Справа № 442/5561/13 Головуючий у 1 інстанції: Івасівка А.П.
Провадження № 22-ц/783/4547/14 Доповідач в 2-й інстанції: Шумська Н. Л.
Категорія:2
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючий суддя: Шумська Н.Л.
судді: Струс Л.Б., Шанда М.М.
секретар: Бадівська О.О.
особи, які беруть участь у справі: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 серпня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Дрогобицької міської ради, за участю третьої особи - Інспекції архутектурно-будівельного контролю у Львівській області про визнання права власності на самочинне будівництво,-
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 серпня 2013 року позов ОСОБА_3 до Дрогобицької міської ради, за участю третьої особи - Інспекції архутектурно-будівельного контролю у Львівській області про визнання права власності на самочинне будівництво задоволено; визнано за ОСОБА_3 право власності на торговий павільйон позначений на плані літ. «А-1», загальною площею 26,5 кв.м., що по АДРЕСА_1.
Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 вересня 2013 року задоволено заяву ОСОБА_3; виправлено описку в рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 серпня 2013 року у цивільній справі №442/5561/13ц (№2/442/1888/2013), вказавши: «визнати за ОСОБА_3 право власності на нежитлове приміщення позначений на плані літ. «А-1», загальною площею 26,5 кв.м., що по АДРЕСА_1».
Рішення суду оскаржив ОСОБА_2. В апеляційній скарзі покликається на його незаконність, порушення норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, на недоведеність обставин, що мають значення для справи. Зокрема зазначає, що власником міні-ринку «Володар», який розміщений в АДРЕСА_1 і на якому розміщений металевий кіоск є СПД-ФОП ОСОБА_2 Вказаний кіоск входить як торгове місце до складу ринку, і суд не вправі визнавати за позивачем право власності на кіоск. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у позові повністю.
Кожна особа, відповідно до ст.3 ЦПК, має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У судовому порядку підлягають захисту саме порушені права та законні інтереси, тобто такі, що ґрунтуються на законі.
Позивач звернувся до суду в серпні 2013року з позовом про визнання права власності на торговий павільйон, позначений на плані літ.А-1 площею 26,5кв.м. на ринку по АДРЕСА_1. У мотивах позову вказує що з тривалий час користується торговим павільйоном. Виконавчим комітетом Дрогобицької міської рази та реєстраційною службою Дрогобицького міського управління юстиції у Львівської області йому було відмовлено через неможливість зареєструвати право власності на приміщення, так як відсутня дозвільна документація на будівництво нежитлового приміщення. Однак відмова зареєструвати право власності не свідчить про оспорювання майнових прав позивача. Право позивача Дрогобицькою міською радою не оспорюється. Крім того, відсутні підстави вважати його таким що набув право власності у порядку, передбаченому чинним законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить визнати право власності на торговий павільйон на ринку як на нерухоме майно, однак не наводить доказів приналежності конструкції до нерухомих речей, відповідно до ч.1ст.181 ЦК України. Згідно технічного висновку про стан конструктивних елементів та інженерного обладнання торгового павільйону ( ас.4-6) павільйон складається з металевого каркасу із кутника з обшивкою металевими листами, утепленими мінаральноватними плитами.
Як правову підставу визнання права власності позивач наводить ст.376 ЦК України. Однак суд, задовольняючи позов, не врахував положення ч.2ст.376ЦК України, відповідно до якої особа, яка здійснює чи здійснила самовільне будівництво, не набуває права власності на нього.
Із протоколу судового засідання та мотивувальної частини рішення вбачається, що представник Дрогобицької міської ради не визнав позов, не визнав обставин, які мають значення у справі, щодо набуття права власності позивачем. У матеріалах справи відсутні будь-які документи Дрогобицької міської ради, які б свідчили про згоду власника земельної ділянки та користувача на таке будівництво. Відтак суд першої інстанції не мав підстав для висновку, що будівництво спірного об»єкта не порушує суспільних інтересів та прав інших осіб.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо порушення норм матеріального та процесуального права, прав апелянта, оскільки ОСОБА_2 володіє на правах оренди земельною ділянкою ринку «Володар», на якій розташований спірних об»єкт.
Відповідно до роз»ясень п.16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 № 6Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) позов особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, про визнання права власності на цю нерухомість може бути задоволено судом на підставі частини третьої статті 376 ЦК, якщо буде встановлено, що власник або користувач земельної ділянки не заперечує проти цього, будівництво не порушує права інших осіб і відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам.
Це роз»яснення стосується лише застосування ч.3 ст.376 ЦК України, тобто лише за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Оскільки земельну ділянку під спірним павільйоном органом місцевого самоврядування позивачу не надавалось у встановленому порядку, підстави для визнання права власності на цей павільйон за позивачем відсутні.
Крім того, судом першої інстанції не враховано роз»яснень згаданої Постанови у п 7. - не може бути застосовано правила статті 376 ЦК при вирішенні справ за позовами- про визнання права власності на самочинно збудовані тимчасові споруди.
Не зважаючи на зазначення у позовній заяві обставин оформлення орендних відносин, суд не встановив особу орендаря та не вирішив питання залучення до участі у справі орендаря - апелянта по справі ОСОБА_2, чим порушені були його процесуальні справа.
Відповідно до конституційних засад поділу влади в Україні, суди не вправі перебирати на себе функції органів державної влади чи місцевого самоврядування, а вирішувати спори та захищати право у разі його порушення.
Таким чином, суд першої інстанції неповно з»ясував обставини, що мають значення для справи, прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи, порушив норми матеріального та процесуального права, що є підставами для скасування рішення суду.
Апеляційний суд, відповідно до п.1,3,4ч.1ст.309 ЦПК України. Скасував рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення про відмову у позові повністю за безпідставністю позовних вимог.
Керуючись ст.303, п.2ч.1ст.307, ч.1ст.309, ч.2ст.314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 серпня 2013 року скасувати, ухвалити нове рішення яким у позові ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення торгового павільйону, позначеному на плані літ.А-1 загальною площею 26,5кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - відмовити повністю.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення й може бути оскаржено протягом 20-ти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий суддя Н.Л. Шумська
Судді: Л.Б. Струс
М.М. Шандра