УХВАЛА.    

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2006 року грудня місяця 18 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого, судді   Яковенко Л.Г.

Суддів:   Сокола B.C., Чистякової Т.І. з участю секретаря   Чубової А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи - виконавчий комітет Сімферопольської міської ради, CM БРТІ та приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_10, про визнання частково недійсним і частині прав покупця угод купівлі-продажу квартир та визнання недійсним договору дарування,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду міста Сімферополя від 18.08.2006 року,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Київського районного суду міста Сімферополя від 18.08.2006 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано частково недійсним в частині покупця угоду купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 10.11.1995 року по реєстру НОМЕР_1 між ОСОБА_7 та ОСОБА_6.

Переведено право покупця на ОСОБА_1 та визнано покупцем квартири АДРЕСА_1 по договору купівлі-продажу від 10.11.1995 року ОСОБА_1.

Визнано недійсним договір доручення від 01.11.1995 року та додаткову угоду до нього від 15.06.1996 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 10.11.1995 року, укладений 18.07.1996 року по реєстру НОМЕР_2 між ОСОБА_6 та ОСОБА_4.

Визнано частково недійсним в частині покупця угоду купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 02.04.1997 року по реєстру НОМЕР_3 між ОСОБА_8,ОСОБА_9 та ОСОБА_5.

Переведено право покупця на ОСОБА_2 та визнано покупцем 1/2 квартири АДРЕСА_2 по договору купівлі-продажу від 02.04.1997 року ОСОБА_2, що складає 5/100 часток від усього приміщення.

Визнано частково недійсним у частині заявників рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради НОМЕР_4 „Про дозвіл реконструкції квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та рішення НОМЕР_4 „Про оформлення права приватної власності квартир", а також акт Державної технічної комісії про прийом до експлуатації приміщення після реконструкції згідно протоколу НОМЕР_5 та визнані заявниками по даним питанням ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Визнано частково недійсним договір дарування вНОМЕР_6 щодо квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3, за виключенням 6/100 часток по відношенню до усього приміщення.

Визнано право власності за ОСОБА_1 на 89/100 часток квартири АДРЕСА_1.

Визнано право власності за ОСОБА_2 на 5/100 часток квартири АДРЕСА_1.

Залишено за ОСОБА_3 право власності на 6/100 часток квартири АДРЕСА_1 згідно договору дарування НОМЕР_6.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вважає, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, рішення незаконно та необгрунтовано, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення сторін, їх адвокатів, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає за таких підстав.

Ухвалюючи рішення, суд виходив з фактичних обставин справи, вимог закону, а доводи апеляційної скарги являються недостатньо переконливими, не підтвердженими доказами.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що у суда, на їх думку, не було підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 (до реконструкції) і  для визнання права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 (до реконструкції) - 5/100 часток по відношенню до всього приміщення за ОСОБА_2 неспроможні.

Дійшовши таких висновків, суд правильно виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 (до реконструкції) була придбана ОСОБА_6 за кошти, передані їй з цією ціллю ОСОБА_1, що підтверджується розпискою про одержання грошей і що не заперечувала сама ОСОБА_6 в

Справа № 22- ц-8051/2006 р.                      Головуючий

в першій інстанції Харченко І.О.

Доповідач       Яковенко Л.Г.

 

судовому засіданні. Суд також враховував, що дана квартира була придбана для цілей створення в ній підприємства стоматології.

Суд правильно визначив правову природу договору доручення від 04.11.1995 року, складеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_6 і розцінив його як договір представництва, де повірений бере зобов'язання діяти від імені довірителя, а дії повіреного породжують права і обов'язки для довірителя. Тому до договору доручення застосовані норми права про представництво, а форма договору доручення регулюється загальними правилами про форму угод та форму договору.

Виходячи з викладеного, суд дійшов правильного висновку про те, що згідно ст. 47 Цивільного кодексу України (в редакції 1963 року) договір доручення на придбання нерухомості підлягав нотаріальному посвідченню, чого зроблено не було. Правильно також судом було визначено порушення ОСОБА_6 ст. 62 Цивільного кодексу України (в редакції 1963 року). Так, будучи повіреною, вона повинна була діяти в інтересах довірителя, тобто ОСОБА_1, а не в своїх особистих. Вона не мала права оформляти угоди купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (до реєстрації) на своє ім'я.

Оскільки судом було визначено, що головні умови договору купівлі-продажу - передача грошей на придбання квартири та використовування її для потреб підприємства - стоматологічної поліклініки, були виконані ОСОБА_1, суд правильно відповідно до ст.60 ЦК України (в редакції 1963 року) перевів права та обов'язки покупця на ОСОБА_1 а дії ОСОБА_6 по складанню договору дарування від 18.07.1996 року за реєстром НОМЕР_2 на користь ОСОБА_4 визнаний таким, що не відповідає вимогам закону про право розпоряджатися лише своїм майном.

Колегія суддів вважає, що оскільки договір доручення та додаткове узгодження до нього судом визнані недійсними, доводи апеляційної скарги про неспроможність зазначених документів уже не мають правового значення.

Неспроможними являються також доводи апеляційної скарги про неправильність рішення, на їх думку, в частині переводу прав покупця на ОСОБА_2 відносно квартири АДРЕСА_2. Судом було встановлено, що ця квартира АДРЕСА_2 (до реконструкції) в частині 1/2 її вартості була придбана за рахунок коштів ОСОБА_2. Ці обставини підтверджуються поясненнями продавця квартири ОСОБА_8, який зазначив, що гроші за квартиру він одержав від братів ОСОБА_1 та ОСОБА_3. Оскільки ОСОБА_1 не заперечував, що гроші продавцю він передав не свої, а свого брата - ОСОБА_2 і ціллю придбання квартири АДРЕСА_2 було забезпечення приміщенням підприємства - стоматологічну клініку, суд правильно перевів права покупця на дану квартиру в частині 1/2 частки на ОСОБА_2, що на час розгляду спору відповідно висновкам судової експертизи складало 5/100 часток всього приміщення після реконструкції.

Крім того, суд вірно виходив з пояснень в судовому засіданні самого ОСОБА_3, зазначившого, що квартира АДРЕСА_2 була придбана за рахунок коштів, які були отримані від продажу квартири АДРЕСА_3.

Справа № 22- ц-8051/2006 р.                      Головуючий

в першій інстанції Харченко І.О.

            Доповідач       Яковенко Л.Г.

 

Судом було встановлено, що квартира АДРЕСА_3 належала на праві власності доньці ОСОБА_2 - ОСОБА_11, яка продала її 28.03.1997 року, а гроші за вказану квартиру покупцем ОСОБА_12 були передані ОСОБА_2, який використав їх при придбанні квартири АДРЕСА_2.

Зазначені обставини підтверджуються договором купівлі-продажу від 28.03.1997 року квартири АДРЕСА_3 та поясненнями свідка ОСОБА_11, яким відповідно до ст..212 ЦПК України судом дана належна оцінка.

Судом враховано, що зазначена квартира була продана 28.03.1997 року, а квартира АДРЕСА_2 придбана на ім'я ОСОБА_5 02.04.1997 року враховуючи те, що відповідач ОСОБА_3 не заперечував, що кошти, одержані від продажу квартири АДРЕСА_3 (до якої він не мав відношення), були внесені в придбання квартири АДРЕСА_2, висновки суду про участь ОСОБА_2 в придбанні квартири АДРЕСА_2 являються обгрунтованими.

Враховуючи вище зазначене, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги про те, що позивачами не надано доказів в підтвердження придбання квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 за їх кошти, такими, що не відповідають дійсності.

Крім того, позовів про оспорювання прав покупця ніким із позивачів заявлено не було, а згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог.

Посилання в апеляційній скарзі на розписки, які свідчать про боргові зобов'язання позивачів перед їх батьком, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки розписка, яка була представлена суду першої інстанції, що видавалась ОСОБА_1 його батькові ОСОБА_4, може свідчити лише про грошовий борг між ними з зобов'язанням повернути борг і не утворює права власності на нерухомість.

До того ж з таким позовом ОСОБА_4 до свого сина ОСОБА_1 не звертався і не просив у зв'язку з цим перевести на нього права покупця, а одержав нерухомість за договором дарування, який являється безвідплатним.

Необхідно зазначити, що з урахуванням зібраних судом доказів, суд мав всі підстави для того, щоб перевести права покупця квартири АДРЕСА_2 на ОСОБА_2, який мав на момент придбання квартири необхідну суму грошей, яку одержав від продажу квартири своєї доньки, чого не заперечував і ОСОБА_3, але враховуючи те, що в передачі грошей ОСОБА_3 приймав участь, суд зробив висновок про перевід прав покупця на ОСОБА_2 лише на 1/2 частину вартості квартири, що складає 5/100 часток по відношенню до всієї будови, а врешті власницею цієї квартири залишив ОСОБА_5 з правом дарування на користь ОСОБА_3.

Неспроможними вважає судова колегія і доводи апеляційної скарги про те, що позивачами не були доказані обставини, пов'язані з ремонтом та реконструкцією приміщення.

Суд вірно виходив з того, що вся проектно-кошторисна документація складалась від імені ОСОБА_1 і за його кошти, що підтверджується доказами.

Справа № 22- ц-8051/2006 р.                      Головуючий

в першій інстанції Харченко І.О.

Доповідач       Яковенко Л.Г.

 

ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 не представили суду ніяких доказів про те, що реконструкція на ремонт проводились за їхній рахунок, з таким позовом вони до суду не звертались.

Твердження автора апеляційної скарги про те, що всі документи, які були прийняті судом як докази, являються фальсифікованими, є необгрунтованими.

Так, ні договір підряду на виконання робіт по будівництву, а також акти прийому виконання робіт не були визнані недійсними у порядку цивільного судочинства, не були встановлені факти фальсифікації також в порядку кримінального судочинства.

Що стосується наданої ОСОБА_3 довідки про час, з якого ПП „Комспецтехобладнання" знаходиться на податковому обліку, то ця обставина не спростовує факт проведення реконструкції спірної будови за рахунок ОСОБА_1 і не свідчить про наявність неправомірних дій зі сторони по договору - заказника ОСОБА_2.

Не можуть бути прийнятими до уваги доводи апеляційної скарги і про те, що і договір доручення з ОСОБА_6, і документи про нерухоме майно (а.с. 8,5-86, 87-88), на думку її автора, також сфальсифіковані, оскільки договір доручення судом визнано недійсним, а всі останні зазначені документи не були предметом дослідження судом, суд в рішенні на них не посилався.

Не відповідають дійсності і доводи апеляційної скарги про те, що суд, на думку її автора, вийшов за межі позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, позовні вимоги уточнювались відповідно до ст.31 ЦПК України у зв'язку з дослідженням судом обставин справи і висновком технічної експертизи.

Необгрунтованим являється посилання в апеляційній скарзі на те. що позивачами було пропущено строк позовної давності. Відповідно до ст..256 ЦК України строком позовної давності захищено лише порушене право.

Як встановлено судом, право позивачів було порушено лише 17.05.2004 року складанням їхніми батьками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договору дарування на користь ОСОБА_3, саме тоді їм. Стало відомо, що вони були позбавлені права власності та своїх робочих місць неправомірно.

Як пояснювали позивачі, всі останні угоди не порушували їхніх прав, так як, не дивлячись на оформлення нерухомості на ім'я батьків, з якими у них були нормальні, хороші стосунки, спірні приміщення були ними застосовані для роботи в стоматологічній клініці. Ними було завезене та встановлене медичне обладнання, підприємство працювало на підставі прийнятого Статуту та засновницького договору.

І тільки після того, як між позивачами та відповідачем ОСОБА_3 виникли розбіжності в результаті складеного батьками договору дарування на ім'я останнього, коли вони були позбавлені власності та робочих місць, позивачі звернулись до суду за захистом порушеного права.

Рішення суду відповідає вимогам ст. ст.47, 60, 62 ЦК України (в редакції 1963 року), ст.ст.243, 316, 317, 391 ЦК України, ст.ст. 10-11, 60, 88, 209, 214-215, 218 ЦПК України, ст.48 Закону України „Про власність", підстав для його скасування не вбачається.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

Справа № 22-ц-8051/2006 р.                      Головуючий

в першій інстанції Харченко І.О.

Доповідач       Яковенко Л.Г.

 

УХВАЛИЛА:-

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Київського районного суду міста Сімферополя від 18.08.2006

року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців.

Справа № 22-ц-8051/2006 р.                       Головуючий

в першій інстанції Харченко Т.О.

Доповідач       Яковенко Л.Г.