ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"16" січня 2007 р. | Справа № 30/268-06-8028 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Журавльова О.О.,
суддів Тофана В.М., Михайлова М.В.
при секретарі судового засідання Друзенко К.В.
(розпорядженням першого заступника голови суду Бандури Л.І. від 27.11.2006р. №144 справу передано на розгляд даної судової колегії)
за участю представників сторін
від позивача: Пономаренко І.О. за довіреністю від 03.10.2005р.
від відповідача: не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Компанії „Сісамтранс” у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю
на рішення господарського суду Одеської області від 24 жовтня 2006 року
у справі №30/268-06-8028
за позовом Компанії „Сісамтранс” у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю
до Приватного малого підприємства „Чорноморський центр проектно-конструкторських розробок”
про визнання договору укладеним, -
В С Т А Н О В И В:
Компанія „Сісамтранс” у вигляді ТОВ звернулась до господарського суду Одеської області з позовом, в якому заявила вимоги 1) зобов’язати ПМП „Чорноморський центр проектно-конструкторських розробок” укласти в редакції позивача договір спільного користування займаних приміщень, які розташовані за адресою: м. Одеса, Польський узвіз,6 на третьому поверсі; 2) визнати укладеним в редакції позивача договір спільного користування займаних приміщень, які розташовані за адресою: м. Одеса, Польський узвіз,6 на третьому поверсі.
Заявою від 03.10.2006р. за вх.№21494 позивач уточнив позовні вимоги і просив господарський суд Одеської області визнати укладеним в редакції позивача договір спільного користування займаних приміщень, які розташовані за адресою: м. Одеса, Польський узвіз,6 на третьому поверсі.
Рішенням господарського суду Одеської області від 24 жовтня 2006 року у справі №30/268-06-8028 (суддя Рога Н.В.) Компанії „Сісамтранс” у вигляді ТОВ відмовлено у задоволенні позовних вимог, з огляду на їх необґрунтованість.
Позивач із судовим рішенням не згодний, в апеляційній скарзі просить його скасувати і прийняти нове рішення, яким визнати укладеним в редакції позивача договір спільного користування займаних приміщень, які розташовані за адресою: м. Одеса, Польський узвіз,6 на третьому поверсі. При цьому позивач посилається на неповне з’ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.
За доводами скаржника, позивач і відповідач є співкористувачами нежитлових приміщень, які розташовані та третьому поверсі, Польський узвіз,6 місто Одеса, та разом займають такі приміщення третього поверху: коридор, санітарні вузли, приміщення для розташування опалювального обладнання, місце для розташування електричного блоку. Згідно договорів купівлі-продажу №15 від 06.02.2004р., №389 від 11.03.1998р., №2273 від 21.12.2000р., №145 від 13.09.2001р. відповідач приватизував приміщення загальною площею 205,69 кв.м. Відповідно до законодавства про приватизацію державного майна, відповідач зобов’язаний закріпити за співкористувачами займаних ними приміщень на праві повного господарського відання, оперативного управління або на договірних засадах до моменту приватизації. Оскільки відповідач цього не зробив, то 31.10.2005р. на адресу відповідача надісланий договір про спільне користування займаними приміщеннями №2005-10/7 у трьох примірниках. Відповіді не отримано. Укладання договору спільного користування займаних співкористувачами приміщень є обов’язковим, про що існує пряма вказівка закону, зокрема, ч.2 п.7 ст.5 Закону України „Про приватизацію державного майна”, п.4 ст.2 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію), ч.2 ст.25 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”.
Також 19.12.2006р. за вх.№3466-Д1 апеляційний господарський суд одержав клопотання позивача про ознайомлення з матеріалами справи та зняття копій документів. Але з дня надходження цього клопотання і до судового засідання 16.01.2007р. позивач не використав надане йому право знайомитися з матеріалами справи та роботи з них витяги.
Відповідач у судове засідання не з’явився, відзив на апеляційну скаргу та витребувані апеляційним господарським судом документи не надав, але про час і місце судового засідання повідомлений належним чином, тому апеляційна скарга розглянута за його відсутністю.
Відповідно до ст.85 ГПК України, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представника позивача, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, з огляду на таке:
Вимогами ч.3 ст.179 Господарського кодексу України встановлено, що укладання господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язком для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Як свідчить зміст позовної заяви, доповнень до позовної заяви, а також зміст заяви про уточнення позовних вимог, позивач вважає, що обов’язок укладення між позивачем і відповідачем договору про спільне користування займаних приміщень передбачений положеннями ч.2 п.7 ст.5 Закону України „Про приватизацію державного майна”, п.4 ст.2 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію), ч.2 ст.25 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”.
Відповідно до п.7 ч.2 ст.5 Закону України „Про приватизацію державного майна”, ч.4 ст.2 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію), якщо в нежилих приміщеннях будинку, що є державною власністю, розміщується два чи більше державних або заснованих на оренді державного майна підприємств, то в разі прийняття рішення про приватизацію одного чи кількох з них займані ними приміщення, за відсутності заборони на приватизацію цього будинку, приватизуються разом з іншим майном підприємства після закріплення за названими співкористувачами займаних ними приміщень на праві повного господарського відання, оперативного управління або на договірних засадах.
Отже, наведені законодавчі норми підлягають застосуванню у випадку наявності рішення про приватизацію одного чи кількох державних або заснованих на оренді державного майна підприємств, які розміщуються в нежилих приміщеннях будинку, що є державною (або комунальною, так як дія означених Законів розповсюджується і на комунальну власність) власністю, за відсутності заборони на приватизацію цього будинку.
Відповідно до ч.1 ст.115 Господарського кодексу України, орендним підприємством визнається підприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності. Відповідно до ч.1 ст.63 Господарського кодексу України, державним є підприємство, що діє на основі державної власності.
Але, як правильно встановлено судом першої інстанції і підтверджується матеріалами справи, ані позивач - Компанія „Сісамтранс” у вигляді ТОВ, ані відповідач у справі - Приватне мале підприємство „Чорноморський центр проектно-конструкторських розробок” не являються державним або заснованим на оренді державного майна підприємством.
Посилання представника позивача у судовому засіданні на те, що позивач - Компанія „Сісамтранс” у вигляді ТОВ є підприємством, що засноване на оренді державного майна не заслуговують на увагу, оскільки суперечать наявному у матеріалах справи Статуту позивача, а також положенням ст.115 Господарського кодексу України. За таких підстав апеляційний господарський суд не приймає до уваги надану представником відповідача у судовому засіданні довідку директора Компанії „Сісамтранс” у вигляді ТОВ від 16.01.2007р. №16-01-07, згідно з якою, Компанія „Сісамтранс” у вигляді ТОВ є підприємством, що засноване на оренді державного майна.
Посилання позивача на положення ч.2 ст.25 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” як на підставу необхідності укладання між сторонами договору про спільне користування займаних приміщень також є недоцільними, оскільки згідно до вимог цієї статті угода про спільне користування між новим власником приватизованих орендованих приміщень та іншими співкористувачами має укладатися щодо спільного користування всім будинком і прибудинковою територією та між усіма власниками та співкористувачами, а не лише між власником і співкористувачем приміщень третього поверху.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає, що позовні вимоги Компанії „Сісамтранс” у вигляді ТОВ суперечать положенням діючого законодавства України, зокрема ч.3 ст.179 Господарського кодексу України, а тому висновок суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог позивача є правомірним.
Звідси апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, а отже і скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.99,101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Одеської області від 24 жовтня 2006 року у справі №30/268-06-8028 залишити без змін, а апеляційну скаргу Компанії „Сісамтранс” у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю –без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя | О.О. Журавльов |
Судді | В.М. Тофан |
М.В. Михайлов |