У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
14.09.06 Справа №12/217-10/128/06
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Коробка Н.Д. судді Коробка Н.Д. , Юхименко О.В. , Яценко О.М.
при секретарі Шерник О.В.
за участю представників:
позивача – Фурсова О.О., довіреність № 09-18/988 від 27.12.2005р. юрисконсульт;
відповідача – не з’явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 12/217-10/128/06 та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізького міжрегіонального виробничо-комерційного підприємства «Унікон», м.Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області від 01.06.2006р. у справі № 12/217-10/128/06
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь», м.Маріуполь Донецька область
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізького міжрегіонального виробничо-комерційного підприємства «Унікон», м.Запоріжжя
про стягнення суми
Встановив:
У червня місяці 2005року ВАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь» звернулося в господарський суд Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізького міжрегіонального виробничо-комерційного підприємства «Унікон» про стягнення з останнього 5723грн.48коп. – збитків від недостачі товару на підставі договору поставки № 15350 від 20.01.2003р. з урахуванням додаткової угоди № 1 від 26.06.2003р.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням господарського суду Запорізької області (суддя Алейнікова Т.Г.) від 01.06.2006р. у справі № 12/217-10/128/06 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ Запорізького міжрегіонального виробничо-комерційного підприємства «Унікон» на користь ВАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь» 5 723грн. 48 коп. заборгованості. Судові витрати покладено на відповідача.
Рішення суду мотивовано тим, що недостача вантажу виявлена у зв’язку з тим, що вантажовідправником було невірно визначена вага тари вагонів. Відповідач не переважував вагони, а вказував вагу з бруса вагону. Оскільки відповідач отримав гроші за всю кількість вантажу, а фактично поставив вантаж на 2 260кг. менше, що складає суму 5 723,48грн., то вказану вартість нестачі має повернути позивачу.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній скарзі ТОВ Запорізьке міжрегіональне виробничо – комерційне підприємство “Унікон”, просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 01.06.2006р. по справі № 12/217-10/128/06 у зв’язку з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних вимог.
Відзиву на апеляційну скаргу позивач суду не надав.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 07 липня 2006р. у справі № 12/217-10/128/06 апеляційна скарга відповідача прийнята та призначена до розгляду на 10.08.2006р.
У судовому засіданні, яке відбулося 10.08.2006р. колегією суддів було оголошено перерву на 14.09.2006р.
Склад колегії суддів змінювався. Розпорядженням заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2575 від 13.09.2006р. справу призначено до розгляду у складі колегії – головуючого судді Коробка Н.Д. (доповідач), суддів Юхименко О.В, Яценко О.М.
У зв’язку із зміною колегії суддів розгляд апеляційної скарги здійснювався спочатку.
У судове засідання, яке відбулося 14.09.2006р. представник відповідача не з’явився, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
Апеляційна скарга відповідно до вимог ст. 75 ГПК України розглядається за наявними матеріалами у справі.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи і апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
Суть спору: 20.01.2003року між ТОВ «Запорізьке міжрегіональне виробничо-комерційне підприємство «Унікон» та ВАТ “Металургійний комбінат «Азовсталь» було укладено договір поставки № 15350 та додаткову угоду № 1 до нього від 26.06.2003р., за умовами якого Постачальник (відповідач по справі) зобов’язався поставити, а Покупець (позивач по справі) прийняти та оплатити продукцію (п.1.1 договору).
Пунктом 2.1 договору передбачено, що кількість та номенклатура продукції зазначаються у специфікаціях до договору, які є невід’ємною частиною договору з моменту її підписання. Специфікацією № 6 від 23.06.2003р. до договору № 15350 сторони узгодили поставку у червні – грудні 2003р. феросиліцію марки ФС 45 у кількості 1400,00 вартістю 3494400грн. з урахуванням ПДВ.
Строк дії договору, відповідно до п.12.2 встановлено, з моменту підписання і до 31.12.2003р.
Сторони п.4.1 договору (в редакції додаткової угоди №1) визначили, що продукція поставляється залізничним транспортом на умовах FCA ст.Запоріжжя-2 з наступною доставкою залізничним транспортом та охороною вантажу в дорозі за рахунок Покупця до станції Сартана Донецької області.
Пунктом 7.2 договору передбачено, що прийом продукції за кількістю здійснюється у відповідності до Інструкції про порядок прийому продукції виробничо – технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу СРСР від 15.06.1965р. № П-6.
Оплата продукції здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, зазначений у договорі (п.6.2.)
26.06.2003р. та 30.07.2003р. на підставі договору поставки № 15350 на станцію Сартана Донецької області відповідач поставив на адресу позивача вагони з обумовленою у специфікації № 6 продукцією, а саме: вагони №№ 64065261, 65893786, що прибули на станцію призначення 30.06.2003р. та вагони №№ 6402557, 64742703, 65187171, що прибули до станції призначення 12.07.2003р., про що свідчить штамп залізниці у графі оформлення видачі вантажу.
Рахунки № 18 від 26.06.2003р. та № 21 від 09.07.2003р., які виставлені Постачальником за поставлену продукцію сплачені позивачем.
Прийом продукції здійснювався позивачем згідно п.7.2 договору відповідно до Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю № П-6. Після переважування вагонів на стаціонарних залізничних вагах шляхом зважування з розчепленням та повною зупинкою було виявлено невідповідність маси брутто, зазначеної у залізничних накладних масі брутто, що була виявлена при переважуванні позивачем вагонів. У зв’язку з чим, позивачем були складені акти № 382 від 30.06.2003р. та № 408 від 13.07.2003р. Недостача за цими актами, як вказує позивач склала 2260кг. продукції на суму 5723,48грн.
04.09.2003р. позивач направив відповідачу претензію № 09-20/03/93 про сплату суми недостачі. Відповідач зазначену суму у претензії від 04.09.2003р. не сплатив, у зв’язку з чим позивач звернувся з позовною заявою до господарського суду Запорізької області про стягнення з відповідача 5723,48грн. збитків від недостачі. Стягнення з відповідача господарським судом зазначеної суми з підстав зазначених вище, стало предметом спору у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Правовідносини сторін врегульовані договором поставки №15350 від 20.01.2003р. З аналізу тексту даного договору вбачається, що за своєю правовою природою він є договором поставки, в зв’язку з цим правовідносини, які з нього випливають, повинні регулюватися главою 23 ЦК УРСР.
На час укладення спірного договору поставки, виконання зобов’язань по ньому діяли норми Цивільного кодексу Української РСР в редакції 1963р.
Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003р., Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки правовідносини сторін за договором поставки №15350 від 20.01.2003р. виникли до 01.01.2004р., але продовжують існувати і після набрання чинності Цивільним кодексом України (з 01.01.2004р), до спірних відносин слід застосовувати положення Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. та норми Господарського кодексу України, відповідно до п.4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України.
Відповідно до ст.245 ЦК УРСР, ст. 712 ЦК України за договором поставки організація-постачальник зобов'язується передати у визначені строки організації-покупцеві певну продукцію, а організація-покупець зобов'язується прийняти продукцію та оплатити її вартість за встановленими цінами.
Згідно ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні приписи містяться у ст.ст.525, 526 ЦК України.
Відповідно до пункту 1.1 договору, відповідач зобов’язується поставити, а позивач прийняти та оплатити продукцію.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно залізничних накладних №№ 45407158, 45407157, 45407166, 45407168, 45407156 відповідач поставив позивачу продукцію (феросіліций ФС-45), яка була оплачена останнім відповідно до виставлених рахунків № 18 від 26.06.2003р., № 21 від 09.07.2003р., що підтверджується довідками позивача (т.1 а.с. 33-34).
У пункті 4.1 договору з урахуванням додаткової угоди № 1 до договору зазначено, що продукція постачається залізничним транспортом, на умовах FCA ст.Запоріжжя-2 з наступною доставкою залізничним транспортом та охороною вантажу в дорозі за рахунок Покупця до станції Сартана Донецької області.
На виконання п.4.1. договору з урахуванням додаткової угоди № 1 до нього, вантаж прибув під охороною на ст. «Сортировочная» Донецької залізниці у вагонах, які завантажені за рахунок відправника на відкритому рухомому складі та був виданий транспортною установою у порядку ст.52 Статуту залізниць України без перевірки кількості вантажу.
Пунктом 7.2. договору визначено, що прийом продукції за кількістю здійснюється відповідно до Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення то товарів народного споживання за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу СРСР № П-6 від 15.06.1965р.
Прийняття продукції за кількістю позивач здійснював відповідно до Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення то товарів народного споживання за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу СРСР № П-6 від 15.06.1965р. Відповідно до вищезазначеного пункту Інструкції П-6, прийомка продукції, яка поступила у справній тарі здійснюється на складі кінцевого отримувача.
Як свідчать матеріали справи, на виконання договірних зобов’язань вантаж був відвантажений позивачу на ст.Сартана, а приймання продукції по кількості здійснювалася саме на складі кінцевого отримувача тобто позивача – ст. «Сортировочная». Таким чином колегія суддів зазначає, що позивач не порушив вимоги Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення то товарів народного споживання за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу СРСР № П-6 від 15.06.1965р., а саме правила приймання продукції. Крім того, під час здійснення транспортування продукції від ст. Сартана до ст. «Сортировочная» вантаж перебував під охороною, про що свідчать підписи представників сторін, які відображені в актах прийомки продукції по кількості. Після зважування вагонів на стаціонарних залізничних вагах типу СВ 150000-В, позивачем було виявлено недостачу маси брутто, вказаної у залізничних накладних. На підтвердження недостачі позивачем було складено акти комісійного зважування вантажу від 26.06.2003р. та 13.07.2003р., а також акти про прийомку продукції по кількості № 382 від 30.06.2006р. та № 408 від 13.07.2003р.
Умовами договору не передбачено обов’язковий виклик представника вантажовідправника у разі виявлення недостачі, тому відповідно до п.7.2 договору та п.18 Інструкції П-6, наступне приймання вантажу і складання актів здійснювалось за участю представника громадськості підприємства – отримувача.
Відповідно до п.21 Інструкції П-6 представнику, виділеному для участі в прийомки продукції по кількості, надається належним чином оформлене та засвідчене печаткою підприємства разове посвідчення за підписом керівника підприємства. Для здійснення прийомки продукції у вихідні або святкові дні посвідчення може бути видано в останній передвихідний день або передсвятковий день без зазначення конкретної партії продукції.
На виконання п.21 Інструкції П-6 позивачем було видано гр.Крамаренко І.В. – посвідчення № 382 від 27.06.2003р., гр.Дорошок С.Х., посвідчення № 408 від 11.07.2003р. для приймання вантажу відповідно до умов договору.
На підставі вищенаведеного, судова колегія зазначає, що посвідчення, які були видані позивачем в особі комерційного директора Камардіним Н.А., який уповноважений на видання останніх довіреністю № 09-18/511 від 29.12.2002р. на право брати участь в прийомки продукції по кількості та акти прийомки продукції по кількості № 382 від 30.06.2006р. та № 408 від 13.07.2003р. оформлені позивачем відповідно з вимогами Інструкції П-6.
Як зазначалося вище, за фактом недостачі були складені акти прийомки продукції по кількості № 382 від 30.06.2006р. та № 408 від 13.07.2003р.
Відповідно до п.14 Інструкції П-6 у разі неможливості переважування продукції без тари, визначення ваги нетто здійснюється шляхом перевірки ваги брутто на момент отримання продукції та ваги тари після звільнення її від продукції. Результати перевірки оформляються актами.
Під час прийомки продукції подальше її приймання було зупинено для розвантаження вагонів та переважування порожніх вагонів і складення актів щодо ваги тари у відповідності з п.14 Інструкції П-6. Фактична тара вагонів відповідно до актів ваги тари № 382/1, № 382/2, № 382/3 від 30.06.2003р., № 408/1, № 408/2 від 13.07.2003р. виявилась більше ваги тари, яка зазначена в залізничних накладних.
Недостача при приймані продукції відповідно до наданого розрахунку склала 2260кг., на суму 5723,48грн. Переважування вагонів з поставленою продукцією була здійснена на справних вагонних вагах типу СВ 150000-В, максимальна похибка яких 0,15%, а переважування тари здійснювалась на вагах типу ВВ-100 з похибкою 0,1 %. Відповідно до Рекомендацій Держстандарту МІ 1953-88, п.2.1.1 встановлено, що при переважуванні вантажу на вагах, які мають різні похибки або на не тарированих вагах при визначенні максимальної похибки ваги нетто вантажу застосовується похибка 0,2%. У зв’язку з чим, при розрахунку недостачі позивачем була застосовано максимальна похибка 0,2%.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків. (ст.611 ЦК України).
Матеріалами справи встановлено, що позивач повністю розрахувався за поставлену продукцію, тоді як відповідач в свою чергу порушив умови договору та ст.526 ЦК України, а саме поставив продукцію не в повному обсязі - з недостачею.
Згідно до ч.1 ст. 623 ЦК України та ст.224 ГК України передбачено, що боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства. (ч.1 ст.225 ГК України).
Таким чином, колегія суддів зазначає, що позивачу спричинені збитки у вигляді вартості втраченого майна, а саме грошових коштів, які перераховані позивачем за не поставлену продукцію у кількості 2260 кг. на суму 5723,48грн. Факт спричинення збитків позивачу підтверджується актами прийомки продукції по кількості № 382 від 30.06.2006р. та № 408 від 13.07.2003р.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки вина відповідача у недостачі продукції, на яку посилається позивач доведена останнім.
Доводи заявника апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним.
Зазначені обставини досліджені судом першої інстанції на підставі наданих в судове засідання сторонами доказів. Порушення або неправильного застосування норм матеріального і процесуального права не вбачається, підстави для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду відсутні.
Судові витрати по апеляційній скарзі, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід віднести на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд –
Постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізького міжрегіонального виробничо-комерційного підприємства «Унікон», м.Запоріжжя залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 01.06.2006р. у справі № 12/217-10/128/06 – без змін.
Головуючий суддя Коробка Н.Д.
судді Коробка Н.Д.
Юхименко О.В. Яценко О.М.