Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/2180/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Франько М.Я.

Спори, що виникають із земельних правовідносин Доповідач Кодрул М. А.

РІШЕННЯ

Іменем України

30.09.2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді: Кодрула М.А.

суддів: Потапенка В.І., Чорнобривець О.С.

за участю секретаря: Кечкіна А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 08 травня 2014 року, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди, який на протязі розгляду справи неодноразово доповнювала та уточнювала.

У позовній заяві посилалась на те, що на підставі договору довічного утримання, вона набула право власності на житловий будинок та господарські споруди та земельну ділянку площею 1217,96 кв.м., на якій розташовано домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 що також підтверджено Державним актом на право власності на земельну ділянку серії КР № 064581 від 11.09.2006 року. Вона також є власницею земельної ділянки площею 230 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 05.09.1996 року, яка межує з земельною ділянкою розташованою по АДРЕСА_1 а також межує із земельною ділянкою АДРЕСА_2, якою користуються відповідачі.

Зазначала, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 самовільно встановили дерев'яний паркан на межі земельних ділянок по АДРЕСА_2 без узгодження з нею, при цьому змістили межу, збільшивши свою територію земельної ділянки по довжині площею на 13,11 кв.м. (1,15 х 11,40), якою тривалий час користуються і в добровільному порядку не погоджуються відновити межу між земельними ділянками. Крім того, ОСОБА_3 почав встановлювати нову бетонну огорожу з боку АДРЕСА_2 по правій боковій межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 зі зміщенням її у бік цієї земельної ділянки на 0,24 м. та встановив її довжиною 30 м. На решті земельної ділянки залишилася стара дерев'яна огорожа, яка встановлена з дотриманням розміру задньої межі земельної ділянки. Продовженням встановлення нової огорожі будуть порушені її права власника.

Просила суд постановити рішення, яким усунути їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_2 та зобов'язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за власний рахунок перенести дерев'яну огорожу на відповідну межу і повернути їй в натурі самовільно зайняту земельну ділянку. Заборонити відповідачам вчиняти дії по встановленню нової огорожі по правій боковій межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 зі зміщенням її на 0,24 м. у бік земельної ділянки, що належить ОСОБА_2, замість існуючої на межі цієї земельної ділянки старої дерев'яної огорожі.

Просила також стягнути з відповідачів на її користь моральну шкоду в сумі 3000 грн. у зв'язку із порушенням її права на користування земельною ділянкою та понесені судові витрати: вартість оплати судової будівельно-технічної експертизи в сумі 2942 грн. та судові витрати в сумі 45грн.50 коп.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 08 травня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено. Судові витрати покладено на сторони, які їх понесли.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, оскільки висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, при вирішенні справи суд невірно застосував норми матеріального права.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін та їх представників, які з'явилися для участі у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду у встановлених статтею 303 ЦПК України межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що межі спірних земельних ділянок не встановлювались землевпорядними органами у визначеному законом порядку, тому не підлягають захисту, заявивши позовні вимоги щодо зобов'язання відповідачів вчинити дії по перенесенню дерев'яного паркану, відповідач обрав невірний спосіб захисту, оскільки суд не вправі зобов'язувати відповідача знести даний об'єкт до моменту встановлення твердих межових знаків. Відповідачі не вчиняють ніяких дій по спорудженню нової огорожі між спірними земельними ділянками, в цій частині спору немає, тому суд не може обгрунтовувати заборону певних дій припущеннями.

Про те з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Згідно зі ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; г) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_2 на підставі договору довічного утримання набула право власності на житловий будинок та господарські споруди по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 1217,96 кв. м., на якій розташоване домоволодіння, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії КР № 064581 від 11.09.2006 року. Крім того, на підставі договору дарування від 19.08.1996 року вона також є власницею земельної ділянки площею 230 кв. м. по АДРЕСА_2, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії КР № 1737 від 05.09.1996 року, яка межує з її земельною ділянкою по АДРЕСА_1 та з земельною ділянкою по АДРЕСА_2 яка перебуває в користуванні відповідача ОСОБА_3

Відповідач ОСОБА_3 користується земельною ділянкою АДРЕСА_2, оскільки на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15.12.2005 року є власником 2/3 частини будинку по АДРЕСА_2. Спадщину він отримав після смерті ОСОБА_6, якій на праві власності належала ця земельна ділянка площею 0,0459 га., що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії КР № 1650 від 02.07.1996 року

Згідно плану меж земельної ділянки, які є в кожному із вказаних державних актів, кожна земельна ділянка виділена в натурі із зазначенням розмірів та описом меж із сусідніми землекористувачами.

З акту обстеження відповідності межових знаків по АДРЕСА_1 вбачається, що комісією в складі завідувача сектору державного земельного кадастру відділу Держкомзему у м. Олександрія та фізичної особи-підприємця, що має відповідну ліцензію Держкомзему, проведено обстеження та обміри земельної ділянки по АДРЕСА_1 та встановлено відсутність межового знаку на точці 1 цієї земельної ділянки. При встановлені дійсного місця розташування межового знаку № 1 проведеним обміром встановлено порушення меж земельної ділянки по вісі від А до Б зі сторони землекористування по АДРЕСА_2

За приписами ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом зокрема: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, також шляхом застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).

Власник земельної ділянки, права якого порушено, може вимагати відшкодування завданої цим моральної шкоди (частина третя статті 386 ЦК).

Пунктом 3 ч.1 ст. 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про те, що межі спірних земельних ділянок не встановлювались землевпорядними органами у визначеному законом порядку, тому не підлягають захисту та що відповідачі не вчиняють ніяких дій по спорудженню нової огорожі між спірними земельними ділянками, в цій частині спору немає, тому суд не може обгрунтовувати заборону певних дій припущеннями є помилковими, суд належним чином не дослідив обставини та матеріали справи, не дав їм відповідної правової оцінки, невірно застосував норми матеріального та процесуального права, що відповідно до п.п. 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦК України є підставою для скасування рішення та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

Так, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 є власницею земельної ділянки площею 230 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 05.09.1996 року. Згідно плану зовнішніх меж земельної ділянки, який міститься у вказаному державному акті, земельна ділянка обмежена межами від А до Г та від Б до В довжиною 20,50 м. кожна, від В до Г довжиною 11,00 м., від А до Б довжиною 11,40 м. і цією частиною межує з присадибною ділянкою НОМЕР_1 користувачем якої є відповідач ОСОБА_3

Згідно висновку експерта № 3089 судової будівельно-технічної експертизи від 09.08.2013 року по довжині правої бічної межі між власниками домоволодіння по АДРЕСА_2 ОСОБА_3 та домоволодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_2, відповідно до договору дарування земельної ділянки від 19.08.1996 року, довжина повинна складати 20,50 м. Фактично складає 19,35 м.. Недоїмка по межі для власника домоволодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 складає 1,15 м.

Для приведення межі між цими земельними ділянками між власниками домоволодіння по АДРЕСА_2 ОСОБА_3 та домоволодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_2, у відповідності до технічної документації на землю та у державному акті на право приватної власності на землю серії КР № 1737 необхідно огорожу зі штахету улаштувати (перенести) в напрямку фасадної межі по АДРЕСА_2 на відстань 1,15 метра.

Заперечення відповідача ОСОБА_3 про те, що він не порушує межу між своєю ділянкою та ділянкою площею 230 кв.м. по АДРЕСА_2 яка належить ОСОБА_2, оскільки згідно результатів польових вимірювань та обробки геозедичних даних користується земельною ділянкою площею 459,77 кв.м., що відповідає розміру земельної ділянки, яка була у попереднього власника, спростовуються матеріалами справи.

Згідно висновку експерта та Державного акту на право власності на земельну ділянку серії КР № 1737 від 05.09.1996 року, права бокова межа (тобто межа між домоволодіннями ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 та ОСОБА_3 по АДРЕСА_2) становить 61,81 м. З урахуванням того, що ця межа на протязі 20,50 м. проходить по межі земельних ділянок ОСОБА_2, довжина межі між земельними ділянками ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 та земельною ділянкою ОСОБА_3 по АДРЕСА_2 повинна становити 41,31 м.(61,81 - 20,50 = 41,31).

З результатів польових вимірювань та обробки геозедичних даних земелької ділянки по по АДРЕСА_2, якою користується ОСОБА_3 загальна довжина межі цієї земельної ділянки з ділянкою ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 становить 42,87 м. (22,99 +9,20 +8,19 + 2,49 = 42, 87), що підтверджує порушення межі та факт користування ОСОБА_3 частиною земельної ділянки по К.Лібкнехта, 9, що належить ОСОБА_2

З матеріалів справи також вбачається і це фактично встановлено судом, що на межі земельних ділянок ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 та земельної ділянки ОСОБА_3 по АДРЕСА_2, відповідачем ОСОБА_3 частково встановлена нова бетонна огорожа зі зміщенням на 0,24 м. в бік земельної ділянки позивача ОСОБА_2, що підтверджується протоколом № 23 від 16.09.2009 року погоджувальної комісії міської ради по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування громадян, де зокрема зазначено, що межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 між будинковолодіннями по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 не відповідають межам вказаним в державному акті: при обмірах на місцевості розмір земельної двлянки складає 18,50 м., в державному акті 18,74 м.

Згідно описової частини висновку експерта від 09.08.2013 року межі земельних ділянок власників домоволодіння на АДРЕСА_2/1 ОСОБА_5 АДРЕСА_2 ОСОБА_3 та домоволодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 межам, вказаним в технічній документації на будинок та в державних актах на право власності на земельні ділянки не відповідають: по довжині меж по вул. К.Лібкнехта між власниками домоволодіння на АДРЕСА_2 ОСОБА_5 АДРЕСА_2 ОСОБА_3 та домоволодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 в межах 0,21-0,24 м. для обох домоволодінь, проте це не дає право відповідачу ОСОБА_3 встановлювати огорожу зі зміщенням її в сторону земельної ділянки позивача ОСОБА_2

Продовження встановлення цієї бетонної огорожі буде порушувати права позивача ОСОБА_2, тому виходячи з положень ст. ст. 152 ЗК України про те, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, позов про заборону вчинення певних дій є обгрунтованим.

Виходячи з викладеного колегія суддів дійшла висновну про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, в зв'язку з чим рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нове рішення, яким зобов'язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 земельну ділянку, якою він незаконно користується, зобов'язавши його перенести за власний рахунок дерев'яну огорожу, яка встановлена з порушенням межі земельної ділянки по АДРЕСА_2, на відстань 1,15 м. в бік фасадної межі суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_2 та заборонити йому вчиняти дії по встановленню нової огорожі по правій боковій межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 зі зміщенням її на 0,24 м. у бік земельної ділянки, замість існуючої на межі цієї земельної ділянки старої дерев'яної огорожі.

В задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 необхідно відмовити, оскільки встановлено, що він став користуватися частиною земельної ділянки, що належить ОСОБА_2, в межах, які були визначені іншими особами і не вчиняв дій по встановленню огорожі з порушенням законних меж.

В задоволені позову до ОСОБА_4 необхідно відмовити в повному обсязі, зважаючи на те, що вона не є користувачем чи власником земельної ділянки по АДРЕСА_2, земельною ділянкою позивача ОСОБА_2 незаконно не користувалася і таким чином не порушувала права позивача.

Згідно п.5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат, тому відповідно до розміру задоволених позовних вимог з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути 2987 грн. 90 коп. судових витрат, які складаються із витрат на оплату експертизи в сумі 2942,40 грн., 8,50 грн. судового збору та 37 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-319 ЦПК України , колегія суддів,-

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 08 травня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задовольнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_2 в користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_2, зобов'завши ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 належну їй земельну ділянку розміром 1,15 м. на 11,40 м., що належить ОСОБА_2 на праві приватної власності згідно з Державним актом на право приватної власності на землю КР № 1737 від 05 вересня 1996 року та зобов'язати ОСОБА_3 протягом 30 днів з дати набрання рішенням законної сили за власний рахунок перенести дерев'яну огорожу, яка встановлена з порушенням межі земельної ділянки по АДРЕСА_2, на відстань 1,15 м. в бік фасадної межі суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_2 по всій вісі від А до Б, що вказані у Державному акті на право приватної власності на землю КР № 1737 від 05 вересня 1996 року, довжиною 11,40 м., як це вказано на схемі земельної ділянки у висновку експерта. (т.1 а.с. 197 об.).

Заборонити ОСОБА_3 вчиняти дії по встановленню нової огорожі по правій боковій межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 зі зміщенням її на 0,24 м. у бік земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 на праві приватної власності згідно з Державним актом на право приватної власності на землю КР № 064581 від 11 вересня 2006 року, замість існуючої на межі цієї земельної ділянки старої дерев'яної огорожі.

В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2987 грн. 90 коп. судових витрат.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4, відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: