У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
26.10.06 Справа №26/207/06
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Коробка Н.Д. судді Коробка Н.Д. , Мірошниченко М.В. , Яценко О.М.
при секретарі Соколова А.А.
за участю представників:
позивача – не з’явився;
відповідача – Варфоломєєва О.Є., довіреність № 05/06 від 21.03.2006р.;
третьої особи – Дудка М.О., довіреність № 13497 від 17.05.2006р. заступник начальника.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи №26/207/06 та апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Завод Південгідромаш», м.Бердянськ Запорізька область
на рішення господарського суду Запорізької області від 27.07.2006р. у справі № 26/207/06
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер», м.Харків
до відповідача Відкритого акціонерного товариства «Завод Південгідромаш», м.Бердянськ Запорізька область
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Державної виконавчої служби у м.Бердянську Запорізької області, м.Бердянськ Запорізька область
про стягнення суми
Встановив:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.07.2006р. у справі № 26/207/06 (суддя Зубкова Т.П.) позов задоволено частково. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства «Завод Південгідромаш» на користь ТОВ «Партнер» 9003грн.94 коп. втрат від інфляції, 2660,65грн. – 3 % річних. Судові витрати покладено на відповідача. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано ст.ст. 161, 162, 214 Цивільного кодексу УРСР, ст.193 ГК України та наступним: у зв’язку з невиконанням рішення суду, позивачем було нараховано на основний борг інфляційні втрати та 3 % річних. Оскільки чинним законодавством не передбачено, що процес примусового виконання рішення припиняє виконання зобов’язання, то інфляційні збитки та 3% річні підлягають сплаті за весь період часу, протягом якого не виконувалось грошове зобов’язання. Також зазначеним рішенням суду частково відмовлено у задоволені вимог про стягнення з відповідача річних та інфляційних витрат, оскільки відповідно до ст.71 ЦК УРСР та ст.ст.257, 267 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній скарзі ВАТ “Завод Південгідромаш”, просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 27.07.2006р. по справі №26/207/06 у зв’язку з порушенням і неправильним застосуванням норм процесуального права та неповним з’ясуванням обставин справи та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову ТОВ «Партнер» до ВАТ «Завод Південгідромаш» про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат відмовити у повному обсязі.
Свої доводи, які викладені у апеляційній скарзі відповідач обґрунтовує наступним:.01.04.2002р. відносно відповідача було порушено провадження у справі про банкрутство, про що свідчить ухвала господарського суду Запорізької області від 01.04.2002р. у справі № 5/6/62. Останньою було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Відповідно до п.4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів). Відповідач вказує на те, що заборона на задоволення вимог кредиторів протягом дії мораторію фактично унеможливлює сплату боржником грошових коштів кредитору на підставі виконавчих документів, тобто з введенням мораторію стає неможливим виконання зобов’язання і воно припиняється. До того ж, як вважає відповідач ст.617 ЦК України передбачено, що особа яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У зв’язку з чим, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів до ВАТ «Завод Південгідромаш» та встановлення мораторію на застосування примусової реалізації майна є випадком. Заборона, яка накладена законодавством на стягнення та примусову реалізацію майна, доводить, що порушення сталося не з вини боржника, а також доводить неможливість стягнення, а також забороняє нарахування неустойки та інших санкцій за невиконання грошових зобов’язань. У зв’язку з викладеним на думку відповідача відсутній предмет спору.
У запереченні на апеляційну скаргу позивач зазначає, що відповідач у апеляційній скарзі, як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції посилається на порушення судом першої інстанції п.1 ст.202 ГК України, п.4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст.617 ЦК України, але вищенаведене посилання скаржника є неправомірним, оскільки відповідно до постанови Верховного Суду України від 17.01.2006р. у справі № 11/690 зазначено, що абзацом 2 частини 4 статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що на протязі дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня) не застосовується інші санкції за невиконання або неналежне виконання грошових зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів). Відповідно до ст.1 вищевказаного Закону під терміном «грошове зобов’язання» розуміється зобов’язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму згідно з цивільно – правовим договором і на інших підставах, передбачених законодавством України. До складу грошових зобов’язань боржника не включається пеня і штраф. Грошові зобов’язання відповідача, які виникли після введення мораторію, а саме набранням рішенням суду законної сили з 27 лютого 2003р. не припиняються неможливістю виконання, як вважає відповідач, а мають бути виконанні з урахуванням того, що за їх невиконання чи неналежне виконання, неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються. Крім того, у рішенні суду першої інстанції помилково відображено те, що позивач звернувся з вимогою про стягнення збитків на підставі ст.625 ЦК України, оскільки останнім були заявлені вимоги про стягнення з відповідача плати за користування грошовими коштами на підставі ст.1212-1214 ЦК України, оскільки підставою виникнення спору по справі стало питання про наявність у позивача правових підстав для отримання процентів за користування відповідачем його грошовими коштами з урахуванням інфляційних втрат з моменту набрання законної сили рішення суду про стягнення з відповідача грошових коштів і до моменту фактичного стягнення цієї суми у порядку виконавчого провадження. За таких підстав позивач вважає, що частково відмовляючи у задоволені позову місцевий господарський суд допустив помилки при застосуванні норм матеріального права. З урахуванням викладеного, позивач просить суд у задоволені апеляційної скарги відмовити, рішення господарського суду Запорізької області від 27 липня 2006р. у справі № 26/207/06 змінити, додатково стягнувши з відповідача на користь позивача 3551,80грн. втрат від інфляції, 1263,41грн. 3 % річних, відшкодувати додатково 48,14 грн. державного мита, 34,48 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 21 серпня 2006р. у справі № 26/207/06 апеляційна скарга відповідача прийнята та призначена до розгляду на 21.09.2006р.
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2639 від 20.09.2006р. справу призначено до розгляду у складі колегії – головуючого судді Коробка Н.Д. (доповідач), суддів Мірошниченко М.В., Яценко О.М., якою і прийнято постанову.
У судове засідання, яке відбулося 21 жовтня 2006р. представник Державної виконавчої служби у м.Бердянськ Запорізької області не з’явився. Про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
Відзиву на апеляційну скаргу Державна виконавча служба у м.Бердянськ Запорізької області суду апеляційної інстанції не надало.
Від представника відповідача у судовому засіданні, яке відбулося 21.09.2006р. надійшло усне клопотання про оголошення постанови у повному обсязі. Колегія суддів, задовольнила клопотання відповідача, у зв’язку з чим розгляд справи відклала на 26.10.2006р., про що свідчить ухвала від 21.09.2006р.
У судовому засіданні, яке відбулося 26.10.2006р. від представників відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача надійшло усне клопотання про оголошення вступної та резолютивної частини постанови.
Колегія суддів задовольнила клопотання останніх та оголосила вступну та резолютивну частину постанови.
Відповідно до вимог ст.75 ГПК України апеляційна скарга ВАТ «Завод Південгідромаш» розглядається за наявними матеріалами у справі.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи і апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
Суть спору: Рішенням господарського суду Запорізької області від 22.11.2002р. у справі № 1/4/166 з ВАТ "Завод Південгідромаш" на користь ТОВ "Партнер" було стягнуто 40856,06 грн., які складаються з 27225,60 грн. основного боргу за контрактом № 436 від 16.02.1999р., 10182,36 грн. втрат від інфляції, 2926,75 грн. - 3% річних, 403,35 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 27.02.2003р. рішення суду від 22.11.2002р. у справі № 1/4/166 було змінено: з ВАТ "Завод Південгідромаш" на користь ТОВ "Партнер" було стягнуто 38396,77 грн., які складалися з 37407,96 грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції (з яких сума основного боргу складає 27225,60 грн.) за контрактом № 436 від 16.02.1999р., 608,65 грн. - 3% річних та 380,16 грн. державного мита, в решті позову відмовлено.
19.03.2003 р. господарським судом Запорізької області на виконання постанови апеляційного суду від 27.02.2003р. у справі № 1/4/166 було видано відповідний наказ.
Заявою вих. № 19 від 16.04.2003р. ТОВ "Партнер" звернулося до ДВС Бердянського районного управління юстиції в Запорізькій області про відкриття виконавчого провадження.
У зв’язку з тим, що станом на теперішній час рішення суду не виконано, ТОВ «Партнер» звернулося до господарського суду Запорізької області про стягнення з ВАТ «Завод Південгідромаш» інфляційних втрат та 3 % річних, що стало предметом спору у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно статті 193 ГК України, ст.526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог що у певних умовах звичайно ставляться.
Одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом не допускається (ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 ЦК України).
Аналогічні норми містять статті 161, 162 Цивільного кодексу УРСР.
Захист цивільних прав здійснюється, в тому числі, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів, передбачених законодавством.
Засобами захисту цивільних прав у відповідності до ст. 214 Цивільного кодексу УРСР (ст. 625 Цивільного кодексу України) є річні та втрати від інфляції.
Річні є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.
Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також - три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 1 ст. 202 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання припиняються: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача втрат від інфляції та 3 % річних за весь період часу, протягом якого не виконувалось грошове зобов'язання, оскільки діючим законодавством не встановлено, що процес примусового виконання судового рішення припиняє виконання зобов'язання.
Варто зазначити, що застосування положень ст. 625 ЦК України не вимагає наявності вини боржника, оскільки передбачені цією нормою інфляційні та проценти не є неустойкою, їх правова природа інша.
Разом з цим, судова колегія зазначає, що нараховані позивачем інфляційні втрати та 3% річних на суму 38396,77 грн., які складаються з 27225,60 грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, з яких сума основного боргу складає 27225,60 грн., 608,65 грн. - 3 % річних та 380,16 грн. державного мита є неправомірними, оскільки суперечить вимогам ст. 625 ЦК України
Матеріалами справи встановлено, що у відповідача перед позивачем виникло грошове зобов'язання з контракту № 436 від 16.02.1999 р.
Статтею 625 ЦК України передбачено нарахування втрат від інфляції та 3% річних на суму невиконаного грошового зобов'язання, тобто, на суму основного боргу. Сума основного боргу відповідача перед позивачем за контрактом № 436 від 16.02.1999р., стягнена за рішенням суду у справі № 1/4/166 та складає 27225,60 грн. Тому втрати від інфляції та 3% річних позивачу необхідно було нараховувати саме на цю суму основного боргу.
Доводи відповідача, які викладені у апеляційній скарзі проти заявлених вимог позивача обґрунтовані тим, що ухвалою господарського суду Запорізької області 01.04.2002 р. було порушено провадження у справі № 5/6/62 про банкрутство ВАТ "Завод Південгідромаш" і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
У відповідності до частини 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі - Закон) протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання або неналежне виконання грошових зобов 'язань, тощо.
Відповідно до ст. 1 вищенаведеного Закону під терміном "грошове зобов'язання" розуміється зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.
Заборгованість за поставлену продукцію, яка була предметом спору у справі № 1/4/166, є грошовим зобов'язанням відповідача перед позивачем у розумінні статті 1 Закону.
Відповідно до цієї статті грошове зобов'язання складається також і з грошової суми, яку боржник зобов'язаний заплатити кредитору з інших, крім цивільно-правового договору, підстав, що передбачені цивільним законодавством.
Такі підстави передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України, згідно з якими борж'ник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 3% річних від простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Саме з такою вимогою на підставі зазначених норм позивач звернувся до відповідача.
Розрахунок втрат від інфляції та 3% річних перевірений судом відповідно до вимог законодавства. За заявлений позивачем період загальна сума втрат від інфляції фактично складає 9003,94 грн., сума 3% річних - 2788,20 грн.
Правомірним є висновок суду в частині часткового стягнення 3 % річних за період з 25.04.2003р. по 27.07.2006р. у сумі 2660,65грн., оскільки, як свідчать матеріали справи позивач звернувся з позовом до суду 25.04.2006р. про що свідчить відтиск поштового штемпеля на конверті (т.1 а.с. 18), а відповідно до ст.257 ЦК України загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Згідно ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідач звернувся до суду першої інстанції з відповідною заявою про застосування позовної давності до вимог позивача, даний факт підтверджується матеріалами справи (т.1 а.с. 40-41).
Посилання заявника апеляційної скарги на безпідставність стягуваної суми втрат інфляції та 3 % річних колегією суддів не приймається до уваги, оскільки відповідно до ст.ст. 525, 526, 625 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Інші доводи заявника апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним
Зазначені обставини досліджені судом першої інстанції на підставі наданих в судове засідання сторонами доказів.
За таких обставин підстав для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду відсутні.
Таким чином, апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства «Завод Південгідромаш» не підлягає задоволенню.
Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, відповідно до статті 49 ГПК України, слід віднести на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд –
Постановив:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Завод Південгідромаш»,
м.Бердянськ Запорізької області залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 27.07.2006р. у справі № 26/207/06 залишити без змін.
Головуючий суддя Коробка Н.Д.
судді Коробка Н.Д.
Мірошниченко М.В. Яценко О.М.