ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 910/11751/14 03.09.14
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХІМФАРМІНВЕСТ»
про стягнення 47 701,26 грн.
Суддя Митрохіна А.В.
Представники сторін:
Позивач: ОСОБА_1 індивідуальний податковий номер НОМЕР_1
Від відповідача: не з'явилися
Обставини справи:
Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМФАРМІНВЕСТ" про стягнення з останнього заборгованості у розмірі 47 701,26 грн., крім того просила судові витрати у розмірі 1 827,00 грн. також покласти на відповідача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами було укладено договір поставки, відповідно до якого Відповідач узяв на себе зобов'язання поставити Позивачеві хромовий ангідрид ВМД № 100210000/2012/639660, обсягом 1000,00 кг., загальною вартістю в 53 000,00 грн., однак в силу допущених Відповідачем порушень належне виконання договору поставки не відбулося. Відповідач поставив лише частину товару на загальну суму 10 600,00 грн., що і було причиною для звернення Позивача до суду з вимогою про повернення суми, сплаченої за поставку товару загальною вартістю 53 000,00 грн., за вирахуванням суми за поставлений товар, інфляційних нарахувань у розмірі 3 035, 61 грн. та трьох відсотків річних у сумі 2 265,65 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2014 порушено провадження у справі №910/11751/14 та призначено розгляд справи на 14.07.2014.
У судовому засіданні 14.07.2014 оголошувалась перерва до 04.08.2014.
04.08.2014 до Господарського суду міста Києва, від позивача, надійшла заява №б/н від 04.08.2014 про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просила суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 5 301,26 грн., оскільки відповідачем сплачена сума основного боргу у розмірі 42 400,00 грн., що підтверджується копією банківської виписки від 10.07.2014 про зарахування заборгованості у розмірі 42 400,00 грн.
У зв'язку з перебуванням судді Митрохіної А.В. на лікарняному, розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 04.08.2014 справу було передано в провадження судді Якименку М.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2014 суддя Якименко М.М. прийняв справу №910/14751/14 до свого провадження та призначив справу до розгляду на 03.09.2014.
У зв'язку з поверненням судді Митрохіної А.В. з лікарняного, розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 01.09.2014 справу було передано в провадження судді Митрохіній А.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2014 справу № 910/11751/14 прийнято до свого провадження суддею Мітрохіною А.В. та призначено розгляд справи на 03.09.2014.
Позивач в судове засідання 03.09.2014 з'явився, надав пояснення по справі, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.
Представники відповідача в судове засідання 03.09.2014 не з'явилися, вимоги ухвали суду у справі не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили, заяв та клопотань не подавали.
Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.
Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.
За результатами дослідження доказів, наявних у матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст.ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/11751/14.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 03.09.2014 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
04.09.2012 ФО-П ОСОБА_1 (далі - Позивач) на підставі рахунку №СФ-0001094 перерахувала за допомогою платіжного доручення №68 (належним чином засвідчена копія наявна у матеріалах справи) на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ХІМФАРМІНВЕСТ» (далі - Відповідач) 53 000,00 грн., у якості оплати за хромовий ангідрид ВМД №100210000/2012/639660, обсягом 1000,00 кг.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Крім того, у відповідності з ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) надається визначення договору, відповідно до якого договором вважається домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Нормами статей 638 та 639 ЦК України передбачається, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно зі статтею 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч.1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
З матеріалів справи вбачається, що Позивач перерахував ТОВ «ХІМФАРМІНВЕСТ» 53 000,00 грн. у якості оплати за хромовий ангідрид ВМД №100210000/2012/639660, обсягом 1000,00 кг, який мав поставити ТОВ «ХІМФАРМІНВЕСТ» Позивачеві. Таким чином, суд кваліфікує відносини між сторонами, як Замовника та Постачальника, до яких варто застосовувати законодавство у сфері укладення та виконання договорів поставки. Відповідно до законодавства (ч.1 ст. 265 ГК України) договір поставки є двостороннім, оплатним та консенсуальним. Це означає, що з моменту здійснення перерахування коштів у Відповідача виник обов'язок стосовно здійснення поставки товару Позивачеві.
Згідно з наданими поясненнями та наявними у матеріалах справи доказами встановлено, що Відповідач виконав своє зобов'язання частково. Так, Відповідач поставив Позивачеві товар:
-18.09.2012 на суму 2 650,00 грн., що підтверджується засвідченою копією видаткової накладної №PH-0001024 від 18.09.2012;
- 19.09.2012 на суму 5 300,00 грн., що підтверджується засвідченою копією видаткової накладної №PH-00010246 від 19.09.2012;
- 26.09.2012 на суму 2 650,00 грн., що підтверджується засвідченою копією видаткової накладної №PH-0001054 від 26.09.2012.
Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.
Позивач у позовній заяві звертав увагу суду на те, що сторонами не був обумовлений (визначений) конкретний строк передачі Позивачу оплаченого товару, тому відповідно до загальних вимог чинного законодавства піддягає застосуванню ст. 530 ЦК України, відповідно до якої Відповідач мав поставити товар у семиденний строк.
Як встановлено судом, Позивач звернувся з листом-вимогою №21/05 від 21.05.2013 про повернення коштів за договором поставки, відповідно до письмових пояснень Позивача на вказаний лист не відреагував, вимоги, викладені в ньому не задовольнив. Відповідно до п.1.7 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14 оскільки статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.
Згідно з відміткою про вручення листа-вимоги №21/05 від 21.05.2013 Відповідач отримав указаного листа 28.05.2013 (повідомлення про вручення поштового відправлення №0312606594285). Відповідно до правової позиції ВГСУ, викладеної у п.1.7 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14 днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.
Враховуючи факт отримання Відповідачем листа-вимоги №21/05 від 21.05.2013 28.05.2013, ст. 253 ЦК України, відповідно до якої перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якої пов'язано його початок, строк належного виконання зобов'язання Відповідачем сплив 05.06.2013. Таким чином, станом на 06.06.2013 Відповідач вважався таким, що прострочив грошове зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 611 ЦК України правовим наслідком порушення зобов'язання визнається зміна умов зобов'язання, тобто із поставки товару на повернення раніше сплачених сум. Крім того, відповідно до ст..611, 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити кредиторові суму основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
За наявними в справі матеріалами суд приходить до висновку про відсутність основної заборгованості Відповідача, що підтверджується належним чином засвідчено копією банківської виписки від 10.07.2014 про перерахування на рахунок Позивача Відповідачем суми основної заборгованості у розмірі 42 400,00 грн.
Зважаючи на те, що Відповідач сплатив суму основного боргу у розмірі 42 400,00 грн. станом на дату оголошення рішення, відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Таким чином, провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 42 400,00 грн. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки погашення суми основної заборгованості здійснено Відповідачем після звернення Позивача до суду.
Відповідно до заяви Позивача про зменшення позовних вимог, останній просить суд стягнути з Відповідача суму штрафних санкцій у розмірі 5 301,26 грн., з яких 2 265,65 грн. - 3% річних та 3 035,61 грн. - інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Щодо стягнення штрафних санкцій, судом встановлено наступне.
Передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати суми інфляційних нарахувань щодо основного боргу та трьох відсотків річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" №01-8/344 від 11.04.2005 з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Судом здійснено перерахунок заявленого Позивачем розміру 3% річних та інфляційних витрат, які підлягають стягненню з Відповідача, та встановлено, що зазначена сума 3% річних та інфляційних витрат є необґрунтованою, оскільки Позивач здійснював нарахування вищевказаних сум безпосередньо з моменту вчинення правочину, а не з терміну прострочки Відповідача, а саме - 06.06.2013.
Відповідно до перерахунку, здійсненого судом, заявленого Позивачем розміру 3% річних та інфляційних нарахувань, які підлягають стягненню з Відповідача, встановлено, що зазначені суми 3% річних та інфляційних нарахувань є необґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком суду, а саме за період з 06.06.2013 по 30.04.2014, відповідно до якого сума інфляційних нарахувань становить 2 854,84 грн. та 3 % річних у розмірі 1 150,03 грн.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В частині стягнення коштів у розмірі 42 400,00 грн. слід провадження у справі припинити на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України з вищевикладених підстав.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХІМФАРМІНВЕСТ» на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 3% річних у розмірі - 1 150,03 грн. та відповідно 2 854,84 грн. - інфляційних витрат.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, на підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 75, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В И Р І Ш И В:
1. Провадження по справі №910/11751/14 в частині стягнення основного боргу у сумі 42 400,00 грн. припинити
2. Позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХІМФАРМІНВЕСТ» (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 32; код ЄДРПОУ 36460606) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (41600, АДРЕСА_1; індивідуальний податковий номер НОМЕР_1) суму заборгованості у розмірі 4 004,87 грн., з яких 2 854,84 грн. - сума інфляційних втрат, 1 150,03 грн. - три відсотки річних.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХІМФАРМІНВЕСТ» (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 32; код ЄДРПОУ 36460606) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (41600, АДРЕСА_1; індивідуальний податковий номер НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 380,31 грн.
5. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
8. Дата складання повного рішення 08.09.2014.
Cуддя Митрохіна А.В.