Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Орлянської В.І.,
суддів:Літвінова Є.В., Суржка А.В.,
за участю прокурора захисників:Саленка І.В.,ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві 25 вересня 2014 року справу за касаційними скаргами прокурора, яка брала участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Ірпінського міського суду Київської області від 9 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 березня 2014 року щодо засудженої ОСОБА_7, та на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 9 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 березня 2014 року щодо ОСОБА_8 про застосування примусових заходів медичного характеру,
Вироком Ірпінського міського суду Київської області від 9 грудня 2013 року
ОСОБА_7
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянку України, таку що немає судимостей,
засуджено за ч. 4 ст. 191 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно - розпорядчими та адміністративно - господарськими функціями в сфері бухгалтерського обліку та звітності строком на 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки, з покладенням на неї виконання обов'язків передбачених п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 367 КК України та ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 367 КК України, судові рішення щодо яких у касаційному порядку не оскаржуються.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 березня 2014 року вирок міського суду щодо засуджених ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10 залишений без зміни.
Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 9 грудня 2013 року до
ОСОБА_8,
ІНФОРМАЦІЯ_2,
громадянки України, такої що немає судимостей,
застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Іншою ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 березня 2014 року ця постанова залишена без зміни.
Вироком суду визнано доведеним, що ОСОБА_7 будучи, згідно з наказом головного лікаря ДП «Кардіологічний санаторій» Ворзель» НАН України» від 24.05.1993 року № 46- К, призначеною на посаду головного бухгалтера цього санаторію, яку вона обіймала з 24.05.1993 по 01.07.2011 роки, пов'язану з виконанням організаційно - розпорядчих функцій, що виражалося у керівництві підлеглими працівниками бухгалтерії, наявністю повноважень по управлінню і розпорядженню майном та коштами санаторію, якій були ввірені кошти та цінності ДП «Кардіологічний санаторій» Ворзель» НАН України», будучи службовою особою, діючи умисно, за попередньою змовою з головним лікарем санаторію ОСОБА_8, щодо якої постановою цього ж суду застосовані примусові заходи медичного характеру, на виконання вказівок останньої, усвідомлюючи злочинність такої вказівки та протиправний характер своїх дій, з метою догодити своєму керівнику, впродовж 2008 - 2010 років, отримані нею кошти від громадян, як плату за путівки на санаторне - курортне лікування в касу санаторію не передала, а вчинила їх розтрату, шляхом передачі грошей головному лікарю санаторію ОСОБА_8 у великому розмірі, які в подальшому було використано останньою у власних цілях.
Згідно з постановою суду визнано доведеним, що ОСОБА_8 будучи службовою особою, перебуваючи з 05.07.1984 року по 01.07.2011 рік на посаді головного лікаря ДП «Кардіологічний санаторій «Ворзель» НАН України», всупереч інтересам служби, використовуючи своє службове становище, в порушення своїх службових обов'язків, діючи умисно, усвідомлюючи, що вона посягає на чужу власність, передбачаючи спричинення матеріальної шкоди у певному розмірі і бажаючи спричинення такої шкоди, з корисливих мотивів, повторно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ОСОБА_7, шляхом надання на початку 2008 року, усних вказівок, не оприбутковувати в касу санаторію готівкові кошти від фізичних осіб, як плату за путівки на санаторно - курортне лікування, а передавати їх їй для використання у власних цілях, чим незаконно і безоплатно обернула кошти, які належать вказаному санаторію, на свою користь, встановивши володіння ними як власними, у розмірі 9 876 грн. 00 коп., що є великим розміром.
У касаційних скаргах прокурор порушує питання про скасування вироку та ухвали в частині засудження ОСОБА_7 у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально - процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального закону, просить направити справу на новий судовий розгляд, оскільки вважає вирок суду таким, що не відповідає вимогам статей 323, 327, 334 КПК України. Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор зазначає, що висновки суду про перекваліфікацію дій ОСОБА_7 з ч.5 ст.27, ч. 5 ст. 191 на ч. 4 ст. 191 КК України суперечать зібраним у справі доказам та показанням свідків.
З аналогічних підстав прокурор просить також скасувати постанову цього ж суду про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_8, оскільки вважає і це судове рішення незаконним та необґрунтованим у зв'язку з безпідставною перекваліфікацією дій ОСОБА_8 з ч. 5 ст. 191 на ч. 4 ст. 191 КК України. Наголошує на тому, що висновки суду, зазначені у постанові, не відповідають фактичним обставинам справи, не підтверджуються матеріалами справи, судом не взято до уваги всіх доказів по справі які могли істотно вплинути на його висновки; при наявності суперечливих доказів в постанові не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази та відкинув інші.
А суд апеляційної інстанції за наявності підстав для скасування вироку та постанови суду необґрунтовано залишив їх без зміни, і в порушення вимог ч. 2 ст. 377 КПК України в своїх ухвалах належним чином не мотивував прийняті ним рішення.
На касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_5 в інтересах засудженої ОСОБА_7 подав заперечення в якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає вирок та ухвалу в частині засудження ОСОБА_7 законними та обґрунтованими, а тому просить не задовольняти касаційну скаргу і залишити ці судові рішення без зміни.
У запереченнях на судові рішення щодо ОСОБА_8 захисник ОСОБА_6 також не погоджується з касаційною скаргою прокурора, просить постанову районного суду та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8 залишити без зміни.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав по суті подані касаційні скарги, однак просив задовольнити їх частково і направити справу на новий апеляційної розгляд, у зв'язку з невідповідністю ухвали суду вимогам ст. 377 КПК України; захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які, кожен окремо, заперечили проти касаційних скарг прокурора, просили судові рішення залишити без зміни; колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги прокурора підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Ухвала апеляційного суду є рішенням щодо законності і обґрунтованості вироку, постанови, що перевіряється в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим самим вимогам, що і рішення суду першої інстанції, тобто бути законною і обґрунтованою.
Відповідно до вимог ст. 377 КПК України, у ній має бути зазначено, зокрема, суть апеляцій, короткий виклад пояснень осіб, які брали участь у засіданні, усі доводи апеляцій мають бути проаналізовані і жоден із них не повинен залишитися без відповіді, докладні мотиви прийнятого рішення, а при залишені апеляції без задоволення - підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.
Проте, як убачається з матеріалів справи, апеляційний суд не дотримався цих вимог і положень закону.
Як убачається з матеріалів кримінальної справи, прокурором було подано дві апеляційні скарги: на вирок суду щодо засуджених ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, а також на постанову міського суду якою до ОСОБА_8 було застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Так ключовими питаннями апеляційної скарги прокурора на вирок Ірпінського міського суду Київської області від 9 грудня 2013 року були доводи про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та особам засуджених внаслідок м'якості. У даній апеляції прокурор стверджував, що висновки суду першої інстанції про те, що у діях засудженої ОСОБА_7 не вбачається складу злочину передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, є хибними, не погоджувався з перекваліфікацією дій ОСОБА_7 з ч. 5 на ч. 4 ст.191 КК України. А тому просив вирок міського суду щодо неї скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд.
Так само, у апеляційній скарзі на судове рішення постановлене щодо ОСОБА_8 прокурор зазначав, що у справі достатньо доказів про вчинення ОСОБА_8 суспільно небезпечного діяння, передбаченого саме ч. 5 ст. 191 КК України, а не ч. 4 ст. 191 КК України. Наголошував на тому, що постанова суду про застосування до ОСОБА_8 примусових заходів медичного характеру не законна, оскільки висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, викладені з порушенням вимог кримінально - процесуального закону, судом не взято до уваги всіх доказів які істотно впливають на його висновки, при наявності суперечності доказів в постанові не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і повністю відкинув інші.
Однак, розглядаючи справу за поданою апеляцією на вирок міського суду, апеляційний суд наведені доводи прокурора щодо необґрунтованої перекваліфікації дій засудженої ОСОБА_7 з ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України на ч. 4 ст. 191 КК України ретельно не перевірив, не навів вмотивованих підстав, через які апеляцію прокурора в цій частині визнано безпідставною.
Зосередившись виключно на висновках суду першої інстанції і фактично повторивши їх у своїй ухвалі, апеляційна інстанція ретельно не проаналізувала вказані доводи прокурора, не зіставила докази, зібрані під час досудового і судового слідства, та не надала обґрунтованої та вмотивованої відповіді на вищенаведені доводи прокурора.
В той же час, в ухвалі від 17 березня 2014 року на постанову суду щодо ОСОБА_8, апеляційний суд, залишаючи апеляцію прокурора без задоволення взагалі не надав відповіді на доводи про необґрунтовану перекваліфікацію судом першої інстанції суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України на ч. 4 ст. 191 КК України.
Таким чином, залишаючи подані апеляції прокурора без задоволення, апеляційний суд ретельно не проаналізував доводи прокурора щодо неправильного засудження ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 191 КК України, обмежившись перерахуванням доказів, на які є посилання у вироку, і загальним формулюванням про правильність рішення суду першої інстанції, прийнятого щодо засудженої ОСОБА_7, та в іншій своїй ухвалі щодо ОСОБА_8 взагалі не надав відповіді на доводи апеляційної скарги про необґрунтовану перекваліфікацію інкримінованого їй суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України на ч. 4 ст. 191 КК України.
За таких обставин, зазначені ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 які постановлені із порушенням вимог кримінально-процесуального закону підлягають скасуванню, а справа в цій частині - направленню на новий апеляційний розгляд, під час якого необхідно усунути вказані недоліки, повно і всебічно, в тому числі шляхом проведення судового слідства перевірити всі доводи апеляційних і касаційних скарг прокурора, та постановити рішення з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону.
Керуючись статтями 394-396, 398 КПК України 1960 року, п.п. 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, колегія суддів -
у х в а л и л а:
касаційні скарги прокурора, яка брала участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 березня 2014 року щодо засудженої ОСОБА_7 та іншу ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 березня 2014 року на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 9 грудня 2013 року щодо ОСОБА_8 про застосування примусових заходів медичного характеру - скасувати, а справу в цій частині направити на новий апеляційний розгляд.
С у д д і:
В.І. Орлянська Є.В. Літвінов А.В.Суржок