Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді - Боймиструка С.В., суддів: Буцяка З.І., Гордійчук С.О.,

секретар судового засідання - Ковальчук Л.В.

з участю сторін та їх представників: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду від 08 серпня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування в частині недійсним та про поновлення права на частку у спільній частковій власності,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Здолбунівського районного суду від 08 серпня 2014 року позов задоволено частково: визнано недійсним договір дарування від 20 лютого 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу Рівненської області ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за №207, в частині відчуження ОСОБА_1 23/100 частини надвірних будівель: Б-гараж, В-літня кухня-сарай, в- веранда, Г-сарай, Д -вбиральня, К- колодязь, №1- огорожа.

Поновлено ОСОБА_4 право власності на 23/100 частини вказаних надвірних будівель, які розташовані в АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір пропорційно частині задоволеного позову.

У поданій на вказане рішення суду апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликалася на його незаконність та необгрунтованість через порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вказувала, що ОСОБА_6 не могла 30 вересня 2003 року подарувати позивачу 23/100 частини надвірних будівель, оскільки частка в них їй не належала, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №1320142 від 26.08.2003 року та самим договором дарування.

Покликалася на невідповідність обставинам справи висновку суду про те, що на підставі договорів дарування у власність позивача та відповідача, окрім жилого будинку, перейшли надвірні будівлі пропорційно до їх часток, оскільки такий висновок суперечить змісту договорів дарування від 14 березня 1984 року, 30 вересня 2003 року та 20 лютого 2006 року, які недійсними судом не визнавалися.

Доводила безпідставність застосування судом в даному випадку норм ст. 186 ЦК України та ст. 132 ЦК УРСР щодо головної речі та її приналежності, оскільки відчужувався не увесь житловий будинок (головна річ), а його частини.

______________________________________________________________________________________________________________

Справа № 562/1473/14-ц Головуючий у 1-й інст. - Мичка І.М.

Провадження №22-ц/787/2010//2014р. Доповідач - Боймиструк С.В.

Стверджувала, що обставина належності всіх надвірних будівель ОСОБА_7 до укладення договору дарування від 20 лютого 2006 року є встановленою рішенням апеляційного суду від 12 лютого 2014 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину господарських споруд у спільній частковій власності і відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Просила рішення Здолбунівського районного суду від 08 серпня 2014 року скасувати і постановити нове рішення про відмову ОСОБА_4 в позові.

ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.

Представник ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_3 просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачу належить 23/100 частин будинку, то й має належати така ж частина надвірних будівель.

Такий висновок не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний будинок по АДРЕСА_1 складається з двох частин (квартир). ОСОБА_4 належить на праві власності 23/100 частин цього будинку згідно договору дарування від 30 вересня 2003 року.

Відповідно до п.2 умов цього договору в ньому визначено конкретні приміщення, що переходять у власність ОСОБА_4, зокрема позначені на по поверховому плані цифрами 1-1 - веранда, 1-2 - котельня, 1-3 та 1-4 - житлові кімнати.

Ця частина „житлового будинку з надвірними будівлями", як зазначено в договорі дарування, належала дарувальнику ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності виданого виконкомом Здовбицької сільської ради від 19 серпня 2003 року зареєстрованого в КП „Здолбунівське МБТІ" в реєстровій книзі № 7, номер запису 149-149 (а.с.4).

ОСОБА_1 належить 77/100 частин цього будинку з надвірними будівлями відповідно до договору дарування від 20 лютого 2006 року. Пунктом 1.2 цього договору зазначено конкретні приміщення та будівлі, що відчужуються, зокрема позначені на плані цифрами та літерами: 2-1 - веранда, 2-2 - котельня, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6 - житлові кімнати, Б-гараж, В-літня кухня-сарай, в - веранда, Г - сарай, Д - вбиральня, К - колодязь, № 1 - огорожа.

Ці 77/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями належали дарувальнику ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Здовбицької сільської ради від 19 серпня 2003 року, зареєстрованого в КП „Здолбунівське МБТІ" в реєстровій книзі № 7, номер запису 149-149, за реєстровим № 2328371. (а.с.6).

ОСОБА_4 не був стороною в цьому договорі дарування від 20 лютого 2006 року і порушення своїх прав цим договором відповідно до ст.10 та ст.60 ЦПК України він не довів. Зазначені в справі обидва договори дарування раніше недійсними не визнавались, судових спорів між попередніми власниками подарованих сторонам приміщень не було.

Належність всіх надвірних будівель цього домоволодіння ОСОБА_7 до укладення ним договору дарування від 20 лютого 2006 року на користь ОСОБА_1 підтверджується текстом зазначеного договору та встановлено рішенням апеляційного суду від 12 лютого 2014 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину господарських споруд у спільній частковій власності та відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Наявність в договорі дарування від 30 вересня 2003 року словосполучення про дарування ОСОБА_6 та прийняття в дар ОСОБА_4 „23/100 частин жилого будинку „з надвірними будівлями " не є підставою для визнання договору дарування від 20 лютого 2006 року недійсним та поновлення за позивачем права власності на таку ж частину у надвірних будівлях, оскільки ні він, як обдарований, ні дарувальник раніше не були їх власником, що підтверджується текстом договору дарування та переліком конкретних приміщень вказаних у зазначеному договорі, що переходять обдарованому.

Кожній із сторін в справі було подаровано не ідеальні частки в домоволодінні, а реальні приміщення в будинку і надвірні будівлі позначені на по поверховому плані та відповідно визначені їх частки в будинку.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

ОСОБА_4, прийнявши в дар частину будинку, підтвердив своє право саме на конкретні приміщення, визначені в договорі дарування від 30 вересня 2003 року.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий суд порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись п.2 ч.1 ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Здолбунівського районного суду від 08 серпня 2014 року скасувати.

Відмовити ОСОБА_4 в задоволенні його позову до ОСОБА_1 про визнання договору дарування в частині недійсним та про поновлення права на частку у спільній частковій власності.

Судовий збір в сумі 121,8 грн. за подачу апеляційної скарги стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: