РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2014 року Справа № 902/386/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі Мухомеджанов Д.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: представник не з'явився;

від відповідача: представник не з'явився;

від Третьої особи 1: представник не з'явився;

від Третьої особи 2: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Селянське (фермерське) господарство "Лоза" на рішення господарського суду Вінницької області від 04.08.14р. у справі № 902/386/14 (суддя Маслій І.В.)

за позовом Селянського (фермерське) господарства "Лоза"

до відповідача Головного управління Держземагенства у Вінницькій області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Третя особа 1: Липовецька районна державна адміністрація Вінницької області

Третя особа 2: ОСОБА_4

про визнання договору оренди поновленим та зобов'язання укласти додатковий договір

ВСТАНОВИВ:

Селянське (фермерське) господарство «Лоза» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (а.с. 3-8) до Головного управління Держземагенства у Вінницькій області (надалі - Відповідач; в справі брала участь третя особа на стороні Відповідача, без самостійних вимог на предмет спору Липовецька районна державна адміністрація (надалі - Третя особа 1)), в якій просить: визнати поновленим і продовжити термін дії Договору оренди землі від 30 листопада 2005 року, укладений між Третьою особою 1 та Позивачем, котрим Третя особа 1 передала в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 94,336 га., що знаходиться на території Староприлуцької сільської ради на такий самий строк і на тих самих умовах, а саме до 19 грудня 2015 року; зобов'язати Відповідача укласти з Позивачем додатковий договір до договору оренди землі від 30 листопада 2005 року, укладеного між Третьою особою 1 та Позивачем, яким Третя особа 1 передала в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 94,336 га., що знаходиться на території Староприлуцької сільської ради на такий самий строк і на тих самих умовах, а саме до 19 грудня 2015 року.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 2 липня 2014 року (а.с. 184) було залучено до участі у справі третю особу на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 (надалі - Третя особа 2).

Рішенням господарського суду Вінницької області від 4 серпня 2014 року (а.с. 203-208) з підстав, вказаних у цьому рішенні, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Позивач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 214-219) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Вінницької області від 4 серпня 2014 року по справі № 902/386/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги Позивача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом не в повному обсязі з'ясовано обставини справи, які мають значення для справи, що призвело до прийняття рішення з порушення норм процесуального та матеріального права. Крім того, Позивач як на підставу скасування рішення суду посилається на те, що ще в грудні 2009 року Позивач звернувся із заявою про поновлення договору до Третьої особи 1. Як вважає апелянт, не дивлячись на те, що не збереглася заява Позивача про намір продовжити дію договору, зберігся додаток до договору оренди землі від 30 грудня 2009 року укладений між Третьою особою 1 та Позивачем. Апелянт вказує, що хоча цей додаток і не був зареєстрований, проте фактичне використання земельної ділянки Позивачем здійснювалося до кінця 2013 року.

Ухвалою суду від 27 серпня 2014 року (а.с. 213) апеляційну скаргу Позивача прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 1 жовтня 2014 року на 14 годину 50 хвилин.

Третя особа 1 подала відзив на апеляційну скаргу (а.с. 235-236), в якому з підстав висвітлених в цьому відзиві, заперечує проти доводів зазначених в апеляційній скарзі та просить залишити рішення господарського суду Вінницької області без змін.

Відповідач, не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності частини 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду.

Представники Позивача, Відповідача, Третьої особи 1 в судове засідання від 1 жовтня 2014 року не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи Позивач, Відповідач, Третя особа 1 належним чином повідомлені, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 226-228). Причини неявки своїх представників не повідомили. Жодних клопотань від Позивача, Відповідача, Третьої особи 1 щодо відкладення розгляду справи до господарського суду апеляційної інстанції не надходило. В той же час, в ухвалі про прийняття апеляційної скарги до провадження відсутні вимоги щодо обов'язкової явки представників сторін.

Враховуючи вищеописане та приписи статті 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників Позивача, Відповідача та Третьої особи 1 за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 1 жовтня 2014 року представник Третьої особи 2 заперечив проти апеляційної скарги, вважають доводи Позивача необґрунтованими, рішення суду першої інстанції - правомірним та законним.

Заслухавши пояснення представника Третьої особи 2, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив Третьої особи 1 на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Вінницької області від 4 серпня 2014 року по справі № 902/386/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Позивача - без задоволення. При цьому апеляційний господарський суд виходив з такого.

30 листопада 2005 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки площею 94,3336 га (ріллі), яка знаходиться на території Староприлуцької сільської ради (надалі - Договір; а.с. 45-47).

Пунктом 8 Договору передбачено, що Договір укладено на 4 роки. Після закінчення строку договору Позивач має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово Третю особу 1 про намір продовжити його дію.

Державну реєстрацію договору проведено 19 грудня 2007 року у Вінницькій регіональній філії центру ДЗК за № 040786600465 (а.с. 17).

Як вбачається з Додатку, 30 грудня 2009 року між Позивачем та Третьою особою 1 укладено додаток до Договору (надалі Додаток від 30 грудня 2009 року; а.с. 50), згідно якого продовжено термін дії Договору строком на 5 (п'ять) років.

На переконання Позивача, у зв'язку з відсутністю заперечень з боку Третьої особи 1, Договір є поновленим на той самий строк і на тих саме умовах.

Позивач посилаючись на такі факти, як використання земельної ділянки до 2014 року та сплата орендної плати, під час існування орендних відносин від Третьої особи 1 не надходило жодних заперечень щодо продовження дії Договору, звернувся Позивача завчасно до Третьої особи 1 про продовження дії Договору та укладення з Третьою особою 1 Додаткової угоди, згідно якої термін дії Договору продовжено на 5 років, звернувся до суду за захистом своїх прав з позовом до Відповідача щодо визнання договору оренди поновленим та зобов'язання укласти додатковий договір.

Згідно із статтями 1, 2 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності; відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За приписами частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до припису статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такий самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

В силу дії статей 142-145 Конституції України, до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Зі змісту частини першої статті 124 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Умовами статті 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 18 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинною на винесення додатку до Договору) визначено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

В силу дії частини 2 статті 25 Закону України «Про оренду землі», орендар земельної ділянки зобов'язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічне положення містить і пункті 37 Договору.

Відповідно до пункту 2.17 Постанови Пленуму ВГСУ № 6 від 17 травня 2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у вирішенні спорів, пов'язаних з поновленням (пролонгацією) договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, судам слід враховувати положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності з 12 березня 2011 року). Частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою і за відсутності протягом місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі.

Відтак господарським судам у вирішенні відповідних спорів необхідно з'ясовувати, зокрема, чи повідомляв орендар орендодавця у встановленому порядку про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк та чи заперечував орендодавець у строк, визначений законом, проти поновлення договору.

Дослідивши Договір, колегія суду констатує, що державну реєстрацію Договору проведено 19 грудня 2007 року у Вінницькій регіональній філії центру ДЗК за № 040786600465, а відтак з врахуванням положення пункту 8 Договору, дія Договору закінчується 19 грудня 2011 року, даний факт не заперечується й самим Позивачем (а.с. 215).

Водночас, Позивач, обґрунтовуючи підставність своїх позовних вимог, посилається на Додаток до Договору від 30 грудня 2009 року, котрим було продовжено термін дії Договору на 5 років (тобто виходячи з чого, Позивач зазначає, що даний Договір повинен був діяти до 30 грудня 2014 року).

Позивач, зазначає, що користування даною земельною ділянкою до кінця 2013 року, сплата орендної плати, засвідчує факт згоди Третьої особи 1 щодо погодження та продовження дії Договору, у відповідності до укладеного між Позивачем та Третьою особою 1 Додатком до Договору від 30 грудня 2009 року та подальше укладання Додатку від 31 січня 2011 року щодо зміни пункту 9 Договору (орендна плата) та Додатку від 20 січня 2012 року (а.с. 31-32). Дані Додатки Позивач розцінює як продовження та існування договірних зобов'язань щодо оренди земельної ділянки, згідно основного Договору.

В підтвердження своїх вимог, щодо намагання укладення Договору з Відповідачем, Позивач долучив до матеріалів справи наступні письмові документи, а саме: лист від 22 січня 2014 року за № 01-21/229 щодо звернення до Третьої особи 1 з запитом відносно користування даною земельною ділянкою, з котрого вбачається, що Третя особа 1 зазначила, що питання передачі земель сільськогосподарського призначення державної форми власності для всіх потреб необхідно звертатись до Головного управління Держземагенства у Вінницькій області (а.с. 34); заява Позивача від 23 січня 2014 року, адресована Відповідачу, щодо реєстрації Додатка до Договору від 30 грудня 2014 року (а.с. 35); листи Відповідача від 11 лютого 2014 року та 17 березня 2014, в котрих Відповідач зауважує, що у зв'язку з недотриманням вимог чинного законодавства при оформленні Договору, Відповідач відмовляє у задоволення клопотання Позивача.

Дослідивши Договір та Додаток до Договору від 30 грудня 2009 року в контексті твердження Позивача щодо продовження терміну дії Договору на 5 років (до 30 грудня 2014 року), колегія суду зазначає наступне.

Досліджуючи Додаток до Договору від 30 грудня 2009 року колегія суду звертає увагу, що останнім реченням в Додатку зазначено, що дана угода підлягає реєстрації у Липовецькому відділенні Вінницької філії ДП Центр ДЗК.

Водночас, будь-яких відміток щодо проведення такої реєстрації даний Додаток не містить.

З огляду на норми статтей 18, 25 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинною на винесення додатку до Договору) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 210 Цивільного кодексу України визначено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

З врахуванням аналізу норм діючого законодавства, корті регулюють державну реєстрацію договорів та Додатку до Договору від 30 грудня 2009 року, колегія суду констатує, що вразі відсутності державної реєстрації або нотаріального посвідчення договорів за наявності обов'язковості таких дій, договір в будь-якому випадку слід вважати неукладеним.

Що ж стосується посилань Позивача на той факт, що як згоду Третьої особи 1 на продовження Договору, слід розцінювати укладення та підписання Третьою особою 1 Додатку до Договору, то колегія суду зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2.17 Постанови Пленуму ВГСУ № 6 від 17 травня 2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", судам слід враховувати, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на дату, з якої виникло переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки. При цьому, якщо відповідні правовідносини виникли між сторонами до внесення змін Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (набрав чинності з 12 березня 2011) до статті 33 Закону України "Про оренду землі", судам слід брати до уваги, що попередня редакція зазначеної статті Закону України "Про оренду землі" не передбачала автоматичного поновлення договорів оренди землі. Реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності пов'язувалася з наявністю відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

З огляду на що, колегія суду констатує факт того, що в матеріалах справи відсутня як письмове звернення (як-то в грудні 2011 року - строк закінчення Договору чи грудні 2009 року - дата підписання Додатка) Позивача до Третьої особи № 1 щодо продовження Договору так і саме рішення сесії Третьої особи 1 щодо погодження на продовження Договору та укладення Додаткової угоди.

Окрім того, колегія суду зазначає, що з метою дотримання принципів статті 43 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає питання щодо продовження Договору в контексті укладеного Додатку до Договору від 30 грудня 2009 року в площинні продовження дії Договору строком на 5 років, з огляну на що зазначає наступне.

Навіть, якщо і зважити умовно на те, що сторони дійшли згоди та підписали даний Додаток, то враховуючи факт не проведення його державної реєстрації та не дотримання процедури укладання самого ж Додатку (відсутність заяви, рішення, акту приймання-передачі) з огляду на обов'язковість такого письмового повідомлення Третьої особи 1 про намір продовження дії Договору (не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії Договору), та вимогу що закріплена в пункті 8 Договору - колегія суду констатує, що все вищеописане засвідчує факт не укладення Додатку та порушення порядку продовження дії Договору та процедури її документального оформлення, відповідно до чинного законодавства України. Все вищезазначене повністю нівелює твердження Позивача щодо дійсності даного Додатку.

З огляду на усе вищеописане, колегія суду критично відносить до посилань Позивача щодо того, що в разі відсутності заперечень з боку Третьої особи 1 щодо продовження дії Договору, він вважається продовженим на тих самих умовах, оскільки зазначаючи дане, Позивач залишив поза увагою Додаток до Договору від 30 грудня 2009 року, котрим він також обґрунтовує свої позовні вимоги (адже Позивач зазначає даний Додаток як згоду Третьої особи 1), не зважаючи на встановлені вище у даній судовій постанові факти не укладення даного Додатку.

В зв'язку з чим, колегія суду оцінюючи твердження Позивача (в силу частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі"), що користування земельною ділянкою до кінця 2013 року та наявність Додатку свідчить про автоматичне поновлення договору оренди землі, відхиляє їх як безпідставні та надумані, оскільки вказаною нормою встановлено, що договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі.

При цьому, суд наголошує на тому факті, що Договір укладений строком на 4 роки, а Додатком передбачено продовження строку дії на 5 років, що само по собі свідчить, про зміну такої істотної умови договору оренди, як строк його дії.

Що ж до доводів Позивача про фактичне користування земельною ділянкою після закінчення Договору та сплати упродовж усього часу орендної плати, то колегія суду вважає за необхідне відмітити, що Позивач зобов'язаний сплачувати орендну плату за весь час користування земельною ділянкою, аж до моменту її повернення. Тобто, сплата орендної плати є обов'язком Позивача, а не правом.

На підставі вищевикладеного, колегія суду приходить до висновку, що позовні вимоги щодо визнання Договору поновленим є необґрунтованим та безпідставними, а відтак, відмовляє Позивачу в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Що стосується зобов'язання Відповідача укласти з Позивачем додаткову угоду до Договору, то колегія суду зазначає наступне.

6 вересня 2012 року прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" № 5245-VI, яким внесені зміни, зокрема, до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України, відповідно до яких, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом 1 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону передбачено набрання ним чинності з 1 січня 2013 року.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 10 травня 2012 року (№ 258) затверджено Положення про Головне управління Держземагентства в області, яким передбачено, що завданням Головного управління є реалізація повноважень Держземагентcтва України на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, і яке, згідно з пунктом 4.32 Положення, передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.

Згідно з пунктом 12 Положення, у Головному управлінні для погодженого вирішення питань, що належать до його компетенції, обговорення найважливіших напрямів діяльності утворюється колегія. Рішення колегії можуть бути реалізовані шляхом прийняття відповідного наказу Головного управління.

Отже, діючим на момент звернення Позивача до Відповідача з вимогою про укладення додаткової угоди щодо поновлення Договору, законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд констатує факт того, що за відсутності такого рішення неможливо зобов'язати цей орган в судовому порядку укласти такий договір або поновити його, адже таке зобов'язання суперечитиме вимогам законодавства.

Відтак, у зв'язку із втратою преважного права на поновлення Договору, та у зв'язку із фактичним його припиненням за закінченням терміну дії, Позивач може отримати земельну ділянку лише при наявності рішення компетентного органу про надання земельної ділянки у користування, а за відсутності такого рішення, дана позовна вимога задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Колегія суддів вважає, що посилання Позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, документально не підтвердженими, такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а відтак, Позивач, в порушення вимог статтей 32,33 Господарського процесуального кодексу України, не довів тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та заперечень, висвітлених в апеляційній скарзі.

Отже, враховуючи усе вищевказане, колегія апеляційного господарського суду констатує недоведеність Позивачем підставності своїх позовних вимог, а тому відмовляє у позові.

З огляду на усе вищевисвітлене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Вінницької області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Позивача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Позивачем.

Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Селянського (фермерське) господарство "Лоза" - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 04 серпня 2014 року в справі № 902/386/14 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 902/386/14 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.