УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Любобратцевої Н.І.
Суддів: Даніла Н.М.
Чистякової Т.І.
При секретарі: Чубовій А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи Житлово- будівельний кооператив - 92, Державний міжнародний Аеропорт «Сімферополь», виконком Сімферопольської міської ради про визнання права на житлову площу, вселенні, визнанні угоди недійсною і виселенні, за апеляційними скаргами ОСОБА_4 - представника ОСОБА_3, ОСОБА_5 - представника ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м.Сімферополя від 22 червня 2006року,
встановила:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права на житлову площу, вселенні, визнанні угоди недійсною і виселенні, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням загальних зборів членів кооперативу ЖБК - 92 від 12.01.1998року відповідачеві ОСОБА_2 на родину із двох чоловік, членом якої він є, була виділена двокімнатна квартира НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1, житловою площею 28,5 кв.м., загальною площею 56.6 кв.м.. З вересня 2001року він є студентом Київського національного авіаційного університету, у зв'язку з чим тимчасово виїхав на період навчання в м.Київ зі збереженням за ним права на житлову площу в спірній квартирі. В 2003році відповідач став перешкоджати в користуванні квартирою, на яку з метою забезпечення вимог про захист житлових прав був накладений арешт. Однак, шляхом обману, не сповістивши про це сторони, ОСОБА_2 звернувся в суд із заявою про скасування забезпечення позову, і ухвалою Залізничного районного суду від 15.09.2003року арешт з квартири був знятий, і 01.10.2003року відповідач продав квартиру відповідачці ОСОБА_3, чим порушив житлові права позивача. ОСОБА_3 була добре інформована про те, що квартира перебуває в спорі, у зв'язку із чим договір купівлі - продажу є недійсним, а вона підлягає виселенню.
В судовому засіданні позивач і його представники уточнили заявлені вимоги і просили суд визнати за ОСОБА_1 право на житлову площу у квартирі НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1, захистити порушене право шляхом вселення в неї, визнати договір купівлі- продажу вищевказаної квартири, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 недійсним по підставах, передбачених ст. 48 ЦК України ( 1963року), усунути перешкоди в користуванні квартирою шляхом виселення з неї ОСОБА_3.
Відповідачі в судовому засіданні позов не визнали.
Справа №22- 5901\ 2006р Головуючий по першій інстанції: суддя - Старова Н.Є.
Доповідач: суддя - Чистякова Т.І.
Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя від 22 червня 2006року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Усунуті перешкоди ОСОБА_1 в користуванні квартирою НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1 шляхом його вселення, визнавши за ним право на житлову площу в зазначеній квартирі. В іншій частині позову відмовлено за його необґрунтованістю.
Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_3- ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати зазначене рішення суду, як ухвалене з порушенням норм матеріального права і ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 також подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позову про визнання угоди купівлі - продажу квартири та виселенні з неї ОСОБА_3та ухвалити нове рішення по вказаним вимогам, задовольнивши їх в повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, заслухавши сторони, колегія судців вважає апеляційні скарги не підлягаючими задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд виходив із обгрунтованості заявлених вимог в частині визнання за позивачем права на житлову площу в спірній квартирі, вселенні, та усуненні перешкод в користуванні. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи та законодавству.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Так, із матеріалів справи вбачається, що багатоквартирний будинок АДРЕСА_1 був збудований на кошти Держпідприємства ДМА «Сімферополь», який сплатив 80% його вартості, та надав ЖБК- 92 для розподілу квартир між робітниками, які стоять в черзі на отримання житла. На підставі рішення зборів правління ЖБК -92 від 12.01.1998року відповідачеві ОСОБА_2 на склад родини з двох осіб була виділена двокімнатна квартира ( а.с.78) Згідно із списком заселення в будинок АДРЕСА_1 квартира НОМЕР_1 виділена рішенням виконкому НОМЕР_2 ОСОБА_2 із сином ОСОБА_1 ( а.с.65) 3 серпня 2001року по 30.06.2005року ОСОБА_1 є студентом Національного авіаційного університету денної форми навчання за направленням ДМА «Сімферополь» у зв'язку із чим він виїхав на навчання в м.Київ. При цьому, відповідно до п.З ч.З ст.71 ЖК України за ним зберігається жиле приміщення протягом усього часу навчання. Житлові права позивача на проживання в спірній квартирі гарантував відповідач при знятті арешту з квартири, в ухвалі суду від 15.09.2003року теж гарантовано і збережено право позивача на житлову площу в спірній квартирі, яке обов'язкове для любого власника в силу ст.. 156, 170 ЖК України. ( а.с.102) Ухвала Залізничного суду М.Сімферополя від 15.09.2003року набрала законної сили.
01.10.2001року ОСОБА_2 продав вищезазначену квартиру ОСОБА_3 ( а.с.49)
Відповідно до ст..145 ЖК України члени сім'ї які проживають разом з членом житлово - будівельного кооперативу, мають рівне з ним право користування жилими приміщеннями.
За таких обставин суд зробив правильний висновок відносно того, що житлові права позивача порушені і підлягають захисту шляхом вселення в квартиру НОМЕР_1 будинку АДРЕСА_1, усуненні перешкод ОСОБА_1 в користуванні зазначеною квартирою, визнання за ним права на житлову площу в цій квартирі.
Що стосується позовних вимог відносно визнання недійсним договору купівлі -продажу спірної квартири, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 01.10.2001року, а також про виселення ОСОБА_3, то колегія суддів також погоджується з висновками суду щодо необґрунтованості заявлених вимог.
Позивач просив визнати вказаний договір купівлі - продажу недійсним на підставі ст. 48 ЦК України в редакції 1963року, відповідно до якої недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону, у тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 був власником спірної квартири на підставі свідоцтва про право власності від 25.12.2002року. Його право власності ніким не скасовано. Позивач права власності на спірну квартиру не мав. Відповідно до положень ст.86 ЦК України в редакції 1963року, ст. 316, 319 діючого ЦК України, ст. 2, 4 закону України «Про власність», власникові належить право володіння, користування, розпорядження належним йому майном на свій розсуд. Власник вправі робити відносно свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.
На час укладення договору купівлі - продажу спірної квартири, остання не перебувала під арештом, будь - яких перешкод для укладення договору у сторін не було. Позивач на час укладення договору не був неповнолітнім, досяг двадцятирічного віку. Право на його проживання в спірній квартирі відновлено судом, інших прав позивача вказаний договір не порушив.
З 01.Ю.2003року ОСОБА_3 є власником квартири і проживає в ній на законних підставах, підстави для її виселення з квартири відсутні.
За таких обставин судом зроблено правильний висновок щодо відмови в задоволенні цієї частини позову.
Згідно зі ст. З03 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_3- ОСОБА_4 про те, що рішенням суду порушено право власності ОСОБА_3на вказану квартиру, необгрунтовані, будь - яких вимог про захист свого права власності вона не заявляла.
Оскаржуючи висновки суду, апелянти не надали допустимих доказів, які спростовують висновки суду. Підстави до скасування рішення суду за доводами апеляційних скарг відсутні.
Виходячи з наведеного, та керуючись ст. 303, 308 ЦПК України, колегія судців, УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_4 - представника ОСОБА_3, ОСОБА_5 - представника ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Залізничного районного суду М.Сімферополя від 22 червня 2006року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.