копія              

                        Справа №2-49/2009р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

28 січня 2009 року          Тростянецький районний суд Сумської області

в складі: головуючої судді - Литовченко Н.О.

при секретарі - Підопригорі В.В.

за участю адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у попередньому судовому засіданні в залі суду в м.Тростянець цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4про поділ спільного майна колишнього подружжя посилаючись на те, 14.02.ІНФОРМАЦІЯ_1року вступила в шлюб з відповідачем, під час шлюбу була придбана однокімнатна жила квартира по вул.АДРЕСА_1, яка належить їй та колишньому чоловіку на праві спільної сумісної власності. 10.10.2000року шлюб між ними було розірвано, але вони проживали спільно до листопада 2005 року, коли припинили сімейні відносини та відповідач став проживати окремо. На даний час в квартирі необхідно провести індивідуальне опалення та встановити газовий лічильник, але вона не має можливості це зробити, оскільки право власності на спірну квартиру зареєстроване на відповідача та правовстановлюючі документи знаходяться у нього. За таких обставин вона вимушена була звернутися до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя.

В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали та просили суд провести поділ власності, набутої подружжям під час шлюбу, визнавши за ОСОБА_3. право власності на 1\2 частину жилої квартири, що розташована в АДРЕСА_1.  

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що спірна квартира була придбана його батьками за кілька днів до укладання шлюбу з позивачкою та нотаріально оформлена після реєстрації шлюбу, зареєстрована квартира на ім'я відповідача, але він вважає, що вона належить його батькам, так як на її придбання були витрачені їхні кошти, а тому просив у позові відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що спірна квартира не може вважатися спільною власністю подружжя, оскільки не нажита ними під час шлюбу, а кошти на її придбання були передані відповідачу в дар його батьками, окрім того позивачка пропустила строк звернення до суду з даними вимогами.

Вислухавши пояснення сторін, їх представників, покази свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав. 

Судом встановлено, що правовідносини сторін виникли під час дії Цивільного кодексу України 1963 року та Кодексу про шлюб та сім'ю України 1969 року і продовжуються під час дії Цивільного кодексу 2004 року та Сімейного кодексу 2001 року.

В ході судового засідання встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 14.02.ІНФОРМАЦІЯ_1року (а.с.21), який був розірваний 21.09.2000року (а.с.8), від шлюбу мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження. Як пояснюють сторони, після розірвання шлюбу вони тривалий час проживали однією сім'єю та припинили фактичні шлюбні стосунки влітку 2005 року.

Згідно договору купівлі-продажу квартири 18.02.1988 року ОСОБА_4 придбав спірну квартиру. В договорі зазначено, що продаж вчинено за суму 6600грн, при цьому продавець ОСОБА_6 одержала від ОСОБА_4всі кошти до підписання договору, дата передачі коштів в договорі не зазначена(а.с.9).

Як вбачається з копії рішення суду від 04.05.2000року позовні вимоги ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_4, ОСОБА_9про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1залишені без задоволення у зв'язку з необґрунтованістю вимог, при цьому судом зазначено, квартира була придбана не на підставі угоди про створення спільної власності, позивачі не мали наміру поселятись в ній і не заперечували, щоб відповідачі проживали в ній (а.с.21-22). При цьому слід зазначити, що вищевказане рішення було винесено судом до розірвання шлюбу між сторонами.

Згідно копії ухвали суду від 23.01.2002року, закрито провадження по справі по позову ОСОБА_7., ОСОБА_10 до ОСОБА_3., ОСОБА_4 про стягнення витрат, пов'язаних з придбанням та ремонтом квартири у зв'язку з відмовою позивачів від позову, (а.с.23), та як вбачається з матеріалів цивільної справи № 2-58/2002р. з позовною заявою до суду ОСОБА_7. та ОСОБА_8звернулися 31.07.2000 року, тобто до розірвання шлюбу між позивачкою та відповідачем. Обидва вищезазначені позови ОСОБА_7. та ОСОБА_8пред'являли як до ОСОБА_4, так і до ОСОБА_3., тим самим визнаючи спільну власність подружжя на квартиру.

Окрім того, позивачка стверджує, що подаровані їм на весілля гроші в сумі близько 2000грн. також були витрачені на придбання квартири, а решту коштів батькам повернув відповідач із зароблених ним за кордоном, хоча документально ці обставини не підтверджуються.

Згідно ст.22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. При цьому ст.28 КпШС України передбачено, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.29 цього ж кодексу, поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування у шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Для вимоги про поділ майна, яке є спільною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №16 від 12.06.ІНФОРМАЦІЯ_1року передбачений ч.3 ст.29 КпШС трирічний строк позовної давності для вимог про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, застосовується, коли ці вимоги пред'явлені після розірвання шлюбу, і обчислюється починаючи з дня, коли котрийсь із розведеного подружжя дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на це майно після розірвання шлюбу. 

Таким чином, суд вважає, що з часу  подання позовів та винесення рішень по вищезазначеним справам не починається перебіг трирічного строку позовної давності згідно ч.3 ст.29 КпШС України для позивачки, оскільки при винесенні рішення суду від 04.05.2000року вона перебувала в шлюбі з відповідачем, а другий позов був пред'явлений відносно відшкодування коштів на придбання та ремонт квартири, про право власності на квартиру в позовних вимогах не йшлося, а тому не можна вважати, що при закритті справи за цим позовом позивачка дізналася про порушення її права власності на спільне майно подружжя після розірвання шлюбу.

Як пояснила позивачка та не заперечує відповідач, після фактичного припинення шлюбних стосунків відповідач став проживати окремо, а позивачка разом з сином займає спірну квартиру, сплачує комунальні платежі та квартплату, що підтверджується копіями квитанцій за 2005-2008 роки (а.с.36-47), та восени виявила намір встановити індивідуальне опалення та газовий лічильник, але відповідач не надав їй правовстановлюючі документи на квартиру, що стало перешкодою для проведення цих робіт та зумовило подання позову. Суд вважає, що саме з цього часу слід рахувати строк позовної давності.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача також посилається на те, що квартира була придбана до укладання шлюбу за кошти батьків відповідача, які вони подарували йому, а договір купівлі-продажу квартири був завірений нотаріусом після реєстрації шлюбу у зв'язку з відсутністю на той час постійно працюючого державного нотаріуса в м.Тростянець. Відповідач вважає, що спірна квартира не може бути поділена, так як фактично належить його батькам.

Ці ж обставини підтвердили і допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_7та ОСОБА_8, при цьому вони пояснили, що квартиру купували для сина, так як він одружувався та молодій сім'ї ніде було жити, кошти за неї передали продавцю до укладання шлюбу, та до цього часу їм ці кошти не повернуті.

Окрім показів цих свідків та пояснень відповідача, факт передачі коштів за квартиру до укладання шлюбу та договору купівлі-продажу іншими доказами не підтверджується, а свідки є родичами відповідача та тому суд критично ставиться до їх показів.

Суд не може взяти до уваги посилання відповідача на те, що кошти на придбання квартири в сумі 6600грн. були отримані ним в дар від батьків, оскільки письмових доказів цьому не надано, також спростовують цю обставину факти подання позовів ОСОБА_7. та ОСОБА_8спочатку про визнання за ними права власності на квартиру, а потім про відшкодування витрат на придбання квартири та ремонт.

Відповідно до ст.392 ЦК України в редакції 2004р. власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється чи не визнається іншою особою.

Позивачка, не маючи можливості встановити індивідуальне опалення без правовстановлюючих документів на квартиру, захищаючи своє право власності і звернулася до суду з даним позовом.

Відповідно до ст.368 ЦК України в редакції 2004р. спільна власність двох або більше осіб без визначення частки кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено законом або договором.

Будь-якого письмового договору щодо права власності на спірну квартиру не існує, про що сторони не заперечують.

Відповідно до ст.372 ЦК України 2004р. у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.   

Таким чином, суд вважає, що спірна квартира придбана під час шлюбу та є спільною власністю подружжя, а тому позов слід задовольнити, визнавши за позивачкою право власності на 1\2 частину квартири.

     Відповідно до ст.88 ЦПК України необхідно стягнути на користь позивачки з відповідача 155грн. у відшкодування судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,11,81,88,209,212,214, 215,218 ЦПК України, ст.ст.22,28,29 КпШС України, ст.ст.368,372,392 Цивільного Кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину жилої квартири, розташованої в АДРЕСА_1.  

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 155 (сто п'ятдесят п'ять)грн. у відшкодування судових витрат.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Сумської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після нього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

           Суддя        підпис

Копія вірна: суддя Тростянецького районного

              суду Сумської області                      Н.О. Литовченко