У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Марчук Н.О., Шилової Т.С.,

при секретарі судового засідання Петрику В.В.,

розглянула в судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012200260000027, за обвинуваченням

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК, за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, та заступника прокурора Сумської області на вирок Зарічного районного суду м. Сум від 25 жовтня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 04 лютого 2014 року,

за участю прокурора Матюшевої О.В.

в с т а н о в и л а :

Органом досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачувався у розбійному нападі на ОСОБА_6, поєднаному з проникненням у житло, із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілої, та із заподіянням їй тяжких тілесних ушкоджень, а також в умисному вбивстві потерпілої ОСОБА_6 з корисливих мотивів та розбійному нападі на ОСОБА_7, поєднаному з проникненням у житло та з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілої, вчинених за таких обставин.

ОСОБА_5 у вечірній час 01 жовтня 2012 року після вживання спиртних напоїв на лузі поблизу магазину «Колобок» у с. Стецьківці Сумського району Сумської області вирішив заволодіти грошима жінок похилого віку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, які проживали в АДРЕСА_1 у вказаному населеному пункті.

На реалізацію свого злочинного наміру ОСОБА_5, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, у ніч із 01 на 02 жовтня 2012 року проник через огорожу на подвір'я вищезазначеного домоволодіння і далі - шляхом пошкодження замикаючого пристрою вхідних дверей у житловий будинок, де мешкали ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Шукаючи гроші в одній із кімнат, у якій спала ОСОБА_6, ОСОБА_5 почув її голос - вона прокинулась і почала запитувати, хто знаходиться у будинку. Він зрозумів, що його помічено, але своїх протиправних дій не припинив, присвітив ліхтарем від запальнички і з'ясував, що його викрила жінка похилого віку, яка через свій вік та стан здоров'я не зможе чинити йому активного опору, і, діючи з умислом на вчинення нападу на ОСОБА_6 та на позбавлення потерпілої життя з метою заволодіння її грошима, підійшов до ліжка, на якому вона лежала, і декілька разів ударив кулаком по голові, озвучивши при цьому вимогу негайно передати йому наявні у неї кошти, на що потерпіла відповіла відмовою. Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_5 стягнув ОСОБА_6 з ліжка на підлогу і зі значною силою завдав їй численних ударів ногами по голові та інших частинах тіла, в результаті яких потерпіла отримала тілесні ушкодження голови, шиї, грудної клітини, зокрема закриту черепно-мозкову травму у виді крововиливів у м'які оболонки головного мозку та мозочка, крововиливу в товщу лівої півкулі головного мозку, яка відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень і призвела до втрати потерпілою свідомості та в подальшому до її смерті.

Продовжуючи пошук грошей у будинку, ОСОБА_5 почув з іншої кімнати голос ОСОБА_7, яка робила йому зауваження з приводу протиправності його дій, підійшов до цієї кімнати, присвітив ліхтарем від запальнички і з'ясував, що його викрила жінка похилого віку, яка через свій вік та стан здоров'я не зможе чинити йому активний опір, і вчинив напад на потерпілу, поєднаний із насильством, небезпечним для її життя і здоров'я, а саме: підійшов до ліжка, на якому лежала ОСОБА_7, і умисно двічі ударив її кулаком правої руки по голові, вимагаючи негайно передати йому наявні у неї гроші, а коли потерпіла відповіла на це відмовою, стягнув її з ліжка на підлогу і почав бити ногами по різних частинах тіла, загалом завдавши потерпілій легких тілесних ушкоджень в області голови, шиї, плечей, лівої кисті, живота, а також тілесних ушкоджень середньої тяжкості у виді закритого переламу передньої та зовнішньої стінок гайморової пазухи лівої скулової кістки й у виді закритого переламу шийки правої стегнової кістки, через що ОСОБА_7 втратила свідомість.

Не знайшовши грошей, ОСОБА_5 залишив місце злочину.

Внаслідок заподіяння ОСОБА_5 тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_6 за вищенаведених обставин потерпіла померла ІНФОРМАЦІЯ_4 під час транспортування її до медичного закладу в кареті швидкої допомоги.

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 в лікарні, куди вона була доставлена каретою швидкої допомоги 02 жовтня 2012 року. Смерть потерпілої настала внаслідок тромбоемболії стегневого стовбура, що розвинулася на фоні закритого переламу правого стегна, і її смерть не перебуває в прямому причинно-наслідковому зв'язку зі спричиненням їй тілесних ушкоджень.

Місцевим судом це кримінальне провадження розглянуто в особливому порядку з урахуванням вимог глави 30 КПК судом присяжних, який дійшов висновку, що досудове розслідування у ньому проведено упереджено, з порушенням принципів законності та презумпції невинуватості, а докази, на яких ґрунтується обвинувачення, є неналежними і недопустимими. А тому вироком Зарічного районного суду м. Сум від 25 жовтня 2013 року ОСОБА_5 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК і виправдано за недоведеності його участі у вчиненні цих кримінальних правопорушень.

Не погодившись із виправдувальним вироком щодо ОСОБА_5, прокурор подав на нього апеляційну скаргу, в якій порушував питання про скасування вироку, повторне дослідження апеляційним судом обставин, установлених під час кримінального провадження, а також ухвалення судом свого вироку про засудження ОСОБА_5 та призначення йому конкретного покарання.

За результатами апеляційного розгляду кримінального провадження ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 04 лютого 2014 року виправдувальний вирок щодо ОСОБА_5 залишено без зміни, а апеляційні скарги прокурора, а також потерпілої ОСОБА_8 - без задоволення.

У касаційній скарзі заступник прокурора Сумської області, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, що призвели до безпідставного, на його думку, виправдання ОСОБА_5 та уникнення ним справедливого покарання, порушує питання про скасування вироку й ухвали щодо цієї особи та призначення нового розгляду цього кримінального провадження в суді першої інстанції. Вважає, що суд апеляційної інстанції: необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження обставин кримінального провадження, порушивши принцип змагальності сторін та свободи у поданні ними суду своїх доказів та доведенні перед судом їх переконливості; дійшов безпідставного висновку про правильність оцінки доказів судом першої інстанції та недоведеність винності ОСОБА_5; не навів в ухвалі мотивів відмови у задоволенні апеляції прокурора й не дав відповіді на всі наведені в ній доводи. Даючи власну оцінку доказам, прокурор стверджує про їх належність та допустимість, а також про недотримання місцевим судом вимог кримінального процесуального закону при їх дослідженні.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, наводить доводи, аналогічні за змістом доводам у касаційній скарзі заступника прокурора Сумської області, і висловлює таке саме прохання.

У запереченні на касаційні скарги захисник ОСОБА_9 стверджує про законність та обґрунтованість ухвалених у цьому кримінальному провадженні судових рішень щодо ОСОБА_5 і просить залишити їх без зміни, а скарги прокурорів - без задоволення. Вважає, що суд повно та всебічно з дотриманням вимог кримінального процесуального закону дослідив докази кримінального провадження й обґрунтовано визнав їх неналежними та недопустимими і такими, що не підтверджують винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційні скарги і просив їх задовольнити, виправдувальний вирок та ухвалу щодо ОСОБА_5 скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.

Згідно зі ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. У разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим, ухвалюється виправдувальний вирок.

Стаття 94 КПК вимагає, щоби для прийняття відповідного процесуального рішення суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінив кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, пред'явлене ОСОБА_5 обвинувачення ґрунтується на його показаннях, даних протягом досудового розслідування, в яких він визнавав свою винність у вчиненні інкримінованих йому злочинів, показаннях свідків та понятих, речових доказах, даних протоколів проведення відповідних слідчих дій та висновків експертів.

Відкидаючи первинні показання ОСОБА_5, надані ним 07 жовтня 2012 року при написанні явки з повинною, допиті як підозрюваного та в ході відтворення обстановки і обставин події, місцевий суд визнав, що вони є суперечливими, неконкретними, непослідовними, не узгоджуються з іншими доказами у кримінальному провадженні, їх було отримано з порушенням вимог кримінального процесуального закону. З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції.

Так, згідно з даними протоколу затримання ОСОБА_5 на підставі ст. 115 чинного на той час КПК 1960 року за підозрою у вчиненні злочину затримання було проведено о 07.00 год. 07 жовтня 2012 року в приміщенні Сумського РВ УМВС України в Сумській області. Проте з показань свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 убачається, що фактично ОСОБА_5 був затриманий працівниками міліції з 19.00 год. 06 жовтня 2012 року і до ранку наступного дня незаконно, без оформлення відповідних процесуальних документів утримувався на території комбікормового заводу в с. Стецьківці Сумського району Сумської області, якої, за твердженням самого ОСОБА_5, він не залишав.

Там же 07 жовтня 2012 року за відсутності захисника, участь якого у кримінальній справі, порушеній за ознаками ч. 2 ст. 115 КК (санкція якої передбачає довічне ув'язнення), відповідно до вимог ст. 45 КПК 1960 року була обов'язковою з моменту затримання підозрюваної особи, ОСОБА_5 написав явку з повинною. Оцінюючи зміст явки, наявність в її тексті спеціальних термінів, суд обґрунтовано відзначив, що стиль її написання не відповідає рівню інтелекту ОСОБА_5 та отриманої ним незакінченої середньої освіти, що свідчить про написання її під диктовку співробітника правоохоронних органів.

З матеріалів кримінального провадження видно, що захисник ОСОБА_13, який після написання ОСОБА_5 явки з повинною брав участь у допиті його як підозрюваного та у відтворенні з ним обстановки і обставин події, не був запрошений ні самим ОСОБА_5, ні його родичами, а також не був призначений через адвокатське об'єднання, як того вимагала ст. 47 КПК 1960 року; його було запропоновано ОСОБА_5 працівниками міліції. З огляду на відсутність з боку зазначеного захисника жодних заяв чи клопотань в інтересах підзахисного, зауважень або скарг з приводу констатованих судом при проведенні цих слідчих дій процесуальних порушень, суд дійшов висновку, з яким цілком згодна і колегія суддів, про формальність участі захисника в цьому провадженні.

Будучи допитаним у судовому засіданні суду першої інстанції, ОСОБА_5 заперечив свою причетність до розбійного нападу на ОСОБА_7 та ОСОБА_6, а також до умисного вбивства останньої; стверджував, що у ніч вчинення цих злочинів знаходився дома разом зі своїм другом ОСОБА_14, а щодо своїх показань при проведенні досудового слідства, в яких він визнавав свою винність, повідомив, що вони є наслідком застосування до нього працівниками міліції незаконних методів психологічного та фізичного впливу; при цьому пояснив, що ряд обставин він повідомляв згідно з їхніми вказівками, а решту (зокрема щодо суми викрадених коштів, кількості завданих потерпілим ударів, співучасті у вчиненні злочинів його знайомої ОСОБА_15) вигадав сам.

Суд ретельно перевірив алібі ОСОБА_5 й обґрунтовано визнав його таким, що знайшло своє підтвердження. Так, допитаний судом свідок ОСОБА_14 підтвердив факт перебування ОСОБА_5 вдома у ніч вчинення злочинів щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7, і наполягав на своїх показаннях. У результаті прослуховування аудіозапису судового процесу було встановлено, що суд, перевіряючи показання зазначеного свідка, оголосив його показання на досудовому слідстві, надав прокурору можливість детально допитати ОСОБА_14 з приводу попередньо наданих ним показань з метою усунення розбіжностей між ними та його показаннями у суді, задовольнив клопотання прокурора, дозволивши йому поставити запитання свідку ОСОБА_16 Відповідні дані містяться також у журналі судового засідання (т. 10, а. с. 192-198). Отже, доводи в касаційних скаргах про невиконання судом вимог ст. 96 КПК щодо з'ясування достовірності показань вищевказаних свідків є безпідставними.

Як убачається з висновку судово-медичного експерта, при обстеженні ОСОБА_5 08 жовтня 2012 року у зв'язку з його скаргою про застосування до нього напередодні працівниками міліції незаконних методів слідства у нього було виявлено тілесні ушкодження у виді синця в області зовнішнього кута правого ока, садна в області лівої кисті, правого та лівого променезап'ясткових суглобів.

За результатами перевірки фактів, наведених у заявах ОСОБА_5 та його матері ОСОБА_11, постановою старшого прокурора Сумського району від 25 жовтня 2012 року було відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо співробітників Сумського РВ УМВС України в Сумській області, а постановою старшого слідчого прокуратури Сумського району від 30 вересня 2013 року кримінальне провадження щодо таких закрито за відсутності в їх діях складів злочинів, передбачених ч. 1 ст. 371, ст. 365 КК.

Даючи оцінку зазначеним процесуальним рішенням, суд умотивовано визнав їх необґрунтованими, оскільки в основу цих висновків покладено фактично лише пояснення самих працівників міліції, які заперечували факти завідомо незаконного затримання та застосування фізичного насильства щодо ОСОБА_5, а доводи скаржників залишилися неспростованими. Зокрема, суд установив, що в ході перевірок за фактами, про які вказано у заявах, не було з'ясовано обставини отримання ОСОБА_5 тілесного ушкодження у виді синця в області зовнішнього кута правого ока, а його доводи про застосування до нього електрошокера визнано безпідставними з огляду на те, що у висновку судово-медичного експерта від 23 квітня 2013 року відсутні дані про наявність на тілі ОСОБА_5 ушкоджень, які би свідчили про такий вплив на нього. Також суд із наведенням відповідних мотивів піддав критичній оцінці висновок про походження саден на кистях рук ОСОБА_5 внаслідок його власних дій. При цьому колегія суддів не погоджується з доводами в касаційних скаргах про те, що за умови набрання вищевказаними постановами законної сили та за відсутності даних про їх оскарження й скасування суд був позбавлений процесуальних повноважень давати їм оцінку, оскільки згідно зі ст. 94 КПК жоден доказ не має наперед установленої сили.

Виходячи з вищенаведеного, касаційний суд вважає правильним рішення суду першої інстанції про те, що у зв'язку з порушенням права ОСОБА_5 на захист, а також за умови неспростовності стороною обвинувачення даних про його незаконне затримання та погане поводження з боку працівників міліції, явка ОСОБА_5 з повинною, протоколи допиту його як підозрюваного та відтворення з ним обстановки і обставин події від 07 жовтня 2012 року є недопустимими доказами, а тому їх не може бути покладено в основу обвинувачення.

Цей висновок повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд), на яку послався місцевий суд у виправдувальному вироку.

Так, Рішенням Європейського суду у справі «Замфереско проти України» від 15 листопада 2012, яке набуло статусу остаточного 19 березня 2013 року, при проведенні розслідування та судового розгляду кримінальної справи щодо заявника було констатовано порушення вимог Конвенції з прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), а саме:

- ст. 3 Конвенції - у зв'язку з жорстоким поводженням із заявником з боку працівників міліції. При цьому Європейський суд виходив із даних висновків судових експертиз про виявлення у Замфереска низки тілесних ушкоджень, які могли бути завдані йому в період затримання за підозрою у вчиненні злочину, на який він указував у скарзі, та про встановлення факту написання ним явки з повинною за допомогою іншої особи за відсутності обґрунтованих пояснень з боку держави-відповідача щодо походження цих тілесних ушкоджень, а також неспростовності тверджень Замфереска про застосування до нього працівниками міліції фізичного та психологічного тиску з метою отримання зізнання у вчиненні злочину;

- пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 ст. 6 Конвенції - у зв'язку з відсутністю юридичної допомоги з моменту першого допиту, оскільки явку з повинною написано, за твердженням Замфереска, під диктовку працівників міліції, підписано ним за відсутності захисника, а його наступний допит як підозрюваного, під час якого він знову зізнався у вчиненні злочину, було проведено за участю захисника, запрошеного органами слідства;

- пункту 1 статті 6 Конвенції - у зв'язку з використанням доказів, отриманих у результаті жорстокого поводження, для засудження заявника.

Ряд порушень Конвенції, аналогічних допущеним у цьому кримінальному провадженні щодо ОСОБА_5, констановані Європейським судом у Рішенні у справі «Гриненко проти України» від 15 листопада 2012 року, яке набуло статусу остаточного 19 березня 2013 року. Як установив цей суд, усупереч приписам підпункту «с» пункту 1 ст. 5 Конвенції жодних процесуальних документів про фактичне затримання Гриненка працівниками міліції складено не було. Явку з повинною він підписав за відсутності захисника, суд використав її під час засудження вказаної особи, а наступні допити проведено за участю захисника, призначеного слідчими органами, тоді як ще один захисник був допущений до участі у справі за запрошенням батька заявника, але дані щодо його належного повідомлення про проведення слідчих дій із Гриненком відсутні, у зв'язку з чим Європейський суд дійшов висновку про порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 ст. 6 Конвенції. Також цей суд установив порушення процесуального аспекту ст. 3 Конвенції у зв'язку з відсутністю повного та ефективного розслідування тверджень заявника про жорстоке поводження з боку працівників міліції, оскільки, зокрема, за результатами перевірки цих тверджень суд віддав перевагу показанням працівників міліції, не вживши заходів для усунення розбіжностей між ними та точними й конкретними твердженнями заявника.

Також колегія суддів цілком погоджується з мотивами визнання судом первинних показань ОСОБА_5 суперечливими, непослідовними та неконкретними за змістом.

Зокрема, шляхом проведення органом досудового розслідування ряду слідчих дій за участю ОСОБА_5 та ОСОБА_15, кримінальне провадження щодо якої було закрито через відсутність достатніх доказів її причетності до злочинів щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6, не вдалося усунути суперечності в їх показаннях щодо співучасті й ролі кожного з них у цих злочинах.

Даючи показання щодо обставин заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим, ОСОБА_5 також не був послідовним: повідомив інформацію загального характеру про їх побиття; не навів конкретних даних про те, куди (в які місця), скільки та якого характеру ударів він завдав кожній із них; змінював показання щодо послідовності, спрямованості, змісту своїх дій, кількості завданих ним ударів. Ці його показання не узгоджуються з даними висновку судово-медичного експерта від 05 листопада 2012 року № 877 про заподіяння ОСОБА_6 не менш 15-ти ударів тупими предметами та одного - пласким предметом, який має колото-ріжучі властивості. Згідно з даними висновку експерта від 27 грудня 2012 року № 877-д2 та показаннями допитаного в судовому засіданні з приводу цього висновку експерта ОСОБА_17 кількість та локалізація ударів, продемонстрованих ОСОБА_5 при відтворенні обстановки і обставин події, не відповідають кількості та локалізації пошкоджень, виявлених на трупі ОСОБА_6, а механізм утворення ушкодження, нанесеного пласким предметом, який має колото-ріжучі властивості, не продемонстровано взагалі.

Також залишилися непідтвердженими іншими доказами показання ОСОБА_5 щодо обстановки вчинення ним злочинів, зокрема щодо місця виявлення та суми викрадених ним грошей - 7 тис. грн.

Стосовно показань ОСОБА_5 про те, що після вчинення злочинів щодо потерпілих він придбав у магазині «Колобок» в с. Стецьківці пиво «Оболонь» у пластиковій пляшці, яке випив на лузі, залишивши порожню пляшку там же, то вони спростовуються показаннями продавця цього магазину свідка ОСОБА_18, яка працювала там у ніч вчинення злочинів і наполягала на тому, що цієї ночі ОСОБА_5 до магазину не заходив і нічого не купував. За даними висновку експерта від 27 грудня 2012 року № 20-185 на зазначеній пляшці, вилученій на лугу в місці, вказаному ОСОБА_5, виявлено два сліди рук, непридатні для ідентифікації особи, яка їх залишила, а допитаний у суді свідок ОСОБА_19 пояснив, що на тому місці залишається багато порожніх пляшок з-під спиртних напоїв, у тому числі з-під пива, оскільки там їх часто вживають місцеві жителі.

За таких обставин місцевий суд піддав обґрунтованому сумніву добровільність та правдивість показань ОСОБА_5, даних ним на досудовому розслідуванні.

Суд правильно визнав неналежним доказом перебування ОСОБА_5 на місці вчинення злочину недопалок цигарки, вилучений під час відтворення обстановки і обставин події 07 жовтня 2012 року на ганку в будинку потерпілих, на якому згідно з даними висновку експерта від 27 грудня 2012 року № 20-815 маються генетичні ознаки (ДНК-профілі), які збігаються з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_5 Дослідивши протокол проведення та відеозапис зазначеної слідчої дії, показання понятого свідка ОСОБА_19, протокол огляду місця події від 02 жовтня 2012 року, суд зазначив, що в ході проведення слідчо-оперативною групою огляду цей недопалок не був виявлений, після огляду будинок не опечатувався і територія домоволодіння була доступною для відвідин іншими особами, в тому числі й працівниками міліції, які мали доступ до недопалків цигарок, які курив ОСОБА_5 після його затримання та перебування на території комбікормового заводу, а виявлення недопалку було ініційоване слідчим після того, як через приміщення неодноразово проходили інші учасники слідчої дії, до того ж слідів гасіння цигарки чи попелу в місці знаходження недопалка виявлено не було.

Також колегія суддів цілком погоджується з висновком про те, що виявлені на місці злочину уламки пластикової запальнички, є неналежним доказом перебування ОСОБА_5 в ніч із 01 на 02 жовтня 2012 року в будинку потерпілих. Зокрема, згідно з даними висновку експерта від 28 грудня 2012 року № 104 вилучені під час огляду місця події пластикові фрагменти можуть становити одне ціле, але висновку про те, що цим цілим є запальничка, немає. За даними ж висновку експерта від 23 листопада 2012 року № 1343 присутності поту на цих фрагментах не встановлено. Допитаний у суді свідок ОСОБА_12 дійсно підтвердив, що ОСОБА_5 давав йому прикурити цигарку запальничкою, але це відбувалося 06 жовтня 2012 року, тоді як згідно з пред'явленим ОСОБА_5 обвинуваченням вона зламалася ще при виході його з будинку потерпілих 02 жовтня 2012 року, а уламки він викинув у струмок, коли пив пиво на лузі.

В основу обвинувачення ОСОБА_5 було покладено висновки молекулярно-генетичної та імунологічної експертиз про виявлення на шкарпетках, які належать ОСОБА_5 і які було вилучено при проведенні обшуку за місцем його проживання, слідів крові, що за генетичними ознаками збігаються з генетичними ознаками зразків крові потерпілої ОСОБА_6, а також слідів поту, що можуть походити від ОСОБА_5

Дослідивши зазначені докази, суд з'ясував, що обшук та вилучення 07 жовтня 2012 року в домоволодінні за місцем мешкання ОСОБА_5 слідчим Сумського РВ УМВС України в Сумській області ОСОБА_20 було проведено з порушенням вимог кримінально-процесуального закону. Зокрема, поняті ОСОБА_21 та ОСОБА_19 не були присутні під час виявлення та вилучення кожного речового доказу, оскільки в цей час знаходились у дворі і не змогли точно вказати, в якому місці було вилучено вищезгадані шкарпетки, а ОСОБА_21 взагалі не зміг підтвердити в суді, що пам'ятає факт їх вилучення. Допитана судом в якості свідка спеціаліст-біолог ОСОБА_22 так само не пам'ятала, хто надав їй шкарпетки для огляду. Ні з показань зазначених свідків, ні зі змісту протоколу обшуку неможливо встановити, яким чином було упаковано та опечатано кожен речовий доказ. До того ж протокол обшуку містить лише перелік вилучених речей без опису їх індивідуальних ознак, які б дозволили в подальшому їх ідентифікувати; фотографування вилучених речей не проводилось.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 08 жовтня 2012 року слідчим Сумського РВ УМВС України в Сумській області ОСОБА_23 в присутності понятих було проведено огляд речей, вилучених під час обшуку в домоволодінні ОСОБА_5, в тому числі й шкарпеток. Проте даних про їх упакування та опечатування 07 жовтня 2012 року, а в подальшому після їх огляду вказаним слідчим 08 жовтня 2012 року протокол проведення цієї слідчої дії не містить.

У той же час постановою слідчого Кравченка Л.В. зазначені шкарпетки разом з іншими вилученими під час обшуку речами були визнані речовими доказами та приєднані до матеріалів справи. Згідно з даними висновку експерта № 1208 від 09 жовтня 2012 року на імунологічне дослідження надійшли шкарпетки, упаковані та опечатані за підписом слідчого Кравченка Л.В., який, як зазначено вище, у присутності понятих їх не вилучав, не оглядав і не опечатував. Ці обставини свідчать про порушення органом досудового слідства вимог статей 177, 186 КПК 1960 року щодо порядку проведення обшуку та виїмки, наслідком чого є визнання складених за їх результатами протоколів недопустимими доказами.

Протоколи обшуку та огляду речових доказів, показання свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_22, висновки експертів, які проводили дослідження шкарпеток, містять різні дані щодо їх кольору та складу волокна. ОСОБА_5 категорично заперечив належність йому шкарпеток, продемонстрованих у судовому засіданні.

Колегія суддів погоджується, що за таких обставин вилучені під час обшуку в домоволодінні ОСОБА_5 шкарпетки та складені за результатами їх дослідження висновки молекулярно-генетичної та імунологічної експертиз не можуть бути визнані достовірними й допустимими доказами.

Що ж стосується доводів, викладених у касаційних скаргах, про ненадання судом стороні обвинувачення можливості усунути неузгодженість у показаннях свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_21, то за результатами прослуховування аудіозапису судового процесу встановлено, що вони є безпідставними і спростовуються також даними журналу судового засідання, з яких убачається, що ці свідки були детально допитані за участю прокурора (т. 9, а.с. 206-211; т. 10, а.с. 40-50).

Колегія суддів вважає непереконливими доводи в касаційних скаргах щодо необхідності дослідження судом першої інстанції протоколів допитів цих та інших свідків на досудовому слідстві, оскільки відповідно до вимог ч. 4 ст. 95 КПК суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини кримінального провадження і правильно оцінивши докази обвинувачення, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що частину з них здобуто з грубим порушенням норм процесуального закону, а інші як самі по собі, так і в сукупності прямо чи непрямо не підтверджують обставин, викладених в обвинувальному акті. А відтак, суд прийняв правильне рішення про виправдання ОСОБА_5 за недоведеності його участі у вчиненні інкримінованих йому злочинів, зазначивши у мотивувальній частині виправдувального вироку відповідно до вимог ст. 374 КПК підстави для виправдання та докладні мотиви, з яких він відкинув кожен із доказів обвинувачення.

Розглядаючи матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора та потерпілої ОСОБА_8, апеляційний суд ретельно перевірив наведені у скаргах доводи, детально виклав їх у тексті ухвали й докладно мотивував своє рішення про залишення виправдувального вироку щодо ОСОБА_5 без зміни, а апеляційних скарг - без задоволення. Відмовляючи у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження обставин кримінального провадження, суд апеляційної інстанції послався на ч. 3 ст. 404 КПК, відповідно до вимог якої таке дослідження є обов'язковим, коли судом першої інстанції обставини провадження досліджено не повністю або з порушеннями вимог процесуального закону, і не повинно дублювати дослідження доказів, проведене судом першої інстанції.

Колегія суддів погоджується з таким рішенням апеляційного суду, оскільки зі змісту апеляційної скарги прокурора убачається, що вона не містить конкретних доводів на користь неповноти й невідповідності вимогам кримінального процесуального закону дослідження, проведеного місцевим судом. Так само в касаційних скаргах не зазначено, у чому конкретно полягає неповнота дослідження обставин кримінального провадження та які саме норми процесуального закону порушив суд при їх дослідженні, а по суті прокурори дали власну оцінку доказам на користь винуватості ОСОБА_5, відмінну від оцінки, наданої судом.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Отже, судові рішення щодо ОСОБА_5 є законними та обґрунтованими, їх постановлено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, Конституції України та практики Європейського суду з прав людини.

Колегія суддів не встановила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би беззаперечною підставою для скасування судових рішень, ухвалених у цьому кримінальному провадженні.

Тому касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 442 КПК, колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Зарічного районного суду м. Сум від 25 жовтня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 04 лютого 2014 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, та заступника прокурора Сумської області - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

Т.В. Матієк Н.О. Марчук Т.С. Шилова