Справа №487/2117/14-ц 23.09.2014 23.09.2014 23.09.2014

Провадження №22-ц/784/2032/14

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий у першій інстанції Павлова Ж.П.

Категорія 5 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23 вересня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Базовкіної Т.М.,

суддів: Лівінського І.В., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання - Кудрі В.М.,

за участю: представника позивачки - ОСОБА_3,

відповідачки - ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_3

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 травня 2014 року та додаткове рішення цього суду від 12 червня 2014 року

та апеляційною скаргою

ОСОБА_4

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 травня 2014 року

за позовом

ОСОБА_6 до ОСОБА_4, Миколаївської міської ради, Третьої миколаївської державної нотаріальної контори про визнання права власності в порядку спадкування, витребування майна, виселення та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А

У лютому 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції, Миколаївської міської ради, Третьої миколаївської державної нотаріальної контори про визнання права власності в порядку спадкування, витребування майна, виселення, скасування реєстрації та зобов'язання вчинити певні дії.

Позивачка зазначала, що власником будинку АДРЕСА_1 являлася ОСОБА_7 На підставі заповіту, посвідченого державним нотаріусом Третьої миколаївської державної нотаріальної контори від 26 жовтня 1981 року, вказаний будинок вона заповіла своєму сину ОСОБА_8

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла.

Після її смерті ОСОБА_8 прийняв спадщину, оскільки був зареєстрований та проживав разом з матір`ю у вказаному будинку на момент її смерті, а в подальшому користувався будинком та майном, яке в ньому знаходилося. В нотаріальну контору за оформленням спадкових прав ОСОБА_8 не звертався.

ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер.

Вона як спадкоємець першої черги - дочка спадкодавця, прийняла спадщину після смерті останнього, звернувшись з відповідною заявою до Третьої миколаївської державної нотаріальної контори.

Між тим, отримала відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки наданий нею дублікат правовставнолюючого документу на спадкове майно не зареєстрований в установленому законом порядку та з'ясовано, що власником житлового будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_4, якій за

вказаною адресою рішенням сільської ради було виділено земельну ділянку для будівництва житлового будинку.

Рішенням апеляційного суду Миколаїської області від 31 жовтня 2012 року встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_8 після його матері ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Посилаючись на викладені обставини та неодноразово уточнюючи свої позовні вимоги, позивачка остаточно просила:

- визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1;

- зобов'язати нотаріуса зареєструвати право власності на будинок АДРЕСА_1 та видати їй свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_8;

- стягнути з ОСОБА_4 на її користь матеріальну шкоду у розмірі 1 270 000 грн;

- скасувати свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на імя ОСОБА_4

- виселити відповідачку із вказаного житлового будинку та зобов'язати останню передати будинок їй.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 травня 2014 року позов задоволено частково. Постановлено визнати за ОСОБА_6 право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та бабусі ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 на житловий будинок, розташований АДРЕСА_1

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням від 12 червня 2014 року вирішено питання про розподіл судових витрат. На користь держави з ОСОБА_6 стягнуто судовий збір у сумі 730 грн.80 коп., з Державної реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції та ОСОБА_4 по 243 грн.60 коп. з кожного.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 та її представник ОСОБА_3, просять скасувати рішення суду від 27 травня 2014 року та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги, та скасувати додаткове рішення суду від 12 червня 2014 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи просила рішення суду щодо вимог про визнання права власності в порядку спадкування скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити у задовленні позову.

Відповідачка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_6, просила рішення суду скасувати, відхиливши апеляційну скаргу позивачки та її представника.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивачки, відповідачку та її представника, перевіривши правильність рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_6та її представника ОСОБА_3 відхиленню із таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її законних прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_6 вказувала, що вона є спадкоємцем першої черги після смерті батька ОСОБА_8, нотаріус відмовляє їй у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів та належності житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4, а тому порушено її право на отримання спадщини, яке підлягає захисту в судовому порядку.

Задовольняючи частково позовні вимоги та визнаючи за ОСОБА_6 право власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_1 після смерті батька ОСОБА_8 та бабусі ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив з того, що на момент виникнення спірних правовідносин не передбачалось обов'язкової реєстрації права власності на нерухоме майно.

Між тим, погодитися з даним висновком суду у повній мірі не можна.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Об'єктом права власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира ( ст.ст.379, 382 ЦК України).

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частинами 1, 4 ст. 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами в розумінні ст. 57 ЦПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що відповідно до свідоцтва про право власності та свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 листопада 1979 року, виданих державним нотаріусом Першої Миколаївської державної нотаріальної контори, ОСОБА_7 належав житловий будинок АДРЕСА_1 ( а.с.32,33).

Рішенням виконкому Миколаївської міської ради народних депутатів від 22 березня 1985 року №208 АДРЕСА_1 було перейменовано у АДРЕСА_1.

28 лютого 1990 року ОСОБА_7 на підставі рішення виконкому Великокорениської селищної ради народних депутатів №23 від 20 лютого 1990 року було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1

Скориставшись, як єдиний власник своїми правами, передбаченим ст.534 ЦК України (1963 року), заповітом, посвідченим 26 жовтня 1981 року державним нотаріусом Третьої миколаївської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 призначила спадкоємцем свого майна сина ОСОБА_8.( а.с.31,35).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла.

Відповідно до ч.2 ст.12 Закону України «Про власність», який діяв на час відкриття спадщини, громадянин набуває право власності на майно, одержане внаслідок спадкування.

Як вбачається із матеріалів інвентарної справи №589 щодо права власності на житловий будинок АДРЕСА_1, спадкове майно на яке відкрилася спадщина складалося із житлового будинку літ.А1 ( рік побудови -1939), загальною площею 76.30 кв.м, житловою площею 37.80 кв.м. та господарських споруд: сіни (літ. а), сіни (літ.а1-1), літньої кухні ( літ.Б - 1960 року побудови); сарай (літ. В,Г -1950 року побудови), погріб (літ. Дпд -1950 року побудови), вбиральна ( літ. Е-1975 роу побудови), душ ( літ.Ж -1987 року побудови), басейн( №1,№2).

ОСОБА_8 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 не звертався, а прийняв її відповідно до положень п.1 ч.1 ст.549 ЦК України (1963 року), оскільки на час відкриття спадщини був зареєстрований та проживав зі спадкодавцем.

Згідно п. 124 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції УРСР №45/5 від 31 жовтня 1975 року (далі - Інструкція), положення якої були чинними на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст. 549 ЦК УРСР).

Між тим, останній своїм правом на отримання свідоцтва про право на спадщину не скористався.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень відповідачки, у житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 сталася пожежа, після чого ОСОБА_8 покинув його і більше там не проживав.

Представник позивачки заперечувала проти даних обставин, між тим доказів на спростування даного факту до суду ні першої, ні апеляційної інстанції не надала.

Отже, майно, яке належало ОСОБА_8 в порядку спадкування було знищено. Встановлення факту знищення будинку є підставою для припинення володіння майном, тобто будинком, і як наслідок припинення користування земельною ділянкою на якій розташовано житловий будинок.

Враховуючи вищевикладені обставини, а саме знищення майна пожежею та відсутність на той час спадкоємців, рішенням Малокорениської сільської ради №9/7 від 26 червня 1996 року земельну ділянку по АДРЕСА_1 було вилучено та зараховано до земельного фонду територіальної громади.

Рішеннями цієї ж ради №11/7 та 13/7 від 26 червня 1996 року земельну ділянку за вказаною адресою передано у власність ОСОБА_4 для будівництва індивідуального житлового будинку ( а.с.44).

З червня 1996 року та по день своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 вищевказані рішення сільської ради не оскаржував , не вимагав усунення порушення його права, претензій до ОСОБА_4 щодо ведення будівельних робіт за спірною адресою не висував.

ОСОБА_4, отримавши у користування земельну ділянку, розпочала будівництво житлового будинку.

Як вбачається з матеріалів інвентарної справи Миколаївського МБТІ №1562, ОСОБА_4 на земельній ділянці площею 1247.9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за відсутності проекту у 1999 році побудувала житловий будинок літ.А , загальною площею 98.5 кв.м., житловою площею 53.9 кв.м., житлову прибудову ( літ.А1), сіни літ.а, ганок №1 та господарські будівлі: гараж літ.Б (1999 р.п.), сарай літ.Е, літ Г ( 1997 р.п.), сарай літ.Б1 (1999 р.п.); літню кухню літ.В( 1996 р.п.), навіс літ.Д ( 1997 р.п.), погріб з шиєю літ. Зпд ( 1996 р.п.), вбиральню літ.К ( 2001 р.п.), душ літ.Л ( 2001 р.п.).

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 листопада 2004 року за нею було визнано права власності на цей будинок.

Рішенням виконкому Миколаївської міської ради №327 від 22 лютого 2005 року ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок за спірною адресою.

За такого, інвентарна справа № 586 щодо права власності ОСОБА_7 на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1, розпочата Миколаївським МБТІ 18 листопада 1975 року, була закрита.

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкодавцеві з часу відкриття спадщини( ч.5 ст.1268 ЦК України).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер.

За заявою ОСОБА_6 як спадкоємця першої черги, 10 грудня 2010 року Третьою миколаївською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу №740/2010 ( а.с.23).

Але, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_6 було відмовлено, в зв'язку з відсутністю спадкового майна, так як житловий будинок за спірною адресою зареєстровано за ОСОБА_4

Враховуючи вищевикладені обставини, можна дійти висновку про те, що спадщина на житловий будинок, який успадкував після своєї матері ОСОБА_8 не відкрилася, оскільки у спадкодавця ОСОБА_8 на час відкриття спадщини було відсутнє майно, яке могла успадкувати позивачка.

Рішення суду першої інстанції яким за ОСОБА_4 визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 24 листопада 2011 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено, в зв'язку з тим, що побудований ОСОБА_4 житловий будинок є об'єктом самочинного будівництва, в експлуатацію в установленому законом порядку не прийнятий, що підтверджується матеріалами інвентарної справи. Отже, спірний житловий будинок не набув юридичного статусу нерухомого майна, тобто не став об'єктом цивільного обороту як нерухомість.

ОСОБА_6, звертаючись до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом просить визнати за нею право власності саме на цей будинок, між тим належних й допустимих доказів (ст. ст. 57-59 ЦПК України) на підтвердження того, що вказаний будинок є саме той, який належав її батькові, а відповідачка не будувала новий будинок, а лише перепланувала старий чи проводила якісь інші будівельні роботи щодо поліпшення його стану до суду не надала. Доведення ж позову є процесуальним обов'язком позивача ( ст. ст. 10, 60 ЦПК України).

За такого у суду першої інстанції не було підстав для визнання за ОСОБА_6 права власності у порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_1 після смерті її батька ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

А тому рішення суду в цій частині в силу п.1 ч.1 ст.309 ЦПК України слід скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні цих вимог.

Оскільки вимоги щодо реєстрації за позивачкою права власності на спірний будинок є похідними від вимог про визнання за нею права власності в порядку спадкування, то відсутні підстави для їх задоволення.

З урахуванням норм статті 1296 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством.

За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

Враховуючи, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_8 було відсутнє спадкове майно, то відмова нотаріуса у видачі ОСОБА_6 свідоцтва про право на спадшину є правильною, а тому відсутні підстави для задоволення вимог щодо зобов'язання нотаріуса видати позивачці свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_8 та ОСОБА_7 та зареєструвати за нею право власності.

За приписами ч.4 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Між тим, позивачка належних й допустимих доказів (ст. ст. 57-59 ЦПК України) на підтвердження того, що вона має право розпоряджатися та користуватися житловим будинком, а відповідачка своїми діями порушує її законні права власника щодо розпорядження та

користування належним майном, до суду не надала. А тому суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні цих вимог.

Згідно з ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За положеннями ст. ст. 395, 396 ЦК України захисту права власності у спірних правовідносинах підлягають також права осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на законних підставах.

Приймаючи до уваги, що право власності підлягає захисту лише у випадку порушення законих прав особи, а ОСОБА_6 не довела, що вона є власником спірного житлового будинку, а тому вимоги про відшкодування на її користь матеріальної шкоди за час користування майном відповідачкою та повернення майна, не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог щодо виселення, витребування майна, стягнення матеріальної шкоди, про зобов`язання нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину . Тому рішення суду в цій частині слід залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 є безпідставними та на висновку суду не впливають.

Відповідно до ч.1, 3 ст.82 ЦПК України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх оплати.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_6 є студенткою та отримує пенсію в зв'язку з втратою годувальника разу втрати годувальника у розмірі 561 грн.40 коп.

Ухвалою суду Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 березня 2014 року позивачці було відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Додатковим рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2014 року з ОСОБА_6 на користь держави було стягнуто судовий збір у розмірі 730 грн.80 коп., хоча фактично з врахуванням розміру ставок визначених Законом України «Про судовий збір» та заявлених вимог у суді першої інстанції позивачці належало б сплатити судовий збір у розмірі 3654 грн.

При зверненні позивачки до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду, ухвалою судді від 03 версеня 2014 року сплату судового збору також було відстрочено до ухвалення рішення суду.

Приймаючи до уваги матеріальний стан позивачки, колегія суддів вважає заможливе звільнити ОСОБА_6 від спати судового збору, а додаткове рішення суду від 12 червня 2014 року скасувати.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_3 - відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 травня 2014 року про визнання за ОСОБА_6 права власності в порядку спадкування за законом та додаткове рішення цього суду від 12 червня 2014 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволені позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4, Миколаївської міської ради, Третьої миколаївської державної нотаріальної контори про визнання права власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.

Звільнити ОСОБА_6 від сплати судового збору.

Рішення суду в частині вимог щодо виселення, витребування майна, стягнення матеріальної шкоди, про зобов`язання нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді: