ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2014 р. Справа № 5024/1919/2011

Господарський суд Херсонської області у складі судді Литвинової В.В. при секретарі Короткій Ю.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Прокурора Цюрупинського району Херсонської області в інтересах держави в особі позивача: Фонду Державного майна України, м. Київ

до відповідача-1: Виконавчого комітету Козачелагерської сільської ради Херсонської області, с. Козачі Лагері Цюрупинського району Херсонської області

до відповідача-2: Приватного Херсонського обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіям "Херсонтурист", м. Херсон

до відповідача-3: Приватного підприємства "Маркеттранс", м. Херсон

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів:

1) Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Надра" в особі філії ПАТ КБ "Надра" Херсонського регіонального управління, м. Херсон

2) Публічне акціонерне товариство „ФІДОБАНК"

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та рішень відповідача -1

за участю представників сторін:

від прокуратури: Федоренко О.Б., посв. № 004812 від 20.09.2012 р.;

від позивача: Кувшинова А.О., дов. № 461 від 17.12.2013 р.;

від відповідача-1: не прибув;

від відповідача-2: Колесник І.В., дов. від 08.11.2013 р.;

від відповідача-3: Полтєв В.І., дов. від 19.11.2013 р., Кучерявий О.С., дов. від 04.05.2014р.;

від 3-ї особи-1 не прибув;

від 3-ї особи-2: Кознова О.О., дов. № 1333 від 04.09.2014 р.

4 жовтня 2011 року Прокурор звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить: визнати недійсним договір купівлі-продажу від 03.03.2008 року між ПП "Маркеттранс" та Херсонським обласним закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Херсонтурист"серії ВЕК № 729283; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 03.03.2008 року між ПП "Маркеттранс" та Херсонським обласним закритим акціонерним говариством по туризму та екскурсіях "Херсонтурист" серії ВЕК № 729281; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 03.03.2008 року між ПП "Маркеттранс" та Херсонським обласним закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Херсонтурист"серії ВЕК № 729279; визнати недійсним рішення виконавчого комітету Козачелагерської сільської ради "Про дозвіл на видачу свідоцтва" № 29 від 27.02.2002; визнати недійсним рішення виконавчого комітету Козачелагерської сільської ради "Про дозвіл на видачу свідоцтва" № 27 від 27.02.2002 року; визнати недійсним рішення виконавчого комітету Козачелагерської сільської ради "Про дозвіл на видачу свідоцтва" № 48 від 24.04.2002 року. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на положення ст. 321 Цивільного Кодексу України, ч.2 cт. 121 Конституції України. ч.2 cт. 20 , 36-1 Закону України "Про прокуратуру", cт. cт. 203-213, 216. 215. 657. 321, 325, 328, 331, 388 ЦК України, а також на порушення спірними договорами купівлі-продажу та рішеннями відповідача права державної власності на майно туристичної бази ім. О. Вишні.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 29 листопада 2011 року позов задоволено частково. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19 березня 2013 року рішення господарського суду Херсонської області від 29.11.2011р. по справі №5024/1919/2011 частково скасовано. Позов Прокурора Цюрупинського району Херсонської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України - задоволено в повному обсязі. Постановою Вищого господарського суду України від 24 березня 2014 року рішення господарського суду Херсонської області від 29 листопада 2011 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19 березня 2013 року скасовано. Справу 5024/1919/2011 направлено до господарського суду Херсонської області на новий розгляд.

Розпорядженням господарського суду Херсонської області № 67 від 08 квітня 2014 року та відповідно до повторного автоматичного розподілу справ, справу № 5024/1919/2011 передано до провадження судді Литвиновій В.В.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 05 червня 2014 року провадження по справі зупинено до набрання законної сили рішення по справі № 5024/1400/2011 за позовом Прокурора Цюрупинського району Херсонської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до відповідача-1: Херсонського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіям "Херсонтурист", відповідача-2: Приватного підприємства "Маркеттранс", треті особи, які не заявляють самостійних вимог, на стороні відповідача: 1.Федерація професійних спілок України, 2.ВАТ КБ "Надра" в особі ЦВ філії ВАТ КБ "Надра" Херсонське регіональне відділення, 3.ПУАТ "Фідобанк", м.Київ.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26 серпня 2014 року рішення господарського суду Херсонської області від 23.05.2014р. по справі № 5024/1400/2011 скасовано. За таких обставин розгляд справи було поновлено та призначено до розгляду.

Прокурор в судовому засіданні надав клопотання про зупинення провадження по справі до розгляду справи №5024/1400/2011 в касаційній інстанції.

Представник позивача в ході судового засідання підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, у повному обсязі та вимагав вирішення спору по суті.

Відповідач-1, повідомлений про дату, час і місце проведення засідання господарського суду належним чином, відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, не скористався своїм правом на участь у вирішенні спору, про причини неявки господарський суд не повідомив. У відзиві на позовну заяву заперечує проти позовних вимог, посилаючись на дотримання відповідачем-1 діючого законодавства під час прийняття спірних рішень.

Назва відповідача-1, що зазначена у позовній заяві (виконавчий комітет Козачелагерської сільської ради) була виправлена на Козачелагерську сільську раду у зв'язку з тим, що виконавчий комітет зазначеної сільської ради не має статусу юридичної особи, що підтверджується спеціальним витягом з ЄДРЮО та ФОП від 29.11.2011 р. Крім того, довіреність представнику відповідача-1 видана Козачелагерською сільською радою в особі її голови.

Представник відповідача-2 в ході судового розгляду справи заперечував проти позовних вимог відповідно до відзиву на позовну заяву, посилаючись на те, що спірними рішеннями відповідача-1 та укладеними між відповідачами 2 та 3 договорами купівлі-продажу не порушено право власності Держави, оскільки зазначене в них (рішеннях та договорах) майно не перебувало у державній власності. Крім того, відповідач-2 посилається на пропущення прокурором трирічного строку позовної давності, що на думку відповідача-2 є підставою для відмови у позові, а також на непідвідомчість даного спору господарським судам, що на думку відповідача-2, є підставою для припинення провадження по справі.

Представник відповідача-3 в ході судового розгляду справи заперечував проти позовних вимог, відповідно до відзиву на позовну заяву, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу, сплив строку позовної давності, а також на непідвідомчість спору в частині позову про визнання недійсними рішень відповідача-1 господарським судам.

Третя особа-1, повідомлена про дату, час і місце проведення засідання господарського суду належним чином, відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, в судове засідання не прибула. У відзиві на позовну заяву заперечує проти позовних вимог, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог, а також на те, що спірними рішеннями відповідача-1 та укладеними між відповідачами 2 та 3 договорами купівлі-продажу не порушено право власності держави, оскільки зазначене в них (рішеннях та договорах) майно не перебувало у державній власності.

Представник третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, відповідно до відзиву на позовну заяву, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог, а також на те, що спірними рішеннями відповідача-1 та укладеними між відповідачами 2 та 3 договорами купівлі-продажу не порушено право власності Держави, оскільки зазначене в них (рішеннях та договорах) майно не перебувало у державній власності.

Судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, що прибули в судове засідання, дослідивши наявні матеріали справи, господарський суд

в с т а н о в и в :

Постановою Центрального Виконавчого Комітету СРСР від 17 квітня 1936 року ліквідовано Всесоюзне товариство пролетарського туризму і екскурсій з передачею всього його майна Всесоюзній Центральній Раді Професійних Спілок (ВЦРПС). Цією постановою на ВЦРПС і його організації покладено безпосереднє керівництво роботою в області місцевих, дальніх екскурсій, масового туризму і альпінізму. Також постановлено ВЦРПС організувати управління місцевими і дальніми екскурсіями і масовим туризмом, передати в його безпосереднє відання маршрути союзного та місцевого значення, що знаходяться в системі Всесоюзного товариства пролетарського туризму і екскурсій, всіма туристично-екскурсійними базами і будівництвом.

Постановою Секретаріату ВЦРПС від 24 квітня 1945 року, протокол № 53 п. 24 відновлена діяльність туристично-екскурсійного управління ВЦРПС на правах відділу.

Постановою Президії ВЦРПС від 27 листопада 1959 року (протокол № 25 п. 4) створені з 1 січня 1960 року в союзних республіках республіканські, а по РСФРР, в окремих краях і областях, краєві, обласні туристично-екскурсійні управління, у віданні яких повинні знаходитися туристичні господарства відповідних республік, країв і областей.

Постановою Президії ВЦРПС від 20 липня 1962 року (протокол № 17 п. 4) центральні республіканські, краєві і обласні туристично-екскурсійні управління реорганізовані в Центральний, республіканські краєві і обласні ради по туризму.

Постановою Президії ВЦРПС від 11 вересня 1981 року № 8-15 згідно з постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 31 жовтня 1980 року "Про подальший розвиток і вдосконалення туристично-екскурсійної справи в країні" затверджено Положення про міжвідомчу раду по туризму і екскурсіях при ВЦРПС .

Постановою Президії Центральної Ради по туризму та екскурсіях від 27.07.1982 року № 8-3 затверджено Положення про Українську республіканську раду по туризму і екскурсіях. Відповідно до цього Положення Українська республіканська рада по туризму і екскурсіях являється органом, який здійснює керівництво радами по туризму і екскурсіям, іншими підвідомчими установами, організаціями, підприємствами туристично-екскурсійної системи профспілок на території УРСР. Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях працює під керівництвом Центральної ради по туризму і екскурсіях Української республіканської ради профспілок (Укрпрофрада) в тісному контакті з обласними радами і республіканськими комітетами профспілок, іншими громадськими організаціями, державними комітетами, міністерствами і відомствами Української РСР. Українська республіканська рада по туризму і екскурсіях здійснює свою діяльність на началах госпрозрахунку, являється юридичною особою, має розрахунковий рахунок, самостійний баланс. Положенням також визначені завдання, зміст роботи, склад коштів.

Правовий статус ВЦРПС, його завдання, функції визначалися Статутом професійних спілок СРСР, в редакції затвердженій ХУШ з'їздом профспілок СРСР від 01.01.1987 року. Відповідно до Статуту професійні спілки являлись загальносоюзною громадською організацією, до складу якого входили республіканські ради.

Постановою Президії ВЦРПС від 26 квітня 1988 року № 5-1 затверджені основні напрямки розвитку і покращення санаторно-курортного обслуговування, туризму і відпочинку трудящих.

Постановою колегії центральної ради по туризму та екскурсіях від 18.07.1988 р. № 12-4 створено Херсонське обласне туристично-екскурсійне виробниче об'єднання "Херсонтурист".

Постановою колегії Української республіканської ради по туризму і екскурсіям від 27.11.1989 р. Херсонську обласну раду по туризму та екскурсіях ліквідовано.

Установчим з'їздом незалежних професійних спілок України 06 жовтня 1990 року прийнята Декларація про утворення Федерації незалежних професійних спілок України.

Президія Федерації незалежних профспілок України постановою № П-7-7 від 23.08.1991 року прийняла рішення про перетворення Української республіканської ради з туризму та екскурсій в закрите акціонерне товариство "Укрпрофтур".

Рада Федерації незалежних профспілок та Фонд соціального страхування України 04 жовтня 1991 року уклали установчий договір і затвердили його Статут.

Рішенням правління Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіям "Укрпрофтур" від 03.12.1991 р. створено Херсонське обласне відділення Українського акціонерного товариства по туризму і екскурсіям "Укрпрофтур".

Рішенням правління Українського акціонерного товариства по туризму і екскурсіям "Укрпрофтур" від 27.07.1994 р. Херсонське обласне відділення "Херсонтурист" реорганізовано в Херсонське обласне дочірнє підприємство "Херсонтурист" Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур".

Загальними зборами акціонерів Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" від 14 квітня 1998 року протокол № 6 затверджений Статут Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур". Скорочена назва - 3AT "Укрпрофтур". Засновниками ЗАТ "Укрпрофтур" є Федерація профспілок України та Фонд соціального страхування України. ЗАТ "Укрпрофтур" є правонаступником Української республіканської ради по туризму та екскурсіях, туристсько-екскурсійних підприємств, установ та організацій профспілок України.

Рішенням позачергових загальних зборів Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" від 09.12.1998 р. реорганізовано Херсонське обласне дочірнє підприємство "Херсонтурист" в Херсонське обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Херсонтурист".

Відповідно до акту передачі у власність Херсонському закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях "Херсонтурист" майна та будівель від 13.01.1999 року № 14 закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" передано у власність Херсонському закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях "Херсонтурист", як внесок до статутного фонду майно та будівлі загальною балансовою вартістю 5545 тис. грн. в тому числі туристичну базу ім. О. Вишні. Свідоцтва про право власності на туристичну базу ім. О. Вишні за адресами: с. Кринки, вул. О. Вишні, 213-А, с. Кринки, вул. О. Вишні, 213-Б, с. Кринки, вул. О. Вишні, 218, видані Херсонському обласному ЗАТ по туризму та екскурсіях "Херсонтурист" на підставі рішень виконавчою комітету Козачелагерської сільської ради "Про дозвіл на видачу свідоцтва" № 29 від 27.02.2002, № 27 від 27.02.2002 року, № 48 від 24.04.2002 року відповідно.

Матеріалами справи підтверджується, що проведеною прокуратурою району перевіркою встановлено, що туристична база ім. О. Вишні згідно акту прийому - передачі від 23.05.1986 року Херсонським обласним товариством мисливців і рибалок в особі голови Гусара М.І. була передана Херсонській обласній раді по туризму та екскурсіях.

На думку прокурора та позивача, Рішення виконавчого комітету Козачелагерської сільської ради "Про дозвіл на видачу свідоцтва" № 29 від 27.02.2002, № 27 від 27.02.2002 року, № 48 від 24,04.2002 року, якими вирішено надати дозвіл на видачу свідоцтв про право власності на нерухоме майно туристичної бази ім. О. Вишні, порушують права позивача та не відповідають положенням ст. 321 ЦК України. Крім того, прокурор та позивач наполягають, що згідно договорів купівлі-продажу серії ВЕК № 729279 від 03.03.2008 року, ВЕК № 729281 від 03.03.2008 року та ВЕК № 729283 від 03.03.2008 року, Херсонським обласним закритим акціонерним товариством "Херсонтурист" незаконно передано у власність приватному підприємству "Маркеттранс" майно туристичної бази ім. О. Вишні.

Матеріалами справи підтверджується, що на підставі ст.30 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" рішеннями виконавчого комітету Козачелагерської сільської ради №29 від 27.02.2002р.; №27 від 27.02.2002р.; №48 від 24.04.2002р. за заявою Приватного Херсонського обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Херсонтурист" наданий дозвіл про видачу свідоцтва про право власності на будівлі і споруди туристичної бази ім. О.Вишні (т.1а.с.15;19;21).

На підставі зазначених рішень, видані свідоцтва про право власності на нерухоме майно на нежитлові будівлі, споруди туристичної бази ім. О.Вишні.

03 березня 2008р. між приватним Херсонським обласним акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Херсонтурист" (Продавець) та приватним підприємством "Маркеттранс" (Покупець) укладений договір купівлі-продажу не житлової будівлі насосної-складу, загальною площею 23,1 кв.м. (Серія ВЕК №729283; реєстраційний № 435) (т.1а.с.22-23).

Згідно акту прийому-передачі від 04.03.2008р. вказаний об'єкт був прийнятий ПП „Маркеттранс" (т.1а.с.24).

03 березня 2008р. між тими ж сторонами укладений договір купівлі-продажу туристичної бази ім.. О.Вишні, що розташована за адресою: Херсонська область, Цюрупинський район, с. Кринки, вул.. О. Вишні, буд.218, загальною площею 1884 кв.м. (Серія ВЕК №729281; реєстраційний № 429) (т.1а.с.25-26). Зазначений об'єкт був переданий згідно акту прийому-передачі від 24 березня 2008р. (т.1а.с.27).

03 березня 2008р. ті самі сторони уклали договір купівлі-продажу туристичної бази ім.. О. Вишні, яка складається із приміщень адмінбудівлі, загальною площею 551кв.м., навісу літнього, житлових корпусів, котельні з прибудовою, насосної, літнього кінотеатру, спортивного корпусу, столярної майстерні, альтанки, огорожі, системи постачання та каналізації. За актом приймання-передачі вказані приміщення, загальною площею 5222, 37кв.м. були прийняті Покупцем (т.1а.с.30).

Прокурор в позовній заяві просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 03.03.2008 року між ПП "Маркеттранс" та Херсонським обласним закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Херсонтурист" серії ВЕК № 729283; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 03.03.2008 року між ПП "Маркеттранс" та Херсонським обласним закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Херсонтурист" серії ВЕК № 729281; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 03.03.2008 року між ПП "Маркеттранс" та Херсонським обласним закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Херсонтурист" серії ВЕК № 729279; визнати недійсним рішення виконавчого комітету Козачелагерської сільської ради "Про дозвіл на видачу свідоцтва" № 29 від 27.02.2002; визнати недійсним рішення виконавчого комітету Козачелагерської сільської ради "Про дозвіл на видачу свідоцтва"№27 від 27.02.2002 року; визнати недійсним рішення виконавчого комітету Козачелагерської сільської ради "Про дозвіл на видачу свідоцтва" № 48 від 24.04.2002 року.

Згідно з правовою позицією, викладеною у ч. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до статей 215 та 216 ЦК (435-15) вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Статтею 225 ЦК УРСР встановлено, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару належить його власнику.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Суд вважає за доцільне звернути увагу на наступне.

Статтею 10 Конституції УРСР (чинної на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що основу економічної системи Української РСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

З Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року вбачається, що визнавалась, зокрема, власність профспілкових та інших громадських організацій (глава 9), де останні розглядалися як самостійні суб'єкти права власності.

Відповідно до статті 24 ЦК УРСР профспілки, як громадські організації, мали статус юридичної особи, відокремлене майно і самостійний баланс та здійснювали свої права через виборні органи.

У ч. 2 ст. 6 Закону СРСР від 09.10.1990 № 1708-1 "Про громадські об`єднання" визначено, що до загальносоюзних громадських організацій відносяться такі, діяльність яких у відповідності до статутних завдань, розповсюджується на територію всіх або більшості союзних республік та які мають свої організації в цих республіках.

Згідно зі Статутом профспілок СРСР, як актом, що регулював організаційну структуру радянських профспілок, затвердженого ХІІІ з'їздом профспілок СРСР 01 листопада 1963 року, вищими керівними органами були з'їзд профспілок СРСР, а в період між з'їздами - Всерадянська Центральна Рада профспілок (ВЦРПС). Пунктом 19 Статуту передбачено, що у республіках створюються міжсоюзні органи - республіканські ради профспілок.

Українська республіканська рада професійних спілок (Укрпрофрада) була утворена 29 листопада 1948 року і представляла республіканську організацію в єдиній системі профспілок колишнього Союзу РСР із статусом юридичної особи, та, у свою чергу, була підпорядкована центральному органу управління - ВЦРПС.

Отже, майно профспілок СРСР, у тому числі Української республіканської ради профспілок, - за правовим статусом належало до майна союзного підпорядкування.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Так, ХV з'їздом профспілок України, що відбувся у жовтні 1990 року, прийняте рішення про перетворення в І Установчий з'їзд незалежних профспілок України та Декларацію про утворення Федерації незалежних профспілок України, проголосив незалежність профспілок України від державних і господарських органів республіки та СРСР, що, насамперед також означало вихід із складу профспілок СРСР, відмову від діяльності відповідно до Статуту профспілок СРСР. З'їзд також прийняв Положення про Федерацію незалежних профспілок України, затверджене з'їздом 06 жовтня 1990 року, яким визначено її правовий статус, організаційну структуру, права та обов'язки, у тому числі і майнові. Положенням, зокрема, передбачено що Рада Федерації незалежних профспілок України (ФНПУ) є правонаступником Укрпрофради, а основні фонди, майно, які належали Укрпрофраді і необхідні для виконання цілей та завдань ФНПУ, становлять її власність і охороняються законом.

При цьому, на останньому ХІХ з'їзді профспілок СРСР, який відбувся 23- 27 жовтня 1990 року, централізована структура ВЦРПС припинила своє існування і було утворено Загальну конфедерацію професійних спілок СРСР (далі - ЗКП). А 18 листопада 1990 року ФНПУ одержала від неї на правах власності майнові об'єкти за Договором про закріплення прав з володіння, користування й розпоряджання профспілковим майном, затвердженим постановою Президії Ради ЗКП СРСР за № 2-1а. Згідно з ним, ФНПУ були передані права щодо володіння, користування та розпоряджання профспілковим майном, яке належало ВЦРПС на території України.

Суд не може погодитися з думкою прокурора та Фонду державного майна України щодо застосування до спірних правовідносин положень постанови Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР", Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України", постанови Верховної Ради України № 3943-XII від 04.02.1994 р. та постанови Верховної Ради України № 2268-ХІІ від 10.04.1992 р. "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташовані на території України".

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України 1996 року, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституція України 1996 року, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Зазначена правова позиція відображена у рішенні Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09.02.99 р.

Так, постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 року № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України" від 10 вересня 1991 року № 1540-ХІІ встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю.

Постановою Верховної Ради України № 2268-ХІІ від 10.04.1992 р. "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташовані на території України" передбачено, що до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, тимчасово передані Фонду державного майна України.

Відповідно до пункту 1 постанови Верховної Ради України № 3943-XII від 04.02.1994 р. до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташованого на території України, зазначене майно тимчасово є загальнодержавною власністю.

Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що зазначені акти законодавства, які прийняті пізніше ніж відбулося створення ФНПУ та передача у її власність майна, не впливали на юридичну природу підстав набуття ФНПУ права власності та відокремлення майна за правовим статусом із майна підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, а відтак від загальнодержавної власності.

Підтвердження такої правової позиції знаходиться й у судовій практиці, зокрема, у постановах Вищого господарського суду України від 07 квітня 2014 року у справі № 5002-26/3170-2011; від 09 квітня 2014 року у справі № 23/096-11; від 16 квітня 2014 року по справі № 9/107-11.

Окрім цього, 04.10.1991 р. між Радою Федерації профспілок та Фондом соціального страхування України був укладений установчий договір про створення на базі туристично-екскурсійних підприємств і організацій Української республіканської ради по туризму та екскурсіях - АТ "Укрпрофтур", затверджено його статут, що був зареєстрований Київським міськвиконкомом 28.10.1991 р.

Згідно зі статутом ЗАТ по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" Рада Федерацій незалежних профспілок передала до його статутного фонду основні фонди і оборотні засоби туристсько-екскурсійних підприємств, об'єднань та організацій профспілок України на суму 381.206 тис.руб., а Фонд соціального страхування - 10 млн. руб. До статутного фонду створеного товариства був переданий, у числі іншого, також і спірний об'єкт, з огляду на що, та з врахуванням приписів ст. 12 Закону України "Про господарські товариства", АТ "Укрпрофтур" стало власником цього майна.

Правомірність внесення цього майна до статутного фонду була підтверджена рішенням Вищого господарського суду України від 20.01.1997 р. у справі № 138/7.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Слід також зазначити й про ненаведення позивачем обґрунтування щодо підстав виникнення права державної власності на спірне нерухоме майно.

Відсутні в матеріалах справи й докази реєстрації права власності на спірне майно за державою.

На думку суду, позивачем не зазначено, в чому полягає порушення прав та законних інтересів Фонду державного майна України.

Наведені вище обставини виключають правові підстави для задоволення позовних вимог прокурора Цюрупинського району Херсонської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України.

У зв'язку з недоведеністю права власності держави на спірне майно, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Суд відмовляє в задоволенні клопотання прокурора від 25.09.2014 р. про зупинення провадження по справі до розгляду у касаційній інстанції пов'язаної з нею справи №5024/1400/2011, оскільки відповідно до приписів ст.79 ГПК України, в якій наведено вичерпний перелік підстав зупинення провадження по справі, підстави для зупинення провадження по даній справі відсутні.

Суд зазначає й про пропущення позивачем строків позовної давності.

Статтею 71 Цивільного кодексу УРСР було визначено часові межі реалізації захисту порушеного права або інтересу у три роки. В силу ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічні положення містяться й у ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч. 2 ст. 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Отже, виходячи з системного аналізу змісту ч.1 ст. 261 ЦК України та ч. 2 ст. 29 ГПК України істотне значення має обізнаність саме ФДМУ, як позивача у даній справі, про порушення своїх прав, а, відтак, обізнаність прокурора не має значення для застосування судом позовної давності.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові Вищого господарського суду України від 01 грудня 2009 р. у справі № 2-5/10799-2008, п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України 29.05.2013 р. № 10.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при касаційному перегляді судових рішень у справах, пов'язаних із застосуванням позовної давності (постанова ВСУ від 05.10.2004 р. у справі № 6/195-03).

Право ФДМУ можливо вважати порушеним саме з 01.05.1992 р. згідно до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 03 липня 1991 р. № 66 та постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 р. № 2268-XII "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України", за якими саме Фонду державного майна України було передано майно та фінансові ресурси, розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій та його зобов'язано було прийняти це майно до 01 травня 1992 року.

Про безпосереднє порушення свого права ФДМУ дізналося й при розгляді справи № 138/7. Так, підставами позову ФДМУ по цій справі було те, що майно туристично-екскурсійних підприємств, установ, організацій профспілок України, яке передано Радою Федерації профспілок України до статутного фонду АТ "Укрпрофтур", належало загальносоюзному об'єднанню, стало загальнодержавною власністю України, а відтак безпідставно передано до приватної власності.

Слід зазначити й про обізнаність Генеральної прокуратури України щодо цих фактів, тому що у 2000 році Генеральна прокуратура України проводила перевірку формування статутного фонду ЗАТ "Укрпрофтур", про що свідчить запит від 13.09.2000 р. за № 07/2-1412-99 про переліки майна, внесеного до статутного фонду зазначеного товариства.

У відповідності до Закону України "Про прокуратуру" прокуратурою України здійснюється прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами.

Статтею 19 зазначеного Закону визначено, що предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є: 1) відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам; 2) додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав; 3) додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Отже, прокурором Цюрупинського району Херсонської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України було пропущено визначені законодавством строки позовної давності.

Одночасно з цим, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тому господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України 29.05.2013р. № 10).

Враховуючи відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог по суті, судом не застосовуються положення щодо позовної давності.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст..43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На підставі зазначених вище норм матеріального права, керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Повне рішення складено 29.09.2014 р.

Суддя В.В.Литвинова