У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
12.10.06 Справа №27/481-7/163/06
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Коробка Н.Д. судді Коробка Н.Д. , Юхименко О.В. , Яценко О.М.
при секретарі Акімова Т.М.
за участю представників:
позивача – Вишняков Д.О., довіреність № 449 від 29.08.2006р.;
відповідача – Чиркова Ю.О., довіреність № КД – 1275 від 11.05.2006р.;
третьої особи 1 – Юнаш А.Б., довіреність № 2359 від 18.10.2005р.;
третьої особи 2 – не з’явився;
третьої особи 3 – Липка С.О., довіреність б/н від 30.04.2006р.; начальник юридичного департаменту;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 27/481-7/163/06 та апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Інкомстрах» в особі Запорізької філії Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Інкомстрах», м.Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області від 08.08.2006року у справі № 27/481-7/163/06
за позовом Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Інкомстрах» в особі Запорізької філії Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Інкомстрах», м.Запоріжжя
до Приватного підприємця Лавренюка Олександра Андрійовича, м.Запоріжжя
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – 1.Акціонерний комерційний банк «Райффайзенбанк Україна» в особі Запорізької філії АКБ «Райффайзеннбанк Україна», м.Запоріжжя
2.Запорізька торгово – промислова палата, м.Запоріжжя
3.Товариство з обмеженою відповідальністю «Фьюче ЛТД», м.Запоріжжя
про стягнення суми
Встановив:
У жовтні місяці 2005року ЗАТ «Страхова компанія «Інкомстрах» в особі Запорізької філії Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Інкомстрах», м.Запоріжжя звернулось в господарський суд Запорізької області з позовною заявою до Приватного підприємця Лавренюк Олександра Андрійовича, м. Запоріжжя про стягнення з останнього 20193грн.12коп. – шкоди, завданої пошкодженням меблів внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 27.11.2004р.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 08.08.2006р. у справі № 27/481-7/163/06 (суддя Кутіщева Н.С.) у задоволені позовних вимог відмолено.
Рішення суду мотивовано статтею 909 ЦК України, загальними підставами для накладення відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду джерелом підвищеної безпеки, є: настання шкоди, противоправна поведінка особи, яка заподіяла шкоду, причинний зв’язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди. Не вважається володільцем і не несе відповідальності за шкоду перед позивачем водій, який управляв автомобілем. Юридичним володільцем автомобіля на час аварії був відповідач, оскільки володів автомобілем правомірно, факту протиправної поведінки не встановлено. Будь-які документи, що підтверджують передачу вантажу перевізникові відсутні. Також, суд зазначив, що позивачем не надано належних доказів у підтвердження його посилань, що відповідач був перевізником вантажу для Запорізької філії АКБ «Райффайзенбанк Україна».
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній скарзі позивач просить рішення господарського суду Запорізької області від 08.08.2006р. у справі № 27/481-7/163/06 скасувати, у зв’язку з неповним з’ясуванням обставин, які мають суттєве значення та порушенням норм матеріального права та винести нове рішення, яким позовну заяву задовольнити у повному обсязі, свої доводи позивач мотивує наступним:
- висновок суду обґрунтований ст.ст. 909, 910 ЦК України, але ці статті ЦК України не регламентують довгострокові договори перевезення, що має місце в даному випадку, тому посилання суду першої інстанції та відповідача є такими, що суперечить діючим нормам матеріального права України;
- відповідно до п.4.1 договору строк дії його встановлюється з 21.05.2004р. по 31.12.2004р., таким чином, договір є довгостроковим. Довгострокові договори перевезення регламентуються ст. 914 ЦК України, в якій ч.2 визначено, що у довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюється обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення. Договором не передбачений обов’язок банка видавати товарно – транспортну накладну;
- суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні зазначає, що у копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу відповідача в п. «Е» зазначено: «автобус пасажирський». Приватному підприємцю Лавренюку О.А. видана ліцензія серії АА № 082322 про надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів автомобільним транспортом, посилання суду першої інстанції та відповідача на те, що він не мав права здійснювати міжміські перевезення є необґрунтованим, оскільки, згідно п.п. 5.1.2 договору передбачені міжміські перевезення, таким чином, відповідач прийняв на себе обов’язок міжміських перевезень;
- Господарський суд Запорізької області у оскаржуваному рішенні зазначає, що в акті передачі – приймання виконаних робіт, що був підписаний ПП Лавренюк О.А. та ЗФ АКБ «Райффайзенбанк Україна» 30.11.2004р., тобто даний акт підписаний через три дні після дорожньо – транспортної пригоди. Цей акт свідчить, що виконавець надав, а Замовник прийняв обсяг робіт;
- згідно розділу 1 наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363 «про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за № 128/2568 товаро – транспортна накладна – це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно – матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Рішенням суду першої інстанції встановлено, що вантаж був таким, що супроводжувався представником банку (цей факт підтверджується актом приймання – передачі обладнання від 27.11.2004р. від Оболонського відділення «Райффайзенбанк Україна»;
Таким чином, заявник апеляційної скарги вважає, що рішення господарського суду Запорізької області є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та таким , що прийняте з порушенням ст.ст.909, 914, 917, 993, 1187, 1191 ЦК України, ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ст. 27 Закону України «Про страхування».
Судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника Запорізької Торгово – промислової палати за наявними матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України. Останній про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що рішення господарського суду Запорізької області від 08.08.2006р. є закони та обґрунтованим, а доводи заявника апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке: згідно протоколу дорожньо – транспортної пригоди від 27.11.2004р. зазначено, що в автомобілі знаходились стіл, дві тумбочки дерев’яні, у протоколі дорожньо-транспортної пригоди відсутня будь-яка інформація про пошкодження їх. Висновок експерту на який посилається позивач не можна розцінювати, як доказ у справі, оскільки у протоколі дорожньо – транспортної пригоди від 27.11.2004р. зазначено стіл, дві тумбочки дерев’яні, а у висновку експертизи відсутнє посилання на меблі. Таким чином не доведено, що саме ті меблі, які перевозилися відповідачем були направлені на експертизу. У договорі добровільного страхування № 1362/ЗП-005/04 застраховано «касова стійка та сейф банківський». Відповідач зазначає, що на нього не може бути покладено обов’язок відшкодування шкоди, оскільки він не є її заподіювачем та відсутня наявність його вини. Відповідач вважає, що висновок експерту не є доказом у справі, тому що не встановлено причинний зв'язок між збитками у зв’язку із пошкодженням меблів та діями відповідача при перевезенні працівників банку, не встановлена вина відповідача. Відсутність причинного зв’язку тягне звільнення особи від обов’язку відшкодувати шкоду. Крім того, відповідач зазначає, що моментом виникнення зобов’язання щодо перевезення вантажу згідно зі ст.917 ЦК України час прийняття відповідною особою – перевізником вантажу до перевезення разом з передбаченим законом документом. Саме з цього моменту перевізник несе відповідальність за своїми зобов’язаннями. Незалежно від умов оплати за роботу автомобіля оформлення вантажів здійснюється товарно – транспортними накладними. У матеріалах справи відсутня товарно – транспортно накладна з підписом водія Нікішкіна про прийняття для перевезення вантажу з зазначенням найменування багажу, його кількості, ціни (вартості), передачі вантажу в певну дату Запорізької філії АКБ «Райффайзенбанк Україна».Зазначені обставини свідчать про те, що водій особисто не прийняв для перевезення вантаж, який знаходився у автомобілі з персоналом банку, а тому не може відповідач нести відповідальність за вантаж за його якісний стан. Оскільки водієм відповідача не було прийнято вантаж до перевезення, останній не несе відповідальність за нього. У зв’язку з викладеним, відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції винесено з урахуванням усіх обставин справи та просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення від 08.08.2006р. без змін. Представник відповідача у судовому засіданні підтримує доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Як вбачається з матеріалів справи ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.11.2005р. /а.с.48 т.1/ до участі у справі, на підставі ст.27 ГПК України, залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Акціонерний комерційний банк «Райффайзенбанк Україна» в особі Запорізької філії АКБ «Райффайзенбанк Україна», м. Запоріжжя.
У зв’язку з клопотанням позивача, ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.05.2006р. було залучено до участі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Запорізьку торгово – промислову палату, м.Запоріжжя та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фьюче ЛТД», м.Запоріжжя (а.с.68-69 т.2).
У письмових поясненнях АКБ «Райффайзенбанк Україна» в особі філії «Райффайзенбанк Україна» в м.Запоріжжя зазначає, що відповідно до акту прийому – передачі від 27.11.2004р. керуючий справами Крижановський В.І. отримав багаж, а саме касову стійку на 2 робочих місця для перевезення, яку було завантажено у автомобіль Виконавця. Доказом перевезення Виконавцем багажу Замовника також є Протокол огляду місця дорожньо – транспортної пригоди, яка відбулася від 27.11.2004р. 29 листопада 2004р. філією «Райффайзенбанк Україна» в м.Запоріжжя до СК «Інкомстрах» подано заяву про здійснення страхової виплати. Страхова виплата у розмірі 20193,12 грн. була здійснена позивачем відповідно до страхового акту № 1362/ЗП від 28.02.2005р., що підтверджується платіжним дорученням № 1118 від 05.03.2005р. та платіжним дорученням № 405 від 30.03.2005р.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 05.09.2006р., апеляційна скарга прийнята та призначена до розгляду на 12.10.2006р.
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду №2855 від 11.10.2006р. справу призначено до розгляду у складі колегії суддів: головуючого судді – Коробка Н.Д. /доповідач/, суддів Юхименко О.В., Яценко О.М., даною колегією прийнято постанову.
За клопотанням представника позивача та відповідача, третьої особи 1 та 3 судовий процес вівся без застосування засобів технічного забезпечення та за згодою останніх у засіданні суду 12.10.2006р. була оголошена тільки вступна та резолютивна частини постанови.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи і апеляційної скарги, взявши до уваги доводи представників сторін, колегія суддів встановила наступне.
25 листопада 2004року було укладено договір добровільного страхування вантажів та договір від 21.05.2004р. про надання транспортних послуг, який був укладений між АКБ «Райффайзенбанк Україна» в особі Запорізької філії АКБ «Райффайзенбанк Україна» в м.Запоріжжя та Приватним підприємцем Лавренюк О.А.
27 листопада 2004р. на 257 кілометрі траси Київ – Харків внаслідок дорожньо – транспортної пригоди за участю автомобіля відповідача, що перевозив багаж банку відбулася дорожньо – транспортна пригода, внаслідок якої касову стійку було зруйновано. Дорожньо – транспортна пригода сталася, внаслідок порушення водієм відповідача пункту 12.1 правил дорожнього руху України, про що свідчить довідка Лубенської дорожньо-патрульної служби Управління внутрішніх справ України в Полтавській області № 12375 від 27.11.2004р. та довідкою № 12863 від 01.12.2004р.
Посилаючись на статтю 1187 ЦК України, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача шкоди у сумі 20193грн.12коп. Вищенаведені обставини стали предметом спору у суді першої інстанції.
Відповідно до ст.99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до спірних відносин слід застосовувати норми Цивільного кодексу України.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на договір добровільного страхування вантажів від 25.11.2004р. та договір від 21.05.2004р.про надання транспортних послуг, який був укладений АКБ "Райффайзенбанк Україна" в особі філії та ПП Лавренюк О.А.
Згідно ч.1 ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється по договору перевезення.
Згідно ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити доручений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (отримувачем), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладання договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної.
Матеріалами справи встановлено, що надані сторонами екземпляри договору від 21.05.2004р. суду першої інстанції, колегією суддів, як належні докази, прийматись не можуть, оскільки мають різну редакцію. Крім того, згідно постанови про відмову в порушенні кримінальної справи №2006-03-31 від 31.03.2006р., що була винесена за результатами перевірки по ухвалі господарського суду від 01.02.2006р. № 27/481, в порушенні кримінальної справи по ст. 358 КК України було відмовлено, у зв'язку з тим, що в слідчі органи Орджонікідзевського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області були відсутні оригінали, а надані копії договору від 21.05.2004р., по яких неможливо підтвердити чи спростувати факт підробки договору із-за відсутності предмету доказування (постанова долучена до матеріалів справи).
В екземплярі договору, наданого позивачем, п. 2.1 викладено в наступній редакції: "Исполнитель обязуется предоставлять транспортные услуги Заказчику по перевозке персонала Заказчика, багажа, иных грузов в связи с вьполнением персоналом должностных обязанностей, в пределах Украины и г. Запорожье».
Пункт 2.1 договору від 21.05.2004р., екземпляр копії якого наданий відповідачем, має редакцію: «Исполнитель обязуется предоставлять транспортные услуги Заказчику по перевозке персонала Заказчика, в связи с вьполнением персоналом должностных обязанностей, в пределах Украины и г. Запорожье».
Будь - які документи, що підтверджують передачу вантажу перевізникові відсутні. В матеріалах справи є акт приймання - передачі обладнання від 27.11.2004р. від Оболонського відділення АКБ "Райффайзенбанк Україна" управляючому справами ЗФ АКБ "Райффайзенбанк Україна", а не перевізникові (відповідачу).
Пункт 2.2 зазначеного договору в екземплярі, що наданий стороною позивача, має редакцію: «Исполнитель оказывает услуги Заказчику транспортом марки «Мерседес-Бенц», Автобус, Модель 312ОПЕ, 1996 года выпуска, цвет белый, принадлежащего Исполнителю на основании свидетельства о регистрации транспортного средства ЯТС № 47 77 76 от 21 августа 2003г., выданного Запорожским МРЕВ -1 ГАИ».
Редакція даного пункту в екземплярі договору відповідача наступна: «Исполнитель оказывает услуги Заказчику транспортом марки «Мерседес-Бенц», Автобус пассажирский, Модель 312БПЕ, 1996 года вьпуска, цвет белый, принадлежащего Исполнителю на основании свидетельства о регистрации транспортного средства ЯТС № 47 77 76 от 21 августа 2003г., выданного Запорожским МРЕВ -1 ГАИ».
В матеріалах справи знаходиться копія свідоцтва про реєстрацію вищезазначеного транспортного засобу, в п. "Е" зазначено: «автобус пасажирський" (т. 1, л. с. 65).
Приватному підприємцю Лавренюку О.А. видана ліцензія серія АА № 082322 на надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів автомобільним транспортом (копія знаходиться в матеріалах справи -т. 1, л. с. 66).
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В акті здачі-приймання виконаних робіт, що був підписаний ПП Лавренюк О.А. (виконавець) та ЗФ АКБ "Райффайзенбанк Україна" (замовник) 30.11.2004р., тобто через три дні після ДТП, зазначено:
"У листопаді 2004р. обсяг транспортних послуг, наданий виконавцем та прийнятий замовником складає 2572 грн. 00 коп. (дві тисячі п'ятсот сімдесят дві грн. 00 коп.).
Цей Акт свідчить, що виконавець надав, а замовник прийняв вище означений обсяг робіт без взаємних претензій.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Тобто, за змістом наведеної норми, підставою для виникнення цивільно – правової відповідальності є наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, наявність вини заподіювача шкоди.
Відповідно до статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. (даний висновок знайшов своє відображення у постанові Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992р. (із подальшими змінами) “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”).
Тобто найбільш характерними ознаками джерела підвищеної небезпеки є: неможливість повного контролю зі сторони людини, наявність шкідливих властивостей, велика ймовірність завдання шкоди.
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для виникнення відповідальності, таких як: наявність шкоди; протиправна дія заподіювану шкоди; наявність причинного зв’язку між протиправною дією та шкодою.
Так, за правилами ч.1 ст.1188 ЦК України та п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992р., якщо шкода завдано одній особі з вини іншої особи, то вона відшкодовується винною особою, за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується, за наявності вини усіх осіб, діяльності яких завдано шкоду, розмір відшкодування залежить від конкретних обставин, що мають істотне значення. Потерпілий має право вимагати відшкодування шкоди від усіх осіб. Частки відповідальності по відшкодуванню шкоди визначаються судом за правилами відповідно до ступеня їх вини.
У довідках Лубенської окремої роти ДПС від 27.11.2004р. та від 01.12.2004р. не вказано про пошкодження багажу, який знаходився в автомобілі, а є лише запис «без потерпілих», оскільки в довідках невірно вказано прізвище водія, вони не взагалі не приймаються колегією суддів до уваги.
Колегія суддів, зазначає, що моментом виникнення зобов’язання щодо перевезення вантажу вважається відповідно до ст.917 ЦК України час прийняття відповідною особою – перевізником вантажу до перевезення разом з передбаченим законом документом. Саме з цього моменту перевізник несе відповідальність за своїми зобов’язаннями.
Згідно з п.п. 1, 10.8, 10.9, 10.10, 11.1. 11.4, 11.5, 11.6, 11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363 товарно – транспортна документація – це комплект юридичних документів на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. У товарно – транспортній накладній зазначається прізвище, ім’я, по батькові представника Замовника та документ згідно з яким він уповноважений супроводжувати вантаж .
При супроводженні вантажу представником Замовника на нього покладаються обов’язки приймання вантажу від відправника, охорона, нагляд за кріпленням та укриттям вантажу й запобігання його псуванню і пошкодженню, а також здача вантажу в пункті призначення одержувачу.
У матеріалах справи відсутня товарно – транспортна накладна з підписом водія відповідача Нікітіна про прийняття для перевезення вантажу з зазначенням найменування багажу, його кількості, ціни, передачі вантажу в певну дату Запорізької філії АКБ «Райффайзенбанк Україна».
Варто зазначити, що п.6.3 договору сторони домовились щодо відповідальності за несвоєчасну подачу транспорту, невиконання умов договору і не передбачена інша відповідальність у тому числі при пошкодженні вантажу при перевезенні персоналу банку.
Таким чином, позивачем не надано належних доказів, згідно вимог законодавства, в підтвердження його посилань, що відповідач був перевізником вантажу для Запорізької філії АКБ "Райффайзенбанк Україна". Вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними і такими, що суперечать вищезазначеним нормам законодавства.
Доводи заявника апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним.
Зазначені обставини досліджені судом першої інстанції на підставі наданих в судове засідання сторонами доказів.
За таких обставин підстав для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду відсутні.
Судові витрати, за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід віднести на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд, -
Постановив:
Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Інкомстрах» в особі Запорізької філії Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Інкомстрах», м.Запоріжжя залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 08.08.2006р. у справі №27/481 -7/163/06 залишити без змін.
Головуючий суддя Коробка Н.Д.
судді Коробка Н.Д.
Юхименко О.В. Яценко О.М.