання передачі наданих послуг 39-43 від 21.11.2013 р. на суму 75711,04 грн. (реєстр поїздок до акту за період з 18.11.2013 р. по 21.11.2013 р.);
- за актом приймання передачі наданих послуг 44-45 від 06.12.2013 р. на суму 13563,20 грн. (реєстр поїздок до акту за період з 22.11.2013 р. по 06.12.2013 р.) (а.с.11-18, 19-26).
Вказані акти приймання передачі наданих послуг підписані обома сторонами, містять вид наданих послуг та їх обсяг.
Як уже зазначалось, змістом пункту 4.5. договору обумовлено здійснення кінцевого розрахунку за виконані роботи не пізніше 5 (п'яти) робочих днів, що тлумачиться та розуміється судом як строк виконання зобов'язання з оплати наданих послуг протягом 5-ти робочих днів з дня приймання передачі наданих послуг.
Згідно приписів ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Разом з тим, ПП "Агротехазот" як замовник наданих послуг свої зобов'язання з їх оплати у строк, визначений п.4.5. договору, належним чином не виконав. Як вбачається з матеріалів справи, за надані позивачем послуги відповідач здійснив наступні платежі:
14.10.2013 р. - на суму 30000,00 грн.,
18.10.2013р. - на суму 80000,00 грн.,
24.10.2013 р. - на суму 36261,34 грн.,
30.10.2013 р. - на суму 50000,00 грн.,
06.11.2013 р. - на суму 50000,00 грн.,
07.11.2013 р. - на суму 50000,00 грн.,
15.11.2013 р. - на суму 50000,00 грн.,
29.11.2013 р. - на суму 50000,00 грн.,
20.12.2013 р. - на суму 86000,00 грн.,
26.12.2013 р. - на суму 45808,70 грн.,
28.04.2014 р. - на суму 10000,00 грн.,
08.05.2014р. - на суму 20000,00 грн., а всього, 558070,04 грн.
Таким чином, несплаченими станом на день звернення позивача до господарського суду залишились 70000,00 грн., що підтвердив і відповідач у письмовому відзиві на позов.
При цьому, під час розгляду спору в засіданні 30.09.2014р. до справи подано платіжну квитанцію, що свідчить про здійснення відповідачем часткового розрахунку з позивачем за надані послуги після звернення останнього з даним позовом до суду, а саме: квитанцію №36-531 від 30.09.2014 р. на суму 10000,00 грн. (а.с.62). Представник позивача підтвердив факт перерахування відповідачем позивачу вказаних коштів в сумі 10000,00 грн.
За таких обставин, у справі, що розглядається, відсутній предмет спору в частині стягнення 10000,00грн. основного боргу за договором №03-16 від 07.10.2013р.
У відповідності до п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського кодексу україни, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи викладене, провадження у даній справі в частині стягнення 10000,00грн. боргу підлягає припиненню відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.
Що ж до позовних вимог в частині стягнення 60000,00 грн. основного боргу, то вони є підтверженими поданими до справи належними доказами, повністю законними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню господарським судом.
Водночас, прострочення відповідачем оплати наданих послуг є підтвердженим матеріалами справи, зважаючи на що позивачем у позові заявлено вимогу про стягнення з відповідача за прострочення виконання грошового зобов'язання 1216,88грн. 3% річних та 8630,00 грн. інфляційних.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення з відповідача нарахувань 3% річних за період з 01.01.2014 р. по 10.06.2014 р. та інфляційних за період з січня 2014 року по травень 2014 року (а.с.40), суд встановив їх відповідність обставинам справи та вимогам чинного законодавства, а отже, визнає обґрунтованим позов в частині стягнення 1216,88 грн. 3% річних та 8630,00 грн. інфляційних.
При цьому, зауваження та заперечення відповідача щодо здійснених позивачем нарахувань 3% річних і інфляційних не знайшли свого підтвердження, оскільки згідно вимог ст.625 ЦК України позивач вправі нараховувати на суму заборгованості 3% річних та інфляційні за весь період прострочення, а отже, починаючи з дня виникнення такої заборгованості по кожному акту приймання передачі наданих послуг. Проте, позивач розпочав здійснювати передбачені законом нарахування на загальну суму боргу за надані послуги та з конкретно визначеної дати - 01.01.2014 р., що не суперечить чинному законодавству та є правом позивача.
Як уже зазначалось, в судовому засіданні представник відповідача просив зменшити розмір штрафних санкцій, заявлених до стягнення з відповідача, якими представник вважає нараховані суми 3% річних та інфляційних. Посилається на положення п.3 ст.83 ГПК України, яким визначено право господарського суду при прийнятті рішення у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Слід зазначити, що таке клопотання представника відповідача грунтується на неправильному розумінні правової природи 3% річних та інфляційних (ст.625 ЦК України) та неустойки (ст.549 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
У відповідності до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Згідно ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, який набрав чинності одночасно з Цивільним кодексом України, та норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України.
Згідно з ч.2 ст.193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності до ст.216, ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
При цьому, відповідно до вимог статті 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами.
Нормою ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України встановлено зобов'язання боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, в силу приписів чинного законодавства України, 3% річних та інфляційні, визначені ст.625 ЦК України, за своєю правовою природою є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, та в жодному випадку, не є неустойкою.
За таких обставин, правові підстави для застосування положення п.3 ст.83 ГПК України в суду відсутні, клопотання відповідача задоволенню не підлягає.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Відповідач не подав суду доказів сплати боргу у повному обсязі, а тому господарський суд вважає позовні вимоги ФОП ОСОБА_3 обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню частково: стягненню з відповідача 60000,00 грн. основного боргу, 1216,88грн. 3% річних, 8630,00 грн. інфляційних та 1827,00 грн. витрат по сплаті судового збору; в частині стягнення 10000,00 грн. основного боргу провадження припиняється відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.
Оскільки спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій Приватного підприємства "Агротехазот", господарський суд у відповідності до ч.2 ст.49 ГПК України, покладає на нього судові витрати.
Керуючись ст.49, п.1-1 ч.1 ст.80, ст.ст.82-85 ГПК України, господарський суд,-
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Агротехазот" (10025, м.Житомир, вул.Павла Сингаївського, 4, оф.4, ідентифікаційний код 36968390) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1):
- 60000,00 грн. основного боргу,
- 1216,88 грн. 3% річних,
- 8630,00 грн. інфляційних,
- 1827,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
3. Провадження у справі в частині стягнення 10000,00 грн. основного боргу припинити.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 07.10.14
Суддя Ляхевич А.А.
віддрук.прим.:
1 - до справи
2,3 - сторонам (реком.)