РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" грудня 2006 р. | Справа № 14/283-3777 |
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Руденка О.В.
Розглянув справу
За позовом Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції, вул. Білецька, 1, м. Тернопіль
до відповідача 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Юран-Тернопіль", вул. Живова, 32, м. Тернопіль, 46006 (юрид. адреса: вул. Промислова, 30, м. Тернопіль, 46006),
до відповідача 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Західенерго" ЛТД, бул. Героїв Сталінграду, 11а/1, м. Чернівці, Чернівецька область, Шевченківський район, 58000
про визнання недійсним договору поставки від 07 травня 2004 року №07/05/04.
За участю представників сторін:
позивача: не з'явився.
відповідача 1: Сластіон В.Д., паспорт №86707 від 19.03.03р.
відповідача 2: не з'явився.
Суть справи:
Тернопільська об'єднана державна податкова інспекція звернулась в господарський суд Тернопільської області з позовом до відповідача 1 - товариства з обмеженою відповідальністю "Юран-Тернопіль", відповідача 2 - товариства з обмеженою відповідальністю "Західенерго ЛТД” про визнання недійсним договору поставки від 07 травня 2004 року №07/05/04.
Позовні вимоги, підтримані в судовому засіданні повноважним представником позивача. На думку державної податкової інспекції оспорюваний правочин укладений без наміру настання правових наслідків, що обумовлювались ним, а тому його слід визнати недійсним.
У відзиві на позов та згідно з поясненням повноважного представника, відповідач 1 проти позовних вимог заперечив, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими, з огляду на те, що спірний договір №07/05/04 укладений без порушення чинного законодавства, в межах фінансово-господарської діяльності його учасників із реальним настанням для його сторін наслідків, які ним передбачались.
Представник відповідача - 2 в судові засідання не з'являвся, відзиву на позов не представив, хоча про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, в порядку ст. 64, 77 ГПК України. За таких обставин справа слухається за правилами статті 75 ГПК України
Представнику відповідача 1 роз'яснено належні йому права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.
За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснюється.
Строк вирішення спору продовжувався в порядку передбаченому ст.69 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи позивача, заперечення відповідача - 1, оцінивши представлені докази в їх сукупності господарський суд встановив:
7 травня 2004 року між ТОВ „ Юран - Тернопіль” (Покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю „Західенерго ЛТД” (Постачальник) був укладений договір №07/05/04, за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити продукцію в кількості, асортименті, по ціні, що вказані у відпускних документах.
За результатами виконання умов договору, згідно накладних № 28/05-01 від 28.05.2004р., №Ю-24\06 від 24.06.2004р., №Ю-29\06 від 29.06.2004р., №Ю-2807/01 від 28.07.2004р., №27/08-2 від 27.08.2004р., №30/08-1 від 30.08.2004р., №08/09-4 від 08.09.2004р., №28/09-1 від 28.09.2004р., №30/09-1 від 30.09.2004р. сторони уклали Акти здачі-прийняття товарів № ВН 28/05-01 від 28.05.2004р., №Ю-24\06 від 24.06.2004р., №Ю-29\06 від 29.06.2004р., №Ю-2807/01 від 28.07.2004р., №ВН27/08-2 від 27.08.2004р., №30/08-1 від 30.08.2004р., №08/09-4 від 08.09.2004р., №28/09-1 від 28.09.2004р., №30/09-1 від 30.09.2004р., які підписані уповноваженими представниками сторін по договору без претензій, ТОВ „Західенерго” ЛТД поставило, а ТОВ „Юран -Тернопіль” прийняло та оплатило поставлений товар загальною вартістю 1703701,20 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, які долучені до матеріалів справи.
Крім того, ТОВ „Західенерго” ЛТД виписані відповідачу -1 податкові накладні №28/05-01 від 28.05.2004р., №Ю 24/06 від 29.06.2004р., №Ю29/06 від 29.06.2004р., №2807/01 від 28.07.2004р., №27/08-2 від 27.08.2004р., №30/08-1 від 30.08.2004р., №08/09-4 від 08.09.2004р., №28/09-1 від 28.09.2004р., №30/09-1 від 30.09.2004р., на суму 1703701,20 грн., в тому числі 283950 грн. податок на додану вартість.
Вважаючи, що у контрагентів за договором від 07.05.2004 року були відсутніми наміри спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, контролюючий орган звернувся до суду із позовом про визнання правочину недійсним.
Дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача-1, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав про задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Господарський договір укладається у письмовій формі і повинен мати істотні умови, передбачені статтею 180 Господарського кодексу України.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
При укладанні господарського договору сторони зобов’язанні у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ст.180 ГК України).
Укладаючи оспорюваний правочин, сторони обумовили термін його дії: із 07.05.2004 року до 31.12.2004 року та визначили, що кількість (п.2 ст.669 ЦК України), асортимент (п.2 ст.671 ЦК України) та ціна продукції (ст.ст. 632, 691 ЦК України) визначатиметься у відпускних документах. В силу статті 1 Закону України „Про бухгалтерський облік в Україні" первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яа брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України „Про бухгалтерський облік в Україні"). Досліджені в судовому засіданні первинні документи, оформлені контрагентами за результатами виконання оспорюваного правочину (видаткові накладні та акти здачі–прийняття товарів в матеріалах справи) вказують на те їхні відомості дають можливість визначити як кількість, асортимент та ціну продукції поставленої за договором відповідачу-1 (розділ 1 договору від 07.05.04.р.), так і містять всі інші необхідні реквізити, які перелічені у наведеній вище законодавчій нормі.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на те, що у відповідача –2 були відсутніми товарно-матеріальні цінності, які в подальшому реалізовувались покупцю.
Про вказане, на думку податкового органу свідчить:
· Відсутність товарно-транспортних накладних на поставку товару;
· Відсутність у ТОВ „Західенерго ЛТД” за даними його декларацій з податку на прибуток залишків запасів та основних фондів;
· Товарно-матеріальні цінності реалізовані ТОВ „Юран-Тернопіль”, його контрагентом у постачальників за готівкові кошти не придбавались, оскільки згідно інформації про рух коштів на рахунках ТОВ „Західенерго ЛТД” встановлено, що обсяг надходження даних коштів відповідає задекларованим доходам.
Вирішуючи спір по суті суд враховує, що відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 р. № 3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Згідно із статтею 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним. Із змісту вказаної правової норми вбачається, що фіктивна угода визнається недійсною унаслідок того, що вона не відповідає загальним підставам дійсності угоди, які вказані в частині 5 статті 203 Цивільного кодексу України.
У відповідності з вимогами статті 203 ЦК України зміст правочину, зокрема не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Виконання взятих на себе договірних зобов'язань відповідачем -2 належним чином засвідчується первинними документами, а відповідачем -1 платіжними (копії платіжних доручень в матеріалах справи).
Із акта перевірки відповідача -1 слідує, що останній суми податку на додану вартість, сплачені своєму контрагенту у складі ціни товару, включив до складу податкового кредиту з ПДВ у деклараціях за відповідні звітні періоди; факти поставок ТМЦ відображені ним у книзі обліку придбання товарів ( робіт, послуг). Крім того, понесені відповідачем -1 витрати як компенсація вартості товарів, придбаних ним у ТОВ „Західенерго" ЛТД для подальшого їх використання у власній господарській діяльності, згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” включені до складу валових витрат по податку на прибуток. Вказане в сукупності дає підстави стверджувати про належне відображення ТОВ „Юран –Тернопіль” оспорюваної господарської операції як у бухгалтерському так і в податковому обліку.
Згідно з положеннями статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно статей 43-44 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Підприємництво здійснюється, зокрема на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, самостійного формування підприємцем програм діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону.
Із долучених до справи ТОВ „Юран –Тернопіль” документів слідує, що вказаним товариством придбані у ТОВ „ Західенерго ЛТД” ТМЦ в послідуючому на протязі травня–вересня 2004 року реалізовані іншому суб'єкту господарювання із додатковим нарахуванням за результатами вказаної господарської операції податку на додану вартість (податкові накладні у матеріалах справи), що вказує на необґрунтованість доводів контролюючого органу про відсутність поставки продукції зі сторони відповідача -2.
При посиланні контролюючим органом на дані декларації з податку на прибуток за 2004-2005 роки, згідно із якими у ТОВ „Західенерго ЛТД” були відсутніми залишки запасів та основних фондів ним не враховано, що ТМЦ реалізовані відповідачем -2 ТОВ „Юран –Тернопіль” до основних фондів не належать. Поряд із цим, згідно із п.5.9 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, платник податків зобов'язаний вести податковий облік приросту (убутку) тих запасів, що знаходяться на складах, у незавершеному виробництві, залишках готової продукції, тощо. Тобто, придбання та послідуюча реалізація ТМЦ у одному звітному періоді (квартал) не підлягає відображенню у додатку К1/1 до декларації з податку на прибуток.
Крім того, предметом спору у даній справі являється угода з поставки товарів, а не правочин про надання послуг з перевезення вантажу. А відтак, відсутність товарно - транспортних накладних, позбавляє особу, яка несе відповідні витрати по транспортуванню включати їх до складу валових витрат згідно із статтею 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що у спірних правовідносинах місця не має і податковим органом не враховано.
На переконання суду, не може являтись доказом укладення фіктивного правочину і та обставина, що товарно –матеріальні цінності реалізовані ТОВ „Юран –Тернопіль”, його контрагентом у постачальників за готівкові кошти не придбавались (згідно інформації про рух коштів на рахунках ТОВ „Західенерго ЛТД”), оскільки, поряд із грошовими, чинне законодавство України, передбачає і інші форми та спосіб розрахунків між учасниками договірних відносин (міна, зарахування зустрічних однорідних вимог, тощо).
В силу ст.ст. 32-34 ГПК України на податковому органі лежить обов'язок доказування факту наявності правопорушень сторонами договору. Всупереч вказаних норм, жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували протиправні дії з боку відповідачів державною податковою інспекцією суду не представлено, обставини, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними і настання певних юридичних наслідків для сторін, у встановленому порядку позивачем не доведено.
Відповідно до ст. 49 ГПК України державне мито та судові витрати з відповідачів не стягуються.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. В позові відмовити.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.
Суддя О.В. Руденко