АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/790/6840/14 Головуючий 1-ї інстанції - Губська Я.В.

Справа № 640/10761/14-ц Доповідач - Тичкова О.Ю.

Категорія - трудові

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2014 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді Тичкової О.Ю.,

суддів колегії - Піддубного Р.М., Малінської С.М.

при секретарі - Доля О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4, на рішення Київського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України, Міністерства інфраструктури України, Державної адміністрації залізничного транспорту України, Державного підприємства «Південна залізниця» про визнання незаконними та скасування розпорядження та наказів щодо звільнення, поновлення на роботі, визнання діючим контракту, стягнення оплати за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконними та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.05.2014 № 514-року, наказ Міністерства інфраструктури України від 03.06.2014 № 90-О, наказ Державної адміністрації залізничного транспорту України від 03.06.2014 року № 702/ОС, наказ державного підприємства «Південна залізниця» від 03.06.2014 року № 201/ОС, поновити на роботі на посаді начальника Державного підприємства «Південна залізниця» та визнати діючим контракт № 4-IV від 28.05.2013 року, стягнути оплату за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.05.2014 року його було звільнено з посади начальника ДП «Південна залізниця» у зв'язку з невиконанням умов контракту. Вказане звільнення позивач вважав незаконним, оскільки він був звільнений під час перебування на лікарняному у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. Крім того в оскаржуваних ним актах не визначені певні підстави звільнення у відповідності до умов, ухвалених сторонами п. 27 Контракту для його розірвання. Також у порушення ст.149 КЗпП України йому у встановленому законом порядку не було повідомлено про рішення щодо його звільнення, уповноважений орган не витребував від нього письмові пояснення з приводу підстав звільнення. До дисциплінарної відповідальності він не притягувався, скарг на його адресу, або у зв'язку з виконанням їм обов'язків, визначених у контракті не надходило, а навпаки, має три заохочення з занесенням у трудову книжку та за 4 квартал 2013 року його було премійовано по результатах роботи.

Представники відповідачів проти задоволення позову заперечували. Посилались на те, що між сторонами виник спір стосовно припинення трудового договору з підстав, передбачених контрактом (п. 8 ст. 36 КЗпП України), а не у зв'язку із звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Тому посилання позивача на порушення при його звільненні вимог п.3 ст. 40 КЗпП України є необґрунтованим. На контрактну форму трудового договору не поширюється положення ст. 9 КЗпП України. На підставі наказу Укрзалізниці від 07.04.2014 року № 107-Ц/од Головним управлінням контролю та внутрішнього аудиту Укрзалізниці 18.04.2014 року була проведена перевірка окремих питань фінансово - господарської діяльності ДП «Південна залізниця». За результатами проведеної перевірки виявлені численні факти неефективного використання і збереження державного майна ДП «Південна залізниця», що свідчило про невиконання керівником підприємства умов Контракту. Зазначене стало підставою для звернення Міністерства інфраструктури України до КМУ з листом від 26.05.2014 № 3768/13/14-14 про звільнення позивача з посади начальника державного підприємства «Південна залізниця» у зв'язку з невиконанням умов контракту. Вважали, що звільнення позивача проведено з дотриманням норм діючого законодавства. ОСОБА_4 не наведено жодної норми права, що була порушена в процесі його звільнення, або такої, що дає йому право на поновлення на посаді.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом фактичних обставин справи, не надання належної оцінки наявних у справі доказам, не сприяння у повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, обговоривши наведені в скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно керувався ст. ст. 3,4, 5-1, 36, 235 КЗпП України та обґрунтовано виходив з того, що позивачем не було доведено факту порушення його трудових прав при звільненні з посади начальника ДП «Південна залізниця» у зв'язку з невиконанням умов контракту.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 28 травня 2013 року Міністерством інфраструктури України укладено Контракт № 4-ІV з ОСОБА_4 , за умовами якого останнього призначено на посаду начальника ДП «Південна залізниця». Строк дії Контракту з 28.05.2013 року до 27.05. 2018 року.( а.с. 228-239 т.1).

Згідно наказу Міністерства інфраструктури України № 90-О від 03.06.2014 року припинено дію контракту від 28.05.2013 року № 4-IV, укладеного з начальником ДП «Південна залізниця» ОСОБА_4 Підстава: розпорядження КМУ від 27.05.2014 року № 514-р, п.8 ст.36 КЗпП України, контракт від 28.05.2013 року № 4-IV (а.с. 21 т.1).

03.06.2014 року наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України № 702/ос оголошено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.05.2014 року № 514-р ОСОБА_4 звільнений з посади начальника ДП «Південна залізниця» у зв'язку з невиконанням умов контракту (а.с. 22 т.1).

Згідно наказу (розпорядження) ДП «Південна залізниця» № 201/ос від 03.06.2014 року позивач звільнений з посади начальника залізниці у зв'язку з невиконанням умов контракту за п.8 ст. 36 КЗпП України, підстава: розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.05.2014 № 514-р, наказ Міністерства інфраструктури України від 03.06.2014 № 90-О, наказ Державної адміністрації залізничного транспорту України від 03.06.2014 року № 702/ОС. (а.с. 23 т.1). З розпорядженням та наказами ОСОБА_4 був ознайомлений 03.06.2014 року ( а.с. 20-22 т.1).

Судова колегія вважає обгрутованим висновок суду першої інстанції, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з підстав передбачених контрактом ( п.8 ст.36 КЗпП України).

Згідно ч. З ст. 21 КЗпП України, контракт є особливою формою трудового договору, в якому відповідальність сторін, умови розірвання, у тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Відповідно до п. 16 Положення "Про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1993 N 203 (далі - Положення), контракт з керівником підприємства може бути розірваний на підставах, установлених чинним законодавством, а також передбачених у контракті.

Звільнення працівника з підстав передбачених контрактом є самостійною підставою для припинення трудового договору та відмінною від розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у випадках, визначених ст.ст. 40 та 41 КЗпП. Тобто законодавець відмежував умови розірвання від відповідальності працівника.

Таким чином розірвання контракту відбулося не з підстав порушення позивачем трудової дисципліни, а з підстав невиконання ним умов контракту.

При цьому судом надана правильна оцінка змісту Контракту, пункт 18 якого встановлює підстави для застосування до керівника дисциплінарних стягнень, а пункти 26 та 27 - підстави та умови, за яких Міністерство інфраструктури України може порушити перед Кабінетом Міністрів України клопотання щодо звільнення Керівника із займаної посади до закінчення терміну дії Контракту.

Тому судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин вимог ст. 9, ч.3 ст.40 , ст.ст.147 - 149 КЗпП України.

Відповідно до п. 17 Положення, при розірванні контракту на підставах, встановлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення провадиться згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці керівника підприємства.

Звертаючись до Кабінету Міністрів України із клопотанням про звільнення позивача із займаної посади Міністерство інфраструктури України посилалось на порушення ним пункту 1 та підпункту й) пункту 27 Контракту від 28.05.2013 року № 4-ІV, а саме - неефективне використання та збереження закріпленого за залізницею державного майна ( а.с. 246 - 247 т.1).

Суд першої інстанції повно дослідив інші документи, що були підставою для звільнення ОСОБА_4 з посади, а саме: копію акту Головного управління контролю та внутрішнього аудиту Укразалізниці від 18.04.2014 року ( а.с. 79 - 211), лист Генерального директора Державної адміністрації залізничного транспорту України ( Укзалізниці) від 06.05.2014 № ц - 1/279 ( а.с. 243 - 244 т.1), та дав їм належну оцінку.

Згідно листа голови КРУ від 10.11.2003 № 01-18/242 є неприпустимим включення до актів ревізій і перевірок оцінки неефективного використання бюджетних коштів розпорядником чи одержувачем бюджетних коштів .

Відповідно до п.п.3 п.3 ст.4 Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України ( Укрзалізниця), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. N 262 , п.1) ст.5 Положення про Міністерство інфраструктури України,затвердженого Указом Президента України від 12 травня 2011 року № 581/2011, Міністерство інфраструктури України та Укрзалізниця здійснюють контроль за ефективністю використання і збереженням закріпленого за підприємствами державного майна.

Додатковою угодою до Контракту від 31.10.2013 року внесено зміни та доповнення до Контракту, а саме - узгоджені між Міністерством інфраструктури України та начальником ДП « Південна залізниця» ОСОБА_4 показники ефективності використання державного майна і прибутку, майнового стану підприємства та преміювання на 2013 рік ( а.с. 240 - 242 т.1).

Оскільки перевірка окремих питань фінансово - господарської діяльності ДП «Південна залізниця» здійснювалася за період з 01.01.2013 року по 04.04.2014 року, узгоджені сторонами контракту показники мають юридичну силу та повинні враховуватися при оцінці ефективності використання державного майна керівником підприємства.

За таких обставин, суд дійшов обгрунтованого висновку про наявність у Укрзалізниці та Міністерства інфраструктури України законодавчо визначених повноважень щодо оцінки ефективності використання державного майна керівником підприємства за результатами проведеної перевірки та наявності підстав для розірвання Контракту між сторонами.

Доводи апелянта щодо неналежної оцінки судом факту відсутності в Акті перевірки від 18.04.2014 року висновку про неефективне використання та збереження ОСОБА_4 державного майна не є суттєвими та висновків суду не спростовують.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_3, який діяв в інтересах ОСОБА_4, будь - яких клопотань з приводу залучення нових доказів не заявляв, тому долучене ним до апеляційної інстанції письмове клопотання про залучення до участі у справі спеціаліста судовою колегією не розглядалося та не вирішувалося.

Відмовляючи у задоволенні позову про поновлення на роботі суд першої інстанції правильно керувався п. 8 ст. 36 КЗпП України та роз'ясненнями пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" та обгрутновано вважав, що чинним законодавством України передбачено необхідність зазначати у розпорядженні або у наказі про звільнення підставу визначену КЗпП України при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання.

В судовому засіданні в суді першої інстанції встановлено, що звільнення позивача здійснено за наявності умов, визначених Контрактом для його розірвання, та в порядку, встановленому законом. Тому судова колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4, відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді: