ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2014 р. Справа №918/1251/14

Господарський суд Рівненської області в складі головуючого судді Політики Н.А., при секретарі судового засідання Щербині С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБР Електрік"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Високовольтний союз - РЗВА"

про стягнення заборгованості в сумі 30 412 грн. 31 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 довіреність від 22 вересня 2014 року;

від відповідача - Смоловик О.Ю., довіреність №31 від 04 вересня 2014 року.

В судовому засіданні 30 вересня 2014, відповідно до ст.85 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

01 вересня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВБР Електрік" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Високовольтний союз - РЗВА" про стягнення заборгованості в сумі 30 412 грн. 31 коп., з яких: 27 909 грн. 97 коп. основний борг, 2 033 грн. 15 коп. пеня та 469 грн. 19 коп. три відсотки річних.

Ухвалою суду від 01 вересня 2014 року позовну заяву від 18 серпня 2014 року прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №918/1251/14, розгляд справи призначено на 15 вересня 2014 року.

11 вересня 2014 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (а.с.43).

Крім того, 14 вересня 2014 року позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 15 вересня 2014 року розгляд справи відкладено на 30 вересня 2014 року.

29 вересня 2014 року від відповідача надійшло клопотання №11-0/166 юр від 11 вересня 2014 року про долучення до матеріалів справи доказів оплати боргу перед позивачем в розмірі 17 909 грн. 97 коп.

30 вересня 2014 року від представника позивача надійшла заява про повернення зайво сплаченого судового збору.

Крім того, від позивача 30 вересня 2014 року надійшла заява про уточнення позовних вимог. Вказаною заявою позивач просить суд стягнути з відповідача 10 000 грн. 00 коп. основного боргу, 2 033 грн. 15 коп. пені, 469 грн. 19 коп. три відсотки річних та 4 500 грн. вартості послуг адвоката. Вказана заява прийнята судом до розгляду і розцінює її, яка заяву про зменшення розміру позовних вимог, оскільки відповідає вимогам ГПК України.

30 вересня 2014 року від позивача надійшло письмове підтвердження того, що у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, немає справи з даного спору між даними сторонами, про даний предмет із даних підстав, а також немає рішення цих органів з даного спору.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги визнала, просила зменшити штрафні санкції.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

20 січня 2014 року між ТОВ "Високовольтний союз-РЗВА" (далі-Покупець) та ТОВ "ВБР Електрік" (далі-Постачальник) укладено Договір №ПСТ-103-14 (далі - Договір) (а.с.11-14).

Вказаний договір підписаний сторонами та скріплений печатками юридичних осіб.

Відповідно до п.1.1 Договору Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця продукцію, найменування, асортимент, комплектність, якої зазначені в специфікації №1 (прайс - лист), що є невід'ємною частиною даного Договору, надалі - Продукція, а Покупець - прийняти і оплатити цю продукцію на умовах, визначених даним Договором.

Відповідно до п.1.2. Договору Постачальник гарантує, що продукція належить йому на праві власності, не перебуває під заставою, не перебуває під арештом, не є предметом позову третіх осіб.

Відповідно до п.2.1. Договору Постачальник здійснює поставку Продукції партіями на умовах СІР м.Рівне, згідно Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів ІНКОТЕРМС-2000.

Відповідно до п.2.2. Договору Поставка Продукції здійснюється протягом строку зазначеного у рахунку-фактурі на окрему партію продукції. У випадку отримання від Постачальника рахунку-фактури у якому Постачальником вказані строки, що не задовольняють потреби Покупця, останній має право відмовитися від отримання зазначеної у рахунку-фактурі партії продукції про що Покупець повідомляє Постачальника у триденний строк від дати отримання рахунку-фактури.

Відповідно до п.3.3. Приймання Продукції за кількістю та якістю проводиться згідно з інструкціями П-6, П-7 (П-6 затверджена постановою Державного арбітражу при Раді міністрів СРСР від 15.06.1965 року, П-7 затверджена постановою Державного арбітражу при Раді міністрів СРСР від 25.04.1966 року).

На виконання умов Договору №ПСТ-103-14 від 20 січня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВБР Електрік" поставило Відповідачу продукцію на загальну суму 47 909 грн. 97 коп., що підтверджується видатковою накладною №248 від 23 січня 2014 року, видатковою накладною №438 від 30 січня 2014 року та Довіреністю №16205 від 22 січня 2013 року (а.с. 17-18).

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за цим договором також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даного договору.

28 травня 2014 року позивач направив на адресу відповідача претензію №2605 від 26 травня 2014 року про сплату заборгованості на суму 47 909 грн. 97 коп. (а.с.19-21).

Проте, до порушення провадження у справі відповідач розрахувався з позивачем частково, в розмірі 20 000 грн., в наслідок чого основний борг Відповідача перед Позивачем становив 27 909 грн. 97 коп.

При цьому, після порушення провадження у справі, відповідач сплатив суму основного боргу в розмірі 17 909 грн. 97 коп., що стверджується платіжними дорученнями: №5624 від 11 вересня 2014 року на суму 5 000 грн., №5699 від 16 вересня 2014 року на суму 5 000 грн., №5837 від 23 вересня 2014 року на суму 2 909 грн. 97 коп. та №5911 від 25 вересня 2014 року на суму 5 000 грн..

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші право чини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1, 7 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частин 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 526 ЦК України та статтею 193 ГК України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З урахуванням положень вказаних норм законодавства, суд приходить до висновку про наявність у відповідача обов'язку виконати належним чином зобов'язання по оплаті отриманого від позивача товару та відсутність у відповідача права на односторонню відмову від такого зобов'язання.

Судом встановлено, що станом на 30 вересня 2014 року сума основного боргу за Договором становила 10 000 грн.. Відповідачем не надано доказів погашення суми основного боргу.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі - 2 033 грн. 15 коп., що була розрахована позивачем, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, 3% річних - 469 грн. 19 коп..

Відповідно до статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Неустойкою (штрафом, пенею), згідно ст. 549 ЦК України, - є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач у позовній заяві стверджує, що моментом виникнення прострочення оплати боргу є 23 березня 2014 року, при цьому судом встановлено, що відповідачем товар отримано 23 січня 2014 року, а відповідно до п.4.5 Договору оплата проводиться на протязі 60 днів з моменту фактичної передачі продукції. Тобто моментом виникнення прострочення заборгованості є 25 березня 2014 року.

За неналежне виконання зобов'язань позивачем нараховано відповідачу пеню в період з 23 березня 2014 року по 18 серпня 2014 року в розмірі 2 033 грн. 15 коп.

Суд здійснивши власний розрахунок пені за період прострочення з 25 березня 2014 року по 18 серпня 2014 року, за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE встановив, що розмір останнього становить 2 925 грн. 12 коп., при заявленому - 2 033 грн. 15 коп.

Оскільки суд, не може вийти за межі позовних вимог, тому бере до уваги суму пені розраховану позивачем у розмірі 2 033 грн. 15 коп.

Крім того, суд здійснивши власний розрахунок 3 % річних за період прострочення з 25 березня 2014 року по 18 серпня 2014 року за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE встановив, що розмір останніх становить 462 грн. 91 коп., при заявленому - 469 грн. 19 коп.

Відтак до стягнення підлягають 3% річних нараховані на суму боргу в період 25 березня 2014 року по 18 серпня 2014 року в розмірі 462 грн. 91 коп.. В решті позовних вимог, а саме в стягненні 6 грн. 28 коп. - відмовити.

У відповідності до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, в повній мірі дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБР Електрік" про стягнення 462 грн. 91 коп. 3% річних та 2 033 грн. 15 коп. пені підлягають до задоволення.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних в розмірі 06 (шість) грн. 28 коп. слід відмовити.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на його користь витрат на послуги адвоката в розмірі 4 500 грн.

Згідно з п.6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом ч. 3 ст.48 та ч.5 ст.49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Судом встановлено, що 11 серпня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВБР Електрік" та адвокатом ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги №1108/14 (а.с.23).

Умовами Договору передбачено, що за виконання умов даного Договору, в момент його заключення Клієнт позивач сплачує гонорар у вигляді фіксованої суми у розмірі 4 500 грн.

На підтвердження факту оплати вартості послуг адвоката позивачем надано квитанцію від 11 серпня 2014 року на суму 4 500 грн. (а.с.25).

Частиною 5 ст. 49 ГПК України передбачено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Статтею 30 вказаного Закону унормовано, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01.10.1999 року, гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з названих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню у взаємозв'язку з обставинами кожного конкретного випадку.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову.

Зважаючи на вищенаведені обставини, та факт подання позивачем клопотання про розгляд справи за відсутності свого представника, відсутність адвоката ОСОБА_1 у судових засіданнях 15 вересня 2014 року, суд дійшов висновку про необґрунтованість суми витрат на послуги адвоката в розмірі 4 500 грн., у зв'язку з чим вказана вимога підлягає задоволенню в розмірі 1 500 грн..

Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.12013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (далі - Постанова) передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Відповідно до п. 6.5. Постанови розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами ч. 5 ст. 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи зазначене вище на відповідача покладається сплата судового збору у розмірі 1 822 грн. 91 коп.

Керуючись статтями 1, 12, 22, 32-34, 43, 44, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Високовольтний союз - РЗВА" (33001, м. Рівне, вул. Біла, 16, код ЄДРПОУ 34704105) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБР Електрік" (03040, м.Київ, вул. Деміївська, 41, код ЄДРПОУ 32527242) 10 000 (десять тисяч) грн. основного боргу, 2 033 (дві тисячі тридцять три) грн. 15 коп., пені, 462 (чотириста шістдесят дві) грн. 91 коп. - три відсотки річних, та 4 500 ( чотири тисячі п'ятсот) грн. - витрат на послуги адвоката, а також 1 822 (одну тисячу вісімсот двадцять дві) грн. 91 коп. витрат по оплаті судового збору.

Відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних в розмірі 06 (шість) грн. 28 коп.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено та підписано 06.10.2014 р.

Суддя Політика Н.А.

Віддруковано 3 примірники:

1- до справи;

2- позивачу рекомендованим (03040, м.Київ, вул. Деміївська, 41);

3- відповідачу рекомендованим (33001, м. Рівне, вул. Біла, 16).