Справа № 149/265/14-ц Провадження № 22-ц/772/2384/2014Головуючий в суді першої інстанції Гончарук-Аліфанова О. Ю.
Категорія 39 Доповідач Береговий О. Ю.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" жовтня 2014 р. м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого: Берегового О.Ю.,
суддів: Панасюка О.С., Зайцева А.Ю.,
при секретарі: Богацькій О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 03 липня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Лознянська сільська рада Хміьницького району Вінницької області, про тлумачення заповіту, визнання права власності на спадкове майно ,-
встановила:
30 січня 2014 року ОСОБА_2 звернулась до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області з позовом до Лознянської сільської ради Хмільницького району, треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - про визнання права власності на спадкове майно.
Позовні вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Лозна Хмільницького району помер її чоловік ОСОБА_6, після смерті якого відкрилась спадщина, в т. ч. на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Треті особи, будучі спадкоємцями першої черги за законом, вчасно подали заяву про прийняття спадщини, разом з тим 15 жовтня 1996 року ОСОБА_6 склав заповіт, яким заповів належний йому будинок по АДРЕСА_2 дружині ОСОБА_2 Хмільницька районна державна нотаріальна контора відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки на спадковий будинок відсутні правовстановлюючі документи, тому просила визнати за нею право власності на зазначений будинок в порядку спадкування за заповітом.
20 лютого 2014 року, позивач подала додаткову позовну заяву, в якій просила відтлумачити заповіт та вважати його таким за змістом :" належний мені цілий житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1, заповідаю дружині ОСОБА_2."
Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 березня 2014 року за клопотанням позивача замінено неналежного відповідача - Лознянську сільську раду - на належних ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Лознянську сільську раду залучено в якості третьої особи.
Заочним рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 03 липня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність оскаржуваного рішення обставинам справи, просила зазначене рішення скасувати та постановити нове рішення по суті позовних вимог.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обгрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з на ступного.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути закон ним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані (пропуіцення строку позовної давності, тощо), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідно сини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосу ванню до цих правовідносин.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судо чинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослі джені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясу вання обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи.
Рішення суду першої інстанції частково не відповідає цим вимогам.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Лозна Хмільницького району Вінницької області помер ОСОБА_6 (а. с. 6), чоловік позивача (а. с. 10).
З довідки Лознянської сільської ради № 577 від 25 жовтня 2013 року (а. с. 12), витягу з погосподарської книги № 1 за 1996-2000 роки (а. с. 21) вбачається, що ОСОБА_6 належав житловий будинок в АДРЕСА_1.
Згідно заповіту від 03 вересня 1988 року, належний йому будинок з відповідними господарськими спорудами, що знаходиться за номером 63, ОСОБА_6 заповів донькам ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (а. с. 88).
Згідно заповіту від 15 жовтня 1996 року, належний йому будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_2, ОСОБА_6 заповів дружині - ОСОБА_2 (а. с. 7).
З копії спадкової справи, № 127/1999 вбачається, що з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, 26 травня 1999 року звернулись ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4
З довідки Хмільницької районної державної нотаріальної контори № 1317 від 26 листопада 2013 року вбачається, що позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність правовстановлюючих документів на нерухоме спадкове майно (а. с. 5).
Згідно довідки Лознянської сільської ради № 740 від 02 грудня 2013 року у ОСОБА_6 був тільки один будинок - АДРЕСА_1 (а. с.18).
З довідки Лознянської сільської ради № 03-23/17 від 07 лютого 2014 року вбачається, що будинки АДРЕСА_2, належать іншим особам (а. с. 58).
Відповідно до довідки архівного відділу Хмільницької районної державної адміністрації № 467 від 20 грудня 2013 року у документах фонду Лознянської сільської ради за 1993-2000 роки у протоколах засідань виконавчого комітету рішень про зміну нумерації житлового будинку в АДРЕСА_1, який належав на праві власності ОСОБА_6 немає (а.с. 19).
Згідно довідок Лознянської сільської ради № 368 від вересня 1999 року, № 734 від 22 листопада 2013 року на день смерті ОСОБА_6 з ним проживала та була зареєстрована дружина ОСОБА_2, при цьому в довідці № 368 зазначено номер будинку 35 по АДРЕСА_1, а в довідці № 734 - 39.
Місце реєстрації позивача, зазначене в паспорті - АДРЕСА_2 (а. с. 8).
Згідно статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року №7 роз'яснено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Української РСР. У разі, коли спадщина відкрилась до набрання чинності ЦК і строк її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим кодексом.
Оскільки спадщина відкрилась в 1999 році, застосуванню підлягають норми ЦК УРСР 1963 року, положення якого вірно було застосовано судом до спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 534 ЦК УРСР, кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 120 ЦК УРСР України майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності.
Згідно із ч. 2 ст. 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
Колгоспний двір був припинений 15 квітня 1991 року, коли відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР №885-XII був введений в дію ЗУ «Про власність».
З копії погосподарської книги № 2 Лознянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області за 1991-1995 роки вбачається, що станом з 01.01.1991 року по 01.01.1995 роки, тобто на час припинення колгоспного двору, за особовим рахунком НОМЕР_1, за адресою АДРЕСА_3, членами сім'ї були: ОСОБА_6 - голова сім'ї; ОСОБА_2 - дружина; ОСОБА_7 - невістка; ОСОБА_8 - внучка; ОСОБА_9 - внучка. ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_8 до участі у справі не залучались.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист прав приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулюють власність цього двору, а саме:
право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили право на частку у його майні;
розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.
Таким чином, суд першої інстанції не врахував, що за змістом законодавства, яке регулювало виникнення права власності у самого спадкодавця, в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності визнавались записи у господарських книгах та довідки про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок, затвердженого зразка (додатки № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, що затверджена наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 №1\5 та яка втратила чинність на підставі Наказу Мінюсту №18\5 від 14 червня 1994 року).
При спадкуванні на таке майно і далі поширюється правовий режим майна колгоспного двору - спільна сумісна власність усіх його членів.
На думку колегії, судом першої інстанції при розгляді справи не було встановлено кола осіб, які були членами колгоспного двору на час його припинення та інтересів яких стосується вирішення даного спору, яка частка майна колгоспного двору належала кожному із членів сім'ї, не перевірено чи виникло у спадкодавця право власності на спадкове майно та в якій частині.
Таким чином, вирішуючи вказаний спір суд першої інстанції не виконав вимог ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не встановив коло осіб, інтересів, яких стосується вирішення даного спору, не обговорив питання щодо їх залучення до участі у справі у якості співвідповідачів або третіх осіб.
Натомість суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучення інших осіб до участі у справі та вирішувати спір між особами, що не були залучені до участі у справі.
Підстави ж, за наявності яких суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, а саме розбіжності у нумерації будинку, який заповідався, а також відсутність встановлення факту прийняття спадщини не є істотними, та за існування перешкод для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, при всебічному і повному з'ясуванні обставин, могли бути усунуті під час судового розгляду справи.
На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про визнання права власності на спадкове майно скасувати і у задоволенні позову відмовити з інших підстав.
Що стосується заочного рішення в частині відмови у задоволенні вимог про тлумачення заповіту, то з огляду на положення ЦК УРСР 1963 року, воно ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, чого не заперечував апелянт у поданій апеляційній скарзі.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 309, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія cуддів,-
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Заочне рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 03 липня 2014 року в частині позовних вимог про визнання права власності скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Лознянська сільська рада Хміьницького району Вінницької області, про визнання права власності на спадкове майно відмовити.
В іншій частині заочне рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: